Рішення № 96651435, 28.04.2021, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/3853/21

Провадження № 2/947/1709/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Куриленко О.М.

за участю секретаря – Баранової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ :

03 лютого 2021 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати громадян ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право на користування квартиною, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свої вимоги мотивує тим, що вона є власником квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_2 . Зазначає, що у вказаній квартирі зареєстровані її доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які там не проживають у зв`язку з тим, що виїхали на постійне місце проживання до держави Канада.

Позивач вказує на те, що факт перебування відповідачів на реєстраційному обліку за даною адресою перешкоджає їй як власниці у здійсненні права власності у повному обсязі.

Вищевказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 04.02.2021 року позовну заяву будо залишено без руху, у зв`язку з несплатою судового збору.

На виконання вимог даної ухвали, 03.03.2021 року представником позивача було надано на адресу суду квитанцію про сплату судового збору у розмірі 908,00 гривень.

Ухвалою судді від 04.03.2021 року провадження по справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, 28.04.2021 року її представник ОСОБА_4 через канцелярію суду надала заяву, в якій просила судове засідання провести без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, про час та місце його проведення сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяв та клопотань про відкладення слухання справи від них до суду не надходило.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При викладених обставинах суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, який сповіщений про розгляд справи належним чином, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, ухваливши заочне рішення у справі, зі згодою представника позивача, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, так як надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи у відсутності відповідача.

Суд дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 2455, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 24054012 від 15.01.2021 року.

Як вбачається з відомостей № М4-262024-ф/л про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку за адресою АДРЕСА_2 зареєстровано 3 особи – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що відповідачі у спірній квартирі не проживають, виїхали на постійне місце проживання до держави Канада. До того ж всі витрати по комунальним платежам здійснює позивач, відповідачі за комунальні платежі не сплачують.

Обставини непроживання відповідачів у квартирі позивача підтверджуються актами від 26 січня 2021 року, складеними сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підпис яких засвідчено начальником дільниці № 3.

Крім того, відповідно до довідки № 987 від 22.12.2020 року, наданої Одеською Іудейською Релігійною Громадою, зазначено, що доньки позивача не проживають за адресою АДРЕСА_2 з 2008 року.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів особи може бути припинення дії, яка порушує право.

Судом достовірно встановлено, що відповідачі не несуть ніяких обов`язків по оплаті житла, так як в ньому не проживають, однак за комунальні послуги позивачу нараховують із розрахунку на всіх осіб, зареєстрованих по даній адресі. Своїм перебуванням по теперішній час на реєстраційному обліку за адресою належного позивачу майна відповідачі створюють перешкоди в реалізації нею в повному обсязі прав та охоронюваних законом інтересів власника зазначеного майна, а також позивач несе додаткові витрати із власного бюджету.

Згідно п. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 319 ЦК України зазначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї , інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Право користуватися чужим майном регламентується ст.ст. 401-402 ЦК України, відповідно до яких право на користування чужим майном може бути встановлено на підставі договору, закону, заповіту або рішенням суду. Стаття 405 ЦК України передбачає право користування житлом членами сім`ї власника житла, які проживають разом з ним.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладання трудового договору на визначений строк, тощо).

Враховуючи наведене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням – підлягають задоволенню.

Відповідно до абзацу 6 ст. 3 Закону України від 11.12.2003 року №1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11.12.2003 року №1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Як випливає із цієї норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Закон України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про позбавлення власника права власності на житлове приміщення або права користування такої особи житловим приміщенням. (Вказані вище правові позиції викладені в Постанові Верховного Суду України №6-57 від 16.01.2012р.).

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При викладених обставинах суд доходить до висновку, що позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є обґрунтованим та підлягають задоволенню, тому що інтереси позивача порушені, вона не має змоги користуватися та розпоряджатися належним майном за своїм розсудом, а також по теперішній час несе збитки по сплаті житлово-комунальних послуг за відповідачів, які не мешкають тривалий час у даному житлі.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 317, 319, 391, 405 ЦК України (у редакції 2003 року), ст.ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК України , суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати громадян ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право на користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси

Суддя Куриленко О. М.