Рішення № 96648809, 28.04.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1511/21

28 квітня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

за участю:

секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.

представника позивача: Кукурудзи А.Є.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Підволочиської селищної ради Тернлопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) із адміністративним позовом до Підволочиської селищної ради Тернлопільської області (далі-відповідвач) про:

визнання протиправною бездіяльність Підволочиської селищної ради Тернопільської області щодо неприйняття передбаченого частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0001 та передачі вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ;

зобов`язання Підволочиської селищної ради Тернопільської області на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання рішення суду законної сили, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0001 і передачу вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та прийняти рішення, передбачене частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України;

стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Підволочиської селищної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 20000 (дві тисячі) грн 00 коп. завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу належить на праві власності нежитлова будівля кормоцеху загальною площею 219,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Землі, на яких розташований об`єкт нерухомого майна відносяться до земель сільськогосподарського призначення (землі запасу - під господарськими будівлями і дворами). 14.06.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу - під господарськими будівлями і дворами). Позивач двічі звертався до відповідача із клопотанням про затвердження розробленого проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки площею 2,00 га у власність, однак рішення не приймалися з підстав не набрання відповідної кількості голосів депутатів, які приймали участь у пленарних засіданнях. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року у справі № 500/698/20 визнано протиправною бездіяльність Підволочиської селищної ради Тернопільської області щодо неприйняття рішення за заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га та передачі вказаної земельної ділянки у власність та зобов`язано на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання рішення суду законної сили, повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га і передачу вказаної земельної ділянки у власність з врахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення. Проте це рішення відповідачем не було виконано та відповідного рішення прийнято не було, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою від 31 березня 2021 року відкрито провадження у справі.

21 квітня 2021 року відповідачем подано до суду відзив у якому, поряд з іншим, зазначено, що на сімдесят другій сесії Підволочиської селищної ради, яка відбулась 18.09.2020 року, було винесено та розглянуто питання «Про розгляд рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.06.2020 року по справі № 500/698/20 за позовом ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Клебанівської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області за кадастровим номером 6124683300:01:003:0001». За результатами розгляду та голосування даний проект рішення не підтримано. Результати голосування: за - 0; проти - 7; утрималося - 12; не голосувало - 1, що підтверджується витягом з і проколу від 18.09.2020 року (даний витяг з протоколу доданий Позивачем до позовної заяви). Тобто, після обговорення питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки і передачу вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не набрало необхідної кількості голосів, що підтверджується результатами поіменного голосування, а тому рішення вважається не прийнятим. Таким чином, Підволочиською селищною радою вчинялись всі належні та встановлені законодавством дії щодо розгляду заяв позивача, що свідчить про неухилення від прийняття відповідного рішення згідно вимог ч. 9 ст. 118 ЗК України, а тому селищна рада не вбачає підстав для задоволення позовних вимог та вважає їх необґрунтованими.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити.

Відповідач надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без участі представника у якому просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 належить на праві власності нежитлова будівля кормоцеху загальною площею 219,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.06.2017 року індексний номер витягу 88779496.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 14.06.2018 року №19-1913/14-18-СГ позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу - під господарськими будівлями і дворами), розташовані за межами населеного пункту на території Клебанівської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області.

На замовлення ОСОБА_1 державним підприємством «Центр Державного земельного кадастру» розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Вказаний проект погоджений висновком відділу містобудування, архітектури Підволочиської районної державної адміністрації № 31/11 від 25.09.2018 року та експертним висновком №7786/82-18 від 18.10.2018 року.

Позивач двічі звертався до Підволочиської селищної ради із заявами №Д-543/020 від 16.05.2019 року та №Д-1449/020 від 05.11.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 6124683300:01:003:0001 і передачу вказаної земельної ділянки у власність.

Проте, за результатами розгляду вказаних заяв рішення не приймалося у зв`язку із не набранням відповідної кількості голосів.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.06.2020 року у справі № 500/698/20 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1

- визнано протиправною бездіяльність Підволочиської селищної ради Тернопільської області щодо неприйняття рішення за заявою позивача №Д-543/020 від 16.05.2019 та №Д-1449/020 від 05.11.2019 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0001 та передачі вказаної земельної ділянки у власність;

- зобов`язано Підволочиську селищну раду Тернопільської області на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання рішення суду законної сили, повторно розглянути заяву позивача №Д-1449/020 від 05.11.2019 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0001 і передачу вказаної земельної ділянки у власність з врахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення;

- стягнуто з бюджетних асигнувань Підволочиської селищної ради Тернопільської області моральну шкоду у розмірі 1000 гривень.

Відповідно до протоколу засідання Підволочиської селищної ради Тернопільської області від 18 вересня 2021 року питання щодо розгляду рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.06.2020 року по справі № 500/698/20 розглядалося на сесії ради, однак за результатами голосування рішення прийнято не було.

Не погодившись із такою бездіяльністю органу місцевого самоврядування, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі – КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією.

Згідно зі ст. 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Положеннями частини третьої статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

При цьому, згідно п.34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч.4 ст.123 Земельного кодексу України).

Приписами частин 1, 4, 5 статті 186-1 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

При цьому, ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до ч.8 ст.186-1 Земельного кодексу України, у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Таким чином, ст.186-1 Земельного кодексу України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні. При цьому відмова має бути вмотивована і має бути наданий розумний строк для усунення виявлених недоліків.

Як встановлено судом відповідач неодноразово не приймав жодного рішення за зверненнями позивача про затвердження проекту землеустрою та не виконав рішення суду, щодо розгляду цих звернень.

Суд зазначає, що відповідач не надав суду жодних доказів, що проект землеустрою не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Натомість у матеріалах справи містяться висновок відділу містобудування, архітектури Підволочиської районної державної адміністрації № 31/11 від 25.09.2018 року та висновком державного експерта №7786/82-18 від 18.10.2018 року про відповідність проекту землеустрою вимогам земельного законодавства та містобудівній документації.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл.

Враховуючи те, що відсутні підстави для відмови у затверджені проекту землеустрою, які передбачені ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України та те, що відповідач неодноразово не розглядав поданий позивачем проект землеустрою відповідно до вимог ст. ст.186-1 Земельного кодексу України, суд вважає, що позовні вимоги про визнання дій селищної ради протиправними та зобов`язання прийняти рішення відповідно до частини 9 статті 118 Земельного кодексу України підлягають задоволенню.

В обґрунтування позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 гривень позивач зазначає, що він неодноразово звертався до відповідача стосовно прийняття останнім відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки, яка є необхідною для обслуговування придбаної будівлі. Для повноцінного використання придбаної будівлі є необхідним набуття (здійснення державної реєстрації) ним відповідного речового права на земельну ділянку, на якій розташована будівля. В іншому випадку, використання земельної ділянки буде таким, що порушує вимоги діючого законодавства, адже використання земельної ділянки без відповідних правовстановлюючих документів суперечить законодавству та може створити для відповідача відповідні негативні правові наслідки з боку контролюючих органів. Враховуючи вищевикладене, протиправна бездіяльність відповідача викликала у позивача душевні страждання, які виразились у тривалих негативних емоціях, змістом яких стали тривалі в часі тривога і занепокоєння, тривала невизначеність, стрес, відчуття несправедливості, адже така бездіяльність відповідача створила правові перешкоди у правомірному і повноцінному використанні земельної ділянки для обслуговування придбаної позивачем будівлі, а також у використанні самої будівлі та створила позивачу відповідні правові загрози з боку контролюючих органів, які можуть потягти для позивача відповідні санкції, пов`язані із використанням земельної ділянки для обслуговування власної будівлі без правовстановлюючих документів.

Окрім того, тривала боротьба на захист своїх прав виснажує позивача, викликає у нього психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення відповідача, викликає розчарування в діяльності народних обранців громади, що створює додаткове психічне напруження викликане тим, що уже цілий рік не приймається жодне рішення щодо вказаної вище земельної ділянки, на якій розміщене його власне нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 зазначив, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли йому моральну шкоду, яку суд оцінює у розмірі 2000 грн.

Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п.80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п.88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст.41 Конвенції суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Андрія Кукурудзи», в особі керуючого бюро - адвоката Кукурудзи Андрія Євгеновича з другого боку укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 22-02/03/21 від 22.03.2021 (далі - Договір). Згідно пункту 3.1 даного Договору розмір гонорар складає 5000,00 гривень, які позивач сплатив відповідно до квитанції від 25 березня 2021 року.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих послуг та не підтверджена наданими доказами.

При цьому суд звертає увагу, що суду не надано опису виконаних робіт, дана справа є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження. Також враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з подібного предмету спору та подібними мотивам тим, що наведені у позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного позову.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів, суд приходить до висновку, що сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу підлягає стягненню в розмірі 3000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При цьому, з урахуванням ч.3 ст.139 КАС України, позивачу слід повернути судовий збір у сумі 1816,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. З аналізу вказаної норми видно, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, тобто дискреційними (виключними) повноваженнями.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Підволочиської селищної ради Тернопільської області щодо неприйняття передбаченого частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0001 та передачі вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Зобов`язати Підволочиську селищну раду Тернопільської області на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання рішення суду законної сили, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га за кадастровим номером 6124683300:01:003:0001 і передачу вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та прийняти рішення, передбачене частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Підволочиської селищної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. завданої моральної шкоди.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Підволочиської селищної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 квітня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: Підволочиська селищна рада Тернлопільськвої області (місцезнаходження: вул. Шептицького, 4, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800, код ЄДРПОУ 04396294).

Головуючий суддя Баранюк А.З.