Рішення № 96662220, 20.04.2021, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 20.04.2021 Справа № 554/12083/20

Провадження № 2/554/313/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого-судді Чуванової А.М.

за участю секретаря Таран В.І.,

за участю учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: адвокат Гальченко Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до НП Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення моральної шкоди, в якому просив стягнути з Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, ВП ГУНП в Полтавській області, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 10000 гривень моральної шкоди.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що 17.08.2018 року він звернувся до ВП ГУНП в Полтавській області із заявою щодо внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, а саме: щодо зловживання службовим становищем в.о.Регіонального центру з надання безоплатної правової допомоги у Полтавській області ОСОБА_2 та начальника відділу цього ж центру ОСОБА_3 . В порушення вимог ст.214 КПК України відомості до ЄРДР внесені не були. Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави від 02.10.2018 року скаргу ОСОБА_1 було задоволено, зобов`язано внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 17.08.2018 року про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.364 КК України.

25.10.2018 року на виконання вказаної ухвали суду було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, до ЄРДР за №4201817000000290.

27.06.2019 року слідчим Полтавського ВП ГУНП Дудкою Є.П. винесено постанову про закриття кримінального провадження №4201817000000290 від 25.10.2018 року, в зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави від 27.03.2020 року було задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважену особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, внести відомості до ЄРДР за його заявою від 24.02.2020 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 КК України щодо можливої службової недбалості з боку слідчого Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №4201817000000290 від 25.10.2018 року. 06.04.2020 року на виконання вищезазначеної ухвали суду слідчим ТУ ДБР в м.Полтава внесено відомості до ЄРДР.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави від 09.06.2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Дудки Є.П. від 27.06.2019 року про закриття кримінального провадження №4201817000000290 від 25.10.2018 року скасовано. На протязі більше ніж 2 роки, всупереч вимог ст.214 КПК України, відомості не внесені, досудове розслідування не було розпочате.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що осягнути в повній мірі рівень його моральних страждань надзвичайно важко, однак враховуючи всі перелічені вище фактори, оцінює моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Ухвалою суду від 04.01.2021 року було відкрите провадження за даною позовною заявою за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Відповідач - Державна казначейська служба України подав до суду відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначив, зокрема, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого не є підставою для відшкодування шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача (а.с.28-29).

Відповідач - НП Головного управління Національної поліції в Полтавській області подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. Вказав, зокрема, що ОСОБА_1 не надано жодного доказу, який міг би підтвердити сам факт спричинення йому моральної шкоди та жодних доказів в обґрунтування заявленого розміру відшкодування (а.с.47-51).

Згідно відповіді на відзив, ОСОБА_1 зазначає, що доведеність незаконних дій та бездіяльності ВП ГУНП в Полтавській області виявилася у винесенні незаконних процесуальних рішень про невнесення відомостей до ЄРДР всупереч вимогам ст.214 КПК України, а в подальшому в бездіяльності при проведенні досудового розслідування після скасування неправомірних рішень (а.с.54-55).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив вимоги задовольнити повністю. Вказав, що більше 2-х років досудове розслідування не здійснюється; ухвалами слідчих суддів неодноразово скасовувались постанови слідчого.

Представник позивача - адвокат Гальченко Н.Г. в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів до суду повторно не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином. Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у відсутність представника.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідачів, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Суд, заслухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що у провадженні слідчого Полтавського ВП ГУНП перебувають матеріали кримінального провадження №4201817000000290 від 25.10.2018 року за ч.1 ст.364 КК України, відомості про яке внесено на підставі ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави від 02.10.2018 року за заявою ОСОБА_1 від 17.08.2018 року про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.364 КК України.

27.06.2019 року слідчим Полтавського ВП ГУНП Дудкою Є.П. винесено постанову про закриття кримінального провадження №4201817000000290 від 25.10.2018 року, в зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави від 09.06.2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Дудки Є.П. від 27.06.2019 року про закриття кримінального провадження №4201817000000290 від 25.10.2018 року скасовано (а.с.4).

06.04.2020 року на підставі ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави від 27.03.2020 року уповноваженою особою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, внесено відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 24.02.2020 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 КК України, щодо можливої службової недбалості з боку слідчого Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №4201817000000290 від 25.10.2018 року.

Як на підстави позову позивач посилається на бездіяльність слідчих, прокурорів при проведенні досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, безпідставне затягування строків досудового розслідування, невнесення відомостей до ЄРДР в порушення вимог ст.214 КПК України, наявністю ухвал слідчих суддів за скаргами ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Як свідчить тлумачення статті 1176 ЦК шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності умов для застосування частини першої статті 1176 ЦК, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК).

Аналогічний висновок про застосування статей 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України зроблено Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №638/14536/16-ц.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь моральну шкоду у розмірі 10000 гривень, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органу досудового розслідування, що виразилася у винесенні незаконних процесуальних рішень про невнесення відомостей до ЄРДР, а в подальшому в бездіяльності в ході розслідування кримінального провадження №4201817000000290 від 25.10.2018 року,

Пунктами 3, 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Враховуючи зміст вищевказаних норм ЦК України у цьому виді деліктних зобов`язань необхідно довести як наявність шкоди так і її заподіяння, причинний зв`язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності конкретно визначеної посадової особи.

Суд вважає, що позивач не надав доказів того, що йому завдано моральної шкоди слідчим, прокурором, а також доказів того, що їх діяння були протиправними внаслідок неналежного виконання ними покладених на них трудових чи службових обов`язків.

ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилається на ухвалу слідчого судді, проте відповідне рішення про визнання протиправною бездіяльності слідчих і процесуальних прокурорів під час досудового розслідування кримінального провадження №4201817000000290 від 25.10.2018 року не приймалось компетентними органами, а скасування постанови про закриття провадження у справі, не свідчить про протиправність дій правоохоронного органу, оскільки орган досудового розслідування діяв в межах своїх процесуальних повноважень; не свідчать про наявність його вини та завдання цим шкоди позивачу; дії або бездіяльність працівників органу досудового розслідування не є неправомірними в розумінні закону.

Слід також зазначити, що вказана постанова про закриття кримінального провадження була скасована судом не з підстав неправомірності, а з підстав передчасності їх висновку та необхідністю проведення додаткових слідчих дій, що не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування і завдання цим шкоди позивачеві. Хоча постанова про закриття кримінального провадження і була скасована судом з підстав її невідповідності нормам КПК України, однак жодних доказів, які б вказували на те, що внаслідок прийняття цєї постанови було заподіяно шкоди правам та інтересам позивача, справа не містить.

Крім того, сам факт скасування постанови про закриття кримінального провадження не може бути підставою для відшкодування шкоди на підставі норм Цивільного кодексу України, оскільки чинним законодавством, а саме нормами КПК України, передбачено механізм захисту порушеного права особи шляхом оскарження неправомірної постанови у встановленому нормами КПК України порядку, яке позивачем було реалізовано.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом в постанові від 28 січня 2019 року (справа № 686/7576/18), яку відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховувати суд при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

З цих же підстав є необґрунтованими і посилання на бездіяльність органу досудового розслідування, що виразилася у винесенні незаконних процесуальних рішень про невнесення відомостей до ЄРДР, оскільки ОСОБА_1 реалізував своє процесуальне право на оскарження рішення слідчого та судом було зобов`язано уповноважену особу внести відомості до ЄРДР за його зверненням.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачами моральної шкоди.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст. 1167 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Так, позивачем не надано доказів на підтвердження перенесених ним душевних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими, а також не зазначено з яких саме міркувань він виходив при визначенні розміру моральної шкоди у сумі 10000 гривень.

Що стосується посилань позивача на затягування процесу досудового розслідування суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «розумного строку» надано ч. 1 ст. 28 КПК України.

Частиною 2 ст.28 КПК України визначено, що проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.

Таким чином, доводи позивача в частині тривалого розслідування кримінальної справи, повинні розглядатися у відповідності до положень кримінально-процесуального законодавства.

Відповідний порядок щодо оскарження рішень слідчого, прокурора в ході досудового розслідування встановлено главою 26 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що бездіяльність правоохоронного органу, яка на його думку виразилась у тривалому розслідуванні, визнана незаконною.

З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що позивач не довів обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, та не надав належних, допустимих і достатніх доказів, які б підтверджували факт завдання йому шкоди діями відповідачів. За таких обставин в задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідачів про стягнення моральної шкоди належить відмовити в повному обсязі за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати по даній справі за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.15,23,1174,1176 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до НП Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відбуває покарання у Державній установі «Полтавська установа виконання покарань №23» Міністерства юстиції України за адресою: 36000, м.Полтава, вул.Пушкіна,91, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

відповідач - НП Головного управління Національної поліції в Полтавській області, місцезнаходження: 36014, м.Полтава, вул.Пушкіна,83, код ЄДРПОУ:40108630;

відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Бастіонан,6, код ЄДРПОУ: 37567646.

Повний текст судового рішення складено 23.04.2021 року.

Суддя: А.М.Чуванова