Рішення № 96650732, 26.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2021 року м. Київ № 640/1724/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Міністерства закордонних справ України (надалі - Відповідач), у якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 19.02.2021, просить суд визнати бездіяльність Відповідача щодо ненадання щорічної відпустки за 2020 рік відповідно до заяви Позивача від 05.11.2020 тривалістю 33 календарних днів та матеріальної допомоги на оздоровлення протиправною; зобов`язати Відповідача надати Позивачу щорічну відпустку за 2020 рік тривалістю 33 календарних днів відповідно до заяви Позивача від 05.11.2020 та надати матеріальну допомогу на оздоровлення під час щорічної відпустки за 2020 рік.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.02.2021 відкрито провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що Відповідачем протиправно не надано щорічну відпустку Позивачу із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення на підставі заяви від 05.11.2020 та не повідомлено про розгляд даної заяви.

Відповідачем подано відзив на позов, у якому позов не визнано. Відповідачем зазначено про те, що під час розгляду заяви Позивача виявлено розбіжності між кількістю календарних днів щорічної відпустки, про які просив Позивач та кількістю днів, на які могло бути надано відпустку за фактично відпрацьований час. Дана обставина унеможливила задоволення заяви про надання відпустки, про що Позивача повідомлено в усній формі.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

Наказом Міністерства закордонних справ України від 14.03.2019 №426-ос, виданого на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.03.2019 №144-р ОСОБА_1 призначено на посаду заступника Міністра закордонних справ України.

Позивачем 06.11.2020 подано Відповідачу заяву від 05.11.2020 про надання щорічної відпустки терміном 33 календарних днів та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Судом встановлено, що Відповідачем не надано ОСОБА_1 щорічну відпустку та не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення на підставі заяви від 05.11.2020.

Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненадання щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020 рік, Позивачем подано позов до суду.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено висновок, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Згідно із частинами 1, 2 статті 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

Міністерство очолює міністр України (далі - міністр), який є членом Кабінету Міністрів України.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що Міністр має першого заступника та заступників, один з яких є заступником з питань боротьби з корупцією.

У відповідності до частин 5, 6 статті 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.

Соціальне та інше забезпечення першого заступника міністра, заступників міністра здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про Кабінет Міністрів України» для членів Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» умови оплати праці членів Кабінету Міністрів України визначаються відповідно до законодавства.

Члени Кабінету Міністрів України мають право виключно на щорічну відпустку тривалістю тридцять календарних днів.

Абзацом 4 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №304 «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» встановлено, що керівним працівникам виплачується матеріальна допомога на оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Таким чином, Позивач, як особа, яка обіймає посаду заступника Міністра закордонних справ України має право на щорічну відпустку тривалістю тридцять календарних днів та на матеріальну допомогу на оздоровлення під час надання щорічної відпустки.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Позивача призначено на посаду 14.03.2019, тобто за період з 14.03.2019 по 13.03.2020 ОСОБА_1 отримано право на відпустку тривалістю 30 календарних днів.

З 14.03.2020 по 13.03.2021 ОСОБА_1 отримано право на відпустку тривалістю 30 календарних днів.

Станом на дату звернення Позивача із заявою про надання щорічної відпустки (06.11.2020) він мав право на 18 календарних днів щорічної відпустки, відповідно до відпрацьованого часу.

Відповідачем надано довідку від 16.02.2021 №201/721-919-16933-ВН, відповідно до якої щорічну відпустку за період з 14.04.2019 по 13.03.2020 Позивачем використано тривалістю 15 календарних днів, відповідно до наказів від 20.05.2019 №449, від 13.08.2019 №970 ,від 18.12.2019 №1411.

Згідно із вказаною довідкою за період з 14.03.2020 по 22.06.2021 Позивач має право на відпустку 8 календарних днів.

Відповідачем не наведено обґрунтувань щодо права Позивача за період з 14.03.2020 по 22.06.2021 тільки на 8 календарних днів щорічної відпустки.

Судом враховано те, що згідно наказу Міністерства закордонних справ України від 22.06.2020 №773-ос ОСОБА_1 відсторонено від виконання посадових обов`язків. Однак, дана обставина, відповідно до положень законодавства, не передбачає втрати такою особою права на щорічну відпустку та на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Отже, враховуючи залишок невикористаної щорічної відпустки за період з 14.04.2019 по 13.03.2020 в кількості 15 календарних днів та наявність станом на дату подання заяви про надання щорічної відпустки права на 18 календарних днів щорічної відпустки, ОСОБА_1 мав право на 33 календарних днів щорічної відпустки.

Таким чином, Відповідачем протиправно не надано ОСОБА_1 щорічну відпустку терміном 33 календарних дні на підставі заяви від 05.11.2020 та, як наслідок, не нараховано і не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення під час щорічної відпустки, чим порушено законні права Позивача.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Зобов`язання Відповідача до надання Позивачу щорічної відпустки та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, в даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження, оскільки, з урахуванням встановлених судом обставин, відповідно до положень законодавства, Міністерство закордонних справи України не має правових підстав для ненадання такої відпустки та невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Відповідача надати Позивачу щорічну відпустку за 2020 рік тривалістю 33 календарних днів відповідно до заяви Позивача від 05.11.2020 та надати матеріальну допомогу на оздоровлення під час щорічної відпустки за 2020 рік.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства закордонних справ України щодо ненадання заступнику Міністра закордонних справ України ОСОБА_1 щорічної відпустки за 2020 рік відповідно до заяви від 05.11.2020 тривалістю 33 календарних днів та матеріальної допомоги на оздоровлення.

3. Зобов`язати Міністерство закордонних справ України надати заступнику Міністра закордонних справ України ОСОБА_1 щорічну відпустку за 2020 рік тривалістю 33 календарних днів відповідно до заяви від 05.11.2020 та надати матеріальну допомогу на оздоровлення під час щорічної відпустки за 2020 рік.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства закордонних справ України.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Міністерство закордонних справ України (код ЄДРПОУ 00026620, адреса: 01018, м. Київ, Михайлвська площа, 1).

Суддя Н.М. Клименчук