Ухвала суду № 96642980, 12.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

12 лютого 2021 р. Справа № 160/14991/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши матеріалами справи № 160/14991/19 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ПАТ КБ "Приватбанк", в якій позивач просить:

- визнати дії Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо відмови у проведені реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - протиправними;

- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради провести реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Розглянувши матеріали справи № 160/14991/20, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить вирішити питання про поновлення порушеного права щодо реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Предметом спірних правовідносин у даному випадку є право користування позивача квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, позов подано на поновлення права ОСОБА_1 у сфері житлових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 4 ст. 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов`язків.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких дій є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Суд зазначає, що спірні правовідносини пов`язані з правом користування та розпорядження майном, адже ініційований позивачем спір з приводу реєстрації місця проживання позивача має цивільно-правову природу, оскільки спрямований на набуття, зміну цивільних прав останнього.

Отже, цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 337/2535/2017, від 12.12.2018 у справі № 826/8687/16, від 10.04.2019 у справі № 826/3620/17. Крім того, за подібних обставин Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду було прийнято рішення від 09.10.2019 у справі № 135/1699/16-а.

Зважаючи на те, що у даній справі спір фактично пов`язаний з реалізацією майнових прав особи, тобто, із цивільним правом, то відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює. Відповідно оскільки розгляд справи в порядку адміністративного судочинства суперечить вимогам ст. 19 КАС України, то суд вважає, що компетентним судом для вирішення спору є суд цивільної юрисдикції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частина перша статті 239 КАС України передбачає, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи викладене, оскільки, даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що провадження у справі № 160/14991/20 підлягає закриттю, а заявлені вимоги належить розглядати відповідному місцевому загальному суді за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись ст.ст. 238, 243, 248, 256 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження по справі № 160/14991/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Роз`яснити позивачу, що вказані позовні вимоги підлягають розгляду місцевим судом в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали про закриття провадження у справі надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку та у строки, встановлені ст. 295 КАС України.

Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 КАС України.

Суддя А. Ю. Рищенко