Рішення № 96646031, 28.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року Справа № 160/2633/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів його роботи з 01.08.1982 року по 16.11.1982 року в органах внутрішніх справ-Управлінні внутрішніх справ виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів; з 01.11.1989 року по 26.07.1995 року в науково-виробничому дослідно-експериментальному підприємстві «Дніпро», призначенні пенсії за віком згідно заяви від 12.08.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1982 року по 16.11.1982 року в органах внутрішніх справ-Управлінні внутрішніх справ виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів; з 01.11.1989 року по 26.07.1995 року в науково-виробничому дослідно-експериментальному підприємстві «Дніпро», призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 згідно заяви від 12.08.2020 року та наданих документів.

В обґрунтування позову вказано, що позивач звернувся до відповідача із заявою щодо призначення пенсії за віком, при цьому, відповідачем було відмовлено у призначенні такої пенсії, оскільки не зараховано до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.08.1982 року по 16.11.1982 року в органах внутрішніх справ-Управлінні внутрішніх справ виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів, у зв`язку з тим що відомості про звільнення не завірені печаткою та з 01.11.1989 року по 26.07.1995 року в науково-виробничому дослідно-експериментальному підприємстві «Дніпро», у зв`язку з тим, що в відомостях відсутній наказ про прийняття на роботу. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії та не зарахування вказаних періодів роботи до загального страхового стажу протиправними, та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та порушує права гарантовані Конституцією України та законами України. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

02.03.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача додаткові докази по справі.

16.03.2021 року від позивача надійшли додаткові докази по справі.

06.04.2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що надана відповідачем відмова у призначенні пенсії позивачу є правомірною та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки не можливо зарахувати до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.08.1982 року по 16.11.1982 року в органах внутрішніх справ-Управлінні внутрішніх справ виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів, у зв`язку з тим що відомості про звільнення не завірені печаткою та з 01.11.1989 року по 26.07.1995 року в науково-виробничому дослідно-експериментальному підприємстві «Дніпро», у зв`язку з тим, що в відомостях відсутній наказ про прийняття на роботу. З огляду на вищевказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 12.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №0400-0308-8/71243 від 21.08.2020 року відмовило позивачу в призначені пенсії за віком, оскільки недостатньо страхового стажу та згідно наданих документів можливо зарахувати до загального страхового стажу періодів роботи позивача з 01.08.1982 року по 16.11.1982 року в органах внутрішніх справ-Управлінні внутрішніх справ виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів, у зв`язку з тим що відомості про звільнення не завірені печаткою та з 01.11.1989 року по 26.07.1995 року в науково-виробничому дослідно-експериментальному підприємстві «Дніпро», у зв`язку з тим, що в відомостях відсутній наказ про прийняття на роботу.

Позивач вважає протиправними дії щодо відмови у призначенні пенсії та не зарахування до стажу роботи вказаних періодів роботи, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 20.07.1977 року, у періоди, не зараховані відповідачем, позивач працював:

- записи № 10-11 містять відомості, що в період з 01.08.1982 року по 16.11.1982 року служив в органах внутрішніх справ м.Дніпропетровська, звільнений був згідно наказу про звільнення № 51лс від 16.11.1982 року.

- записи № 14-16 відомості про роботу в науково-виробничому дослідно-експериментальному підприємстві «Дніпро» в період з 01.11.1989 року по 26.07.1995 року, а саме: - запис № 14 прийнятий на посаду заступника директора НВДЕП «Дніпро» 01.11.1989 року по переводу з УВС Дніпропетровського облвиконкому, - запис № 15 переведення на посаду директора НВДЕП «Дніпро» згідно наказу №291 від 20.09.1990 року, -запис № 16 26.07.1995 року звільнений у зв`язку з переводом на посаду директора колективного науково-виробничого дослідно-експериментального підприємства «Дніпро» згідно наказу №23к від 25.07.1995 року.

Не зараховуючи періоди роботи позивача: з 01.08.1982 року по 16.11.1982 року в органах внутрішніх справ-Управлінні внутрішніх справ виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів відповідач зазначає, що відомості про звільнення не завірені печаткою, а період з 01.11.1989 року по 26.07.1995 року в науково-виробничому дослідно-експериментальному підприємстві «Дніпро» - відповідач зазначає, що у відомостях відсутній наказ про прийняття на роботу.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

У період внесення записів про роботу позивача, не зарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відсутність в записах про звільнення відсутнє посилання на ст.КЗпП України не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відсутність в записі про звільнення печатки та в записі про прийняття на роботу відомостей про наказ про прийняття на роботу не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В даному випадку, позивач звертає увагу суду, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим відсутність в записі про звільнення печатки та в записі про прийняття на роботу відомостей про наказ про прийняття на роботу не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Таким чином, суд не погоджується з твердженням відповідача про необхідність підтвердження спірного періоду роботи уточнюючими довідками, оскільки, факт початку роботи позивача у період з 01.08.1982 року по 16.11.1982 року як і дата початку роботи, підпис уповноваженої особи та печатка підприємства, в органу пенсійного фонду сумнівів не викликає, відтак, факт роботи позивача є підтвердженим. І, як наслідок, є підтвердженою і дата звільнення з такої посади, оскільки претензій до зазначення дати та підпису уповноваженої особи про звільнення позивача відповідач не має.

