Рішення № 96646184, 22.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року Справа № 160/17171/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Врони О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та скасувати рішення від 19.08.2020 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 з 12.08.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період навчання в Павлоградському медичному училищі з 01.09.1992 року по 01.07.1994 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 з 12.08.2020 року.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 12.08.2020 року звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Відповідачем 19.08.2020 року відмовлено в призначенні пенсії, у зв`язку з недостатністю у позивача стажу для призначення пенсії. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком, оскільки вважає, що перевагу у спірних правовідносинах слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливим для позивача, а саме - така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, виходячи з принципу правої визначеності, як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. На думку позивача, таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; витребувано засвідченні копії документів пенсійної справи ОСОБА_1 .

22.03.2021 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування правової позиції зазначив, що норми чинного законодавства України не передбачають можливості зарахування періодів навчання до стажу робіт, які дають право на призначення пенсії за вислугу років. Стаж позивача за вислугу років станом на 01.04.2015 року складає 20 років 8 місяців, станом на 11.10.2017 року складає 23 роки 2 місяці, що є меншим за необхідний стаж 25 років для права на призначення пенсії за вислугою років незалежно від віку.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 .

12.08.2020 року позивач звернулась до головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року.

19.08.2020 року відділом з питань перерахунків пенсій управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено на адресу позивача лист за вих. №0400-0319-8/69675 «Про відмову в призначенні пенсії», в якому вказано, що згідно наданих документів та за даними реєстру застрахованих осіб станом на 12.08.2020 року загальний стаж позивача становить 25 років 9 днів, стаж роботи за вислугою років на 31.03.2015 року становить 20 років 8 місяців, що недостатньо для призначення пенсії за вислугою років. Періоди роботи на посаді медсестри поліклінічного відділення в комунальному закладі “Павлоградська міська лікарня №4” з 01.08.1994 року по 31.03.2015 рік зараховано до пільгового стажу, з 01.04.2015 року по 12.03.2020 рік зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, неможливо. Для зарахування до загального стажу періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку, яка підтверджує дату зарахування в Павлоградське медичне училище. В дипломі серії 33 № 011932 вказана лише дата закінчення навчання в Павлоградському медичному училищі.

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 15.08.1994 року, відомо, що навчалась та працювала на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугою років:

- 01.09.1992 року - 04.07.1994 року - навчання в Павлоградському медичному училищі за спеціальністю сестринська справа;

Центральна міська лікарня м. Павлограда:

- 01.08.1994 року- 01.07.1999 року - медична сестра неврологічного кабінету дорослої поліклініки;

01.07.1999 року - 12.03.2020 року - медсестра поліклінічного відділення.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІУ від 09.07.2003 року особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІ1 (далі - Закон України «Про пенсійне забезпечення») визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно до ст.7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров`я відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 №213-УШ, що набрали чинності 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 ЖПЗ-УІІІ було підвищено, зокрема, спеціатьний стаж, необхідний для виходу на пенсію, а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12,2015 №911 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення. .

Проте суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 04.06. 2019 N 2- р 2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 N 1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 N 911-VIII.

Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти; охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

У Рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом N 213 до оспорюваних положень Закону N 1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону- N 1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону N 1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону N 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону N 1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону N 1788. через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону N 1788 зі змінами, внесеними Законом N 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 N 1788-ХІ1 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02,03.2015 N 213-VІІІ. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року N 911-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом У країни цього Рішення.

Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019.

Судом встановлено, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулась 12.08.2020 року, тобто після прийняття Конституційним Судом України рішення від 04,06.2019 № 2- р/2019.

Згідно п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213 та від 24.12.2015 року № 911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Тобто, особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Отже, на день звернення із заявою від 12.08.2020 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відтак, посилання пенсійного органу на те, що спеціальний страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" повинен бути обчислений до 11.10.2017 або до 31.03.2015 року є безпідставними, оскільки попередні редакції Закону України "Про пенсійне забезпечення", рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 визнані неконституційними.

Таким чином, відповідно до наданих до відповідача документів, вбачається наявність та достатність спеціального стажу, що надає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення” як працівнику охорони здоров`я.

При цьому, пенсія за віком, згідно ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Щодо незарахування періоду навчання у Павлоградському медичному училищі з 01.09.1992 року по 04.07.1994 року, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 38 Закону України "Про професійну-технічну освіту" від 10.02.1998 №103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Таким чином, законодавцем прямо визначено, що період навчання у професійно- технічному навчальному закладі може бути зараховано до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, лише за умови зарахування на роботу за набутою професією.

Крім того, згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 20 Порядку встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Тобто додаткові підтверджуючі довідки необхідно надавати тільки, якщо відсутні записи в трудовій книжці.

Отже, згідно трудової книжки позивача та диплому серії 33 № 011932 ОСОБА_1 навчалась в Павлоградському медичному училищі за спеціальністю сестринська справа та рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 01.07.1994 року присвоєно кваліфікацію медична сестра.

Після закінчення навчання (01.07.1994 року) позивач в межах встановленого строку (3 місяці) 01.08.1994 року була прийнята за набутою професією на посаду, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - на роботу Центральну міську лікарню м.Павлограда на посаду медичної сестри, тому суд вважає, що період навчання з 01.09.1992 року по 01.07.1994 року підлягає врахуванню до спеціального стажу.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди роботи позивача до спеціального стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.08.2020 року про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити пенсію задоволенню не підлягають, оскільки вони є такими, що заявлені передчасно та не можуть бути задоволені без здійснення відповідного нарахування органом пенсійного фонду. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, що визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

У зв`язку з вищевикладеним, відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією від 08.12.2020 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, в розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог в сумі 560,53 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, оформлене листом від 19.08.2020 року №0400-0319-8/69675 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період навчання в Павлоградському медичному училищі з 01.09.1992 року по 01.07.1994 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 12.08.2020 року про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати у розмірі 560 грн. 53 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона