Рішення № 96627221, 23.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2021Справа № 910/2637/21

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ"доКомунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва"простягнення 363 123, 30 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Кравченко О.П. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" про стягнення суми заборгованості за спожити послуги з централізованого опалення в розмірі 289 410, 30 грн, інфляційних втрат в розмірі 50 984, 00 грн, 3% річних в розмірі 22 729, 00 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 відкрито провадження у справі № 910/2637/21 та вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

16.03.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеному провадженні в судовому засіданні з повідомленням сторін. З метою повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення клопотання КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" та про призначення судового засідання з повідомленням сторін.

Враховуючи викладені вище обставини, суд призначив розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення учасників на 23.04.2021.

24.03.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов у якому також заявлено вимогу про застосування строків позовної давності.

25.03.2021 позивачем долучено до матеріалів справи додаткові докази, а 08.04.2021 надано відповідь на відзив.

Напередодні судового засідання 23.04.2021 до суду звернувся відповідач із заявою про відкладення слухання справи.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 23.04.2021 наполягав на задоволенні позовних вимог та надав усні пояснення.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 23.04.2021 не забезпечив.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (надалі також ГПК України) визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, ухвали суду були надіслані за адресою відповідача, яка міститься у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про судове засідання, а наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 23.04.2021 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" № 1198-VII від 10.04.2014 року виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

З 01.07.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води на території Дарницького району у місті Києві згідно з переліком, затвердженим Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, до якого відноситься, зокрема, будинок № 16 по вулиці Юрія Пасхаліна у місті Києві.

Відповідно до розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 33 від 30.01.2015 за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" з 30.01.2015 року закріплено на праві господарського відання об`єкти комунальної власності територіальної громади міста Києва, що перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, згідно з додатком до цього розпорядження, зокрема, нежитлове приміщення загальною площею 153,71 м2 в будинку № 82-А по вулиці Російській у місті Києві.

З матеріалів справи вбачається, що загальна площа нежитлового приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Ю.Пасхаліна, будинок 16, становить 420,98 м2, що підтверджується Довідкою про дані будинку КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" та не оспорювалося сторонами під час розгляду справи. Докази, які свідчать про зміну площі цього нежитлового приміщення у період з жовтня 2016 року по грудень 2020 року, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач зобов`язаний, зокрема, укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" у газеті Хрещатик (№ 103(4503) від 23.07.2014) розміщено повідомлення із публічною пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації позивача із зазначенням відповідної адреси.

Однак, між сторонами відповідного договору про надання послуг з централізованого опалення укладено не було.

Обґрунтовуючи подану позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" посилалося на те, що у період з жовтня 2015 року по грудень 2020 року включно позивач надав відповідачу послуги з централізованого опалення у місті Києві на вулиці Ю.Пасхаліна, 16 загальною вартістю 289 410, 30 грн. Проте, незважаючи на відсутність з боку відповідача претензій щодо якості отриманих послуг та повідомлень про відмову від їх отримання, вартість наданих позивачем Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" послуг з централізованого опалення протягом спірного періоду сплачена не була.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

За умовами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Споживачем відповідно до вказаної статті цього Закону є фізична чи юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Аналогічні за змістом положення містяться у Законі України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII (у чинній редакції).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

За змістом статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (як в редакції Закону № 1875-IV, так і відповідно до Закону № 2189-VIII в чинній редакції) комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв

За умовами частини 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII у чинній редакції.

Положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором; утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових мереж, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання наведених законодавчих приписів позивачем було вчинено дії та здійснено заходи, направлені на укладання, зокрема, з відповідачем договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: місто Київ, вулиця Ю. Пасхаліна, 16, що підтверджується, зокрема, розміщеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" у газеті Хрещатик (№ 103(4503) від 23.07.2014) повідомленням із публічною пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації позивача із зазначенням відповідної адреси.

Проте судом встановлено, що виконання вищенаведених обов`язків відповідачем проігноровано та не укладено з позивачем відповідного договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: місто Київ, вулиця ю. Пасхаліна, 16.

Так, відповідно до матеріалів справи (що не заперечувалося сторонами під час її розгляду) договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води між позивачем та відповідачем у заявлений період (з жовтня 2015 року по грудень 2020 року) не існувало.

Разом із тим, оскільки законодавством передбачений двосторонній обов`язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, та праву споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, відповідає обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, суд дійшов висновку про те, що у разі відмови від оплати таких послуг споживачем з посиланням на відсутність договору такі заперечення не повинні братися до уваги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19, від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.

Вищенаведеним спростовуються заперечення відповідача про те, що Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" не є споживачем послуг у приміщенні по вулиці ю.Пасхаліна, 16 (площею 420,98 м2), а також про те, що не укладення між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води є підставою для відмови у позові.

Дані обставини лише свідчать про ефективність використання та розпорядження відповідачем переданим йому в управління майном.

У той же час відповідно до матеріалів справи позивач у період з жовтня 2015 року по грудня 2020 року включно надав відповідачу за адресою: місто Київ, вулиця ю.Пасхаліна, 16, послуги з централізованого опалення, що підтверджується, зокрема, копіями відомостей показників будинкового лічильника, копією акту постановки на комерційний облік приладів теплової енергії споживача, актами про готовність приладів обліку теплової енергії до опалювального сезону (опалювального періоду).

Фактичне отримання відповідачем послуг з опалення, що надавалися позивачем безперервно, в межах відповідних опалювальних періодів в будинку за адресою: місто Київ, вулиця Ю.Пасхаліна, 16, додатково підтверджується наявними в матеріалах справи нарядами на підключення та відключення.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у чинній з 10.12.2017 року по теперішній час редакції) споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Положеннями частини 2 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

За умовами частини 1 статті 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у чинній з 10.12.2017 року по теперішній час редакції) ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (далі - Правила), чинними протягом усього спірного у даній справі періоду.

Згідно з пунктом 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до пункту 12 Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.

Судом враховано, що нарахування позивачем наведеної суми боргу здійснювалось, виходячи з обсягів спожитої теплової енергії за показниками приладу обліку теплової енергії (пропорційно до площі займаних споживачами приміщень 420,98м2) та тарифів на теплову енергію, установлених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у відповідні періоди.

Тарифи на послуги з централізованого опалення, що застосовувались до наданої відповідачу теплової енергії, визначались постановами НКРЕКП № 1977 від 30.06.2015, № 3237 від 29.12.2015, № 1757 від 29.09.2016, № 2126 від 29.12.2016, № 151 від 01.02.2017, № 439 від 30.03.2017, № 1391 від 09.11.2017, № 404 від 14.06.2018, № 1255 від 18.10.2018, № 1820 від 11.12.2018, № 77 від 14.01.2020 та № 623 від 17.03.2020.

Також суд відзначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначений за допомогою вузла комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає, зокрема, обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, та розподіляється між споживачами в такому порядку: загальний обсяг теплової енергії розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Таким чином, визначений обсяг спожитої теплової енергії у будинку за адресою: місто Київ, вулиця Ю.Пасхаліна, 16, включає також обсяги теплової енергії на опалення нежитлового приміщення площею 420,98 м2, яке протягом спірного періоду було закріпленим за відповідачем на праві господарського відання, проте не оснащене приладами обліку теплової енергії.

Отже, розподіл визначеного загального обсягу теплової енергії між споживачами здійснювався пропорційно до площі споживачів, що узгоджується з нормами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".

Водночас суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності актів про надання послуг або інших первинних документів, оскільки відсутність у певної особи таких документів не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку з оплати спожитих послуг та не є визначальними для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань.

Разом із тим, доказів сплати вказаної заборгованості в сумі 289 410, 30 грн, а також доказів необґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку цього боргу, відповідачем не надано, у той час як вартість отриманих послуг з централізованого опалення та механізм її розрахунку відповідач не заперечував.

Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" не є власником чи орендарем нежитлового приміщення по вулиці Ю.Пасхаліна, 16 у місті Києві.

У той же час, вказана обставина не свідчить про невірне визначення позивачем особи відповідача у даній справі, з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, нежитлове приміщення по вулиці Ю.Пасхаліна, 16 у місті Києві перебуває на балансовому обліку та знаходиться у відповідача на праві господарського відання.

Згідно з пунктом 1.1 Статуту відповідача Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва та віднесене до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації. Засновником і власником Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада.

За приписами частин 1, 3 статті 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина 1 статті 78 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 395 Цивільного кодексу України передбачено, що окрім речових прав, зазначених у частині 1 даної статті, законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб`єктів господарювання.

Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Статтею 137 Господарського кодексу України передбачено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Таким чином, як право власності, так і право господарського відання чи право оперативного управління поєднують можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

За нормами частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).

Отже, наявність у відповідача на балансі та на праві господарського відання спірного нежитлового приміщення у будинку № 16 по вулиці Юрія Пасхаліна у місті Києві не звільняє останнього від утримання такого майна.

Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, з урахуванням наведених норм права, що регламентують поняття власності, господарського відання та оперативного управління, визначення поняття відповідач, цілком правомірним та обґрунтованим є зазначення відповідачем у цій справі особи, в господарське відання якої (тобто, володіння, користування і розпорядження, зі всіма наслідками відповідальності за таке майно) було передане нежитлове приміщення загальною площею 420, 98м2, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ю.Пасхаліна, 16, заборгованість за надання житлово-комунальних послуг до якого є предметом спору в даній справі.

За таких обставин, відповідні заперечення відповідача проти позову визнаються судом необґрунтованими.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Статуту відповідача Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" створене з метою забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового та нежитлового фонду, утримання прибудинкових територій, об`єктів благоустрою та отримання прибутку. Предметом діяльності відповідача, зокрема, є утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за Підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку.

Водночас згідно з пунктами 3.1, 3.3 Статуту Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" останнє є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, печатку зі своїм найменуванням, штампи, бланки.

Підприємство самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна згідно з законодавством України. Підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника та органу, до сфери управління якого віднесене Підприємство, а власник та орган, до сфери управління якого віднесене Підприємство, не несуть відповідальність за зобов`язаннями Підприємства.

Отже, оскільки спірне приміщення не перебуває в оренді та знаходиться в господарському віданні відповідача, на якого Статутом покладено обов`язок утримання майна, то останній зобов`язаний відшкодувати витрати на оплату житлово-комунальних послуг на утримання та збереження цього приміщення.

Інші заперечення відповідача проти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та спростовуються її матеріалами.

Враховуючи те, що строк виконання відповідачем обов`язку з оплати наданих йому протягом спірного періоду послуг з централізованого опалення настав, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення перед позивачем спірної заборгованості у розмірі 289 410, 30 грн, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Разом із тим, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати наданих йому протягом спірного періоду послуг, позивач просив суд стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" 3 % річних у загальному розмірі 22 729, 00 грн., нарахованих у період з 21.11.2015 року по 01.01.2021 року на відповідні суми заборгованості по кожному місяцю надання спірних послуг окремо, а також 50 984,00 грн інфляційних втрат, нарахованих на означені суми основного боргу протягом наведених періодів згідно з наданим позивачем розрахунком.

Системний аналіз положень чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов`язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими.

Натомість, відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.

Згідно з частиною другою статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону - Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зміни до Цивільного кодексу України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.

Разом із тим, відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату коштів за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень нормативних законодавчих приписів, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень норми статті 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає пункту 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 50 984,00 грн та 3% річних в сумі 22 729,00 грн, суд вважає його таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Крім того, судом враховано клопотання відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Згідно з п. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частиною 5 даної статті передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Судом було встановлено, що вимоги ТОВ "Євро-Реконструкція" щодо стягнення з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Однак, як вбачається з доводів позивача, він просить стягнути з відповідача заборгованість, інфляційні втрати та 3% річних за загальний період з жовтня 2015 до рудня 2020.

З огляду на те, що позовна заява подана до суду 17.02.2021, тоді строк позовної давності слід починати обчислювати з 17.02.2018.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем дійсно пропущено строк позовної давності в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат за період з жовтня 2015 до січня 2018.

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

За таких обставин, стягненню з відповідача підлягає сума основного боргу в розмірі 168 217,24 грн, 3% річних в розмірі 8 682, 99 грн та інфляційні втрати в розмірі 14 550, 06 грн, а у задоволенні решти вимог необхідно відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 148 А, код ЄДРПОУ 39604270) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20; код ЄДРПОУ 37739041) заборгованість в розмірі 168 217, 24 грн, інфляційні втрати в розмірі 14 550, 06 грн, 3% річних в розмірі 8 682, 99 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 871, 71 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено та підписано 29.04.2021 року.

Суддя Ю.О.Підченко