Рішення № 96661643, 29.04.2021, Коростишівський районний суд Житомирської області

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 935/2274/19

Провадження № 2/935/38/21

РІШЕННЯ

Іменем України

29 квітня 2021 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Пасічного Т.З.,

із секретарем Сьомак Л.І.,

за участю відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Коростишів цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ :

До Коростишівського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ТОВ «Фінансово-Кредитний Супермаркет», в обґрунтування якої вказано наступне. 28.12.2017р. відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим був укладений договір про надання кредиту № 1699915, згідно умов якого останній отримав строковий кредит у розмірі 200000,00 грн. для власних потреб у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок позичальника. Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконує, своєчасно заборгованість не погашає, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Тому позивач просить суд стягнути з відповідача вказану в розрахунку заборгованість за кредитом та судові витрати в розмірі 5974,99 грн.

Представник позивача в судове засідання не зявилася, подала до суду заяву в якій просила справу розглядати без її участі, позовні вимоги підтримала.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали.

Представник відповідача суду пояснив, що позовні вимоги не визнає, вважає доводи позовної заяви необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідачем було порушено умови договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 1699915 від 28.12.2017р., у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з листом-претензією щодо повернення заборгованості за кредитом та вимогою погасити заборгованість в повному обсязі, проте не надає достатніх та допустимих доказів того, що ним було направлено на адресу відповідача цю вимогу. Відповідач вважає, що відправивши йому листа, позивач змінив строки повернення кредиту, що не доводить його права вимагати дострокове погашення заборгованості. Згідно умов договору сторони погодили дату остаточного повернення кредиту від 15.12.2020р. На момент звернення з позовом до суду вказаний договір є діючим, а доказів того, що позивач змінив строки повернення кредиту, до позову не додані, тому вимога про повернення усієї суми заборгованості не доводить права позивача вимагати дострокове погашення заборгованості. Дата остаточного повернення кредиту до 15.12.2020р. На момент пред`явлення позову договір є діючим, докази того, що позивач змінив строки повернення кредиту, до позову не додані, тому вимога про повернення усієї суми боргу є необґрунтованою. Відповідач вказав, що позивач йому не направляв жодних вимог щодо погашення кредитної заборгованості, таким чином у позивача відсутнє право вимагати повернення боргу до закінчення терміну дії, визначеного п.1.3 договору, тому і вимоги, що є похідними від заборгованості (3% річних та інфляційні втрати), не можуть бути пред`явлені, оскільки не визначено листом-вимогою та датою її отримання кінцевої дати повернення заборгованості. Також відповідач не погоджується з розрахунком заборгованості, наданим позивачем. Позивач у позові просить стягнути з відповідача заборгованість по кредиту у сумі 136395,61 грн., однак вказана сума не підтверджується ні наданим розрахунком, ні іншим належним та допустимим доказом. 3% річних та інфляційні витрати нараховані за невідомий період, застосування ч.2 ст.625 ЦК України є передчасним та необґрунтованим. Стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, яка становить 144% від суми кредиту та передбачена п.5.1. договору, є незаконною у зв`язку з нікчемністю умови договору, якою нарахування цієї комісії передбачене. Стягнення з відповідача суми комісії відповідно до положень ст.ст.11, 18, п.17 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, є несправедливим. Крім того, позивач не надав доказів здійснення (надання) ним таких послуг, а умови договору не містять положень, згідно яких визначено, що є послугами з обслуговування кредитної заборгованості, розрахунку їх розміру та порядку надання і приймання відповідачем.

Суд, заслухавши відповідача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи у їх сукупності, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28.12.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 укладено договір № 1699915 про надання кредиту, відповідно до якого кредитодавець (ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет») зобов`язується надати позичальнику ( ОСОБА_1 ) грошові кошти в кредит у сумі 200000,00 грн. для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, в безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредотодавця на рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується своєчасно погашати кредит, сплачувати фіксовану процентну ставку за користування кредитом із розрахунку 28 % річних від суми заборгованості (п.1.1 договору). Дата остаточного повернення кредиту до 15 грудня 2020 (п.1.3).

Платежі з повернення кредиту здійснюються згідно Додатку №1, який є невід`ємною частиною договору (п.1.4).

Відповідно до п.4.9 договору позичальник зобов`язується за повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або інших платежів за договором сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 200,00 грн. за перший прострочений платіж та 500,00 грн. за кожний наступний прострочений поспіль платіж.

Пунктом 2.6 договору передбачено, що сплата процентів, суми кредиту та інших платежів здійснюється позичальником щомісячно ануїтетними платежами у розмірі та в період встановленими у Додатку № 1, з 01 по 15 число місяця наступного за звітним, починаючи з 01.01.2018, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Пунктом 2.5 встановлено, що за обслуговування кредитної заборгованості позичальник щомісячно сплачує комісійну винагороду у розмірі 4% від суми кредиту.

Пунктом 2.7 Договору встановлено, що за надання кредиту позичальник сплачує комісію 3% від суми кредиту, зазначена комісія сплачується одноразово у день видачі кредиту шляхом перерахування за вказаними позичальником реквізитами суми кредиту за мінусом утриманої кредитодавцем комісії.

28.12.2017 року позичальником ОСОБА_1 було підписано заяву, яка є Додатком 2 до договору № 1699915, в якій ОСОБА_1 просив перерахувати належну йому суму кредиту після утримання комісії згідно п.2.7 Договору у розмірі 141553,70 грн. та 52446,30 грн. за зазначеними ним реквізитами.

Згідно платіжного доручення № 47939 від 28.12.2017р. ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» перерахувало ОСОБА_1 на виконання кредитного договору № 1699915 від 28.12.2017р. суму у розмірі 141553,70 грн.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частин 1- 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановленим є той факт, що ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» свій обов`язок по наданню кредиту виконав, а ОСОБА_1 свої зобов`язання по поверненню кредиту, процентів не виконував.

Позивач просить суд стягнути з відповідача борг, який станом на 05.11.2019 року становить – 398332,11 гривень, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 136395,61 грн., заборгованість по відсоткам 43650,04 грн., заборгованість по комісії 185 333,33 грн., заборгованість за штрафними санкціями 10 488,83 грн., заборгованість по рахунку інфляції – 15709,02 грн., заборгованість 3% річних – 6 755,29 грн. З метою захисту своїх прав звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача заборгованість та судові витрати 5974,99 грн. З розрахунку заборгованості встановлено, що ОСОБА_1 за спірний період з 28.12.2017 року по 05.11.2019 року сплатив 104 400 грн. Вказана сума була зарахована в оплату заборгованості по тілу кредиту, заборгованості по відсотках та сплати штрафів. Окрім зазначеної суми ОСОБА_1 інших сплат у зазначений строк не здійснював.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору позивач звернувся до відповідача з листом-претензією щодо повернення заборгованості за кредитом, про що зазначає у позовній заяві. Однак, копію вказаного документа суду не надав.

Викладене вище свідчить про те, що позивачем порушено умови договору, зокрема п.3.2.4., яким передбачено,що у разі необхідності дострокової сплати кредиту, процентів, неустойки з указаних вище підстав кредитодавець зобов`язаний письмово попередити позичальника не менше ніж за 30 календарних днів до дня сплати.

Вимоги, що є похідними від заборгованості (3% річних та інфляційні втрати) не можуть бути пред`явлені, оскільки не визначено листом-вимогою та датою її отримання кінцевої дати повернення заборгованості.

Також, матеріали справи не містять доказів розірвання договору у порядку, визначеному п.2.3.4 договору, тому вимога позивача про стягнення боргу до закінчення дії договору є безпідставною.

Позивачем зазначено суму заборгованості, що підлягає до стягнення, 398332,11 грн. Однак, вказана сума не підтверджується ні наданим розрахунком, ні іншими доказами.

Розрахунок нарахування штрафних санкцій свідчить про їх безпідставне нарахування, оскільки відповідачем з 01.02.2018р. по 28.02.2018р., з 01.09.2018р. по 30.09.2018р., з 01.10.2018р. по 31.10.2018р., з 01.12.2018р. по 31.12.2018р., з 01.03.2019р. по 31.03.2019р. здійснювалась сплата кредиту.

Вимога щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат є безпідставною, оскільки невідомий період за який нараховуються вказані суми, відсутні індекси інфляції, застосовані до розрахунку та відповідні періоди їх застосування. Строк виконання зобов`язання становить до 15.12.2020р., цей строк не змінювався у встановленому порядку, не переривався, тому застосування до грошового зобов`язання, строк виконання якого не настав, відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України, є необґрунтованим.

Стосовно стягнення з відповідача заборгованості по комісії, суд приходить до наступного. Як було встановлено судом, умовами кредитного договору (пункти 2.5, 2.7) встановлена сплата комісії 3% від суми кредиту одноразово в день видачі кредиту за надання кредиту, та комісійна винагорода у розмірі 4% від суми кредиту щомісячно за обслуговування кредитної заборгованості. Умови кредитного договору не містять жодних даних про те, які саме послуги за вказану комісію надаються (будуть надаватися) ОСОБА_1 .

Статтею 1 п.17 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Враховуючи викладене, встановлено, що ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет», як кредитодавець, нарахувало та просить стягнути з ОСОБА_1 - позичальника, комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг товариства за рахунок ОСОБА_1 , що є незаконним, оскільки такі послуги не є послугою у визначенні вказаного Закону.

Верховний Суд України у Постанові від 18 березня 2020 року у справі № 183/2122/15 зробив висновок про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України). Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1). Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

Вказані обставини дають підстави суду для відмови в стягненні з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» заборгованості по комісії.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з ч.3 ст. 12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Викладене ґрунтується на правовій позиції Верховного суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17-ц.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3-5, 12, 76-81, 259, 263 -265, 274, 351-355 ЦПК України, ст.ст. 16, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 1049, 1054 ЦК України, суд-

УХВАЛИВ:

В задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет», юридична адреса: м.Київ, вул.Лейпцизька 16, код ЄДРПОУ 38604217, до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.З.Пасічний