Рішення № 96650974, 28.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2021 року м. Київ № 640/30699/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Мантек»

до Державної податкової служби України

про скасування рішення, відшкодування упущеної вигоди та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мантек» (далі по тексту - позивач), адреса: 14013, місто Чернігів, вулиця О. Молочного, будинок 44, офіс 26, адреса для листування: 03067, місто Київ, вулиця Олекси Тихого, будинок 104 до Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, в якій позивач просить:

- скасувати рішення Комісії ДПС України про неврахування таблиці даних платників податків №1811960/36778425 від 06 серпня 2020 року;

- зобов`язати Державну податкову службу України відшкодувати упущену вигоду в розмірі 217 936,74 грн та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на незаконність оскаржуваного рішення, оскільки контролюючий орган приймаючи останнє порушив норми чинного законодавства, при цьому обмежившись лише формальною відміткою про, нібито, наявність в органах державної фіскальної служби податкової інформації, що свідчить про здійснення платником податків ризикових операцій. ДПС України не зазначило, які саме обставини, з наданої позивачем інформації, є недостовірними, та які саме операції позивача с ризиковими, тобто конкретні підстави для неврахування Таблиці платника податків, а невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що контролюючим органом зазначено про те, що ТОВ «Мантек» подано таблицю даних платника податку на додану вартість, яка зареєстрована у контролюючому органі 08 вересня 2017 року №9181228898. Комісією ГУ ДПС у м. Києві (комісією регіонального рівня) враховано зазначену таблицю даних, про що прийнято рішення від 11 вересня 2017 року за №2. Комісією ДПС (комісією центрального рівня) прийнято рішення від 06 серпня 2020 року №1811960/36778425 про неврахування таблиці даних платника податку, зареєстрованої у контролюючому органі 08 вересня 2017 року №9181228898, врахованої згідно з рішенням комісії 11 вересня 2017 року №150983/36778425. За даними інформаційних баз ДПС ТОВ «Мантек» (36778425) основний вид діяльності підприємства «46.71 - «оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний)».

Відтак, комісією ДПС України відповідно до чинного законодавства та цілком обґрунтовано прийнято рішення, а тому у відповідача відсутні підстави для врахування Таблиці даних позивача №1811960/36778425, з урахуванням інформації внесеної до баз даних інформаційних систем, що свідчить про здійснення платником податків ризикових операцій.

Виходячи з вищевикладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки при здійсненні владно управлінських функцій податковий орган діяв на підставі та у межах передбачених чинним законодавством.

Не погоджуючись з викладеними представником відповідача аргументами та доводами, позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній посилаючись на незаконність даного рішення, оскільки підставою для прийняття останнього був лист від ГУ ДПС у м. Києві від 20 липня 2020 року у якому містився перелік платників, які мали ознаки ризиковості, але при цьому їх операції по ПДВ не блокувались. Також позивач відзначає, що у даному листі відсутня будь-яка інформація, яка свідчить про ризиковість ТОВ «Мантек».

Також, на думку представника позивача, контролюючим органом прийнято не тільки незаконне, але й необґрунтоване рішення, яке порушує права позивача, оскільки жодної правової та фактичної підстави для прийнятті рішення Комісії ДПС України, про неврахування таблиці даних платників податків №1811960/36778425 від 06 серпня 2020 року ним не вказано.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Мантек» зареєстровано як юридична особа з 07.09.2020, про що до реєстру внесено відповідний реєстраційний запис №1000707770008047448.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача є: 46.71 оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний); 46.15 діяльність посередників у торгівлі меблями, господарськими товарами, залізними та іншими металевими виробами; 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.44 оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення; 46.49 оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 19.20 виробництво

продуктів нафтоперероблення; 18.12 друкування іншої продукції; 46.72 оптова торгівля металами та металевими рудами; 46.77 оптова торгівля відходами та брухтом; 46.75 оптова торгівля хімічними продуктами; 35.23 торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи; 47.30 роздрібна торгівля пальним.

З матеріалів справи вбачається, що 08 вересня 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мантек» звернулось до Комісії регіонального рівня Головного управління ДПС у м. Києві із таблицею даних платника податків, яка зареєстрована 11 вересня 2017 року за №2 та врахована згідно рішення №150983/36778425 від 11 вересня 2017 року.

В подальшому, 07 серпня 2020 року ТОВ «Мантек» отримано рішення Комісії регіонального рівня - комісія з питань зупинена реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному державному реєстрі податкових накладних про неврахування таблиці даних платника податків №1811960/36778425 від 06 серпня 2020 року.

Таким чином, не погодившись із рішенням про врахування/неврахування таблиці даних платника податку на додану вартість позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 16.1.2, 16.1.3 пункт 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Підпунктом 20.1.45. пункт 20.1. статті 20 Податкового Кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право здійснювати щоденну обробку даних та інформації електронного кабінету, необхідних для виконання покладених на них функцій з адміністрування податкового законодавства та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, що включає, зокрема, прийняття, обробку та аналіз документів та даних платників податків, здійснення повноважень, передбачених законом, які можуть бути реалізовані в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку.

Пункт 61.1. статті 61 Податкового Кодексу України встановлює, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи..

Підпунктом 62.1.2. пункту 62.1. статті 62 Податкового Кодексу України зазначено: податковий контроль здійснюється шляхом, серед іншого, інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів.

Згідно з пунктом 71.1. статті 71 Податкового Кодексу України, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно із приписами пунктів 74.1., 74.3. статті 74 Податкового Кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є державною власністю. Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, а також контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, в порядку інформаційної взаємодії відповідно до пункту 41.2 статті 41 цього Кодексу. Перелік Інформаційних систем визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики.

Розділ V Податкового кодексу України (статті 180-211) регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об`єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Пункт 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України: на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.16 статті 201 Податкового Кодексу України визначено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Механізм зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), організаційні та процедурні засади діяльності комісій з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі (далі - комісії контролюючих органів), права та обов`язки їх членів визначає Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165 (далі - Порядок №1165).

У цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні: таблиця даних платника податку - зведена інформація, що подається платником податку до контролюючого органу, щодо кодів видів економічної діяльності платника податку згідно з Класифікатором видів економічної діяльності, кодів товарів згідно з УКТЗЕД та/або кодів послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України (п. 2 Порядку №1165).

Пунктом 12 Порядку №1165 встановлено, що платник податку має право подати до ДПС таблицю даних платника податку за встановленою формою (додаток 5).

У таблиці даних платника податку зазначаються: види економічної діяльності відповідно до КВЕД; коди товарів згідно з УКТЗЕД, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України; коди послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України (пункт 13 Порядку №1165).

Відповідно до пунктів 14-18 Порядку №1165, таблиця даних платника податку подається з поясненням, в якому зазначається вид діяльності, з посиланням на податкову та іншу звітність платника податку.

Таблиця даних платника податку з поясненнями розглядається комісією регіонального рівня протягом п`яти робочих днів після її отримання.

Комісія регіонального рівня приймає рішення про врахування або неврахування таблиці даних платника податку, яке надсилається платнику податку в порядку, встановленому статтею 42 Кодексу (додаток 6).

У рішенні про неврахування таблиці даних платника податку в обов`язковому порядку зазначається причина такого неврахування.

Таблиця даних платника податку враховується ДПС в автоматичному режимі у разі, коли:

- така таблиця подається платниками податку - сільськогосподарськими товаровиробниками, включеними до Реєстру отримувачів бюджетної дотації відповідно до Закону України Про державну підтримку сільського господарства України, та/або сільськогосподарськими товаровиробниками, які на 31 грудня 2016 р. застосовували спеціальний режим оподаткування відповідно до статті 209 Кодексу (у редакції, що діяла на 31 грудня 2016 р.) та мають у власності (право власності/користування) та/або на умовах оренди земельні ділянки, загальна площа яких становить не менш як 200 гектарів включно станом на 1 січня та які відображені в податковій звітності до 20 лютого поточного року (до 20 лютого поточного року враховується наявність таких ділянок за звітний період попереднього року), та у поданій таблиці даних платника податку зазначаються відомості про постачання (виготовлення) таких груп товарів за кодами згідно з УКТЗЕД, як живі тварини (код згідно з УКТЗЕД 01); риба і ракоподібні, молюски та інші водяні безхребетні (код згідно з УКТЗЕД 03); молоко та молочні продукти; яйця птиці; натуральний мед; їстівні продукти тваринного походження, в іншому місці не зазначені (код згідно з УКТЗЕД 04); овочі та деякі їстівні коренеплоди і бульби (код згідно з УКТЗЕД 07); їстівні плоди та горіхи; шкірки цитрусових або динь (код згідно з УКТЗЕД 08); зернові культури (код згідно з УКТЗЕД 10); насіння і плоди олійних рослин; інше насіння, плоди та зерна; технічні або лікарські рослини; солома і фураж (код згідно з УКТЗЕД 12);

- зазначена таблиця подається платниками податку, в яких значення показників D та P, розрахованих у порядку, встановленому пунктом 3 цього Порядку, мають такі розміри: D >0,02, P.

Згідно п. 19 Порядку №1165, у разі коли до контролюючого органу надійшла податкова інформація, що свідчить про надання платником податку недостовірної інформації, в таблиці даних платника податку, яка врахована, зокрема в автоматичному режимі, комісії контролюючих органів мають право прийняти рішення про неврахування таблиці даних платника податку, яке надсилається платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 Кодексу (додаток 7).

Відповідно до п.25 Порядку №1165, комісія центрального рівня приймає рішення про неврахування таблиці даних платника податку, розглядає скарги на рішення комісій регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.

Комісії регіонального рівня приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації, врахування або неврахування таблиці даних платника податку, відповідність/невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що рішення про неврахування таблиці даних платника податку в обов`язковому порядку повинно містити чітку підставу для такого неврахування.

Як вже встановлено судом вище, в спірному рішенні про неврахування таблиці даних платника податку підставою для відмови вказано про здійснення платником податку ризикових операцій

Разом з тим, досліджуючи зміст оскаржуваного рішення суд встановив, що в останньому не зазначено, які саме придбано транспортні послуги та у яких ризикових платників податків.

Зокрема, суд зазначає, що спірне рішення не містить ані посилань на господарську операцію, яка на думку відповідача є ризиковою, ані на підстави за яких така операція визнана ризиковою, що свідчить про формальність прийнятого рішення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч.1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Так, якщо контролюючий орган і вважав, що є обставини, які унеможливлювали врахування Таблиці даних платника податків, поданою позивачем, то відповідні обставини повинні бути чітко зазначені у рішенні, що в даному випадку зроблено не було.

З урахуванням вищезазначеного, суд не погоджується з твердженням відповідача стосовно прийняття рішення від 06 серпня 2020 року №1811960/36778425 про неврахування таблиці даних платника податку, зареєстрованої у контролюючому органі 11 вересня 2017 року за №2 з причини наявності в органах ДПС України податкової інформації, що свідчить про здійснення платником податків ризикових операцій, а саме: організація продажу поставки дизельного пального, оскільки в оскаржуваному рішенні не зазначено, яка сама податкова інформація про здійснення позивачем ризикових операцій наявна в контролюючих органах, спірне рішення не містить ані посилань на господарську операцію, яка на думку відповідача є ризиковою, ані на підстави, за яких така операція визнана ризиковою, що свідчить про формальність прийнятого рішення.

Суд зазначає, що вказані обставини не відображені в спірному рішенні, а тому відповідач не може обґрунтовувати правомірність свого рішення з тих підстав, які не були в ньому зазначені.

Відтак, сама по собі податкова інформація, що свідчить про здійснення платником податків ризикових операцій не є підставою для неврахування таблиці даних платника податку на додану вартість, поданої товариством з обмеженою відповідальністю «Мантек», зареєстрованої у контролюючому органі. Здійснюючи моніторинг, контролюючий орган виявляє ризик порушення норм податкового законодавства, який проявляється у ймовірності складання та надання податкової накладної з порушенням Податкового Кодексу України та неможливості здійснення операцій з постачання товарів/послуг дані про які зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування та/або ймовірності уникнення платником податку виконання свого податкового обов`язку.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що спірне рішення про неврахування Таблиці даних платника податку на додану вартість є необґрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо заявленої позовної вимоги про зобов`язання Державну податкову службу України відшкодувати упущену вигоду в розмірі 217 936,74 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн., суд зазначає наступне.

У широкому значенні шкода це втрати. Це майнові або інші негативні наслідки для особи.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведені у статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідно до частини першої цієї статті майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, традиційно виділяють два види шкоди.

Матеріальна (майнова), майнова шкода полягає у знищенні або пошкодженні майна потерпілого. Обєктом правопорушення виступає річ, тобто предмет матеріального світу, або гроші. Майнова шкода поділяється на реальні збитки фактичні втрати, повязані із знищенням або пошкодженням майна, та (або) витрати, повязані із відновленням свого порушеного права, а також упущену вигоду доходи, які особа могла б одержати, якщо б її право не було порушено.

