Рішення № 96650206, 29.04.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/5666/20

РІШЕННЯ

іменем України

29 квітня 2021 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

- визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплати позивачу в день виключення зі списків Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області - 28.09.2018 року грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік;

- стягнути з Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.01.2020 року по день фактичного розрахунку, тобто по 28.08.2020 року в розмірі 112 357,05 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звільнений з військової служби в Службі безпеки України наказом Голови СБ України №1220-ос від 22.09.2018 та з 28.09.2018 наказом начальника УСБУ у Хмельницькій області від 28.09.2018 №169-ос "По особовому складу" виключений зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області.

Проте, станом на 28.09.2018, тобто на день звільнення, в порушення вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, з ним не був проведений розрахунок, а саме: не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Зазначені виплати здійснені поетапно шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок в АТ "Ощадбанк", а саме, 30.11.2018 (через 63 дні після звільнення) виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 24517,92 грн та 27.02.2019 (через 152 дні після звільнення) виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 178343,79 грн.

Позивач зазначає, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 21.11.2019 року по справі № 560/1528/19 вирішено стягнути з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 74 427 (сімдесят чотири тисячі чотириста двадцять сім) грн. 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 по 27.02.2019 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

20.01.2020 року відповідач виплатив позивачу вказану суму.

Також позивач зазначає, що у період проходження військової служби в Управлінні СБ України у Хмельницькій області він набув право на отримання щорічної додаткової відпустки у 2016, 2017 і 2018 роках як учасник бойових дій із збереженням заробітної плати.

Рішенням від 02.03.2020 Хмельницький окружний адміністративний суд у справі № 560/3570/19 визнав протиправною бездіяльність Управління СБ України у Хмельницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язав Управління СБ України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2018.

20.08.2020 позивач звернувся до УСБУ у Хмельницькій області із заявою про виплату за рішенням суду грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, надання йому довідки про проведений розрахунок і розмір середньої заробітної плати, а також провести нарахування та виплатити йому середньомісячну заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.01.2020 по день фактичного розрахунку, тобто по день виплати мені компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

03.09.2020 відповідач надав лист № 72/К-244/103 від 03.09.20, у якому зазначив, що кошти як компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік перераховані 28.08.2020, а вимога позивача щодо виплати середнього заробітку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 є безпідставною, оскільки в березні 2020 року він не надав банківських реквізитів для перерахування виплат у відповідь на звернення УСБУ у Хмельницькій області, направленого на його адресу.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено 28.08.2020.

Тому з урахуванням того, що позивача звільнено зі служби 28.09.2018 року та те, що розрахунки з ним Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області здійснювало поетапно та на підставі рішень суду, а саме: 27.02.2019 зараховано одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, 20.01.2020 за постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 у справі №560/1528/19 та 28.08.2020 за рішенням від 02.03.2020 Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 560/3570/19, то середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з 20.01.2020 по день проведення фактичного розрахунку, тобто по 28.08.2020.

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

У поданому відзиві на позов відповідач зазначив, що на момент виключення позивача зі списків особового складу компенсація за невикористані дні додаткової відпустки йому не нараховувалась і не виплачувалась у зв`язку з відсутністю спеціального законодавства та фактичною відсутністю правозастосовчої практики з вказаного питання. Фактичною підставою для звернення з вимогою про виплату виникла у позивача після рішення Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, яким залишено у силі рішення Верховного Суду від 16.06.2019, у зразковій справі № 620/4218/18, яким визначено, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, у тому числі за минулі роки, підлягає виплаті військовослужбовцям у рік звільнення з військової служби. На момент проходження позивачем військової служби та на день виключення його зі списків особового складу в Управління не було законних підстав для проведення нарахування та виплат компенсації, тому остаточний розрахунок з позивачем був проведений без урахування компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій. Отже, вини у діях (бездіяльності) Управління з невиплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки на день його звільнення немає. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Вказує, що оскільки, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником, то перелік випадків, за які така відповідальність застосовується, є вичерпним і не може бути розширений за рішенням суду. Отже, стаття 117 Кодексу законів про працю України не регулюються правовідносини, коли спірним є питання не розміру виплати, а самого права особи на певні виплати при звільненні. У спірних відносинах проблемним питанням була наявність у позивача самого права на виплату при звільненні грошової компенсації за невикористану відпустку. Зазначені обставини свідчать про те, що в день звільнення позивачу не виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, у зв`язку з тим, що за переконанням відповідача позивач не мав законного права на виплату такої компенсації. Вирішення Верховним Судом зразкової справи з аналогічних правовідносин підтверджує їх спірний характер і об`єктивну наявність проблеми з цього питання. Тому, в даному випадку відсутня вина відповідача у невиплаті спірної компенсації в день звільнення. Крім того, вказує, що позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 112 357,05 грн., що набагато перевищує розмір невиплаченої компенсації за невикористану відпустку. Вважає, що під час обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач не дотримався принципу співмірності. Просить у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій не погодився із правовим обгрунтування відзиву.

Ухвалою від 25.09.2020 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 19.11.2020 суд зупинив провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 03.12.2020 суд поновив провадження у даній справі.

Позивач подав апеляційну скаргу на ухвалу суду від 19.11.2020 року.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 року вирішено апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.11.2020 без змін.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам. суд зазначає наступне.

Згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 17.07.1996 по 28.09.2018 проходив військову службу в органах Служби безпеки України. Вказано, що наказом першого заступника голови Служби безпеки України від 22.09.2018 №1220-ос звільнений з військової служби за підпунктом "а" пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України підпунктом "а" (за станом здоров`я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Служби безпеки України. Наказом начальника Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 28.09.2018 №169-ос позивача виключено зі списків особового складу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області.

Станом на 28.09.2018, тобто на день звільнення, в порушення вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, з ним не був проведений розрахунок, а саме: не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Зазначені виплати здійснені поетапно шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок в АТ "Ощадбанк", а саме, 30.11.2018 (через 63 дні після звільнення) виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 24517,92 грн., та 27.02.2019 (через 152 дні після звільнення) виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 178343,79 грн.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 21.11.2019 року по справі № 560/1528/19 вирішено стягнути з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 74 427 (сімдесят чотири тисячі чотириста двадцять сім) грн. 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 по 27.02.2019 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

20.01.2020 року відповідач виплатив позивачу вказану суму, що не заперечується сторонами.

В період проходження військової служби в Управлінні СБ України у Хмельницькій області позивач набув право на отримання щорічної додаткової відпустки у 2016, 2017 і 2018 роках як учасник бойових дій.

Рішенням від 02.03.2020 Хмельницький окружний адміністративний суд у справі № 560/3570/19 визнав протиправною бездіяльність Управління СБ України у Хмельницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язав Управління СБ України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2018.

20.08.2020 позивач звернувся до УСБУ у Хмельницькій області із заявою про виплату за рішенням суду грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, надання йому довідки про проведений розрахунок і розмір середньої заробітної плати, а також нарахування та виплатити йому середньомісячної заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.01.2020 по день фактичного розрахунку, тобто по день виплати йому компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

03.09.2020 відповідач надав лист № 72/К-244/103 від 03.09.20, у якому зазначив, що кошти як компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік перераховані 28.08.2020, а вимога позивача щодо виплати середнього заробітку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 є безпідставною, оскільки в березні 2020 року він не надав банківських реквізитів для перерахування виплат у відповідь на звернення УСБУ у Хмельницькій області, направленого на мою адресу.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено 28.08.2020.

Тому з урахуванням того, що позивача звільнено зі служби 28.09.2018 року та те, що розрахунки з ним Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області здійснювало поетапно та на підставі рішень суду, а саме: 27.02.2019 зараховано одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, 20.01.2020 за постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 у справі №560/1528/19 та 28.08.2020 за рішенням від 02.03.2020 Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 560/3570/19, то на думку позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з 20.01.2020 по день проведення фактичного розрахунку, тобто по 28.08.2020.

Проте відповідач такої виплати з позивачем не провів, тому останній звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Спірними питаннями у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача щодо протиправних дій відповідача у частині не проведення повного розрахунку при звільненні та про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 117,118 Кодексу законів про працю України.

Так, Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

У свою чергу суд зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження служби в Службі безпеки України, мають специфічну правову природу, а тому, потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Разом з тим, Законом №2011-XII та Законом України від 25.03.1992 №2229-XII "Про Службу безпеки України", або іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, зокрема, в Службі безпеки України, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, у тому числі і не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у статтях 21 та 24 Конституції України, статтях 21, 22 Кодексу законів про працю України.

Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюцією 217A(III) від 10.12.1948, встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою (стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, виданої 01.07.1949 Міжнародною організацією праці та ратифікованої Президіумом Верховної Ради СРСР 31.01.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції визначено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17.02.2015 у справа №21-8а15 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тобто, у цьому випадку, враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з органів Служби безпеки України.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а, від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а та від 07.02.2018 у справі №806/535/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

При цьому, виходячи із загальних засад права, під "виною" слід розуміти психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому, відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні будь-якого діяння або бездіяльності.

Згідно з матеріалами справи постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 21.11.2019 року по справі № 560/1528/19 вирішено стягнути з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 74 427 (сімдесят чотири тисячі чотириста двадцять сім) грн. 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 по 27.02.2019 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

20.01.2020 року відповідач виплатив позивачу вказану суму.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.02.2020 року вирішено зобов`язати Управління СБ України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2018.

28.08.2020 року відповідач провів відповідне нарахування позивачу в сумі 21 711,32 грн., що підтверджується листом відповідача від 03.09.20 № 72/К-244/103.

Тобто, фактична її виплата здійснена 28.08.2020.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У той же час, частиною 2 вказаної статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому суд зауважує, що у цьому випадку наявна бездіяльність, під якою слід розуміти не проведення Управлінням Служби безпеки України у Хмельницькій області з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні, правомірність якої відповідачем не доведена.

Враховуючи наведене, суд вважає, що наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Управлінням Служби безпеки України у Хмельницькій області щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.01.2020 по день фактичного розрахунку - 28.08.2020 в розмірі 112357,05 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі №804/3722/17, від 28.03.2018 у справі №823/630/16, від 19.04.2018 у справі №803/1210/16, від 24.10.2018 у справі №806/277/16 та від 11.10.2018 у справі №806/829/17.

Суд встановив вище протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, що є порушенням норм статті 116 Кодексу законів про працю України, у частині своєчасної виплати всіх сум, що належали позивачу при звільненні.

Тому, порушення відповідачем статті 116 Кодексу законів про працю України, у частині виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні лише 28.08.2020, є безпосереднім наслідком протиправної бездіяльності Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, а саме: недотримання посадовими особами фінансової дисципліни.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При цьому відповідач, при виконанні судового рішення, зобов`язаний утримати обов`язкові податки та інші платежі відповідно до вимог чинного законодавства України.

У свою чергу, розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, визначеними Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із довідкою Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 04.03.2019 №35 про доходи, позивачу нараховано грошове забезпечення за липень 2018 року в сумі 15744,25 грн., та за серпень 2018 року в сумі 15744,25 грн.

Таким чином розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення складав 507,88 грн. (15744,25 грн. х 2 : 62 календарних дні).

На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 року по справі № 560/1528/19 про стягнення з Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 74 427 (сімдесят чотири тисячі чотириста двадцять сім) грн. 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 по 27.02.2019 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб, - вказана сума позивачу виплачена 20.01.2020.

Позивач саме з цієї дати просить рахувати строк затримки розрахунку при його звільненні.

Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку суд зазначає, що розрахунок з позивачем був проведений по 27.02.2019 року включно, тому з метою належного захисту прав позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог, шляхом зазначення дати початку строку для обрахунку середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні - 28.02.2019.

В зв`язку з тим, що остаточний розрахунок з позивачем при його звільненні проведений 28.08.2020, стягнення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні необхідно провести за період з 28.02.2019 по 28.08.2020. Таким чином фактична кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає 548 (з 28.02.2019 по 28.08.2020).

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 28.08.2020 становить 278 318,24 грн. (507,88 грн., (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 548 (кількість днів затримки розрахунку).

Суд звертає увагу, що Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 (справа №6-113цс16) дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

При вирішенні даної справи, суд вважає за можливе врахувати висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 по справі №6-113цс16, застосувавши принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.

При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невиплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2018 рік в сумі 21 711,32 грн., а середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 278 318,24 грн., набагато перевищує розмір невиплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2018 рік, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 21 711,32 грн./278 318,24 грн. (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2018 рік/середній заробіток за весь час затримки розрахунку (507,88*548 дні) = 0,08.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 507,88 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,08 х 548 (дні затримки розрахунку) = 22 265,46 грн. - за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2018 рік.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 22 265,46 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, у постанові Верховного суду від 03.10.2019 у справі №813/1180/18.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області щодо непроведення ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 28.08.2020 в розмірі 22 265,46 грн., (двадцять дві тисячі двісті шістдесят п`ять гривень сорок шість копійок) - за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2018 рік.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області (вул. Героїв Майдану, 19,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 20001734)

Головуючий суддя В.К. Блонський