Рішення № 96650643, 29.04.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2021 року Чернігів Справа № 620/894/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 , керівника Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області (далі також – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії керівника Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018,2019 та 2020 роки у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області здійснити ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019 та 2020 рік з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, яка складає 8 мінімальних пенсій за віком, визначеного статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та здійснити їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум. Сума виплати - 26391 (двадцять шість тисяч триста дев`яносто одна) грн;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області зазначену суму 26391 (двадцять шість тисяч триста дев`яносто одна) грн;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області 500000 (п`ятсот тисяч) гривень за моральну шкоду;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області нараховувати та здійснювати виплату грошової допомоги до 5 травня у подальших роках на підставі рішення суду в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як особа з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у відповідності до ст. 13 Закону України №3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV). Однак у 2018 - 2020 роках Управлінням виплачено допомогу у меншому розмірі, ніж передбачено вказаною нормою. При цьому позивач звертає увагу, що з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 чинною є норма ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за змістом якої щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. На обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди вказує, що відповідач навмисно застосував до позивача нервно-психологічне катування, що завдало психологічної шкоди і привело до того, що позивач знаходиться у психологічній депресії, скоїв нелюдське приниження гідності інваліда війни, що привело до дискримінації інваліда війни. Зауважує, що відповідач знав за стан здоров`я позивача однак не провів відповідні виплати.

15.02.2021 ухвалою суду провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Управлінням подано відзив, в якому позов не визнав та зазначив, що грошова допомога у спірних роках позивачу нарахована і виплачена у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", тому вимоги вважає безпідставними. Також заперечує проти задоволення позовних вимог щодо моральної шкоди, оскільки вони є необґрунтованими та не підтверджені відповідними доказами. Одночасно заявляє клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з порушенням позивачем строку звернення до суду передбаченого статтею 122 КАС України.

Позивач відповідь на відзив, в якому з доводами відповідача не погоджується.

Суд зазначає, що відповідно до Положення про управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області, затвердженого рішенням Ніжинської міської ради Чернігівської області від 27.11.2019 № 28-63/2019, Управлінням здійснюється призначення та виплата соціальних допомог, адресної грошової допомоги, компенсації та інших соціальних виплат, установлених законодавством України. З огляду на наведене, слід зазначити, що керівник Управління здійснює повноваження визначені законом та Положенням про управління, і не проводить виплату спірної грошової допомоги особисто, а тому належним відповідачем у справі є Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області (далі також – Управління, відповідач).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення наявною в матеріалах справи, та на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Так, позивач отримав вказану допомогу у 2018 році в розмірі 3265,00 грн, 2019- 3400,00 грн, у 2020-3640грн, що підтверджується довідкою від 26.11.2020, виданої відповідачем (а.с.12).

Не погодившись із сумою виплаченої допомоги позивач звернувся до Управління із заявами, в яких просив здійснити перерахунок щорічної одноразової допомоги до 5 травня та доплатити різницю за 2018-2020 роки, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 і висновки Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі № 440/2722/20 (а.с.9-10).

За результатом розгляду вказаних заяв, відповідач листами від 25.11.2020 № 01-15/03/4218 та від 29.01.2021 № 01-15/03/398 позивачу надав роз`яснення, в яких зазначив, що спірна допомога виплачувалась у відповідності до чинного законодавства (а.с.11-14).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернуся до суду.

Надаючи правову оцінку обставим справи, суд зазначає наступне.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/14/20) встановлено, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд зауважує, що дана справа є типовою справою до вищевказаної зразкової адміністративної справи №440/2722/20, яку розглянув Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду та рішенням від 29.09.2020 задовольнив позов частково, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.

У судових рішеннях по зразковій справі №440/2722/20, як Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, так і Велика Палата Верховного Суду дійшли висновку, що з 27.02.2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році підлягає нарахуванню і виплаті органом, уповноваженим здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) у розмірі, визначеному частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України від 25.12.1998 №367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у таких розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Позивач є інвалідом війни 2 групи, а отже має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком згідно статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону України від 25.12.1998 №367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), що є підставою для задоволення позову в цій частині повністю.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Управління щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі меншому, ніж вісім мінімальних пенсій за віком та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Разом з тим, як вже зазначалось вище рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Приписами статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визначено, що окремі положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, наведені вище норми пункту 26 розділу VI «Прикінцевих та перехідних положень» Бюджетного кодексу України в частині застосувань норм і положень статей 12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, у 2018, 2019 роках були чинними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем виплачена позивачу щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2018, 2019 роки у відповідності до законодавства, яке було чинним у визначених роках, а тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2018, 2019 роки.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Управління виплатити позивачу недоплачену суму в розмірі 26391,00 грн, суд зазначає таке.

Виплаті підлягає нарахована сума. У свою чергу, на даний момент позивачу ще ненарахована сума щорічної допомоги до 5 травня у визначеному розмірі. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Крім того, суд не вбачає підстав для зазначення у резолютивній частині рішення суду суми недоплаченої допомоги оскільки рішення суду носить зобов`язальний характер, а визначення точної суми до виплати відноситься до обов`язків відповідача, що виникатимуть на виконання покладеного судом обов`язку.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 500000,00 грн, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 825/1030/17.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У позовній заяві позивач зазначив, що відповідач навмисно скоїв нелюдське ставлення до інваліда війни 2 групи, що виразилось у відмові здійснити перерахунок та виплату недоплаченої одноразової грошової допомоги до 5 травня. Такий стрес призвів до психологічної депресії позивача. На підтвердження вказаного позивач надає довідку поліклініки КНП «Ніжинської центральної міської лікарні імені Миколи Галицького» Ніжинської міської ради Чернігівської області від 16.04.2021 №544 відповідно до якої, позивачу встановлено діагноз: наслідки ЗЧМТ (1983р.), астено – депресивний синдром.

Разом з тим, вказана довідка видана медичною установою вже після звернення до суду з даним позовом, а також не містить висновок, що встановлений діагноз пов`язаний з діями відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги до 5 травня, а отже, не може бути взятий судом до уваги, інших доказів завдання моральної шкоди позивач не надає.

Отже, позивачем не підтверджено причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо). Також не доведено те, що такі дії могли призвести до діагнозу, на який вказує позивач. А отже, і надані докази жодним чином не свідчать про наявність підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача.

Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача нараховувати та здійснювати виплату грошової допомоги до 5 травня у подальших роках на підставі рішення суду в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, то судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Щодо клопотання Управління про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з порушенням позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, то суд зазначає, що суд вже надав оцінку позовним вимогам за спірний період, тому дане питання не потребує повторного розгляду.

Підстави для повернення судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених суми.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області, вул.Гоголя, 6,м.Ніжин,Чернігівська область,16600, код ЄДРПОУ 03196216.

Повний текст рішення виготовлено 29 квітня 2021 року.

Суддя І.І. Соломко