Ухвала суду № 96650920, 28.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

28 квітня 2021 року м. Київ№ 640/1652/20Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Шевченко Н.М., розглянувши в письмовому провадженні питання щодо закриття провадження в частині в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (надалі по тексту також - відповідач, Офіс), в якому просить визнати протиправними дії першої кадрової комісії щодо збирання, використання та зберігання у матеріалах атестації ОСОБА_1 , протоколах засідань першої кадрової комісії та рішенні першої кадрової комісії від 17.12.2019 № 915 інформації, яка стосується ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати протиправним та скасувати рішення першої кадрової комісії від 17.12.2019 № 915 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2168ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України та органах прокуратури; стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з моменту звільнення з 24.12.2019 до дня поновлення на посаді у сумі 35 777 грн 52 коп.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи те, що в судовому засіданні 25.03.2021 позивач та представник відповідача заявили клопотання про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження, дана адміністративна справа розглядається у письмовому порядку.

Щодо позовної вимоги про визнати протиправним та скасувати рішення першої кадрової комісії від 17.12.2019 № 915 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 судом вирішено закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України з огляду на наступне.

Завданням адміністративного судочинства згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

В даному випадку, рішення кадрової комісії не породжує обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в рішенні результати проведеної атестації можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, рішення кадрової комісії є лише носієм певної інформації.

Водночас, обов`язковою ознакою рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Таким чином, правова природа оскаржуваного рішення унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним і скасування рішення атестаційної комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, у зв`язку із чим ці позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України установлено, що суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що заявлені в рамках даного спору вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення першої кадрової комісії від 17.12.2019 № 915 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, відтак провадження у даній справі підлягає закриттю.

Керуючись статтями 90, 243, 173, 180, 250, 256, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення першої кадрової комісії від 17.12.2019 № 915 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 закрити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ: 00034051)

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко