Рішення № 96647120, 29.04.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/2734/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_2 )

до Військової частини 2269 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14322859; адреса: вул. Діброви, 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 (далі –позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2269 Національної гвардії України (далі- відповідач) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з дня постановлення рішення суду (18.11.2019 року) по день фактичного розрахунку включно (19.05.2020 року) у розмірі 211690,74 грн;

- зобов`язати Військову частину 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з дня постановлення рішення суду (18.11.2019 року) по день фактичного розрахунку включно (19.05.2020 року) у розмірі 211690,74 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що після звільнення ОСОБА_1 з військової служби, військова частина 2269 Національної гвардії України нарахувала та виплатила йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 роки на підставі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року в адміністративній справі №340/2389/19. Така грошова компенсація фактично виплачена позивачеві 19 травня 2020 року. Того ж дня відповідачем нарахований та виплачений ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, період такої затримки відповідач обрахував з дня звільнення позивача – 16 квітня 2019 року до дня постановлення вказаного судового рішення – 18 листопада 2019 року. ОСОБА_1 вважає, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений йому також за період, що минув з дня постановлення рішення суду, до його фактичного виконання – 19 травня 2020 року.

Відповідач позовних вимог не визнав. У відзиві на позовну заяву наголосив, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Крім того, представник відповідача вказав, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/2389/19 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні саме по день постановлення судом вказаного рішення – 18 листопада 2019 року. Відповідач від виконання вказаного рішення не ухилявся та 19 травня 2020 року виплатив позивачеві належні йому суми, у тому числі середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У поданій відповіді на відзив позивач підтримав заявлені позовні вимоги.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року відкрите провадження у відповідній адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16 квітня 2021 року представником позивача подана заява, найменована заявою про зміну предмета позову, але спрямована фактично на уточнення позовних вимог в частині заявленої до нарахування суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказана заява прийнята судом; позовні вимоги у справі розглядаються у сув`язі з поданою заявою.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України у складі військової частини 2269.

Наказом командувача Національної гвардії України №36 о/с від 11.03.2019 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом "б" (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України (по стройовій частині) №94 від 16.04.2019 року позивача з 16.04.2019 року виключено зі списків особового складу частини, а з 17.04.2019 року - з усіх видів забезпечення.

Після звільнення з військової служби, у вересні 2019 року, ОСОБА_1 ініціював вирішення у судовому порядку спору щодо стягнення з відповідача належної йому при звільненні грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки за 2014 - 2019 роки, на яку він мав право як учасник бойових дій.

Так, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року в адміністративній справі №340/2389/19, зміненим постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано військову частину 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16 квітня 2019 року. Крім того, військову частину 2269 Національної гвардії України зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2019 року по день постановлення рішення суду.

Згідно виписки з банківського рахунку позивача, таке судове рішення було виконане 19 травня 2020 року: позивачу було нараховано та виплачено 86466,57 грн. в якості грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 квітня 2019 року по 18 листопада 2019 року у сумі 240610,78 грн.

Позивач, наголошуючи, що остаточний розрахунок з ним відбувся саме 19 травня 2020 року, претендує також на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня постановлення рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/2389/19 (18 листопада 2019 року) по день фактичного розрахунку включно (19 травня 2020 року).

Так, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі №340/1678/20 (набрало законної сили 12 січня 2021 року) з військової частини 2269 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 було, зокрема, стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1487,56 грн. У вказаній справі предметом спору була невиплата позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, спричинена несвоєчасним нарахуванням та виплатою ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.

У спірних правовідносинах предмет спору різниться: позивач наполягає на тому, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, компенсація середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачена йому також за період від дня постановлення судового рішення, яким таку компенсацію присуджено (18 листопада 2019 року) по день фактичного розрахунку – 19 травня 2020 року.

Вирішуючи спір, суд враховує, що обставини щодо права ОСОБА_1 на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та компенсацію у зв`язку з цим середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 квітня 2019 року (день звільнення) по 18 листопада 2019 року (день постановлення рішення КірОАС у справі №340/2389/19) за статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України встановлені та підтверджені вказаним рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду, а тому не потребують доказування в силу частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість спірним є право позивача на отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період від дня постановлення судового рішення у справі №340/2389/19 до дня його фактичного виконання – 19 травня 2020 року відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано саме КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Національній гврадії України.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року (справа № 810/451/17) зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 у справі № 821/1083/17 зазначила таке.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 у справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 у справі № 810/451/17 дійшла висновку, що рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

З огляду на наведене, твердження відповідача про те, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати, є помилковими.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 820/3313/17, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами, при нарахуванні та виплаті позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідачем не був врахований період з 19 листопада 2019 року (наступний день після прийняття рішення КірОАС у справі №340/2389/19, яким ОСОБА_1 , серед іншого, присуджена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) до 19 травня 2020 року (день фактичного розрахунку).

За таких умов суд доходить висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині присудженої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) з 19 листопада 2019 року до 19 травня 2020 року.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Повноваження суду при вирішенні справи передбачені статтею 245 КАС України.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Наведене свідчить, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів захисту прав та інтересів особи, порушених суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення та фактичним обставинам справи.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Суд вважає, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача має здійснюватися у спосіб стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Згідно з підпунктом "л" пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.

Згідно з пунктом 5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року №200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за №405/31857, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Як було встановлено Кіровоградським окружним адміністративним судом у рішенні у справі № 340/1678/20 відповідно до довідки, наданої суду відповідачем, за останні два місяці перед звільненням з військової служби, а саме у лютому та березні 2019 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 37057, 10 грн. та 31193, 10 грн. відповідно. Виходячи із кількості календарних днів служби у ці місяці (28 + 31), середньоденний заробіток позивача складає 1156,78 грн. ((37057, 10 грн. + 31193, 10 грн.): 59).

Судом у цій справі вирішується питання про відшкодування середнього заробітку за період з 19 листопада 2019 року по 19 травня 2020 року, на який припадає 183 календарних дні.

Розрахований за правилами Порядку №100 середній заробіток позивача за цей період становить 211690,74 грн. (1156,78 грн. х 183).

Натомість сума нарахованої позивачеві компенсації за невикористані дні відпустки, щодо виплати якої у спірному періоді відбулася затримка, є у 2,5 рази меншою та складає 86466,57.

Як свідчить наданий відповідачем розрахунок грошового забезпечення, при звільненні з військової служби ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 29292,78 грн., одноразова допомога при звільненні – 407628, 10 грн., індексація грошового забезпечення – 71,72 грн.

Після звільнення позивача на виконання судових рішень за його позовами відповідачем йому було нараховано та виплачено 86466,57 грн. грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та 1487,56 грн. індексації грошового забезпечення.

Таким чином, з урахуваннями цих сум, загальний розмір виплат, належних позивачеві при звільненні, становить 524946,73 грн., а частка грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у цих виплатах складає 16,5%.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказала, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, сформулювавши правову позицію, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Визначаючи у цій справі розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд приймає до уваги, що частка грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у належних позивачу при звільненні виплатах складає 16,5%, а між набранням законної сили судовим рішенням у справі №340/2389/19 та фактичною виплатою позивачеві компенсації минуло 48 календарних днів. Крім того, суд зважає на те, що 19 травня 2020 року ОСОБА_1 отримав також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 квітня 2019 року по 18 листопада 2019 року у сумі 240610,78 грн.

За таких обставин, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсації за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9161,70 грн, яка є пропорційною сумі виплат, несплатою яких у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та періоду, який сплив між набранням законної сили рішенням суду про присудження таких виплат та його фактичним виконанням.

Судові витрати, які пдлягали б розподілу на підставі статті 139 КАС Уккраїни, у справі відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Військової частини 2269 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14322859; адреса: вул. Діброви, 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 19 листопада 2019 року по 19 травня 2020 року, зумовленого несвоєчасним нарахуванням та виплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Стягнути з Військової частини 2269 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14322859) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9161,70 (дев`ять тисяч сто шістдесят одна гривня, сімдесят копійок).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук