Рішення № 96649613, 29.04.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2272/21

РІШЕННЯ

іменем України

29 квітня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А4239 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А4239 в якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини А4239 щодо ненарахування та невиплати мені, ОСОБА_1 , середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.11.2017 року по 26.01.2021 року. Зобов`язати військову частину А4239 нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до дня фактичного розрахунку, а саме за період з 21.11.2017 по 26.01.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/5148/20 від 09.11.2020 визнано протиправною бездіяльність військової частини А 4239 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 листопада 2017 року та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби. Зобов`язано військову частину А 4239 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 листопада 2017 року та індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Зазначає, що при звільненні відповідачем не було проведено усіх необхідних розрахунків, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що на правовий статус військовослужбовців не поширюються норми КЗпП України стосовно порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Відповідач зазначає, що будь-яких щодо можливості виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні чинне законодавство, яке визначає засади проходження в Україні військової служби, не містить, тому позивач маючи право не надати згоди на виключення його зі списків особового складу військової частини, фактично погодився на проведення з ним неповного грошового розрахунку при звільненні з військової служби, що виключає правомірність дій військової частини, в тому числі й у розрізі с. 117 КЗпП щодо обов`язку виплати всіх належних позивачу сум так, як відсутня вина військової частини при здійсненні розрахунків під час звільнення позивача. Право на грошове забезпечення має військовослужбовець, що перебуває на військовій службі та включений до списків особового кладу частини і всіх видів забезпечення. Військовослужбовець, звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, втрачає право на грошове забезпечення, а тому не можливо здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідач подав також клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду.

Відповідач вказує, що позивач отримав виплату компенсації за відпустку УБД та індексацію 26.01.2021, однак до суду звернувся лише 02.03.2021, тим самим порушивши місячний строк на звернення до суду з цим позовом.

Суд вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки дійсно позивач отримав від відповідача виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік та індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби 26.01.2021, що підтверджується випискою з АТ "Приват банк", однак до суду позивач звернувся 26.02.2021, що підтверджується листом відстеження поштового відправлення (2900104647950), який міститься в матеріалах справи.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині А4239 на посаді командира топогеодезичного відділення топогеодезичного взводу батареї управління 4 ракетного дивізіону.

Наказом командира військової частини А4239 від 21.11.2017 №118 позивач звільнений в запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23.07.2020.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/5148/20 від 09.11.2020 визнано протиправною бездіяльність військової частини А 4239 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 листопада 2017 року та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби. Зобов`язано військову частину А 4239 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 листопада 2017 року та індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Зазначене рішення набрало законної сили 03.02.2021.

На виконання рішення суду військовою частиною А4239 виплачено грошову компенсацію за невикористану у 2016 - 2017 роках додаткову відпустку та індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби шляхом перерахунку 26.01.2021 на картковий рахунок грошових коштів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення).

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі №825/1832/17.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/5148/20 від 09.11.2020 визнано протиправною бездіяльність військової частини А 4239 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 листопада 2017 року та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби. Зобов`язано військову частину А 4239 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 листопада 2017 року та індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.

Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористану у 2016 - 201 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується суми стягнення середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 26.01.2021, виплативши на виконання рішення суду грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій ті індексацію грошового забезпечення в сумі 7561,05 грн.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за №638/15329, чинної на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

Таким чином, оскільки згідно з витягом з наказу командира військової частини А4239 (по стройовій частині) від 21.11.2017 №118 прапорщика ОСОБА_1 з 21.11.2017 виключено зі списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення, він перебував на військовій службі 21.11.2017 та отримав за цей день грошове забезпечення, що підтверджується також змістом зазначеного наказу, а тому строк на обчислення середнього заробітку необхідно обчислювати з 22.11.2017, наступний день після виключення позивача зі списків особового складу.

Згідно з довідкою військової частини А4239 № 633/378 від 24.03.2021 про розмір грошового забезпечення позивача за 2 місяців перед місяцем звільнення, протягом 2 місяців, що передували місяцю звільнення зі служби, позивач отримав за жовтень 2017 року - листопад 2017 року 7390,00 грн. та 7390,00 грн.

Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 242,29 грн. (14780,00 грн. : 61 календарний день).

Затримка розрахунку при звільненні становить 1161 календарних днів (період з 22.11.2017 наступний день після звільнення до 26.01.2021 день фактичної виплати).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 281298,69 грн. (середньоденне грошове забезпечення 242,29 грн. х 1161 календарний день).

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи розмір невиплаченої компенсації при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні індексації в розмірі 7561,05 грн в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку 281298,69 грн (7561,05 грн / 281298,69 грн х 100 = 2,68 %).

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,68 % становить: 242,29 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 2,68% х 1161 ( днів затримки розрахунку) = 7538,80 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 7538,80 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Враховуючи наведене, позовну вимогу про стягнення середнього заробітку необхідно задовольнити та стягнути з військової частини А4239 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7538,80 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А4239 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4239 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2017 року по 26.01.2021 року включно.

Стягнути з військової частини А4239 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади в розмірі 7538 (сім тисяч п`ятсот тридцять вісім) грн 80 коп.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Військова частина А4239 (вул. Чорновола, 192А,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , ідентифікаційний код - 22998246)

Головуючий суддя О.П. Шевчук