Рішення № 96663064, 01.04.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/8172/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва

в складі: головуючого: судді В.П.Гончарука

за участю секретаря Гриценко О.І.

позивача ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Шевченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» про розірвання трудового договору, зобов`язати внести зміни до запису в трудову книжку, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» про розірвання трудового договору, зобов`язати внести зміни до запису в трудову книжку, стягнення моральної шкоди, в якому просить суд безстроковий трудовий договір № 02/01/14 укладений 02 січня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» та ОСОБА_3 розірвати.; зобовязати відповідача внести запис до трудової книги ОСОБА_3 про звільнення у відповідності до вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України - порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору.; Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір та судові витрати, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 березня 2019 року до дня видачі трудової книжки.; Стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн., яка була сприченена в наслідок не видачі позивачу трудової книжки.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач працював заступником генерального директора з охорони праці , транспортної та пожежної безпеки в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» з 02.01.2014 року по 29 березня 2019 року. Наказом № 120-к від 12 листопада 2018 року позивач був незаконно звільнений з посади у зв`язку з відсутністю на роботі більше трьох годин (з 09.00 до 14.00) протягом робочого дня ЗО жовтня 2018 року без поважних причин, згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року по справі №755/18170/18, провадження № 2/755/2256/19 був поновлений на посаді заступника генерального і директора з охорони праці, транспортної та пожежної безпеки. Однак в період з 27 лютого по 12 березня 2019 року позивачу так і не було організоване робоче місце, про що останній повідомляв керівництво підприємства. Таким чином позивачу створювались такі умови, в яких останній не мав можливості працювати. 14 березня 2019 року позивач не витримав такий надвисокий психологічно-емоційний тиск з боку директора підприємства ОСОБА_4 , який скористався обставинами, що склалися - генеральний директор ОСОБА_5 самоусунувся від рішення кадрових питань та забезпечення нормального емоційного та психологічного стану у колективі, - і надав заяву про звільнення згідно ч. З ст. 38 КЗпП України з 14 березня, щоб зберегти своє здоров`я та не допустити чергового (третій) інсульту або інфаркту.

15 березня 2019 року позивач звернувся до головного управління Держпраці у Київській області стосовно перевірки дотримання вимог законодавства про працю відповідачем. У своїй відповіді від 26.04.2019р. № 4.4/2-Б-1185-2001 перший заступник начальника ОСОБА_6 підтвердив факт порушення відповідачем вимог законодавства про працю, які були мною вказані у заяві про звільнення від 14.03.2019 року, а саме вимог частини 7 етапі 6 закону України "Про відпустки" в частині ненадання позивачу додаткової відпустки в період з 2014 року по 2019 рік. - 2 календарні дні за кожен відпрацьований рік станом на 14 березня 2019 року це 10 днів.

Таким чином, позивач неодноразово телефонував керівництву підприємства, писав листи як по електронній пошті, так і Укрпоштою та "Новою поштою" ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , з проханням видати йому трудову книжку та копію наказу про звільнення, тому що без цих документів він не може стати на обпік як безробітний та влаштуватися на роботу.

Вважає, що своїми діями керівництво підприємства в особі генерального директора ОСОБА_5 та директора ОСОБА_4 зловживають своїми правами з метою надати шкоди позивачу та його родині.

Крім того, з 30 березня 2019 року позивач не працює. Роботодавці, до яких він звертався з приводу, працевлаштування, не бажають мати з ним трудові відносини дізнаючись, що він не має трудової книжки, інвалід (переніс два ішемічних інсульти та декілька разів на рік змушений проходити відновлювальне лікування у неврологічному та кардіологічному відділеннях), має на утриманні двох дітей, один з яких інвалід, а другий переніс перелом хребта, онука 4 років та дружину, яка змушена доглядати за дітьми та онуком.

На даний час у його родині склалася дуже важка, напружена та нервова ситуація у зв`язку з тим, що відсутність трудової книжки перешкоджає моєму працевлаштуванню. Позивач продовжує переносити великі душевні страждання внаслідок усвідомлення неможливості утримувати родину, забезпечити ліками доньку, сина та себе. Змушений постійно приймати заспокійливі ліки та депресанти, що значно впливає на результати його співбесід з потенційними роботодавцями. Зараз позивач втратив нормальні життєві зв`язки з членами родини та родичами, тому що відчуває постійний тягар вини за погіршення моральної обстановки у родині, погіршення стану здоров`я доньки, яка опинилася у лікарні, неможливості забезпечити підготовку сина до випускного (закінчує 11 клас) та змушений витрачати фактично весь час на пошук роботи та докладати значних додаткових зусиль для організації життя родини при значному зменшенні доходу, тільки пенсія, потрібності постійно позичати гроші. Зважаючи на вищенаведене, враховуючи те, що між невидачею позивачу трудової книжки, копії наказу про звільнення та завданою йому, відповідачем моральною шкодою, є прямий причинний зв`язок, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних та фізичних страждань, втрат немайнового характеру є усі підстави для стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

22 травня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» про розірвання трудового договору, зобов`язати внести зміни до запису в трудову книжку, стягнення моральної шкоди та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

02 липня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва, постановлено розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» про розірвання трудового договору, зобов`язання вчинити проводити за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

29 жовтня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва дану позовну заяву залишено без розгляду.

15 січня 2020 року постаною Київського Апеляційного суду, скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року та справу напралено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

17 червня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» про розірвання трудового договору, скасування наказів та стягнення коштів в частині заявлених позовних вимог «Визнати недійсними та такими, що суперечать законодавству накази від 17.04.2019 р. за №15/1 та від 18.04.2019 р. за №16; Обов`язати генерального директора ( ОСОБА_5), директора ( ОСОБА_4 ), головного бухгалтера ( ОСОБА_7 ) ТОВ Дельта Плюс Україна» покрити шкоду заподіяну підприємству у співвідношенні 20%, 60% та 20% від суми шкоди відповідно - закрити.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі виходячи з підстав викладених у змісті позовної заяви, просив прийняти рішення, яким їх задовольнити. Крім того, позивач в судовому засіданні не міг визначитись з підставами та предметом заявленого ним позову, оскільки в своїх поясненнях по суті заявлених позовних вимог не мав чіткого розуміння, які саме його права, свободи чи законні інтереси були порушені.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просив постановити рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

В судовому засіданні встановлено, що позивач працював заступником генерального директора з охорони праці , транспортної та пожежної безпеки в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» з 02.01.2014 року по 29 березня 2019 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами в ході судового розгляду.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно пунктів 2, 4 частини першої до статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Таким чином, в установленому трудовим законодавством порядку працівник з власної ініціативи вправі припинити трудові відносини з одним роботодавцем, після чого працевлаштуватися до іншого або поступити на навчання чи займатися іншими видами діяльності. При цьому, порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника в основному визначений відповідними нормами КЗпП України, зокрема, статтею 38, яка встановлює порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, та статтею 39, що обумовлює порядок дострокового розірвання строкового трудового договору.

За приписами статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Як вбачається з матеріалів справи позив звернувся до суду з вказаним позовом 22 травня 2019 року.

Відповідно до наказу про звільнення № 7/1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» від 29 березня 2019 року позивача по справі ОСОБА_3 було звільнено за власним бажанням з посади заступника генерального директора з охорони праці, транспортної та пожежної безпеки відповідно до ст. 38 КЗпП.

В свою чергу, однією з вимог є розірвання безстрокового трудовий договір № 02/01/14 укладеного 02 січня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» та ОСОБА_3 та зобов`язання відповідача внести запис до трудової книги ОСОБА_3 про звільнення у відповідності до вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України - порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору.

Однак, як встановлено в ході судового розгляду та не заперечувалось стороною позивача у справі, що на момент звернення ОСОБА_3 до суду з вказаним позовом трудові відносини між сторонами були припинені, оскільки відповідно до наказу підприємства позивача було звільнено з посади за власним бажанням та відповідний запис було внесено у трудову книжку.

Окрім того, в судовому засіданні позивачем було підтверджено той факт, шо останній не являється працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» з 29 березня 2019 року та вважає безстроковий трудовий договір № 02/01/14 від 02 січня 2004 року розірваним та таким, що припинив свою дію.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення даних вимог позивача, так як трудові відносини між сторонами припинені з 29 березня 2019 року, що не заперечується самим ОСОБА_3 та спірний колективний договір фактично припинив свою дію та вважається розірваним.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 березня 2019 року до дня видачі трудової книжки, суд повідомляє наступне.

При звільненні працівника, згідно до ст. 116 КЗпП України, виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівникові перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був в день звільнення позивача, але не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, провести з ним розрахунок та виплатити всі суми, що належать йому, які на сьогодні відповідачем не виплачені, що не спростовується останнім.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Такий розмір визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затриманням розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного для після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по дань постановлення рішення.

Як встановлено в судовому засіданні, що згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» № 27 від 24 травня 2019 року про виплату ОСОБА_3 середнього заробітку у зв`язку з затриманням видачі трудової книжки, було виплачено останньому середній заробіток з 30 березня 2019 року по 24 травня 2019 року задля компенсації втрат від неотримання зарплати чи не можливості працевлаштування у зв`язку з затриманням видачі трудової книжки, що не заперечувалось сторонами в ході судового розгляду.

Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 березня 2019 року до дня видачі трудової книжки, оскільки даний обов`язок був виконаний відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Разом з тим, суд вказує на те. що позивач під час судового розгляду не міг визначитись з підставами та предметом заявленого ним позову, оскільки в своїх поясненнях по суті заявлених позовних вимог не мав чіткого розуміння, які саме його права, свободи чи законні інтереси були порушені.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, то судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Окрім того, вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд враховує роз`яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки при розгляді справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» не порушувало законні права та інтереси позивача, то і підстав для стягнення моральної шкоди на користь позивача немає.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» про розірвання трудового договору, зобов`язати внести зміни до запису в трудову книжку, стягнення моральної шкоди.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

З огляду на вказану норму закону та враховуючи ту обставину, що судом відмовляється у задоволенні позову, підстави для стягнення з відповідача судового збору та витрат на правовому допомогу відсутні

Враховуючи наведене та керуючись ст. 43 Конституції України, Законом України «Про охорону праці», ст. ст. 23, 36, 38, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177,209, 210, 223, 247, 265, 354 ЦПК Укрїни, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Плюс Україна» про розірвання трудового договору, зобов`язати внести зміни до запису в трудову книжку, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення 12 квітня 2021 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1

Відповідач - ТОВ «Дельта Плюс Україна» ЄДРПОУ 35086694, адреса: 01601 м. Київ, вул. Старокиївська, буд.26 тел.. (044 ) 364 19 73.

Суддя: