Рішення № 96628121, 20.04.2021, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2021 р. Справа № 917/2002/20

За позовною заявою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001

до відповідача Комунального підприємства теплового господарства "Гадячтеплоенерго", вул. Полтавська, 19 а, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300

про стягнення 1 283 141,55 грн.

Суддя Погрібна С.В.

Секретар судового засідання Костандян О.В.

Представники сторін згідно протоколу судового засідання від 20.04.2021 р.

Обставини справи: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства теплового господарства "Гадячтеплоенерго" про стягнення боргу у загальній сумі 1 283 141,55 грн. згідно Договору постачання природного газу від 05.10.2018 р. № 5299/18-БО-23, з яких: основний борг у сумі 864 629,84 грн.; пеня у сумі 236 106,14 грн.; три відсотки річних у сумі 96 351,46 грн.; інфляційні втрати у сумі 86 054,11 грн.

Ухвалою суду від 04.01.2021 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 21.01.2021 р..

18.01.2021 р. від відповідача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі представника відповідача (вх. № 457); відзив на позовну заяву про часткове заперечення проти позову, в якому вказує про часткову сплату боргу та зазначає, що станом на 15.01.2021 р. сума боргу за Договором становить 90 620,09 грн. До відзиву відповідач додає клопотання про зменшення розміру пені, виписки банку та копії платіжних доручень (вх. № 457). Вказаний відзив з додатком долучений судом до матеріалів справи.

21.01.2021 р. від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. № 711). Судом відмовлено позивачу у задоволенні вказаного клопотання, оскільки останнє подано поза межами визначеного статтею 197 ГПК України строку.

21.01.2021 року підготовче засідання було відкладено на 18.02.2021 р. на 10 год. 00 хв..

28.01.2021 р. від позивача надійшли заперечення (вх. № 1072) на клопотання про зменшення неустойки, які долучені судом до матеріалів справи.

04.02.2021 року від відповідача надійшла відповідь (вх. № 1356) на заперечення на клопотання про зменшення неустойки, відповідно до якої останній повідомляє сплату боргу в розмірі 90 620,09 грн. та зазначає, що станом на 03.02.2021 р. зобов`язання за Договором виконані у повному обсязі. До відповіді відповідач додає копію платіжного доручення № 38 від 18.01.2021 р. та наводить додаткові обґрунтування вищезазначеного клопотання. Вказана відповідь з додатком долучена судом до матеріалів справи.

Крім того, 04.02.2021 року від відповідача надійшло клопотання (вх. № 1355) про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника, за наявними у матеріалах справи документами з урахуванням відзиву на позовну заяву.

Засобами електронного зв`язку 18.02.2021 року від позивача надійшло клопотання (вх. № 1864) про проведення судового засідання за відсутності його уповноваженого представника, з огляду на неможливість забезпечення представництва. При цьому, позивач зазначив, що на поточну дату він скористався своїм правом на подання заяв по суті справи (том справи 2, а.с.150).

Ухвалою суду від 18.02.2021 р. продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 23.03.2021 р. на 11:00 год..

11.03.2021 р. відповідачем надіслано на адресу суду клопотання про проведення підготовчого засідання призначеного на 23.03.2021 р. без участі уповноваженого представника (вх. № 2708).

Засобами електронного зв`язку 19.03.2021 року від позивача надійшло клопотання (вх. № 3028, ЕЦП в наявності) при цьому, позивач зазначив, що на поточну дату він скористався своїм правом на подання заяв по суті справи та не заперечує проти закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті (том справи 2, а.с. 258).

23.03.2021 року ухвалою Господарського суду Полтавської області закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті на 20.04.2021 р..

15.04.2021 року від відповідача надійшло клопотання (вх. № 4141) про розгляд справи за відсутності його представника.

Учасники справи представництво у судове засідання 20.04.2021 р. не забезпечили, останні були належним чином та завчасно повідомлені за місцем їх реєстрації про дату, час і місце проведення судового засідання, (поштові повідомлення про вручення ухвали суду наявні у матеріалах справи, том справи 2, а.с. 262-263). Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного тексту судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані до позовної заяви, документи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтується позов та дослідивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

05.10.2018 р. між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі - Постачальник) та Комунальним підприємством теплового господарства "Гадячтеплоенерго" (далі - Споживач) укладено договір № 5299/18-БО-23 постачання природного газу (далі – Договір, том справи 1, а.с. 18-27).

До Договору між сторонами було укладено додаткові угоди (том справи 1, а.с. 28-42), згідно яких сторони внесли зміни, зокрема, в частині ціни газу, строку дії договору та обсягів поставки газу.

У Договорі сторони узгодили, зокрема наступне :

- продавець зобов`язується поставити споживачу у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 Договору).

- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п. 3.7 Договору);

- ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить - 7 907,20 грн., крім того податок на додану вартість (20%). До слати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ – 9 488,64 грн. (п. 5.2 Договору);

- оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа місяця, наступного за місцем поставки газу (п.6.1 Договору).

- у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього Договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.2 Договору);

- строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п. 10.3 Договору);

- цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки природного газу з 01.10.2018 р. до 30.04.2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1 Договору зі змінами).

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 4 329 850,29 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін (копії яких наявні у матеріалах справи, том справи 1, а.с. 43-49).

За даними позивача в порушення умов Договору відповідачем проведено оплату вартості спожитого газу за період з жовтня 2018 р. по квітень 2019 р. (включно) з порушенням строків, встановлених п. 6.1 Договору, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості відповідача.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 1 283 141,55 грн. згідно Договору постачання природного газу від 05.10.2018 р. № 5299/18-БО-23, з яких: основний борг у сумі 864 629,84 грн.; пеня у сумі 236 106,14 грн.; три відсотки річних у сумі 96 351,46 грн.; інфляційні втрати у сумі 86 054,11 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст Договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи правову природу укладеного Договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Відповідно ст. 712 Цивільного Кодексу України за Договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено Договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо Договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (п. 1 та п. 5 ст. 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що Договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов`язання за вищезазначеним Договором щодо поставки природного газу. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України сплатив грошову суму за отриманий природний газ не у повному обсязі та з порушенням встановлених у Договорі строків, заборгованість на момент звернення до суду складала 864 629,84 грн.. Дана обставина відповідачем не спростована.

Проте, під час розгляду даної справи відповідачем сплачено 864 629,84 грн. за отриманий природний газ, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень та банківськими виписками (том справи 2, а.с. 187-202, 246), а тому в частині позовних вимог щодо стягнення 864 629,84 грн. основного боргу між сторонами відсутній предмет спору, що є підставою для закриття провадження у справі в цій частині вимог відповідно до п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені Договором або законом.

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних у сумі 96 351,46 грн. за період з 27.11.2018 року по 30.09.2020 року та інфляційних втрат у сумі 86 054,11 грн. за період з 26.01.2019 року по 30.09.2020 року (з урахуванням моменту виникнення зобов`язання з оплати природного газу за кожний окремий місяць та проведених відповідачем проплат), суд визнає його правильним та приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено Договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 236 106,14 грн. пені за період з 27.11.2018 року по 30.09.2020 року (з урахуванням моменту виникнення зобов`язання з оплати природного газу за кожний окремий місяць та проведених відповідачем проплат), суд прийшов до висновку, що заявлений розмір пені відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

При прийнятті рішення, судом взято до уваги Постанову Об`єднаної палати Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 року в справі № 903/918/19 зазначено, що визначений Порядком №217 алгоритм розподілу коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку №217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів, та зауважує, що положення Порядку №217 не змінюють строків розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача пені за прострочення в оплаті отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч.2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі Договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у Договорі поставки природного газу, не залежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі Договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, суд дійшов висновку, що останнє є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню з наступного мотивування.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги : ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Матеріали справи та надані відповідачем пояснення свідчать про те, що відповідач є підприємством комунальної форми власності і надає послуги централізованого опалення та постачання гарячої води для населення, бюджетних установ і організацій. Джерелом розрахунків за спожитий відповідачем природний газ є розрахунки споживачів за надані відповідачем послуги та субвенції з бюджетів різних рівнів на погашення різниці у тарифах на теплову енергію.

Згідно ст. 31 Закону України № 1875-ІV від 24.06.2004 р. "Про житлово-комунальні послуги" (із змінами та доповненнями) у разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов`язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

У відзиві на позов та клопотанні про зменшення розміру пені відповідач посилався на те, що прострочка з оплати отриманого ним природного газу виникала з огляду на наявність різниці у тарифах на теплову енергію, незадовільну платіжну дисципліну споживачів, та несвоєчасного відшкодування державою коштів (субвенцій).

Крім того, відповідач зазначив, що підприємство (відповідач) знаходиться у важкому фінансовому стані та несе збитки від реалізації послуг по теплопостачанню.

Суд приймає до уваги статус відповідача, який використовує придбаний газ виключно для вироблення теплової енергії для бюджетних установ та організацій, ступінь виконання боржником зобов`язань за Договором, а саме той факт, що незважаючи на важке фінансове становище відповідач повністю погасив основну заборгованість, яка виникала у останнього за отриманий газ, незважаючи на несвоєчасність розрахування промисловими споживачами та іншими суб`єктами господарювання м. Гадяч.

Враховуючи 100% виконання боржником основного грошового зобов`язання за Договором, наявність значної заборгованості населення перед відповідачем, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання прийнятих на себе зобов`язань за Договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності - суд зменшує розмір пені на 70%, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково, у розмірі 70 831,80 грн.

При цьому судом враховано правову позицію Конституційного Суду України, зазначену у рішенні від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в сумі 70 831,80 грн., в частині стягнення з відповідача 165 274,34 грн. пені суд відмовляє в задоволенні.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

На підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 70 831,80 грн.; трьох відсотків річних у сумі 96 351,46 грн.; інфляційних втрат у сумі 86 054,11 грн. є обґрунтованими, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню.

В частині стягнення з відповідача 165 274,34 грн. пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 864 629,84 грн. провадження у справі підлягає закриттю в зв`язку з відсутністю предмету спору.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, без врахування зменшеного судом розміру пені.

Стосовно судових витрат в частині суми основного боргу 864 629,84 грн., по якій судом закрито провадження у справі на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України, суд зазначає наступне.

В постанові Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020 року в справі № 903/181/19 зазначено, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв`язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.

Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.

Зокрема, у пункті 5 частини 1 статті 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

На підставі вище викладеного суд приходить до висновку, що сума судового збору в частині заборгованості (864 629,84 грн.), по якій закрито провадження у справі на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України після надходження від позивача відповідного клопотання.

Керуючись ст. 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237-238, ст. 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства теплового господарства "Гадячтеплоенерго" (вул. Полтавська, 19 а, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300; ідентифікаційний код юридичної особи 34401528) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720); пеню у сумі 70 831,80 грн.; три відсотки річних у сумі 96 351,46 грн.; інфляційні втрати у сумі 86 054,11 грн. та 6 277,67 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Закрити провадження у справі в частині сплати основного боргу у сумі 864 629,84 грн..

4. В частині стягнення з відповідача 165 274,34 грн. пені в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 28.04.2021 року.

Суддя Погрібна С.В.