Моральна (немайнова), це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона полягає у применшенні немайнового блага. Обєктом правопорушення є немайнове право: здоровя, честь, гідність, ділова репутація тощо. Термін моральна шкода застосовують переважно до фізичних осіб, тоді як до юридичних осіб використовується немайнова шкода. Вищий господарський суд України розяснив, що це шкода, заподіяна порушенням законних немайнових прав юридичних осіб. Її наслідками є приниження репутації, формування негативної оцінки як учасника правовідносин, як результат зменшення контрагентів, а отже, і майнові втрати.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювана, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

Враховуючи той факт, що судом визнано протиправним та скасувано рішення Комісії ДПС України про неврахування таблиці даних платників податків №1811960/36778425 від 06 серпня 2020 року, тому суд надаючи оцінку обґрунтуванню позивачем позовної вимоги щодо відшкодування. з Державної податкової служби України упущеної вигоди в розмірі 217 936,74 та моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн. зазначає таке.

Як вже зазначалося вище, позивач повинен надати докази в обґрунтування немайнової шкоди, а саме: приниження репутації, формування негативної оцінки як учасника правовідносин та як результат зменшення контрагентів, а отже, і майнові втрати, які виходячи з предмету спору полягають в упущеній вигоді доході, які особа могла б одержати, якщо б її право не було порушено.

Суд звертає увагу, що належних та допустимих доказів, в обґрунтування вище наведено позивачем не надано. Крім того, позивачем не доведено, що сума в розмірі 217 936, 74 грн., яку позивач зазначає як шкоду та просить її стягнути з відповідача і є упущеною вигодою доходом, яку позивач міг би одержати, якщо б його право не було порушено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає таку позовну вимогу не обґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що 15 жовтня 2020 року між Адвокатським об`єднанням «Фактор Права» (далі по тексту - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мантек» (далі по тексту - замовник) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №01/18 (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором надати замовнику визначені цим договором юридичні та адвокатські послуги, щодо захисту інтересів та надання правової допомоги замовнику (пункт 1.1. розділу 1 договору).

У розділі 2 договору визначені порядок і строки надання послуг виконавцем, а у розділу 4 - порядок оплати за надання послуг, зокрема, у відповідності до пункту 4.1. розділу 4 договору порядок здійснення розрахунків.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 22 жовтня 2020 року між виконавцем та замовником за договором укладено додаток №3, відповідно до якого виконавцем надані наступні послуги: ознайомлення з матеріалами та первинна консультація клієнта - 10000,00 грн, складання позовної заяви щодо скасування рішення комісії ДПС - 30000,00 грн.

Як вбачається з платіжного доручення №243 від 04 листопада 2020 року позивачем сплачено на рахунок адвокатського об`єднання «Фактор права» 40000,00 грн з призначенням платежу «оплата правничих послуг зг. Договору №01/18 від 15 жовтня 2020 р., без ПДВ»

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі по тексту - Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI)видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI).

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень закону дає підстави суду дійти висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а згідно з частиною 7 цієї ж статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.

Суд зазначає, що відпоавідач заперечив проти розміру витрат на правничу допомогу, зазначивши, що матеріали справи не містять детального опису наданих позивачу послуг, як і посилань на те, що такі послуги надавались саме в межах розгляду цієї адміністративної справи.

На переконання суду, необхідно зазначити, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, скільки часу було витрачено адвокатом на надання правничої допомоги, як і доказів того, що адвокатським об`єднанням «Фактор Права» правнича (правова) допомоги була надана саме в межах предмета спору у даній справі.

Більш того, суд звертає особливу увагу на те, що ознаймолення з матеріалами та первинна консультація клієнта є виконання умов укладеного договору, а не судовими витратами у розумінні вимог законодавства.

За наведених підстав, а також зважаючи на те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів понесення витрат на професійну (правничу) допомогу (детального опису усіх наданих послуг, витраченого часу), що позбавляє суд можливості встановити дійсність їх понесення в межах цього предмета спору та співмірність витрат з обсягом наданих послуг, суд дійшов висновку про необгрунтованість вимоги позивача та відсутності правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору..

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 4770,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2270,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Мантек» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ДПС України про неврахування таблиці даних платників податків №1811960/36778425 від 06 серпня 2020 року.

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мантек» (14013, місто Чернігів, вулиця О. Молодчого, будинок 44, офіс 26, код ЄДРПОУ 36778425) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, код ЄДРПОУ 43005393).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник