Рішення № 96660125, 30.04.2021, Новоодеський районний суд Миколаївської області

30.04.2021

Справа № 482/1464/20

Номер провадження 2/482/31/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2021 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді Сергієнка С.А., за участю секретаря судового засідання Безкровної А.С., позивача ОСОБА_1 , представника Миколаївської обласної прокуратури – Хмельова А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів прокуратури , -

ВСТАНОВИВ :

27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів прокуратури.

З 11.09.2020 прокуратуру Миколаївської області перейменовано на Миколаївську обласну прокуратуру.

Cвої вимоги позивач мотивує тим, що на протязі 15 років Миколаївська обласна прокуратура здійснювала нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудового розслідування, проводить розгляд його заяв, скарг з якими він звертався, на дії, бездіяльність, незаконні рішення, постанови органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових, фізичних осіб.

Так зокрема, він є потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному 14.12.2012 року слідчим відділенням Новоодеського ВП ГУ НП в Миколаївській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012160280000123, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Досудове розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні триває до цих пір, є неефективним та безрезультатним, а посадові особи вказаного органу чинять різні перепони у здійснені його прав, визначених Конституцією України та іншими законодавчими актами, що, в свою чергу, призводить до порушення його прав як потерпілого.

Також позивач вказує у кримінальних провадженнях 15.06.2004 р. № 04700011; від 14.06.2007 р. №07020606; від 18.09.2013 р. №12013160040005399; від 27.07.2013 р. №12013160040004313; від 14.11.2013р. № 420131602800000044; від 14.12.2012 р. № 12012160280000123; від 19.03.2014 р. № 42013150280000009; від 19.09.2014р. № 12014150040005049; від 21.08.2014 р. № 4201415028000029; від 16.10.2015 р. № 4201510000000303; від 06.06.2015 р. № 12015150280000510; від р. № 42016151190000110; від 01.10.2013 р. № 12013150020006641; від 26.08.2016 р. № 42016151020000128; від 30.05.2016 р. № 120161500200002533; від 01.03.2017 р.№ 42017151030000037; від 03.04.2017 р. №42017151020000061; від 09.08.2016 р. № 42016151020000116; від 02.11.2017 р. № 12017150280000821; від 13.07.2018 р. № 12018150280000251; від 10.11.2018 р. №12018150280000754; від 30.05.2019 р. № 12019150280000283; від 11.07.2019 р. № 12019150280000348.

За вище наведеними кримінальними провадженнями визначено слідчого прокурора у формі процесуального керівництва досудового розслідування, який здійснює нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування. Але вказані провадженя, не розслідуванні, багато раз виносились постанови про закриття кримінальних проваджень, за скаргами позивача судом скасовувались постанови.

Прокуратура Миколаївської області не здійснювала нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, займалися волокітою, підробкою, фальсифікацією матеріалів проваджень іншими незаконними діями, бездіяльністю, про це свідчить, що кримінальне провадження не звернено до суду.

Позивач вказує, що посадові особи прокуратури Миколаївської області умисно порушували його права як власника та потерпілого.

Вважає, що вказаною бездіяльністю посадових осіб органів прокуратури йому завдано моральної шкоди, яка виразилась у позбавленні його можливості займатися щоденно своїми сімейними обов`язками, бажаннями, звичками, у фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з бездіяльністю слідчих і прокурорів, усвідомленні факту системного порушення його прав, що негативно вплинуло на загальний стан здоров`я позивача, у тривалій необхідності витрачати додатковий час та кошти на звернення зі скаргами до відповідачів, на які завжди отримувала незаконну відмову в задоволенні своїх законних вимог, у необхідності витрачати значний час за зверненням за юридичною допомогою до Миколаївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, у в тривалому порушенні звичайного укладу життя, постійному стресі, у втраті сну, апетиту та ваги.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив у відповідності до п.1 ст. 1; ст.3 п. 5; п.4-5 ст. 4; ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» стягнути з держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури на його користь 10000000грн., та зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити виплату зазначених вище сум.

Від Миколаївської обласної прокуратури надійшов відзив на позов ОСОБА_1 у якому представник відповідача вказує, що вважає позовні вимоги безпідставними оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу незаконних дій посадових осіб Миколаївської обласної прокуратури у зв`язку з чим йому була б завдана моральна шкода, позовна заява не містить жодних доводів чим саме підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим позивач керувався при оцінюванні в матеріальній формі заподіяної йому шкоди, а також не доведено наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача.

Крім того Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на який посилається позивач як підставу для стягнення моральної шкоди, не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Посилаючись на вищевказане представник Миколаївської обласної прокуратури просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову.

Від Державної казначейської служби України надійшов відзив у якому представник відповідача вказує, що вважає позовні вимоги безпідставними оскільки предметом регулювання Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на який посилається Позивач в мотивувальній частині позову, є відносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Проте стосовно позивача обмеження кримінально-процесуального характеру не вчинялись. Тому, є помилковим посилання позивачем на ці норми Закону.

Факт скасування ухвалами Новоодеського районного суду Миколаївської області постанов слідчого не є доказами моральної шкоди. А є лише механізмом реалізації права позивача на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07.02.2019 по справі №638/12068/16-ц).

Також представник Державної казначейської служби України вказує, що розмір моральної шкоди, визначений Позивачем без урахування засад розумності та виваженості.

З обставин справи вбачається, що позивач при розрахунку суми позовних вимог включив матеріальну шкоду спричинену йому злочином, що не є тотожним поняттям моральної шкоди та не відповідає обставинам справи.

Посилаючись на вищевказане представник Державної казначейської служби України просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову.

Представник Миколаївської обласної прокуратури у судовому засіданні вказав що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає та просив у задоволенні позову відмовити .

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, суд приходить до наступного висновку.

Як передбачено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дйо ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у ході розгляду справи по суті, ОСОБА_1 приймав участь я якості потерпілого та за його заявами було порушено кримінальні провадження: 15.06.2004 р. № 04700011; від 14.06.2007 р. №07020606; від 18.09.2013 р. №12013160040005399; від 27.07.2013 р. №12013160040004313; від 14.11.2013р. №420131602800000044; від 14.12.2012 р. № 12012160280000123; від 19.03.2014 р. № 42013150280000009; від 19.09.2014р. № 12014150040005049; від 21.08.2014 р. № 4201415028000029; від 16.10.2015 р. № 4201510000000303; від 06.06.2015 р. № 12015150280000510; від р. № 42016151190000110; від 01.10.2013 р. № 12013150020006641; від 26.08.2016 р. № 42016151020000128; від 30.05.2016 р. № 120161500200002533; від 01.03.2017 р.№ 42017151030000037; від 03.04.2017 р. №42017151020000061; від 09.08.2016 р. № 42016151020000116; від 02.11.2017 р. № 12017150280000821; від 13.07.2018 р. № 12018150280000251; від 10.11.2018 р. №12018150280000754; від 30.05.2019 р. № 12019150280000283; від 11.07.2019 р. № 12019150280000348.

З наданих позивачем доказів вбачається, що у вищевказаних провадженнях зокрема:

1)Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01.03.2007року за скаргою позивача було скасовано постанову ст. помічника прокурора Ленінського району м.Миколаєва від 02.11.2006 року про відмову у порушенні кримінальної справи по факту не виконання судового рішення, за ознаками злочину передбаченого ст.382 КК України;

2)Постановою прокурора Ленінського району м. Миколаєва від 30.03.2007року відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст. 382 КК України за фактом не виконання судового рішення на користь ОСОБА_1 ;

3)Постановою прокурора Ленінського району м. Миколаєва від 16.04.2007року відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст. 382 КК України за фактом не виконання судового рішення на користь ОСОБА_1 ;

4)Постановою прокурора Ленінського району м. Миколаєва від 10.02.2012 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст.364,365,382 КК України за фактом не виконання судового рішення на користь ОСОБА_1 ;

5)Постановою прокурора Ленінського району м. Миколаєва від 14.05.2012 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст.364,365,382 КК України за фактом не виконання судового рішення на користь ОСОБА_1 ;

6)Постановою ст. слідчого СВ прокуратури Миколаївської області від 16.10.2014 року відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №12014150040005049 внесеному до ЄРДР 19.09.2014року;

7)Постановою ст. слідчого СВ прокуратури Миколаївської області від 26.02.2015 року закрито кримінальне провадження №12014150040005049 внесене до ЄРДР 19.09.2014року;

8)Постановою заступника прокурора Миколаївської області від 03.03.2015 скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження №42014150280000029 внесеного до ЄРДР 21.08.2014року за ч.1 ст. ст. 366 КК України за фактом службового підроблення посадовими особами Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області офіційного документу;

9)Постановою заступника прокурора Миколаївської області від 19.05.2015 року скасовано постанову ст. слідчого СВ прокуратури Миколаївської області від 26.02.2015 року про закриття кримінального провадження №12014150040005049 внесене до ЄРДР 19.09.2014року;

10)Постановою ст. слідчого СВ прокуратури Миколаївської області від 22.06.2015 року закрито кримінальне провадження №12014150040005049 внесене до ЄРДР 19.09.2014року;

11)вищевказану постанову було скасовано як прийняту передчасно (а.с.87);

12)Постановою ст. слідчого СВ прокуратури Миколаївської області від 11.11.2015 року закрито кримінальне провадження №12014150040005049 внесене до ЄРДР 19.09.2014року;

13)Ухвалою слідчого судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09.09.2016 року за скаргою ОСОБА_1 визнано неправомірною бездіяльність прокурора Вознесенської місцевої прокуратури щодо не внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінальних правопорушень згідно заяв ОСОБА_1 та зобов?язано прокурора внести такі відомості;

14)Постановою прокурора Ленінського району м. Миколаєва від 29.09.2016 року відмовлено у погодженні повідомлення про підозру у кримінальному проваджені №12013160020006641 внесеному до ЄРДР 01.10.2013 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 382 КК України за фактом не виконання рішення суду на користь ОСОБА_1 ;

15)Постановою слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Миколаївської області від 30.09.2016 року було закрито кримінальне провадження №42016151190000110 внесене до ЄРДР 13.09.2016року за ч.1 ст. 367 КК України за фактом не належного досудового розслідування правоохоронними органами кримінальних проваджень за реєстрованих за заявами ОСОБА_1 ;

16)Постановою заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 від 12.01.2017 року скасовано постанову слідчого СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області від 16.11.2016року про закриття кримінального провадження №12015150020002533 внесеного до ЄРДР 30.05.2016року, як передчасну;

17)Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21.03.2017року за скаргою ОСОБА_1 зобов?язано керівника Інгульського відділу Миколаївської місцевої прокуратури №2 внести відомості викладені в заяві ОСОБА_1 до ЄРДР;

18)Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Миколаївської області від 31.03.2017 року було закрито кримінальне провадження №42017151030000037 від 01.03.2017року за факто вчинення слідчим СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області службової недбалості під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №12016150020002533 порушеного за заявою ОСОБА_1 .

19)Постановою слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Миколаївської області від 30.03.2017 року було закрито кримінальне провадження №42016151190000110 внесене до ЄРДР 13.09.2016року за ч.1 ст. 367 КК України за фактом не належного досудового розслідування правоохоронними органами кримінальних проваджень за реєстрованих за заявами ОСОБА_1 ;

20)Постановою старшого слідчого СВ управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Миколаївської області від 29.04.2017 року було закрито кримінальне провадження №42017151020000061 внесене до ЄРДР 03.04.2017 року за ч.1 ст. 364 КК України яке було внесене на підставі заяви позивача.

У вищевказаних провадженнях ОСОБА_1 також подавав численні заяви та скарги про вжиття заходів для розслідування кримінальних проваджень, вжиття реагування до посадових осіб які на його думку не належним чином розслідували вказані провадження.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

З огляду на вказану позицію ЄСПЛ суд не надає оцінку кожній вищевказаній заяві та скарзі окремо,

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою - третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У пунктах 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України у від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Умовою відповідальності є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). За загальним правилом, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Відповідальність без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Предметом доказування у вказаній справі є протиправність дій або бездіяльності відповідачів, причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями останніх та спричиненням моральної шкоди позивачу, і відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Позивач вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовував незаконною бездіяльністю службових осіб Миколаївської обласної прокуратури .

Суд аналізуючи надані сторонами докази у своїй сукупності з обставинами справи приходить до переконання, що доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися слідчими і прокурорами у кримінальних провадженнях відкритих за його заявами, в яких він мав статус потерпілого.

Разом з тим, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, які були у подальшому скасовані слідчими суддями, не свідчить про протиправність дій слідчого чи прокурора та завдання позивачу моральної шкоди у розумінні ст. 23 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Факт задоволення ухвалами слідчих суддів скарг ОСОБА_1 у кримінальних провадженнях не є доказами моральної шкоди. А є лише механізмом реалізації права позивача на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07.02.2019 по справі №638/12068/16-ц).

Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками Миколаївської обласної прокуратури моральної шкоди.

Таким чином, за відсутності доказів про умисне чи з грубою необережністю затягування досудового слідства, не належний нагляд за проведенням досудового розслідування, вчинення ними інших протиправних дій, правові підстави для застосування норм у ст.ст. 1176, 1173 чи 1174 ЦК України та відшкодування моральної шкоди відсутні.

Оскільки, суд дійшов висновку, що позивач не підпадає під дію Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", то у відповідності до ст. 141 ЦПК України з останнього на користь держави підлягають стягненню 908 грн. в рахунок відшкодування судового збору.

За таких обставин, керуючись ст.268 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів прокуратури – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Миколаївського апеляційного суду через Новоодеський районний суд Миколаївської області.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвали суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 30.04.2021року.

Головуючий суддя: С.А.Сергієнко