Рішення № 96664528, 27.04.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/10995/20

Провадження № 2/201/743/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого – судді – Батманової В.В.

за участю секретаря – Дейнега А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовною ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 18.11.2020 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія», в якому просить, стягнути на його користь з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 25981,08 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 листопада 2018 року по 04 листопада 2020 року в розмірі 311769,00 грн., моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві зазначає, що з 24 листопада 2017 року по 02 листопада 2018 року працював в ТОВ «Інвестиційна компанія» на посаді майстра навантажувально-розвантажувальних робіт. В листопаді 2018 року, внаслідок систематичних затримок у виплаті заробітної плати, був змушений звільнитися на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. Підприємство не виплачувало позивачу заробітну плату, заборгованість з її виплати станом на момент звільнення становила 25981,08 грн. Станом на дату подачі позову заборгованість не виплачена та позивач просить стягнути її з відповідача. Крім того, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 листопада 2018 року по 04 листопада 2020 року в розмірі 311769,00 грн., моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн. Моральна шкода, на думку позивача, полягає у тому, що у зв`язку із значною затримкою заробітної плати він відчував моральні страждання, втратив нормальні життєві зв`язки, був змушений економити на харчах та одязі. Не мав змоги купити хоча б якийсь подарунок дитині чи дружині, в яких були дні народження, змушений був виїхати за кордон на заробітки, що призвело до значних душевних переживань.

Представником відповідача суду надано відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги були не визнані з підстав того, що на підприємстві було змінено керівництво, яке не обізнане про наявність невиплаченої заробітної плати позивачу та останній не звертався до нового керівництва з цим питанням та належними доказами. Крім того, 28.04.2021 до суду надійшла заява від представника відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач надав заяву в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач про дату та час судового слухання був повідомлений належним чином, заяву про відкладення розгляду справи суду не надав.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, з таких підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).

При розгляді справи встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що з 24 листопада 2017 року по 02 листопада 2018 року працював в ТОВ «Інвестиційна компанія» на посаді майстра навантажувально-розвантажувальних робіт.

02 листопада 2018 року позивача було звільнено на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 3-5).

Оскільки а ні суду, а ні позивачеві відповідачем не було надано довідки про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суд приймає як належний та допустимий доказ зведену форму персоніфікованих даних ОК-5, яка була отримана позивачем з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Відповідно до цих даних розмір нарахованої, але не виплченою заробітної плати позивачу становить 25981,08 грн., який підлягає стягненню з відповідача (а.с. 6-7).

Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 311769,00 грн., то в цій частині позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У Рішенні Конституційного суду України № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 від 22.02.2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237 КЗпП України викладений висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Також у цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що невиплати працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням і працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

У правовому висновку, висловленому Верховним Судом України в постанові від 08.11.2017 у справі 6-1626цс17 зазначено, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Судом встановлено, що позивач був звільнений на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України з посади майстра навантажувально-розвантажувальних робіт 02.11.2018.

З доказів, наданих сторонами до заяв по суті справи вбачається, що фактичного розрахунку (виплати заборгованості по заробітній платі) ані на момент звернення позивача до суду, ані на момент постановлення судом рішення не було, а тому вимоги позивача про виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасними, оскільки визначити остаточний обсяг своїх вимог позивач може лише в день фактичного розрахунку.

Таким чином, на сьогоднішній день відсутні підстави для вирішення питання про стягнення середнього заробітку за весь час затримки, оскільки вимоги в цій частині заявлені позивачем передчасно.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав ОСОБА_1 , а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останньої уклад життя, завдало їй моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, остання зазнала втрат немайнового характеру, тобто їй завдано моральну шкоду.

Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивачу було заподіяно моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню в розмірі 3000,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з урахуванням задоволення позовних вимог позивача, на підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави суму судового збору в розмірі 1681,60 грн., оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подачу позову, предметом якого є стягнення заробітної плати.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія» (код ЄДРПОУ 32741920) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 25981 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) гривня 08 копійок, моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок, а разом 28981 (двадцять вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) гривень 08 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія» (код ЄДРПОУ 32741920) на користь держави судовий збір в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.

В задоволенні інших вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Батманова