Рішення № 96650688, 27.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2020 року № 826/24343/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний

завод «Світло шахтаря»

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправною та скасування податкової консультації від 17 вересня 2015 року №19887/6/99-99-22-05-02-15, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря» (далі - позивач, товариство, ПАТ «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря») звернулося до Державної фіскальної служби України та з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог від 19 листопада 2015 року остаточно просить суд визнати нечинним рішення відповідача - суб`єкта владних повноважень індивідуальної податкової консультації від 17 вересня 2015 року №19887/6/99-99-22-05-02-15, зобов`язання надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 26 серпня 2015 року звернулося до відповідача із запитом про надання податкової консультації щодо практичного застосування валютного законодавства та поставило ряд запитань.

Товариством отримано індивідуальну податкову консультацію у формі листа від 17 вересня 2015 року №19887/6/99-99-22-05-02-15 з посиланням на статтю 12 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет №185), статтю 17 Указу Президента України від 21 січня 1998 року №41/98 «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі» (далі - Указ №41/98), Інструкцію про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджену постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 (Інструкція №136), та з висновком про порушення резидентом встановлених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (або НБУ) строків розрахунків, у тому числі у грошовій одиниці України, що тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотки суми неодержаної виручки; з можливістю застосування спеціальних санкцій у вигляді індивідуального режиму ліцензування або тимчасового зупинення ЗЕД.

З такими висновками позивач не згоден, вважає їх незаконними та необґрунтованими, такими, що суперечать положенням чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року Погрібніченка І.М. відкрито провадження у справі після усунення недоліків позову відповідно до іншої ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2015 року, визначено провадити судовий розгляд у складі колегії суддів, закінчено підготовче провадження у справі, призначено її до розгляду.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів для розгляду справи визначено - Погрібниченка І.М. - головуючого судді, Іщук І.О. та Шулежко В.П. - судді.

Судові засідання 26 січня, 22 березня 2016 року не відбулися з різних причин.

Відповідачем 10 лютого 2016 року подані письмові заперечення на адміністративний позов, у яких зазначено, що листом від 17 вересня 2015 року № 19887/6/99-99-22-05-02-15 позивачу надано обґрунтовану відповідь на усі поставлені питання з посиланням на норми чинного законодавства, при цьому твердження позивача щодо відсутності конкретної відповіді на кожне із поставлених питань не відповідають дійсності, оскільки індивідуальна податкова консультація є індивідуальним актом уповноваженого контролюючого органу, який надається конкретному платнику податків виключно з питань застосування податкового законодавства, має виключно рекомендаційний характер і не є обов`язковою для виконання, адже не створює нової правової норми, а лише дає своє тлумачення та роз`яснення відповідних положень податкового законодавства, у зв`язку з чим у задоволенні позову просить відмовити.

Позивачем подано письмові пояснення на заперечення відповідача від 24 березня 2016 року.

В судовому засіданні 24 травня 2016 року розпочався розгляд справи по суті, представники сторін надали пояснення по суті позовних вимог, після чого суд з урахуванням думки сторін перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

У зв`язку з закінченням повноважень судді Погрібніченка І.М. за розпорядженням керівника апарату суду від 05 квітня 2017 року №1874 призначено повторний автоматичний розподіл справи №826/24343/15, за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Клименчук Н.М., суддів Іщук І.О., Шулежка В.П.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року справу №826/24343/15 прийнято до провадження суддею Клименчук Н.М., призначено її до колегіального розгляду в судовому засіданні.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його у новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв`язку з наведеним, розгляд даної справи продовжується судом у складі та за правилами Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Судові засідання 18 січня, 22 лютого 2018 року не відбулися з різних причин, у зв`язку з чим судом ухвалено продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивач 26 серпня 2015 року звернувся до Державної фіскальної служби України із запитом на отримання податкової консультації з питань застосування валютного законодавства №1868, у якому, посилаючись на положення статей 1, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (тут та далі - Закон №185/94 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зазначив, що України у 1996 році приєдналася до статті VIII Статуту МВФ, офіційно визнавши гривню конвертованою валютою за поточними операціями. Тому, з метою усунення колізії, певних валютних ризиків в України та зміцнення позиції гривні в міжнародних розрахунках, Національний банк України у 2011 році запропонував зміни до Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 шляхом:

- установлення норми щодо можливості використання іноземної валюти та гривні як способу платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту та забезпечення права НБУ на встановлення порядку проведення таких розрахунків;

- скасування обмеження щодо необхідності одержання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту в національній валюті України.

Пропозицію НБУ підтримано та Законом України «Про внесення змін до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо розширення сфери використання валюти України від 20 грудня 2011 року №4205-VI, статтю 7 Декрету викладено у такій редакції: У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

Позивач висловив думку, що з 2011 року резиденти України вправі при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності використовувати як засіб платежу грошову одиницю України - гривню, при цьому гривня - є національною валютою для резидентів та не є іноземною валютою, тому стаття 1 Закону №185/94 не регулює строки зарахування виручки резидентів у гривні за реалізацію на експорт продукції. Будь-які інші нормативно-правові акти також не встановлюють строків зарахування виручки у національній валюті.

На думку позивача зарахування виручки резидентів у гривні за реалізацію на експорт продукції може здійснюватися у будь-які строки, передбачені контрактом, а строки, зазначені у статті 1 Закону №185/94 до цих правовідносин не застосовуються.

Водночас, у запиті позивач зазначає, що в журналі «Вісник податкової служби» №6 за 2013 рік зазначено інше, а саме: статтею 17 Указу №41/98 визначено, що розрахунки у валюті України за експортно-імпортними операціями здійснюються резидентами України в порядку, передбаченому для розрахунків в іноземній валюті Законом №185/94. Таким чином, норми статті 4 Закону №185/94 щодо нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД розповсюджуються і на розрахунки між резидентами і нерезидентами у грошовій одиниці України - гривні.

Надалі позивач зазначає, що не погоджується із такими висновками та наводить свої обґрунтування щодо того, що статтею 17 Указу №41/98 передбачено поширення на розрахунки ЗЕД в гривнях саме порядку здійснення розрахунків через уповноважені банки, проте зазначена норма не передбачає поширення відповідальності за порушення строків розрахунків в іноземній валюті. У цьому зв`язку виходить, що Указ №41/98 розширює дію Закону №185/94, що є неприпустимим, оскільки підзаконний акт не може ні змінювати, ні доповнювати, ні скасовувати Закон.

Посилаючись на зазначене, з проханням надати відповідь по кожному пункту окремо, позивач поставив Державній фіскальній службі України наступні питання:

1. Чи є порушенням статті 1 Закону №185/94 зарахування виручки резидента в національній валюті України - гривні (яка є валютою контракту та платежу по ЗЕД-контракту) у строки, що перевищують 180 (90) календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації, що експортується?

2. Чи повинна у випадку, зазначеному в пункті 1 цього запиту, до резидента застосовуватися пеня згідно статті 4 Закону №185/94?

3. Чи є підстави у випадку, зазначеному в пункті 1 цього запиту, у Державної фіскальної служби надсилати Міністерству економічного розвитку і торгівлі України подання про застосування до резидента чи нерезидента спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відповідно до наказу Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року №52?

Відповідачем 17 вересня 2015 року надано письмову індивідуальну податкову консультацію № 19887/6/99-99-22-05-02-15, у якій, окрім наведених норм законодавства, зокрема, Закону №185/94, Декрету №15-93, Указу №41/94, Інструкції №136, зазначено, що порушення резидентом законодавчо встановлених строків розрахунків, або встановлених Національним банком України, за експортними операціями, у тому числі у грошовій одиниці України, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки. При цьому загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

При цьому, відповідно до статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» за порушення цього або пов`язаних з ним законів України, зокрема у разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, до суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані спеціальні санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування або тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Отже, позивач вважає, що надана індивідуальна податкова консультація є абстрактною, не містить чітких відповідей на поставлені конкретні запитання, є неможливою у застосуванні, а висновки, викладені в ній, є необґрунтованими.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п/п. 14.1.172. Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних відносин) податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до положень статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом (пункт 52.1.).

За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства (пункт 52.3.).

Відповідно до п. 52.5. Податкового кодексу України контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Отже обов`язковими складовими письмової податкової консультації є:

- опис питань, що порушуються платником податків;

- обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків;

- висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Наявність чи відсутність цих складових у своїй сукупності надають підстави для висновку про належність письмового документа до податкової консультації.

З наведеного у сукупності вбачається, що запит про надання податкової консультації має стосуватися конкретного платника та практичного використання конкретних норм податкового законодавства, містити виклад фактичних обставин, зміст конкретної ситуації, щодо яких і застосовуються конкретні норми податкового законодавства, вказані у запиті про надання податкової консультації, оскільки норми податкового законодавства застосовуються саме до конкретних фактичних обставин з урахуванням їх оцінки.

На думку суду, таким вимогам запит позивача на отримання податкової консультації з питань застосування валютного законодавства від 26 серпня 2015 року №1868 не відповідає, оскільки у ньому не викладено фактичних обставин та не роз`яснена конкретна ситуація, у зв`язку з якою постали питання, які потребували відповіді. Позивачем не викладено обставин, які стосуються безпосередньо Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря», натомість поставлено питання, які стосуються роз`яснень положень чинного законодавства у світлі внесених у нього змін щодо строків зарахування виручки резидентів та нерезидентів у гривні за реалізацію на експорт продукції та можливості або неможливості застосування штрафних санкцій за порушення таких строків. При цьому позивач має власне бачення щодо того, яким чином мають застосовуватися такі норми, зокрема, вважає, що строки, визначені у статті 1 Закону №185/94, до таких правовідносин не застосовуються.

Виходячи з того, що запит на отримання індивідуальної податкової консультації стосується надання роз`яснень положень чинного законодавства, у які вносилися зміни, без прив`язки до конкретної ситуації, логічним суду видається те, що зміст наданої консультації також носить загальний характер. При цьому надана податкова консультація має виключно рекомендаційний характер, не є обов`язковою для виконання, відповідач лише надав своє тлумачення та роз`яснення окремих положень податкового законодавства.

На думку суду обставин, які б свідчили про невідповідність індивідуальної податкової консультації від 17 вересня 2015 року вимогам чинного законодавства, не вбачається, у зв`язку з чим відсутні підстави для її скасування.

Також суд зазначає, що серед критеріїв (принципів), які повинні застосовуватись суб`єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень, та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, правовий акт індивідуальної дії повинен ґрунтуватися на оцінці відповідно до закону обставин, що мають значення у конкретній ситуації, з якими податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податків прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дотримання відповідачем положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація ДФСУ від 17 вересня 2015 року № 19887/6/99-99-22-05-02-15 відповідає вищезазначеним вимогам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, щодо вимог про прийняття рішення обґрунтовано; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За таких обставин, з урахуванням наведеного вище суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та їх недоведеність достатніми та переконливими доказами, у зв`язку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких судові витрати підлягають відшкодуванню лише при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря» не є суб`єктом владних повноважень та позиваючись до суду сплатило 1 218,00 грн. судового збору згідно з платіжним дорученням № 23062 від 23 жовтня 2015 року, проте зазначена сума не підлягає відшкодуванню, оскільки суд у задоволенні позову відмовляє.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування податкової консультації від 17 вересня 2015 року №19887/6/99-99-22-05-02-15, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря»», адреса: 61001, м. Харків, вул. Світло шахтаря, 4/6, код ЄДРПОУ 00165712, тел.: 0676265070.

Відповідач: Державна фіскальна служба України, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, будинок 8, код ЄДРПОУ 39292197, тел. +380442725159 , електронна пошта: kabmin_doc@sfs.gov.ua.

Суддя Н.М. Клименчук