Ухвала суду № 96624555, 22.04.2021, Лисичанський міський суд Луганської області

415/6069/20

2-а/415/8/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Луньової Д.Ю.,

за участю: секретаря судових засідань Рибки Я.Ю.,

за відсутності сторін,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської ради Луганської області про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Лисичанського міського Луганської області суду з позовом в якому просила:

-зобов`язати Лисичанську міську раду у місячний строк прийняти порядок компенсації різниці норм водоспоживання та соціальною нормою;

-зобов`язати Лисичанську міську раду відшкодувати їй утворений борг внаслідок бездіяльності міської ради з 11.11.2016 до тепер за щомісячною вартістю 4,2992 кв.м на її особистий рахунок № НОМЕР_1 КСП «Лисичанськводоканал» у сумі 1146,54 грн.

-зобов`язати Лисичанську міську раду м. Лисичанська сплатити їй моральний збиток у сумі 50000 грн. (з урахуванням змінених позовних вимог), яка компенсувала би їй відсутність можливості гідного проживання, лікування вартості послуг по причині сплати надмірних норм водопостачання

-зобов`язати Лисичанську міську раду починаючи з листопада 2017 компенсувати вартість різниці норм водоспоживання 4,2992 кв.м щомісячно на її особистий рахунок № 35021 КСП «Лисичанськводоканал».

Ухвалою від 26 жовтня 2020 року справу прийнято до провадження суддею Луньовою Д.Ю. та призначене підготовче засідання.

10 лютого 2021 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач в підготовче судове засідання не з`явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали адміністративного позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб`єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватися відповідним суб`єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Проаналізувавши суть позову та зміст позовних вимог, суд зазначає, що між позивачем та відповідачем склались фактичні правовідносини щодо надання комунальних послуг з водопостачання і водовідведення та їх споживання, які врегульовані Законами України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» від 10 січня 2002 року № 2918-III, а також нормами Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII та Житловим кодексом.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що даний спір є приватно-правовим і не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Суд вважає, що за предметом спору та суб`єктним складом сторін, вказаний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки стосується захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивача, що виникають із відносин щодо надання комунальних послуг.

Отже даний спір є не публічним, а приватно-правовим. Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідачем є Лисичанська міська рада Луганської області, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд має право постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне закрити провадження у справи на підставі. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 183, 238, 241, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської ради Луганської області про зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що справа має розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Лисичанський міський суд Луганської області.

Суддя Д.Ю. Луньова