Рішення № 96662518, 16.04.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/8253/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року Рівненський міський суд

Рівненської області

в особі судді - Ковальова І. М.

при секретарі - Соломон О. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Поліської митниці Держмитслужби про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил,-

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд 26 травня 2020 року із адміністративним позовом до Поліської митниці Держмитслужби про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил звернувся ОСОБА_1 .

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 05 березня 2020 року головним державним інспектором митного поста «Городище» Поліської митниці Держмитслужби Власюком С.В. щодо нього був складений протокол про порушення митних правил № 0233/20400/20 згідно якого 05 березня 2020 року о 11 годині 08 хвилин в зону митного контролю митного посту «Городище» Поліської митниці Держмитслужби в`їхав автомобіль марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER», країна реєстрації Російська Федерація, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який слідував з Російської Федерації до України. До митного контролю, ОСОБА_1 надав контрольний талон для проходження митного контролю по «зеленому коридору» та паспорт громадянина Російської Федерації для виїзду за корон 65№3676762 виданий 28.07.2015 року на ім`я ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

На основі застосування системи управління ризиками даний автомобіль було виведено для огляду на смугу руху «червоний коридор». У ході проведення митного контролю було встановлено, що у чоловічій сумочці, яка належить позивачу, знаходилися паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 виданий 13.09.2012 року органом 5601 на ім`я громадянина ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) та паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 виданий 27.10.1997 року Зарічненським РВ УМВСУ в Рівненській області.

Отже, маючи документи громадянина України, 05 березня 2020 року ОСОБА_1 здійснив в`їзд на територію України вказаний автомобіль в режимі тимчасового ввезення на термін до одного року, використавши при цьому закордонний паспорт громадянина Російської Федерації.

Головний державний інспектор митного поста «Городище» Поліської митниці Держмитслужби Власюк С.В. дійшов висновку, що з метою ухилення від сплати митних платежів, передбачених законодавством України щодо зазначеного транспортного засобу ОСОБА_1 надав паспортний документ який підтверджував його статус нерезидента України та заявив митний режим «тимчасове ввезення транспортного засобу строком до 1 року».

14 травня 2020 року, виконуючим обов`язків начальника Поліської митниці Держмитслужби Мужевим О.О. відносно ОСОБА_1 винесено постанову в справі про порушення митних правил № 0233/20400/20, якою останнього визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст. 485 МК України та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів в сумі 401 004, 75 грн. (чотириста одна тисяча чотири гривні 75 копійок).

Вказана справа розглянута у присутності позивача, хоча він не був повідомлений належним чином через засоби поштового зв`язку про час і місце розгляду справи, а дізнався про дату та час розгляду справи в телефонному режимі.

Позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову № 0233/20400/20 від 14.05.2020 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги позивача повністю підтримав і просить суд їх задовольнити, пояснивши, що його довіритель ОСОБА_1 неодноразово починаючи з 2015 по 2020 року здійснював в`їзд зазначеним автомобілем в режимі тимчасового ввезення, як громадянин Російської Федерації, при цьому здійснюючи пропуск позивача на територію України у вказаному вище митному режимі, відповідач погодився із такими умовами виїзду.

Вказує що диспозиція ст. 485 МК України передбачає наявність прямого умислу, який в свою чергу відсутній в діях позивача, оскільки митний режим тимчасового ввезення автомобіля було завершено в той же день шляхом його реекспорту. Відсутні докази розрахунку митної вартості автомобіля, що здійснене суб`єктом оціночної діяльності шляхом проведення експертного дослідження. ОСОБА_1 є одночасно громадянином Російської Федерації та України, при цьому місце постійного проживання ОСОБА_1 знаходиться на території Російської Федерації, отже позивач є громадянином резидентом Російської Федерації та відповідно громадянином нерезидентом України тому при в`їзді дотримані вимоги ст. 380 МК України, а застування до позивача ч. 1 ст. 485 МК України є безпідставним.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні, пояснивши, що згідно листа Державної міграційної служби України в Рівненській № 5601.3.1.1-1249.56.1-20 від 10 березня 2020 року, ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон, державна реєстрація його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з питань оформлення документів для виїзду на постійне місце проживання за кордон до УДМС України в Рівненській області не звертався, в заяві про ознайомлення з матеріалами від 10.03.2020 року вказав адресу для листування тотожну адресу його державної реєстрації місця проживання, отже вказані вище обставини підтверджують те, що позивач є громадянином – резидентом України.

Крім того, посилається на ст. 4 Конституції України, згідно якої в Україні існує єдине громадянство, отже ОСОБА_1 , повинен був перетинати кордон, як особа – резидент.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, такі факти і відповідні їм правовідносини.

05 березня 2020 року головним державним інспектором митного поста «Городище» Поліської Держмитслужби Власюком С. В. відносно позивача по справі ОСОБА_1 був складений протокол про порушення митних правил № 0233/20400/20, з якого вбачається, що 05 березня 2020 року о 11 годині 08 хв. в зону митного контролю митного посту «Городище» Поліської митниці Держмитслужби, на смугу «зелений коридор» в напрямку «в`їзд на територію України» в`їхав автомобіль марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER», країна реєстрації Російська Федерація, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який слідував з Російської Федерації до України.

Позивач надав контрольний талон, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та закордонний паспорт громадянина Російської Федерації НОМЕР_5 виданий 28.07.2015 року на ім`я ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) для проходження митного контролю через «зелений коридор» та в`їзду на територію України у митному режимі тимчасове ввезення на термін до одного року.

На основі застосування системи управління ризиками даний автомобіль було виведено для огляду на смугу руху «червоний коридор».

У ході проведення митного контролю було встановлено, що у чоловічій сумочці, яка належить позивачу, знаходилися паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 виданий 13.09.2012 року органом 5601 на ім`я громадянина ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) та паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 виданий 27.10.1997 року Зарічненським РВ УМВСУ в Рівненській області.

14 травня 2020 року, виконуючим обов`язків начальника Поліської митниці Держмитслужби Мужевим О.О. відносно позивача було винесено постанову в справі про порушення митних правил № 0233/20400/20 та визнано його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 485 МК України та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 401 004,75 грн. (чотириста одна тисяча чотири гривні 75 коп.).

Вказана постанова мотивована тим, що позивач будучи громадянином-резидентом України, документований паспортом громадянина України НОМЕР_6 виданий 27.10.1997 року Зарічненським РВ УМВСУ в Рівненській області та паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 виданий 13.09.2012 року, органом 5601, вчинив дії спрямовані на ухилення від сплати митних платежів в сумі 401 004,75 грн. шляхом надання паспортного документа громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон НОМЕР_5 , виданого 28.07.2015 року в якості підстави для ввезення на митну територію України транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER», країна реєстрації Російська Федерація, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , в режимі тимчасового ввезення згідно положень статті 380 МК України в порядку, передбаченому для «громадян-нерезидентів», вчинивши дії спрямовані на звільнення від сплати митних платежів.

З метою ухилення від сплати митних платежів, передбачених законодавством України, щодо транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER», країна реєстрації Російська Федерація, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 позивач надав паспортний документ зі статусом «нерезидент» та заявив митний режим «тимчасове ввезення транспортного засобу строком до одного року», який є підставою для не сплати митних платежів.

Позивач вважає, що при ввезенні ним автомобіля було надано документи, які підтверджують його право, як нерезидента у відповідності до вимог п. 8 ч. 10 ст. 374 МК України тимчасово ввозити його транспортний засіб на територію України.

Відповідно до ч. 2 ст. 380 МК України транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 292 МК України, митні платежі не сплачуються у разі якщо, при ввезенні товарів на митну територію України або вивезенні товарів з митної території України товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень Митного кодексу України не передбачає сплату митних платежів, на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму.

Так, п.п. в) п.33 ч.1 ст. 4 МК України передбачає, що нерезиденти - це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства,громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі, які тимчасово перебувають на території України.

Отже, для того щоб особа вважалася нерезидентом вона повинна відповідати певним критеріям характерним для нерезидентів України, а саме мати статус іноземця чи особи без громадянства або бути громадянином України, який має постійне місце проживання за межами України, у тому числі таким, який тимчасово перебуває на території України.

Так, МК України встановлено, що постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом) (п.45 ст. 4 МК України).

Пунктом «в» статті 4 МК України визначено, що нерезидентами є фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.

Судом в судовому засіданні встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України і паспортом громадянина України для виїзду за кордон та зареєстрований у АДРЕСА_1 .

Проте, разом із тим позивач, є громадянином Російської Федерації, та має там постійне місце проживання, що тотожне місцю його державної реєстрації. Вказана обставина підтверджується паспортом громадянина Російської Федерації НОМЕР_7 виданий 11.11.2015 року з відмітками про місце реєстрації та виписками з домової книги № 3174371 від 01.09.2020 року та № 6728310 від 01.09.2020 року, де в графі ціль приїзду і на який строк, вказано «пост.».

Основоположним критерієм визначення особи резидентом чи нерезидентом у розумінні Митного кодексу України є її постійне місце проживання, а не її громадянство, оскільки нерезидентом може бути, зокрема, як громадянин України, так і громадянин іншої держави.

Пунктом 1 ст. 2 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року № 2235-III визначено, що якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України, а не її резидентом.

Відповідно до пп. «в» пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 розділу І Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Судом встановлено, що згідно довідки вих. № 16/12-14 від 23.02.2021 року, виданою Бокіймівською сільською радою (раніше Вовницька сільська рада), що позивач не проживав та не проживає за місцем своєї державно реєстрації в Україні.

Також суд бере до уваги докази, що були подані позивачем разом із відповіддю на відзив, зокрема це копія свідоцтва про народження доньки позивача, копія свідоцтва про право власності від 13.04.2004 року, копія свідоцтва про розірвання шлюбу від 12.02.2003 року, з яких вбачається, що свою життєдіяльність позивач з 2000 року здійснює на території Російської Федерації та його центр життєвих інтересів відповідно знаходиться на території Російської Федерації, отже позивач є громадянином нерезидентом України, оскільки постійно проживає на території іншої держави.

В свою чергу відповідач не довів суду ту обставину, що позивач є громадянином-резидентом України, посилання відповідача на заяву позивача про ознайомлення з матеріалами справи від 10.03.2020 року, в якій останній вказав свою адресу державної реєстрації в Україні для листування, як на доказ того, що позивач є резидентом України та відповідно постійно проживає в Україні або центр життєвих інтересів позивача знаходиться на території України, суд оцінює критично, оскільки позивач в процесі складання відповідачем матеріалів адміністративної справи, у своїх поясненнях від 05.03.2020 року, вказував своє місце проживання/реєстрації також на території Російської Федерації.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 50 МК України визначено, що для нарахування митних платежів використовуються відомості, зокрема, про митну вартість товарів.

Згідно з ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При розрахунку вартості автомобіля відповідач керувався Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Міністерством юстиції від 24.11.2003 року № 142/5/2092, що передбачено Митним кодексом.

Тому у службовій записці Управління контролю митної вартості, класифікації, походження товарів та прогнозування надходжень Поліської митниці Держмитслужби для визначення вартості транспортного засобу використовувались Інтернет ресурси, можливість використання яких передбачена Методикою. Саме таку інформацію Митницею було використано.

При цьому суд зауважує, що службова записка митного органу не є належним доказом у справі про порушення митних правил, оскільки не містить точного розрахунку митних платежів по вказаному транспортному засобу.

Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24.07.2003 за № 1074/8395 (далі - Методика) у пункті 7.35 вказано, що у разі відсутності цінових даних колісних транспортних засобів (далі - КТЗ) у довідковій літературі, зокрема зазначеній у додатку 8, а також у разі наявності обставин, зумовлених змінами економічного стану країни, що супроводжуються різкими коливаннями цін на КТЗ, та в інших випадках, коли застосування довідкових даних є неможливим, допускається використання даних обмеженого ринку КТЗ. У такому випадку інформація про ціни на нові КТЗ чи КТЗ, які були в користуванні, може бути отримана з каталогів, комп`ютерних програм та прайс-листів дилерів виробників і торговельних фірм, а також із спеціалізованих для продажу КТЗ періодичних видань.

Пунктом 7.53.5 Методики, дозволяється використання ресурсів мережі Інтернет, однак довідкові дані, які використовуються під час оцінки отримані з ресурсів мережі Інтернет, повинні бути роздруковані із зазначенням дати отримання інформації і абсолютної URL-адреси і включені у звіт (акт) про оцінку або у висновок експерта (експертного дослідження).

Таким чином, відповідачем не дотримано вимог Методики, посилання на те, що для визначення вартості транспортного засобу використовувались Інтернет ресурси не підтверджується матеріалами справи, не надано підтвердження включення довідкових даних отриманих з ресурсів мережі Інтернет у звіт (акт) про оцінку або у висновок експерта, як і не надано звіту (акту) про оцінку або висновок експерта про визначення митної вартості транспортного засобу.

Матеріали справи не містять відомостей щодо звернення митних органів до експертів автотоварознавців. Оскільки відповідачем не доведено правильність заявленої митної вартості автомобіля, що використана при накладенні на позивача штрафу згідно спірної постанови, відтак, відсутні підстави вважати обґрунтованим розмір штрафних санкцій, застосованих до позивача.

Справа про порушення митних правил № 0233/20400/20 була розглянута відповідачем, без належного повідомлення позивача про розгляд такої справи, що підтверджується відсутністю в матеріалах справи доказів надсилання та отримання поштового повідомлення позивачем про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, цей факт не був спростований відповідачем шляхом надання відповідних доказів, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про порушення відповідачем вимоги закону у цій частині.

Згідно положень статті 526 МК України справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника.

Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил митним органом цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил.

У разі розгляду справи про порушення митних правил у суді про час та місце розгляду справи суд (суддя) повідомляє особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, а також відповідний митний орган.

Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 про розгляд справи 14.05.2020 року не повідомлений, оскільки даних про своєчасне сповіщення особи у органу владних повноважень не було про що свідчить відсутність в матеріалах справи будь яких доказів про це.

Статтею 485 МК України передбачена адміністративна відповідальність за дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

За змістом с.485 МК України, ст.ст.9-11 КУпАП підставою для визнання особи винною в порушенні митних правил, як різновиду адміністративного правопорушення, є встановлення у вчиненому нею діянні всіх ознак складу такого правопорушення, в тому числі ознак суб`єктивної та об`єктивної сторони складу правопорушення.

Правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки та бажала або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП), а вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків хоч повинна була і могла їх передбачити (ст.11 КУпАП).

Відповідно до ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається скоєним умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпції.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частин 1, 2, статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правильність заявленої митної вартості автомобіля, уповноваженою посадовою особою митного органу, не в повній мірі були виконані вимоги ст.489 МК України та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, наявність чи відсутність у позивача статусу резидента України, розмір митної вартості автомобіля, розмір митних платежів і розмір штрафу, а також умисел на ухилення від сплати митних платежів ОСОБА_1 є припущенням митного органу.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, не спростованими відповідачем, а тому вони підлягають до повного задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.241-246,250,255,286,293,295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Поліської митниці держмитслужби про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил – задоволити.

Визнати протиправною та скасувати постанову в справі про порушення митних правил №0233/20400/20 від 14 травня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_8 до адміністративної відповідальності за статтею 485 МК України, а провадження по справі закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2

Відповідач: АДРЕСА_3 .

Суддя Рівненського

міського суду І.М.Ковальов