Ухвала суду № 96646917, 29.04.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

"29" квітня 2021 р. справа № 300/1866/21

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області в якому просить:

- зобов`язати скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 8,2924 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:01:005:0022.

- зобов`язати закрити Поземельну книгу, яка була відкрита у зв`язку зі здійсненням державної реєстрації земельної ділянки площею 8,2924 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:01:005:0022.

- зобов`язати відновити у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,2196 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером кадастровий номер 2610100000:01:005:0026, з усіма правами, що були зареєстрованими станом на 11 лютого 2016 року.

Приписами пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України(далі також - КАС України), порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із частиною четвертою статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, відповідач, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно п.10 ч.2ст. 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом позовних вимог, предметом спору у даній справі є скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 8,2924 га, яка розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 201 з кадастровим номером 2610100000:01:005:0022 та зобов`язання відновити у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,2196 га, яка розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 201 з кадастровим номером кадастровий номер 2610100000:01:005:0026, з усіма правами, що були зареєстрованими станом на 11 лютого 2016 року.

Тобто звернення позивача до суду із цим позовом пов`язане з необхідністю захисту його прав у приватноправових відносинах, а не у сфері публічно-правових відносин.

Суд зазначає, що попри оскарження рішення та дій Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, фактично в даних правовідносинах виникає спір про право оренди земельної ділянки.

Таким чином, спір у даній справі за своєю правовою природою є спором, що стосується скасування рішення відповідача за результатом якого державним кадастровим реєстратором проведено архівацію земельної ділянки площею 0.2196 га з кадастровим номером 2610100000:01:005:0026 та здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 8.5097 га із правом її постійного користування державним підприємством «Виробниче об єднання «Карпати» разом із відкриттям Поземельної книги та присвоєнням відповідного кадастрового номеру 261010000:01:005:0041, а відтак здійснено зміни щодо підстави виникнення права користування на нерухоме майно, яке обов`язково буде впливати на майнові права тієї особи, щодо якої цю реєстраційну дію буде скасовано.

З вищезазначеного вбачається, що даний спір має цивільно-правовий характер, так як стосується не стільки правомірності дій та рішень державного реєстратора по реєстрації земельної ділянки площею 8.5097 га, а безпосередньо самого права користування земельною ділянкою як об`єкт нерухомого майна, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та що виходить за межі компетентності адміністративних судів.

Відтак, суд зазначає, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Зважаючи на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що спір про скасування рішення за результатом якого здійснено реєстрацію земельної ділянки площею 8,2924 га та зобов`язання відновити у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,2196 га, має розглядатися як спір, що пов`язаний із захистом права (цивільного, приватного) на нерухоме майно.

Вказане підтверджується аналогічною правовою позицією, що знайшла своє відображення в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 310/4097/18(ЗП/808/153/18) де зазначено: що оскільки на підставі дій суб`єкта владних повноважень щодо державної реєстрації земельної ділянки у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що державним кадастровим реєстратором проведено державну реєстрації земельної ділянки площею 8.2924 га з кадастровим номером 2610100000:01:005:0022 із внесенням відповідних відомостей до Державного земельного кадастру про правом її постійного користування державним підприємством "Виробниче об`єднання "Карпати", а відтак даний спір, який розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, не перебував у публічно-правових відносинах саме з позивачем.

У постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, за якою, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто реєстраційні дії були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного запису в Реєстрі, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких здійснено оспорюваний запис.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, від 03.04.2019 у справі № 817/3393/15, від 10.04.2019 у справі №823/811/17, від 23.10.2019 у справі № 810/184/18.

Частиною 5статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою правову позицію щодо правил розмежування предметної юрисдикції, а також критеріїв, які при цьому потрібно враховувати, що підлягає застосуванню судом.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі також - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 826/14015/17 (провадження № 11-269апп19).

З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що спір у даній справі не є публічно-правовим та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 2, 4, 5, 19, 170, 241-243, 248, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі за позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про зобов`язання до вчинення дій.

Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Роз`яснити позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції загальних судів та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею.

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.