Рішення № 96629679, 26.04.2021, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа № 653/2067/20

Провадження № 2/653/306/21

РІШЕННЯ

іменем України

26 квітня 2021 року

Генічеський районний суд Херсонської області, у складі:

головуючої судді Берлімової Ю.Г.,

за участю секретаря Волвенко А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Волошина В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Генічеську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Генічеської міської ради Херсонської області, приватного підприємства «Приватне орендне підприємство «Чонгар», про визнання права на земельну частку (пай) та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Генічеської міської ради Херсонської області, приватного підприємства «Приватне орендне підприємство «Чонгар», в якому просила визнати за нею право на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП «Чонгар» на території Чонгарської сільської ради Генічеського району Херсонської області, згідно державного акту на право колективної власності на землю серії ХС-VII від 29 лютого 1996р., що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю у той же день за №307, загальною площею 7,69 га (в умовних кадастрових одиницях) та зобов`язати Генічеську міську раду в порядку реалізації права на земельну частку пай виділити їй частку (пай) в натурі (на місцевості).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період часу з 27 грудня 1993р. по 2000р. позивач була членом КСП «Чонгар» (раніше колгосп «Грузія»), що розташовувався на території Чонгарської сільської ради Генічеського району Херсонської області, правонаступником якого на даний час є ПП «ПОП «Чонгар». Під час паювання земель позивача не було включено до списку громадян-членів КСП, які мають право на земельну частку (пай), про що їй стало відомо з листів відповідачів у 2018р. Вважає, що вона має право на земельну частку (пай), як член КСП «Чонгар», правонаступником якого є ПП «ПОП «Чонгар», та оскільки її помилково не було включено до списку громадян-членів цього колгоспу, тому їй має бути надана земельна частка (пай) із земель запасу. Зазначає, що оскільки питання про надання земельної частки (паю) в добровільному порядку не вирішено, тому вона змушена була звернутись до суду з вказаним позовом.

У судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги, просила їх задовольнити. Зазначила, що з 1993 р. працювала у КСП «Чонгар», а тому на час розпаювання земель повинна була включена до списку громадян-членів КСП. У 1996р. дізналась про те, що не включена до цих списків, однак дій щодо усунення причин не включення до списків не вжила. У 2018р. направила листи до ПП «ПОП «Чонгар» та Чонгарської сільської ради з приводу не включення її до списку пайовиків, та отримавши відповіді, у 2020р. вирішила звернутись до суду.

Представник Генічеської міської ради у судовому засіданні проти доводів позивача заперечив. Зазначив, що навіть якщо позивача помилково виключили зі списку громадян-членів КСП, остання знаючи про ці обставини ще 1996р., не вжила заходів щодо звернення до суду за захистом своїх прав у строки визначені чинним законодавством України. Вважав за необхідне застосувати до вказаного спору наслідки спливу позовної давності.

Представник ПП «ПОП «Чонгар» у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки та свою правову позицію стосовно заявлених позовних вимог не висловив.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 27 грудня 1993р. була прийнята в члени колгоспу «Грузія» (правонаступником якого став СХП «Чонгар») Генічеського району Херсонської області. 08 липня 1994р. позивач була направлена на навчання до закладу вищої освіти, та 06 квітня 2000р. була звільнена з членів КСП «Грузія» за власним бажанням. Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , виписаної на ім`я ОСОБА_3 03 грудня 1992р. Зазначені обставини також не спростовуються сторонами.

Зі змісту листа від 08 травня 2018р. за підписом директора ПП «ПОП «Чонгар» Німетуллаєвої Н. вбачається, що згідно виписки із протоколу засідання правління сільськогосподарського підприємства «Чонгар» від 18 квітня 1994р. за №6 ОСОБА_3 було рекомендовано зборами членів підприємства прийняти в члени підприємства; згідно особових рахунків по заробітній платі ОСОБА_3 отримала на підприємстві заробітну плату з січня по червень 1994р., тобто за період фактичної роботи; згідно виписки з протоколу засідання КСП «Грузія» від 06 квітня 2000р. за №4 прийнято рішення рекомендувати зборам уповноважених виключити ОСОБА_4 з членів підприємства за прогули.

У зазначеному листі також вказано, що державний акт на право колективної власності на землю колективному сільськогосподарському підприємству «Чонгар» було видано на підставі рішення Чонгарської сільської ради за №8 від 29 лютого 1996, та на той час ОСОБА_3 не працювала на підприємстві.

Крім того, зі змісту листа за підписом начальника відділу Держгеокадастру у Генічеському районі Пузанова І.І. від 05.06.2020 за №с-19/0-0,25-21/139-20, вбачається, що розпорядженням голови Генічеської райдержадміністрації від 28 грудня 2002р. за №635/02 затверджений уточнений розмір земельної частки (паю) по колишній колективній власності КСП «Чонгар» на території Чонгарської сільської ради, який становить 7,69 га умовних кадастрових гектарів.

Також, в матеріалах справи наявна архівна довідка за №1908/683 від 26 жовтня 2017р., видана т.в.о ректора Таврійського державного агротехнічного університету, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 навчалась у вказаному університеті на денній та заочних формах навчання у період з 28 липня 1994р. по 06 вересня 2004р.

Позивач, як у своєму позові так і у поясненнях наданих суду стверджує, що не переривала зв`язок з КСП, у зв`язку з чим на час видачі державного акту на право колективної власності на землю, мала бути включена до списку членів КСП «Чонгар», що дало б їй можливість реалізувати своє право на земельну частку (пай) зазначеного підприємства. Оскільки вона була протиправно позбавлена такого права, тому звернулась до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч.1,2 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Згідно Листа ВСУ від 29 жовтня 2008р. за №19-3767/0/8-08, при розгляді справ про визнання права на земельну частку (пай) судам необхідно перевіряти наявність підстав, передбачених Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям», відповідно до пункту 2 якого право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються його членами відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю. При цьому слід мати на увазі, що трудова книжка свідчить не про членство в КСП, СК чи АТ, а про наявність трудових відносин з ними.

За змістом статей 22, 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону України від 18 грудня 1990 року № 561-XII) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акту.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004р. за №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 на момент одержання КСП «Чонгар» державного акту на право колективної власності на землю була членом КСП «Чонгар», а тому мала право на земельну частку (пай).

Згідно з ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.

Згідно з ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень ст. 76 Цивільного кодексу Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом п.6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до ст.ст. 71, 75 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 Цивільного кодексу Української РСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Наведене узгоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2020 справа № 637/53/18.

Судом встановлено, що позивач про порушення своїх прав дізналася ще коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників, що є загальновідомим фактом та до того ж у судовому засіданні підтвердила той факт про те, що ще у 1996р. знала, що вона не включена до списків членів КСП, та намагалась вирішити це питання ще тоді, проте, не довела це питання до логічного завершення.

Таким чином, позивач як член колгоспу, повинна була дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «Чонгар» (1996 рік) акта на право колективної власності на землю.

Прояв звичайної необачності позивачем, а також правова необізнаність не є поважними причинами пропуску строку позовної давності, оскільки на час розпаювання позивач була дієздатною і мала об`єктивну можливість вчасно отримати відповідну правову допомогу.

Звертаючись до суду у 2020р. із позовом, ОСОБА_1 вказала, що лише з листів відповідачів у 2018р. дізналась про порушене своє право, про те ці доводи спростовуються її поясненнями у судовому засіданні, а також тими фактами, що позивач з 1994р. по теперішній час проживає у с. Чонгар, за час навчання брала академічні відпустки, та в подальшому була переведена на заочну форму навчання, що відповідно дає суду підстави зробити висновок, що весь час з часу розпаювання земель КСП «Чонгар», позивач мала усі можливості реалізувати своє право на земельну частку (пай), а вразі його не визнання чи оспорення звернутись до суду в межах строку позовної давності за їх захистом.

З урахуванням наведених обставин, враховуючи, що позивач звернулася до суду за спливом 24 років з моменту, коли вона набула право на земельну частку (пай), до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність, що є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Що стосується решти позовних вимог, то вони є похідними від первісної вимоги, у задоволенні якої позивачу відмовлено, що є підставою для відмови і в частині позовних вимог про зобов`язання Генічеської міської ради в порядку реалізації права на земельну частку пай виділити їй частку (пай) в натурі (на місцевості).

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, належить віднести на його рахунок.

Керуючись ст.259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду через Генічеський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Генічеського районного суду Ю. Г. Берлімова