Крім того, позивачем надано до суду докази роботи в період 01.08.1982 року- 16.11.1982 року, окрім відомостей у його трудовій книжці, а саме: - копія послужного списку ОСОБА_1 , в якій вказано, що він працював з серпня 1982 року по листопад 1982 року у Кіровському РВВС м.Дніпропетровська; - витяг з архівного документу МВС України № 78 від 05.02.2021 року, згідно якого за наказом УВС Дніпропетровського обласної Ради народних депутатів № 101 л/с від 17.09.1982 року позивач був призначений інспектором міліції Ленінського РВВС м.Дніпропетровська з 01.08.1982 року; - витяг з архівного документу МВС України № 76 від 05.02.2021 року, згідно якого за наказом УВС Дніпропетровського обласної Ради народних депутатів № 51 л/с від 19.11.1982 року позивач був звільнений з посади інспектора Кіровського РВВС м.Дніпропетровська з 16.11.1982 року.

Також, позивач надав до суду докази роботи в період 01.11.1989 року- 26.07.1995 року, окрім відомостей у його трудовій книжці: - витяг з архівного документу МВС України № 77 від 05.02.2021 року, згідно якого за наказом УВС Дніпропетровського обласної Ради народних депутатів № 180л/с від 04.11.1989 року позивач був звільнений з УВС Дніпропетровського облвиконкому з 25.10.1989 року на підставі ст.67 п. «е» у зв`язку з переходом на роботу в інше відомство. Запис № 14 в трудовій книжці позивача містить відомості що позивач був прийнятий до НВДЕП «Дніпро» 01.11.1989 року саме по переводу з УВС Дніпропетровського облвиконкому.

Крім того, позивач звертався до Державного архіву Дніпропетровської області, звідки отримав письмову відповідь від 22.10.2020 року за № 3-85-2020, що надати архівну довідку про стаж за період роботи в підприємстві «Дніпро» неможливо через відсутність на зберіганні запитуваних документів, місце знаходження документів архіву невідомо.

На адвокатський запит з архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради від 09.12.2020 рокуза № 8/1-1618 отримано письмову відповідь що документи з кадрових питань (особового складу) підприємства «Дніпро» до архівного управління не надходили, надати архівну довідку про підтвердження стажу роботи надати неможливо. Окрім того, відповідь містить додаток: наказ № 1-К від 25.07.1995 року по колективному науково-виробничому дослідно-експериментальному підприємству «Дніпро» з якого видно, що науково-виробниче дослідно-експериментальне підприємство «Дніпро» перереєстроване в колективне науково-виробниче дослідно-експериментальне підприємство «Дніпро», директором якого був позивач.

На адвокатський запит з головного управління статистики у Дніпропетровській області від 07.12.2020 року за № 04-07/3853-20 отримано відповідь, що підприємство «Дніпро» ліквідовано 22.06.2001 року.

Тобто, з вищевикладеного вбачається, що позивач здійснив можливі заходи щодо отримання можливих відомостей про періоди його роботи на підтвердження відповідного стажу.

При цьому, суд зазначає, що частиною 3 статті 44 Закону №1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідні положення кореспондуються і в Законі України «Про пенсійне забезпечення».

Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).

На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, чинним законодавством України передбачено право органів Пенсійного фонду при призначенні/перерахунку пенсії перевіряти обґрунтованість видачі документів та достовірність поданих відомостей.

Проте, в даному випадку відповідач не скористався своїм правом перевірки достовірності записів у трудовій книжці, натомість відмовивши у призначенні пенсії та зарахуванні позивачу до страхового стажу період роботи позивача, без обґрунтованих підстав, пославшись лише на формальні неточності у записах.

Таким чином, позиція пенсійного органу, яка полягає у відмові зараховувати певний період роботи до страхового стажу через можливу помилку у трудовій книжці, підлягає відхиленню.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню судом шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу та щодо зарахування до страхового стажу періодів його роботи з 01.08.1982 року по 16.11.1982 року в органах внутрішніх справ- Управлінні внутрішніх справ виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів; з 01.11.1989 року по 26.07.1995 року в науково-виробничому дослідно-експериментальному підприємстві «Дніпро».

Щодо вимог зобов`язати відповідача врахувати вищевказані періоди роботи, призначити та виплачувати пенсію позивачу, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення, перерахунку пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 12.08.2020 року.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в сумі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією №1-2143К від 22.02.2021 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 454,00 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 01.08.1982 року по 16.11.1982 року в органах внутрішніх справ-Управлінні внутрішніх справ виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів, з 01.11.1989 року по 26.07.1995 року в науково-виробничому дослідно-експериментальному підприємстві «Дніпро».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.08.2020 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв