Рішення № 96651103, 28.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2021 року м. Київ № 640/25890/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.09.2019р. № 0067884202;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.09.2019р. № 0067914202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки є помилковими, а відтак податкові повідомлення-рішення винесені на підставі таких висновків підлягають скасуванню.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування таких рішень та задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.03.2008р. між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП «Факторинг Україна», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ML-301/123/2008, згідно умов якого позивач отримав кредит в сумі 112 000 доларів США зі сплатою 4,99% річних і строком повернення кредиту до 24.03.2028р. та сторонами погоджено графік платежів.

Крім цього, 24.03.2008р. між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП «Факторинг Україна», і ОСОБА_1 укладено договір №301/386/08/1 про кредитування поточного рахунку (овердрафт), згідно умов якого позивач отримав кредитування поточного рахунку в розмірі ліміту овердрафту в сумі 4 600 грн. зі сплатою 26% річних та 36% річних за користування простроченим до повернення кредитом і строком повернення кредиту, виданого в рамках даного овердрафту, не пізніше останнього робочого для місяця, наступного за місяцем надання такого кредиту.

На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 20.07.2011р., ПАТ «ОТП «Банк» відступив своє право вимоги до ОСОБА_1 ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 13.10.2014р. у справі № 759/12398/14-ц позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено та стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , що зареєстрований в АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (03680, м.Київ, вул.Фізкультури, 28-Д; код ЄДРПОУ-36789421, р/р № НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк» м.Київ, МФО-300528) - заборгованість по кредиту за кредитним договором №ML-301/123/2008 від 24.03.2008р. в сумі 110 285 доларів США 36 центів, заборгованість по відсоткам в сумі 10 022 долара США 20 центів, а всього заборгованості - 120 307 доларів США 56 центів, що в еквіваленті становить 1 411 064 грн. 48 коп., а також заборгованість по кредиту за кредитним договором №301/386/08/1 про кредитування поточного рахунку (овердрафт) від 24.03.2008р. в сумі 3 379 грн. 12 коп., заборгованість по відсоткам в сумі 1 188 грн. 77 коп., а всього заборгованості - 4 567 грн. 89 коп., що разом за обома кредитними договорами складає 1 414 635 (один мільйон чотириста чотирнадцять тисяч шістсот тридцять п`ять) грн. 65 коп., а також судовий збір в сумі 3 654 грн.

23.12.2015р. між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (кредитор) та позивачем (позичальник) укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору №301/386/08/1 від 24.03.2008р. відповідно до п. 2.1.1 якого, незважаючи на інші положення кредитного договору сторони домовились, що позичальник до 23.12.2015р. включно, зобов`язується погасити боргові зобов`язання в розмірі 1 000, 00 грн. за кредитним договором №301/386/08/1. (а.с. 45-46)

Також, згідно з п. 2.1.2 Договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів буде здійснюватись в національній валюті України - гривні із застосуванням для розрахунку Платежу офіційного курсу долара США до української гривні, встановленого НБУ на день сплати.

При цьому, відповідно до п. 2.1.3 Договору, за умови належного виконання позичальником умов цієї угоди сторони домовились: скасувати всю суму пені, що були нараховані до моменту укладання цього договору; кредитор здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі 3 567, 89 грн. і позичальник буде вважатись таким, що погасив свої зобов`язання перед кредитором у повному обсязі.

Також, 23.12.2015р. між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (кредитор) та позивачем (позичальник) укладено угоду про врегулювання боргу до кредитного договору № ML-301/123/2008 від 24.03.2008 року з метою визначення порядку виконання рішення Святошинського районного суду м.Києва від 13.10.2014р. у справі № 759/12398/14-ц. (а.с. 47-48)

Так, відповідно до п. 2.2 Угоди, станом на день укладення цієї угоди заборгованість позичальника за рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 13.10.2014р. у справі № 759/12398/14-ц перед кредитором за кредитним договором № ML-301/123/2008 від 24.03.2008 року складає 1 141 064, 48 грн.

Крім того, згідно з п. 2.1.1, 2.1.2 Угоди, незважаючи на інші положення кредитного договору сторони домовились, що позичальник до 23.12.2015р. включно, зобов`язується погасити боргові зобов`язання в розмірі 557 000, 00 грн., сплатити витрати кредитора на ведення претензійно-позовної роботи в розмірі 3 654, 00 грн.

Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів буде здійснюватись в національній валюті України - гривні.

При цьому, згідно з п. 2.2.3 Угоди, за умови належного виконання позичальником умов цієї угоди сторони домовились: скасувати всю суму пені, що були нараховані до моменту укладання цієї угоди; припинити претензійно-позовну роботу по стягненню боргових зобов`язань за кредитним договором, а рішення суду вважати таким, що виконано; кредитор здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі 854 064, 48 грн. і позичальник буде вважатись таким, що погасив свої зобов`язання перед кредитором у повному обсязі.

В силу положень пункту 3.4 вищезазначеної Угоди, підписанням цієї угоди позичальник підтвердив, що кредитор повідомив його про необхідність відображення суми прощеного боргу у річній податковій декларації.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 ПК України та відповідно до наказу «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 » проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податків, прощеного (анульованого) кредитором ТОВ «ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА» за період з 01.01.2015р. - 31.12.2015р.

За результатом проведеної перевірки складено акт від 12.07.2019р. № 1646/2-15-42-02-30/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага платника податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2015р. - 31.12.2015р.» у висновках якого зазначено, що позивачем порушено:

- п. 179.1 ст. 179 розділу VI ПК України з урахуванням п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України не подано до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи з відповідними додатками за 2015р.;

- п.п. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 ПК України ПК України, не надано до перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

- п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 з урахуванням вимог п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, не задекларовано річний оподатковуваний дохід за 2015р. у сумі 857 632, 37 грн. та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 170 917, 47 грн.;

- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень ПК України, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір за 2015р. у сумі 12 864, 49 грн.

На підставі висновків вищезазначеного акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 03.09.2019р.:

- № 0067884202, яким за порушення п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 з урахуванням вимог пп. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України за платежем податок на доходи фізичних осіб за податковим зобов`язанням на суму 170 917, 47 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 42 729, 37 грн.

- №0067914202, яким за порушення п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України за платежем військовий збір за податковим зобов`язанням на суму 12 864, 49 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 3 216, 12 грн.

Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві протиправним звернулась до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Згідно з підпунктом 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такий дохід: основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року; сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Водночас, у зв`язку з політичною та фінансовою кризою, яка сталася у 2014 році та спричинила девальвацію національної валюти в Україні, враховуючи скрутне становище, в якому опинилися позичальники - фізичні особи, які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, з 7 травня 2015 року підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнений пунктом 8 на підставі Закону України "Про внесення змін до ПК України щодо кредитних зобов`язань».

Метою запровадження вказаних положень є фактична реалізація положень Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов`язань з іноземної валюти в гривню», згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції.

Однією з таких преференцій, встановлених у пункті 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є невіднесення до додаткового блага платника податку і невключення до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сум курсової різниці та процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Курсова різниця обчислюється як різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Тобто, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.

В силу колізійного принципу пріоритету норми правового акта, виданого пізніше, до правовідносин, які виникли у зв`язку із прощенням банками з 1 січня 2015 року боргу позичальникам за кредитами в іноземній валюті, які не було погашено до 1 січня 2014 року та валюту зобов`язання за якими було змінено з іноземної на національну, застосовуються норми пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Застосування вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України має місце виключно у випадку перевищення суми прощеного (анульованого) кредитором боргу над сумою курсової різниці, обрахованої за правилами, предбаченими пунктом 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

При цьому, для правовідносин, що виникають у сфері справляння податків, не має правового значення те, яким чином кредитор обліковував відповідну суму прощеного боргу у своєму бухгалтерському обліку, а кваліфікація таким кредитором прощеного боргу позичальника його оподатковуваним доходом та надання до фіскальної служби відповідного податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, не впливає на податкові зобов`язання позивача.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 18.01.2021р. у справі № №120/935/19-а, адміністративне провадження №К/9901/31284/19.

Так, з матеріалів справи вбачається, що датою зміни валюти зобов`язання за кредитом, отриманим позивачем за кредитним договором від 24.03.2008р. №ML-301/123/2008 є дата підписання між кредитором - ТОВ «ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА» та позивачем угоди від 23.12.2015р. про врегулювання боргу до кредитного договору № ML-301/123/2008 від 24.03.2008 року, а саме - 23.12.2015р. При цьому, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів буде здійснюватись в національній валюті України - гривні.

Одночасно, згідно з п. 2.2.3 Угоди, за умови належного виконання позичальником умов цієї угоди сторони домовились: скасувати всю суму пені, що були нараховані до моменту укладання цієї угоди; припинити претензійно-позовну роботу по стягненню боргових зобов`язань за кредитним договором, а рішення суду вважати таким, що виконано; кредитор здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі 854 064, 48 грн. і позичальник буде вважатись таким, що погасив свої зобов`язання перед кредитором у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного суд зазначає, що сума курсової різниці, яка згідно із приписами пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України дорівнює різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеній за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним кусом НБУ станом на 1 січня 2014 року, обраховується таким чином: 2 592 441, 60 грн. (еквівалент основної суми боргу позивача у розмірі 112 000, 00 дол. США, визначений у гривні за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за кредитом (23, 1468 грн за 1 дол. США)) мінус 895 216, 00 грн. (еквівалент основної суми боргу позивача у розмірі 112 000, 00 дол. США, визначений у гривні за офіційним курсом НБУ станом на 1 січня 2014 року (7,993 грн за 1 дол. США) та становить 1 697 225, 60 грн.

Отже, різниця між прощеною (анульованою) сумою боргу (854 064, 48 грн.) та сумою курсової різниці (1 697 225, 60 грн.) є від`ємною, тобто, об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб у розумінні абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, відповідно до кредитного договору від 24.03.2008р. №ML-301/123/2008, відсутній.

З огляду на вищевикладене, оскаржувані податкові повідомлення-рішення в частині донарахованого податку на доходи з фізичних осіб, військового збору та відповідно штрафних (фінансових) санкцій з прощеного позивачу боргу за кредитним договором від 24.03.2008р. №ML-301/123/2008, є незаконними та підлягають скасуванню.

Водночас, щодо наявності підстав для нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та відповідно штрафних (фінансових) санкцій з прощеного боргу позивачу відповідно до договору від 24.03.2008р. №301/386/08/1 про кредитування поточного рахунку (овердрафт), суд зазначає таке.

Так, відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує доход платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує доход платника податку і включається в його оподатковуваний доход. Разом з тим, сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, комісій та/або штрафних санкцій (пені) не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, комісій та/або штрафних санкцій (пені), нарахованих за користування кредитом й за прострочення виконання грошового зобов`язання, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеню), прощені (анульовані) кредитором.

Враховуючи наведене, суд вважає, що оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування таких платежів.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 26.03.2020р. у справі №817/1670/16, адміністративне провадження №К/9901/38306/18; від 18.04.2019р. у справі № 815/6886/15, від 15.03.2019 року у справі №818/1102/16.

З матеріалів справи вбачається, що за договором від 24.03.2008р. №301/386/08/1 про кредитування поточного рахунку (овердрафт) укладеним між АТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП «Факторинг Україна», і ОСОБА_1 , позивач отримав кредитування поточного рахунку в розмірі ліміту овердрафту в сумі 4 600 грн. зі сплатою 26% річних та 36% річних за користування простроченим до повернення кредитом і строком повернення кредиту, виданого в рамках даного овердрафту, не пізніше останнього робочого для місяця, наступного за місяцем надання такого кредиту.

Одночасно, 23.12.2015р. між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (кредитор) та позивачем (позичальник) укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору №301/386/08/1 від 24.03.2008р. відповідно до п. 2.1.1 якого, незважаючи на інші положення кредитного договору сторони домовились, що позичальник до 23.12.2015р. включно, зобов`язується погасити боргові зобов`язання в розмірі 1 000, 00 грн. за кредитним договором №301/386/08/1.

Також, згідно з п. 2.1.2 Договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів буде здійснюватись в національній валюті України - гривні із застосуванням для розрахунку Платежу офіційного курсу долара США до української гривні, встановленого НБУ на день сплати.

При цьому, відповідно до п. 2.1.3 Договору, за умови належного виконання позичальником умов цієї угоди сторони домовились: скасувати всю суму пені, що були нараховані до моменту укладання цього договору; кредитор здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі 3 567, 89 грн. і позичальник буде вважатись таким, що погасив свої зобов`язання перед кредитором у повному обсязі.

З аналізу вищевикладених договорів вбачається, що валютою зобов`язання була національна валюта України, гривня, а відтак застосування положень пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в даному випадку є неможливим.

Водночас, з листа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 12.12.2018р. № 8599 наданого на запит фіскального органу вбачається, що відповідно до додаткового договору № 1 до кредитного договору №301/386/08/1 від 24.03.2008р. позивачу здійснено анулювання (прощення) боргу в розмірі 3 567, 89 грн., що є тілом кредиту. (а.с. 83-84)

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення в частині донарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та відповідно штрафних (фінансових) санкцій з прощеного позивачу боргу за договором від 24.03.2008р. №301/386/08/1 про кредитування поточного рахунку (овердрафт) є законними та обґрунтованими, а відтак не підлягають скасуванню.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 16 000, 00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінанрсовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що представник позивача просив суд розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником надано копії таких документів: договір про надання правової допомоги від 25.11.2019р. № 25/11, меморіальний ордер № J11279IWCS на суму 16 000, 00 грн. з призначенням платежу «оплата гонорару адвоката Чернюшок Ю.І. згідно договору про надання правової допомоги 25/11 від 25.11.19», ордер, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та опис наданих адвокатом послуг від 24.12.2019р.

Також суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/7806/17, щодо застосування ст. 134 КАС України. У вказаному судовому рішенні зазначено, що аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме: у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, дійшов висновку, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В інших справах «Ботацці проти Італії», «Іатрідіс проти Греції», у текстах своїх рішень у даних справах Європейський суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При розгляді клопотання, суд, враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, згідно яких: "…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг".

Суд зазначає, що справа відповіднно до предмету спору не є складною.

При цьому, як вбачається з опису послуг наданих адвокатом більша частина послуг, які були надані адвокатом, фактично охоплюють таку послугу, як складання позовної заяви, адже є її складовими.

Таким чином, дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що розмір витрат на оплату гонорару адвоката, у заявленому розмірі 16 000,0 грн. не є співмірним із складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у описі робіт переліком.

З огляду на вищевикладене та враховуючи той факт, що адміністративний позов задоволено частково, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 6 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.09.2019р. № 0067884202 в частині донарахованого податку на доходи з фізичних осіб та штрафних (фінансових) санкцій з прощеного позивачу боргу за кредитним договором від 24.03.2008р. №ML-301/123/2008.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.09.2019р. № 0067914202 в частині донарахованого військового збору та штрафних (фінансових) санкцій з прощеного позивачу боргу за кредитним договором від 24.03.2008р. №ML-301/123/2008.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 2 136, 46 грн. (дві тисячі сто тридцять шість гривень 46 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000,00 грн. ( шість тисяч гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська