Вирок № 96624010, 29.04.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/222/21

Провадження № 1-кп/206/94/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2021 Самарський районний суд

міста Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретарів судового засідання: Гергіль Ю.І., Різниченко Я.М.

прокурорів: Путрова А.В., Михновецького О.Ю.

обвинуваченого: ОСОБА_1

захисника – адвоката: Яструба О.П.

потерпілого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро кримінальне провадження внесене 28.11.2020 до ЄРДР під № 12020040700000849 по обвинуваченню:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, офіційно не працюючого, не одруженого, дітей на утриманні не маючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє: 01.07.2020 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 75 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно обвинувального акту складеного та затвердженого 14 січня 2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, фактичними обставинами встановленими під час досудового розслідування, є наступне: ОСОБА_1 , будучи раніше судимим за кримінальне правопорушення проти власності, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та маючи не зняту і не погашену у встановленому законом порядку судимість, в період іспитового строку, вчинив нове умисне кримінальне правопорушення. Так, в період часу з вересня 2020 по 23.11.2020, ОСОБА_1 проводив ремонтні роботи у будинку АДРЕСА_2 , де звернув свою увагу на речі, які знаходились у будинку, серед яких було: драбина «Krause Safety 5» (робоча висота 3,05 м.) та дві упаковки саморізів по гіпсокартону. 24.11.2020 приблизно о 07 годині 00 хвилин, ОСОБА_1 , знаходився за адресою свого проживання: АДРЕСА_1 , де у нього раптово виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у інше приміщення, а саме, крадіжки драбини «Krause Safety 5» (робоча висота 3,05 м.) та двох упаковок саморізів по гіпсокартону, які знаходились за адресою: АДРЕСА_2 . 24.11.2020 близько 07 годин 43 хвилин, ОСОБА_1 реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчиняючи кримінальне правопорушення повторно, поєднане з проникненням у інше приміщення, прибув до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та переліз через паркан, тим самим незаконно проник на територію вказаного домоволодіння. Далі, ОСОБА_1 через вхідний отвір, в якому були відсутні двері зайшов до приміщення нежитлового будинку, в результаті чого незаконно проник до нежитлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчиняючи кримінальне правопорушення повторно, поєднане з проникненням у інше приміщення, у той же день та час, ОСОБА_1 , перебуваючи у приміщенні нежитлового будинку, розташованого на території домоволодіння АДРЕСА_2 , в загальній кімнаті побачив драбину «Krause Safety 5» (робоча висота 3,05 м.) та дві упаковки саморізів по гіпсокартону, що належать ОСОБА_2 , які він визначив, як об`єкт свого злочинного посягання. Доводячи свій злочинний умисел до кінця, у той же час, перебуваючи у тому ж місці, ОСОБА_1 таємно, вчиняючи правопорушення повторно, викрав драбину «Krause Safety 5» (робоча висота 3,05 м.) та дві упаковки саморізів по гіпсокартону, після чого тримаючи викрадене у руках з місця вчинення злочину зник, в подальшому розпорядившись викраденим майном на власний розсуд. Умисні дії ОСОБА_1 , які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у інше приміщення, кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у скоєнні інкримінованого йому злочину при вищезазначених обставинах не визнав повністю та показав суду, що приблизно восени 2020 року він почав працювати на будівництві. На роботу його запросив його товариш ОСОБА_3 , який там заливав стовпчики. Коли він прийшов на будівництво, то там працювали два брати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Був випадок, коли він не зміг попасти на об`єкт, тому що прийшов раніше за ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зробив йому зауваження чого ОСОБА_1 не розмішав та не підготував розчин для роботи, на що він відповів, що не міг зайти на об`єкт та після цього ОСОБА_4 почав давати ОСОБА_1 ключі від хвіртки. Вони ховали ключі від хвіртки у спільно визначеному місці. Ключі з собою він не забирав, лише один раз забув їх покласти у схованку. Гроші за роботу ОСОБА_1 сплачував або ОСОБА_4 або ОСОБА_2 , якщо він особисто просив щось зробити. Він працював підсобним робітником у Льва. Також він розвантажував машини з матеріалами, але йому за це не заплатили, хоча повинні були. Він підійшов з цього приводу до ОСОБА_6 , оскільки його заробіток залежав від нього. Лев перенаправив ОСОБА_1 до ОСОБА_2 після чого у них виникла сварка з цього приводу з потерпілим, в ході якої ОСОБА_7 сказав ОСОБА_2 , що візьме те, що вважатиме за потрібне, якщо ОСОБА_2 не розрахується з ним за розвантаження машин. Він насправді взяв тільки драбину, але не ту, що на відеозаписі з камер відеоспостереження, а іншу – червоного кольору і навіть не в той час, що на відеозаписі, а за п`ять днів до того як звільнився. Драбина тривалий час простояла у нього вдома. Він сподівався, що ОСОБА_4 вирішить питання з грошима з потерпілим і ОСОБА_1 віддасть цю драбину назад. Хто був зображений на відеозаписі він не знає, але це був точно не він, в нього не має такого одягу та кепку він ніколи не носив. Окрім червоної драбини він більше нічого не брав. В подальшому він продав її, оскільки з ним ніхто не розрахувався. Після того як приїжджала поліція, він більше не працював на тому об`єкті. ОСОБА_2 не звертався до ОСОБА_1 з вимогою відшкодувати шкоду або повернути щось. Приблизно через 1,5 тижня, як до ОСОБА_1 приїжджала поліція його відвезли на «Курчатовський ринок». Поліцейський йому погрожував, що з його судимостями та біографією йому ніхто не повірить та він підписав документи не читаючи, які сказав слідчий. На «Курчатовському ринку» вони зустрілись з якимось чоловіком, поліція підійшла до нього, ОСОБА_1 стояв далеко, а потім його відправили додому. На «Курчатовському ринку» він нікому ніяку драбину не пропонував. Просив суд виправдати його, оскільки ніякого злочину він не вчиняв.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 показав суду, що власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_8 . Він є забудовником, в нього є довіреність, він допомагає ввести будинок в експлуатацію. На момент вчинення злочину, будинок був огороджений парканом. Трудові відносини ні з ким в нього документально оформленні не були. ОСОБА_1 мав за домовленістю виконувати доручення ОСОБА_2 або іншої особи та отримував приблизно 500 грн. на день. ОСОБА_1 виконував саме підсобні роботи. ОСОБА_1 гроші платив або він або ОСОБА_4 . ОСОБА_1 працював у ОСОБА_2 2-3 місяці. Саму крадіжку ніхто не бачив. ОСОБА_2 прийшов на роботу та помітив відсутність драбини та саморізів. Відеозапис він попросив у сусіда та приніс його до органу досудового розслідування. Відеозапис був на флешці, він бачив відео на флешці. Він приніс флешку до райвідділу та слідчий переписав відео на диск. На цьому відео він побачив як ОСОБА_1 проліз під парканом. Це був саме ОСОБА_1 , оскільки було видно на відео його спортивну форму, хоча і обличчя видно не було, але по одягу та ході зрозуміло, що це ОСОБА_1 ОСОБА_7 проліз під парканом, а вийшов через хвіртку, адже вона відкривалася з середини. Хвіртка була закрита, оскільки її відкривали він або ОСОБА_4 , ключів у ОСОБА_7 не було. В той день ОСОБА_1 не мав працювати на об`єкті. На наступний день він спитав у ОСОБА_1 , чи він вкрав дробину, на що він повідомив, що не крав. На відео потерпілий не бачив момент, коли ОСОБА_7 взяв драбину та саморізи. На об`єкті була тільки його драбина. Драбина та саморізи були на той момент його, власнику будинку він надавав квитанції та після цього вона йому відшкодовувала кошти по квитанціям. Він несе відповідальність за будівельний матеріали, а тому, що в нього вкрадуть – відшкодовувати буде він, така домовленість була в нього із власником будинку. Конфліктів у нього з робітниками з приводу заробітної плати ніколи не було.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав суду, що він та його напарник ОСОБА_10 працювали у ОСОБА_2 на об`єкті, робили фасад будівлі, ОСОБА_1 там працював підсобним робітником. Вони з ОСОБА_10 пропрацювали декілька днів та десь на 2-3 день сталася крадіжка. Вони знали, що в будинку стояла нова драбина, яка належала ОСОБА_2 та коли прийшли на роботу о 09 год. побачили, що її немає та повідомили по мобільному телефону про крадіжку замовника, він викликав поліцію. На об`єкті в цей час ОСОБА_7 не було, був там тільки ОСОБА_4 . Коли з`явився ОСОБА_2 , він спитав у нього чи забрав він драбину, на що ОСОБА_2 повідомив, що не забрав. У ОСОБА_6 були ключі від хвіртки. Паркан був вздовж всього будинку, дерев`яний. На робоче місця вони приїжджали та ОСОБА_4 їм відчиняв хвіртку, самостійно вони не могли туди потрапити. Їм завжди відчиняли хвіртку ОСОБА_2 або ОСОБА_4 . ОСОБА_1 приходив на роботу приблизно в той же час, що й вони. Слідчий допитував ОСОБА_9 на об`єкті, в райвідділі його не було, він навіть не знає, де райвідділ знаходиться. Слідчий приїхав вже з надрукованим протоколом допиту, він його підписав. Спочатку його опитували працівники патрульної поліції, а потім слідчий. Чого протокол допиту датований 11 грудня 2020 року йому не відомо, слідчий його допитував приблизно через 2-3 дні після події. Він зі своїм напарником ОСОБА_10 надали однакові покази, оскільки разом працювали. Вони показали, що драбину вкрали, а хто саме це зробив вони не бачили. Чи були у ОСОБА_1 ключі чи ні, він не знає. До об`єкту була можливість потрапити під парканом. При ньому під парканом ніхто не пролазив, вони завжди чекали поки їм відчинять хвіртку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав суду, що того дня, коли сталася крадіжка, точну дату він не пам`ятає, вони з ОСОБА_9 приїхали на роботу та ОСОБА_4 повідомив їм, що йому сказав ОСОБА_2 , що вкрали драбину. Драбина була замовника. Потім приїхав ОСОБА_2 та сказав, що буде дивитися по камерам хто вкрав драбину, він відео не бачив. На наступний день приїхала поліція та його разом з ОСОБА_9 допитали. Коли вони приїжджали на роботу, то вони чекали ОСОБА_6 або ОСОБА_2 , щоб хтось відчинив хвіртку, ключів в них не було. Об`єкт мав паркан, але там були великі отвори знизу через які на об`єкт можна було потрапити. Про те, що в протоколу допиту зазначено, що ключі від хвіртки були у ОСОБА_11 – це помилка, чого так записав слідчий він не знає. Покази вони надавали ввечері, вже було темно, це було точно не о 11 годині. Вони жодного разу не пролазили під парканом, двері їм відчиняв ОСОБА_4 або ОСОБА_2 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показав суду, що він на «Курчатовському ринку» розмовляв з хлопцями, до них підійшов чоловік, схожий на обвинуваченого, запропонував купити драбину, в руках в нього драбини не було. Однак він не впевнений, що це був саме ОСОБА_1 , оскільки той чоловік був блідий та худіший. Розмову між тим чоловіком, що пропонував купити драбину та ще кимось, ОСОБА_12 не чув. В Самарському ВП він ні коли не був. Згодом поліцейські до нього на «Курчатовський ринок» привели обвинуваченого та спитали чи це та особа, що пропонувала купити драбину, поруч з ним в цей момент нікого більше не було, в тому числі понятих. В нього не питали ознаки впізнання, стать, вік, розміри, помітні ознаки у зовнішності, тощо. Спитали лише про одяг, але він не пам`ятав одяг особи. Поліцейські прийшли з ОСОБА_1 та сказали йому, що ця людина вкрала драбину і можливо пропонувала ОСОБА_12 її придбати, на що він вказав, що все відбувалося швидко та він нікого не впізнав. Ніяких понятих при цьому не було. Йому показували фотографії, а ОСОБА_1 стояв в стороні, інших осіб, які зображені на фото там не було. Ніякого впізнання не проводилося. Документи він підписував на ринку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав суду, що він з ОСОБА_1 разом працював десь 3-4 місяці, його ОСОБА_1 запросив працювати на об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 , де він переносив піноблок та сміття. У ОСОБА_1 були ключі від хвіртки об`єкту де, вони разом працювали, йому залишали ключі, щоб він міг зайти та працювати. Потім, ОСОБА_13 пішов з тієї роботи, оскільки йому не доплатили 100 грн. Гроші йому платив або ОСОБА_2 або ОСОБА_7 . Коли він прибирав в будинку, то почув на вулиці сварку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в ході якої ОСОБА_7 сказав, що якщо ОСОБА_2 не заплатить йому гроші, то він візьме все, що вважатиме за потрібне на суму, яку він винен ОСОБА_1 . Тоді не було вікон в будинку та ОСОБА_7 з ОСОБА_2 розмовляли на підвищених тонах, тому він все добре чув.

Під час допиту свідків судом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було з`ясовано, що їх допит на стадії досудового розслідування проводився не в Самарському ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, як вказав слідчий Іваницький М.Б. у протоколах, а за адресою: м. Дніпро, вул. Ярової, 83 та не 11.12.2020, а через 2-3 дні після крадіжки та до цього ж, частину показів, які зафіксував слідчий ОСОБА_14 в протоколі вони не надавали, а томув суду дані обставини з урахуванням інших грубих порушень викликають сумніви щодо законності проведення досудового розслідування взагалі.

Суд, оцінюючи покази потерпілого та свідків зазначає, що жоден з них не вказав прямо на ОСОБА_1 , як на особу яка викрала драбину, жоден зі свідків під час допиту на вказав, яку саме драбина та які саморізи було викрадено. Таким чином, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 95 КПК України, згідно якої, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього кодексу, суд приходить до висновку, що покази потерпілого та свідків в суді є неналежними доказами, які б прямо чи непрямо підтверджували існування обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні.

Також, безпосередньо судом, під час судового розгляду були досліджені зібрані під час досудового розслідування матеріали кримінального провадження та письмові докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат, обставини які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках на потерпілого.

Згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 27.11.2020 року, ОСОБА_2 зазначив, що 24.11.2020 року в період з 07 год. до 08 год. за адресою: АДРЕСА_2 громадянин на ім`я ОСОБА_11 скоїв крадіжку особистого майна: драбину, три пачки саморізів, ножиці по металу з домоволодіння, шляхом проникнення на територію домоволодіння, в якому двері відсутні через паркан, а саме проліз під ним (т. 1 а.с. 6).

Відповідно до протоколу огляду місця події від 27.11.2020 та фототаблиць, слідчим Рябенко І.Ю. проведено огляд домоволодіння АДРЕСА_2 . Дане домоволодіння по периметру огороджено парканом. На території проводяться будівельні роботи. Вхід здійснюється через хвіртку та металевий паркан висотою близько 3 метрів. Хвіртка має внутрішній замок (не пошкоджений). На момент проведення робіт паркан з червоної лінії має отвір висотою приблизно 30-40 см. На відстані 10 метрів від хвіртки знаходиться одноповерховий будинок. Вхід у будинок здійснюється через металеві двері з замком. На момент вчинення крадіжки зі слів заявника двері в будинку не було. В ході огляду кімнати зліва встановлено, зі слів заявника, що в цій кімнаті було викрадено майно. При опрацюванні магнітним порошком рами вікна кімнати на відстані 10 см. знизу на центральній рамі виявлено 1 слід пальців руки, який вилучено у паперовий конверт (т. 1 а.с. 8-10).

Дозвіл на проведення даного огляду слідчий Рябенко І.Ю. отримав у ОСОБА_2 , однак згідно ч.ч. 1, 2 ст. 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Відповідно до ст. 233 КПК України, ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

Однак, згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, власником житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_8 .

Втім, дозволу ОСОБА_15 на проведення огляду в своєму домоволодінні органу досудового розслідування не надавала, слідчий суддя такий дозвіл також не надавав, а на думку суду, ОСОБА_2 не мав права надавати такий дозвіл, адже довіреність, яка видана на ім`я ОСОБА_2 від ОСОБА_15 не наділяє його правом розпоряджатися, користуватися або володіти даним домоволодінням в інтересах ОСОБА_15 . Дана довіреність лише уповноважувала ОСОБА_2 на документальне супроводження для оформлення та введення в експлуатацію даний об`єкт.

Таким чином, речі, вилучені під час такого огляду, а також всі подальші слідчі дії з цими речами, за результатами яких були отримані докази є недопустимими, оскільки джерело цих доказів є недопустимим (концепцію ЄСПЛ «плодів отруєного дерева»).

Згідно ч. 5 ст. 101 КПК України, висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Відтак, висновок експерта від 17.12.2020 № 19/104-7/3/1890 (т. 1 а.с. 49-55), згідно якого слід пальця руки розмірами 17х28 мм., виявлений та вилучений в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_2 , придатний для ідентифікації особи та залишений середнім пальцем правої руки особи, дактилокарта якої заповнена на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є також не допустимим доказом, оскільки огляд місця події, в ході якого був вилучений даний відбиток пальця руки був проведений з грубим порушенням та цей протокол визнаний недопустимим доказом.

До того ж, згідно ч. 1 ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів, однак висновок експерта від 17.12.2020 № 19/104-7/3/1890 належним доказом не є, оскільки не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, так як ОСОБА_1 дійсно працював на об`єкті за адресою: м. Дніпро, вул. Ярової, 83 та міг залишити слід пальця руки в будь-який момент та на будь-якому місці чи предметі до крадіжки.

Згідно протоколу огляду предмету від 07.12.2020, оглядалися копії чеків, які надані потерпілим ОСОБА_2 , а саме: видаткова накладна Ррз/DT-0251411 від 20.11.2020 на драбину KRAUSE Safety 5 вартістю 1500,34 грн. з ПДВ та чеки на саморізи для гіпсокартону вартістю 136,98 грн. та 188,76 грн. (т. 1 а.с. 20-22).

З цього приводу слід, також зазначити, що видаткова накладна фіксує факт отримання передачі товарів між продавцем та покупцем, яка згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999, серед іншого повинна обов`язково мати наступні реквізити: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис, що дозволяє ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операцій.

Досліджена судом копія видаткової накладної від 20.11.2020, яка не завірена слідчим не містить прізвище ім`я по-батькові ані продавця, ані покупця. Оригінал суду не наданий, отже, твердження ОСОБА_2 , що він придбав за готівкові кошти драбину є неспроможними, а сам доказ, згідно зі ст. 85 КПК України, є неналежним.

Окрім того, виходячи з положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну від 24.05.1995, видаткова накладна видається у випадку відпуску товарів оплачених за безготівковим рахунком, а ОСОБА_2 стверджує, що придбавав драбину за готівку, що суперечать встановленим судом обставинам.

З приводу незавірених слідчим копій фіскальних чеків від 19.11.2020 та 20.11.2020, то слід зазначити, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 100 КПК України документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності – його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

Тобто, КПК України зобов`язує завіряти копії документів слідчого, прокурора чи суд, та в жодному разі не надає таке право заявнику, в даному випадку потерпілому ОСОБА_2 . З урахуванням зазначеного, суд відхиляє дані докази, як недопустимі.

Згідно протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.12.2020 та додатку до нього, з 13 год. 10 хв. до 13 год. 40 хв. слідчий Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Іваницький М.Б. у приміщенні каб. № 6 Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області за участю понятих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 провів впізнання за участю свідка ОСОБА_12 , який відповів, що зможе впізнати особу за зачіскою, формою обличчя, носу, губ, розташування очей та іншими загальними ознаками, яка 24.11.2020 близько 11 год. 30 хв. знаходячись на «Курчатовському ринку» у м. Дніпро, пропонувала та в подальшому продала невідомому чоловіку драбину та впізнав цю особу під № 4, яким є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 24-25). Щодо даного протоколу слід зазначити таке.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 228 КПК України, за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред`явленні особи для впізнання. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред`являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Згідно ч. 1 ст. 228 КПК України, перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК України, слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи.

Однак, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, що зафіксовано у протоколі від 07.12.2020 проведено з грубими порушеннями вказаних вище норм КПК України, що підтверджується показами свідка ОСОБА_12 та обвинуваченого ОСОБА_1 , наданими в судовому засіданні, які в цій частині узгоджуються між собою. Так, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками відбувалося фактично не в приміщенні каб. № 6 Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, без понятих, слідчим не було з`ясовано чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, не опитано ОСОБА_12 про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, не зазначено за якими саме рисами обличчя свідок буде впізнавати особу та саме найголовніше, що впізнання за фотознімками відбувалося в присутності особу, яку необхідно було впізнати.

У відповідності до Постанови Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 306/2629/17 протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками є недопустимим доказом, якщо в ньому не зазначено за якими саме рисами обличчя свідок буде впізнавати особу.

За таких обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.12.2020 (т. 1 а.с. 24-25) є недопустимим доказом, оскільки він отриманий з порушення вимог ст.ст. 223, 228 КПК України, а тому він не береться до уваги судом при ухваленні вироку.

Згідно протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.12.2020 та додатку до нього, з 12 год. 40 хв. до 13 год. 00 хв. слідчий Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Іваницький М.Б. у приміщенні каб. № 6 Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області провів впізнання за участю потерпілого ОСОБА_2 , який відповів, що зможе впізнати особу за зачіскою, формою обличчя, носу, губ, розташування очей та іншими загальними ознаками на ім`я ОСОБА_11 , який працював раніше на ділянці 83 по вул. Ярової в м. Дніпро, та якого бачив 24.11.2020 на вул. Гаванській в м. Дніпро з дробиною у руках та впізнав цю особу під № 2, яким є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 17-18).

Таким чином, виходячи зі змісту наведених вище норм закону та судової практики Верховного Суду, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.12.2020 (т. 1 а.с. 17-18) необхідно також визнати недопустимим доказом, адже він не підтверджує існування чи відсутність обставин, які підлягають доказуванню у вказаному кримінальному провадженні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 18.12.2019 по справі № 761/2021/16-к.

Згідно протоколу про огляд відеозапису від 07.12.2020 слідчий СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Іваницький М.Б. у приміщенні каб. № 6 Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області оглянув відеозаписи, що містяться на DVD диску «Verbatium», який надав потерпілий ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 27).

В подальшому матеріальний об`єкт DVD-R диск «Verbatium» з записаними на ньому файлами визнано документом у кримінальному провадженні № 12020040700000849, що підтверджується відповідною постановою слідчого СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Іваницького М.Б. від 07.12.2020 (т. 1 а.с. 28-29).

Щодо даного доказу слід зазначити наступне.

Так, ч.ч. 1, 2 ст. 99 КПК України визначає, що документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить відомості, зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо, котрі можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч. 1 цієї статті, можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні). Отже, матеріали відеозйомки (у тому числі відеозйомки з камер відеоспостереження) є документами, а тому мають бути отримані у процесуальній формі, що передбачена для документів.

Однак, слідчий Іваницький М.Б. визнав документом не сам відеозапис, а DVD-R диск «Verbatium», з записаними на нього файлами, а тому невірно визначив статус цього доказу.

Також, під час судового розгляду були досліджені в порядку ст. 359 КПК України відеозаписи, які містилися на DVD-R диск «Verbatium» (а.с. 29), який суд не бере до уваги як доказ, оскільки він є неналежним, так як не підтверджує обставини, які підлягають доказування по даному кримінальному провадженню, а саме: не містить відображення способу проникнення, факту самої крадіжки, тобто безпосереднього взяття в руки особою саме драбини та двох упаковок саморізів по гіпсокартону, не містить відображення факту проникнення, оскільки момент переходу особи через хвіртку або паркан не відображено, оскільки особа зайшла за будівельні матеріали та з`явилася на відео вже в подвір`ї, однак встановити, як саме особа потрапила на подвір`я, зайшовши через хвіртку або переліз через паркан або під ним з даного відеозапису достовірно встановити не можливо та з даного відеозапису достовірно встановити, що це був саме обвинувачений також неможливо, оскільки події відбувалися на значній відстані, на якій неможливо достовірно впізнати особу без проведення додаткових слідчих дій з даними відеозаписами, які проведено не було.

Впізнання особи за матеріали відеозапису в порядку ч. 6 ст. 228 КПК України, органом досудового розслідування не проводилося.

При цьому, походження лазерного компакт-диску DVD-R «Verbatium» взагалі невідоме, в матеріалах кримінального провадження відсутня будь-яка інформація про його отримання (вилучення) органами досудового розслідування в установленому КПК України порядку. Як випливає із матеріалів кримінального провадження, лазерний компакт-диск DVD-R «Verbatium», був наданий потерпілим ОСОБА_2 в невідомий день та час (заява не містить ані дати, ані вхідного номеру), про що свідчить його заява про долучення диску до матеріалів кримінального провадження, однак в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 зазначив, що надав слідчому флеш накопичувач (флешку) з відеозаписом, а як диск опинився в матеріалах кримінального провадження він не знає, тобто лазерний компакт-диск DVD-R «Verbatium» був отриманий органом досудового розслідування без ухвали слідчого судді та без дотримання вимог ч. 1 ст. 100 КПК України, згідно якої речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166 170-174 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідні відеозаписи, які містяться на лазерному компакт-диску DVD-R «Verbatium», не можуть бути використані як доказ у даній справі (у відповідності до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України ), оскільки здобуті з порушенням вимог КПК України, а тому являються недопустимим доказом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 12.04.2018 по справі № 366/1400/15-к.

Відповідно до сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree), якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», пункти 50–52 рішення у справі «Шабельник проти України (№ 2)», пункт 66 рішення у справі «Яременко проти України (№ 2)»). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.

За таких обставин, протокол огляду відеозапису від 07.12.2020 (т. 1 а.с. 27) є також недопустимим доказом, оскільки лазерний компакт-диск DVD-R «Verbatium», на якому записані оглянуті відеозаписи визнано судом недопустимим доказом.

Згідно копії довіреності від 06.03.2020, ОСОБА_15 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси та вести її справи як власника земельної ділянки розміром 0,0986 га, кадастровий номер 1210100000:09:143:0033, цільове призначення – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 в усіх державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форм власності при вирішенні будь-яких питань, пов`язаних з замовленням та проведенням інвентаризації нерухомого майна, з правом замовлення та отримання проектно-технічної документації, з правом узаконення будь-яких добудов, об`єднань, перепланувань та реконструкцій, з правом реєстрації права власності на новозбудоване або реконструйоване нерухоме майно, з правом подання та отримання належних правовстановлюючих та інших документів, довідок стосовно нерухомого майна (т. 1 а.с. 14).

Крім іншого, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія.

Згідно ч. 1 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Шкода – це об`єктивна категорія, що відображає ті зміни, які настали в майновому, фізичному, психічному, моральному стані особи внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Шкода, заподіяна злочином, чи кримінальним проступком, що є підставою для визнання особи потерпілим, має об`єктивний характер і тому включається до об`єктивної сторони кримінального правопорушення.

З цього приводу слід також зазначити, що дана довіреність не наділяє ОСОБА_2 правом розпоряджатися, користуватися або володіти даним домоволодінням в інтересах ОСОБА_15 , при цьому з показів потерпілого ОСОБА_2 було встановлено, що йому надавалися грошові кошти для купівлі будівельних матеріалів та інших речей для будівництва, тобто ОСОБА_2 в даних правовідносинах з ОСОБА_15 виступав посередником (довіреною особою), який купував за кошти ОСОБА_15 певні речі та в подальшому використовував їх в роботі для будівництва будинку, який належить на праві власності ОСОБА_15 , а тому згідно пред`явленого обвинувачення викраденням двох пачок саморізів на переконання суду було завдано матеріальну шкоду не ОСОБА_2 , а ОСОБА_15 , яку не було залучено по даному кримінальному провадженню в якості потерпілої, а тому стороною обвинувачення, окрім іншого, не доведено, що викраденням 2 пачок саморізів завдано шкоду ОСОБА_2 , що в свою чергу впливає на вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, який підлягає доказування згідно п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи від 07.12.2020 № 4216/20, ринкова вартість об`єктів дослідження станом на 24.11.2020 становила: драбина «Krause Safety 5» (робоча висота 3,05 м.), у справному стані (з урахуванням зносу) – 1200 грн. (з урахуванням ПДВ), 996,96 грн. (без урахування ПДВ); саморізи по гіпсакартону 2 уп. – 240 грн. (з урахуванням ПДВ), 200 грн. (без урахування ПДВ). Дослідження проводилось за результатами співставлення інформаційних даних, отриманих з мережі Інтернет (т. 1 а.с. 32-35).

Що стосується даної експертизи, то слід зазначити таке.

Відповідно до п. 1.5 Розділу IV Інструкції на експертизу може бути поставлене питання про вартість відсутнього товару (майна). У таких випадках у документі про призначення експертизи (залучення експерта) зазначається про відсутність об`єкта та вказуються матеріали справи, на підставі яких повинна проводитись експертиза (рахунки, товарно-транспортні накладні, описи в позовних заявах, протоколах допиту потерпілих тощо).

Згідно ч. 3 ст. 101 КПК України, висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Даний висновок експерта був проведений за постановою слідчого СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Іваницького М.Б. від 07.12.2020, яка не містить відомостей про відсутність об`єкта та не вказано матеріали справи, на підставі яких повинна проводитись експертиза.

Втім, даний висновок в частині дослідження не містить жодних відомостей, на підставі яких матеріалів була проведена експертиза та чого саме проводилася експертиза саме драбини «Krause Safety 5» (робоча висота 3,05 м.) та саморізів по гіпсакартону 2 уп., оскілки даний висновок містить лише відомості, що на дослідження було надано копію видаткової накладної, проте якої саме та чи проводилося дослідження на підставі накладної, яка міститься в матеріалах справи, висновок експерта відомостей не містить.

Тобто, за даного висновку експерта, в сукупності з іншими матеріали кримінального провадження, не можна дійти однозначного висновку, що вартість викраденого майна становить саме 1440,00 грн. та експерт проводив дослідження та визначав вартість саме викраденого майна, а не будь-якої іншої драбини та саморізів, оскільки як було встановлено з показів потерпілого ОСОБА_2 , він надав слідчому не оригінал видаткової накладної на драбину, яку він купив в ТОВ «Епіцентр К», а його дублікат, який він отримав вже після того як виявив відсутність драбини на об`єкті.

За таких обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не доведено належними, допустимими та достатніми доказами обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України).

Так, з дослідженої в судовому засіданні частини письмових доказів, які взяті судом до уваги при ухваленні вироку та наданих суду показів свідків, потерпілого та обвинуваченого в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що саме обвинувачений ОСОБА_1 вчинив даний злочин, оскільки жоден зі свідків та потерпілий безпосередньо не були очевидцями ані факту здійснення ОСОБА_1 крадіжки драбини «Krause Safety 5» (робоча висота 3,05 м.) та двох упаковки саморізів по гіпсокартону, ані факту проникнення до домоволодіння, ані факту намагання здійснити продаж цих речей та з доказів, які судом визнані належними та допустимими цих фактів також беззаперечно встановити неможливо.

Оцінюючи в сукупності зібрані та безпосередньо дослідженні під час судового розгляду докази, суд приходить до висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинувачені не доведена.

Суд визнає юридично не обґрунтованою позицію прокурора в судових дебатах, щодо доведення вини обвинуваченого доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження та дослідженні судом під час судового розгляду.

Конституційні принципи закладені в статті 62 Конституції України визначають, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму ВСУ від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Також ч. 3 ст. 373 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а за змістом ч. 1 цієї ж статті виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме право: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Виходячи з вищезазначеного, докази на які спирається сторона обвинувачення, не можуть бути прийняті судом як допустимі, достовірні та достатні, які в повній мірі підтверджують винуватість ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні та отримані в законний процесуальний спосіб.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд вважає недопустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність обвинуваченого. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.

Аналіз досліджених доказів по даному кримінальному провадженню переконав суд у тому, що жоден з доказів запропонований органами досудового слідства і перевірений в судовому засіданні, як окремо так і всі в сукупності, не можуть бути покладені в безпосереднє підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Стороною обвинувачення не представлені суду належні та допустимі докази, які б були достатніми для підтвердження вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України в межах пред`явленого йому обвинувачення.

Також, суд вважає необхідним зазначити свої міркування та висновки щодо умислу з урахуванням показів обвинуваченого та свідка ОСОБА_13 .

Так, крадіжка (таємне викрадення чужого майна) – це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Об`єктивна сторона крадіжки виражається в дії – таємному незаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна. Таємним вважається викрадення, коли воно вчинюється за відсутності особи, у власності чи під охороною якої перебувало майно, що викрадається, або у присутності такої особи непомітно для неї, а також у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють акту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, який виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, сильне сп`яніння тощо).

Суб`єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Для наявності суб`єктивної сторони таємного викрадення чужого майна має бути встановлено, що особа діяла з прямим умислом, усвідомлюючи, що посягає на чужу власність, на яку він не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого або очевидців, за відсутності сторонніх осіб. Обов`язковою ознакою крадіжки є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета - збагатитися самому, або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

Відмежування крадіжки від інших діянь повинно передусім базуватись на правовому режимі майна, яке вибуває з володіння потерпілої особи та на правових обов`язках винного стосовно майна, щодо якого було вчинене таємне заволодіння. Обов`язковою «умовою» крадіжки є усвідомлення винним, що майно, яке він викрадає, є чужим для нього. Якщо на майно, яке викрадене, у винного є відповідні права – автоматично виключається у його діях склад крадіжки.

Що стосується суб`єктивної сторони, то в діях ОСОБА_7 , встановлених з обставин справи відсутній корисливий мотив (тобто бажання збагатитися за рахунок майна потерпілого), який є обов`язковим для суб`єктивної сторони такого складу злочину, як крадіжка, оскільки він мав на меті в порядку ст. 594 ЦК України притримати річ до виконання зобов`язання ОСОБА_2 щодо сплати ОСОБА_1 коштів за роботу, яку він виконав, як найманий працівник. Окрім того, ОСОБА_7 в порядку ч. 1 ст. 595 ЦК України, повідомив боржника про намір притримати річ – драбину (іншу, червоного кольору), до виконання ОСОБА_2 зобов`язання, що було встановлено судом з показів обвинуваченого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_13 , тобто відсутня така ознака як «таємність».

До того ж, судом було встановлено з показів свідка ОСОБА_13 , що у потерпілого ОСОБА_2 траплялися непоодинокі випадки щодо несплати коштів за виконані роботи, а тому до показів потерпілого ОСОБА_2 в частині заперечення цих обставин суд відноситься критично.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторона обвинувачення, окрім іншого, не довела наявність суб`єктивної сторони у пред`явленому ОСОБА_1 обвинуваченні.

Оцінюючи докази по даному кримінальному провадженню, суд керується принципом ЄСПЛ «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України». Критерій доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

При цьому судом враховується правова позиція щодо визнання винності особи «поза розумним сумнівом» та визначення «стандартів доказування», висловлена Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 по справі № 688/788/15-к, в якій зазначається, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Отже, з урахуванням викладеного вище, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження в ході судового розгляду, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до обґрунтованого висновку, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення органом досудового розслідування не здобуто, стороною обвинувачення не надано, судом не виявлено. Докази, надані стороною обвинувачення в підтвердження вини обвинуваченого у скоєнні даного кримінального правопорушення, під час їх дослідження та оцінки визнані судом такими, що не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як грубе порушення права на захист (Справа Маттоціа проти Італії від 25.07.2000)

Так, з приводу місця вчинення злочину, то слід зазначити, що обвинувальний акт містить відомості щодо місця вчинення злочину: АДРЕСА_2 , при цьому огляд місця події від 27.11.2020 проводився за адресою: АДРЕСА_2 та інші матеріали кримінального провадження разом з показами потерпілого та свідків свідчать що подія мала місце саме за адресою: м. Дніпро, вул. Ярової (Марії Ярової), буд. 83, оскільки вул. Ярова взагалі не існує в м. Дніпро, а тому стороною обвинувачення не вірно вказано місце вчинення злочину.

Окрім цього, суд також звертає увагу, що спосіб вчинення кримінального правопорушення, а саме спосіб проникнення у інше приміщення також не є доведеним, оскільки обвинувачення сформовано так, що ОСОБА_1 прибув до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та переліз через паркан, тим самим незаконно проник на територію вказаного домоволодіння, однак дана обставина також не є доведеною стороною обвинувачення, оскільки з показів свідків, потерпілого та матеріалів кримінального провадження вбачається, що паркан мав отвір знизу та була можливість лише пролізти під ним.

Суд не може та не має права в порушення ч. 6 ст. 22 та ч. 3 ст. 13 КПК України вважати та розцінити зазначене слідчим місце (вул. Ярова) та спосіб (переліз через паркан) вчинення інкримінованого ОСОБА_1 злочину у обвинуваченні опискою, оскільки обвинувальний акт було складено слідчим та погоджено прокурором, які є посадовими особами, які несуть відповідальність за свої дій. Окрім того, даний обвинувальний акт був вручений потерпілому ОСОБА_2 , адвокату Яструбу О.П. та обвинуваченому ОСОБА_1 та оголошений прокурором Путровим А.В. в судовому засіданні.

Слід також зазначити, що після з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами по даному провадженню, перед оголошенням початку судових дебатів, учасники судового провадження не скористались своїм правом доповнити судовий розгляд, так само прокурори не скористались своїми правами, передбаченими ст.ст. 338-340 КПК України.

Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 необхідно виправдати по обвинуваченню у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеності вчинення ним кримінального правопорушення.

Що стосується витрат понесених на залучення експерта, то вони стягненню з обвинуваченого не підлягають, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України, вони підлягають стягненню лише у разі ухвалення обвинувального вироку.

Питання речових доказів підлягає вирішенню згідно ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 9, 369-371, 373-374 КПК України, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_1 .

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме:

Паперовий конверт з 1 слідом пальця руки, паперовий конверт з дактокарткою ОСОБА_1 – залишити у матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя К.С. Маштак