Рішення № 96622880, 21.04.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/303/21

Справа №754/8649/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про примусове виселення та зняття з реєстраційного обліку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про примусове виселення та зняття з реєстраційного обліку, мотивуючи свої вимоги тим, що 28.12.2007 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 уклали Іпотечний договір № 2615/1207/71- 046-Z-46, відповідно до якого ОСОБА_3 передала Банку в іпотеку наступне майно, а саме: двокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1 . 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу. Разом із тим, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу. Відповідно до п.2.1, 2.2. Договору Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів. Отже, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 28.12.2007 року № 2615/1207/71-046. Згідно з ст. 37,38 ЗУ «Про іпотеку» ТОВ «Кредитні ініціативи» було оформлено право власності на двокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1 . Таким чином, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 22.01.2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» є власником: двокімнатної квартири під номером АДРЕСА_1 . Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про усунення порушень. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у квартирі, колишній власник, продовжує користуватися нею та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійснені законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить примусово виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 ; зняти з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 в примусовому порядку громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; зобов`язати відповідачів звільнити спірну квартиру та стягнути витрати по сплаті судового збору.

29.07.2019 року від відповідачки ОСОБА_3 до суду надійшов Відзив на позовну заяву. Відповідно до заперечень, викладених у Відзиві, відповідачка зазначає, що доводи позивача є необгрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи та суперечать діючому законодавству України, з огляду на наступне. 28.08.2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовними вимогами до неї та поручителя про стягнення заборгованості у розмірі 2 725 242,84 грн. Рішенням Апеляційного суду м. Києва у справі №761/26992/14-ц від 15.07.2015 року, який переглядав рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.04.2015 року, в задоволені позовних вимог «Кредитних ініціатив» повністю відмовлено, оскільки вже було ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, а законом не передбачено нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору, у зв`язку з чим заборгованість не підлягає стягненню. Кредитодавець має траво нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним. 22.02.2019 року відповідачка отримала Інформаційну довідку №157345723, з якої їй стало відомо про рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи», прийняте державним реєстратором Алієвим Г.А. КП «Світоч» м. Києва від 25.01.2019 14:18:34, індексний номер: 45218128. Не погоджуючись з даним рішення вона звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до Державного реєстратора Алієва Г.А. КП «Світоч» м. Києва, ТОВ «Кредитні Ініціативи» про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва №754/6294/19 від 25.04.2019 р. відкрито провадження у справі. Станом на дату подачі даного відзиву, рішення у справі не прийнято. Крім того, відповідачка зазначає, що до позовної заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» не приєднали докази, які б підтвердили, що Вимога була нею отримана, а наявність відомостей про відправлення якихось листів на її адресу, не може свідчити про вручення Вимоги. 22.01.2019 року при реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи», фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна, без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». З матеріалів справи вбачається, що двокімнатна квартира номер АДРЕСА_1 з житловою площею 30 кв. м, загальною площею 51,1 кв. м, є місцем її постійного проживання, в неї у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, вказана квартира є предметом іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, наданим в іноземній валюті, тобто підпадає під дію вказаного закону. Таким чином, починаючи з 07.06.2014 року для стягнення (відчуження) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки необхідно дотримання такої умови, як згода власника про не застосування положень обумовленого Закону щодо мораторію на стягнення майна громадян. Разом з тим, позивачем не зазначено обставин та не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» зверталось до відповідних органів із заявою про зняття з реєстраційного обліку відповідачів та йому в цьому було неправомірно відмовлено, а тому на думку відповідачки ця вимога є передчасною, а тому не підлягає задоволенню. Позовна вимога позивача про звільнення квартири, від особистих речей відповідачів не обгрунтована, а просто зазначена в прохальній частині позовної заяви. На підставі викладеного, відповідачка просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

29.07.2019 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов Відзив на позовну заяву. Відповідно до заперечень, викладених у Відзиві, відповідач зазначає, що доводи позивача є необгрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи та суперечать діючому законодавству України, з огляду на наступне. До позовної заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» не приєднали докази, які б підтвердили, що Вимога була відповідачем отримана, а наявність відомостей про відправлення якихось листів на його адресу, не може свідчити про вручення Вимоги. Разом з тим, позивачем не зазначено обставин та не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» зверталось до відповідних органів із заявою про зняття з реєстраційного обліку відповідачів та йому в цьому було неправомірно відмовлено, а тому на думку відповідачки ця вимога є передчасною, а тому не підлягає задоволенню. Позовна вимога позивача про звільнення квартири, від особистих речей відповідачів не обгрунтована, а просто зазначена в прохальній частині позовної заяви. На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 31.07.2019 року зупинено провадження у цивільній справі за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про примусове виселення та зняття з реєстраційного обліку - до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора Алієва Г.А., КП "Світоч" м. Києві, ТОВ "Кредитні ініціативи" про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що перебуває у провадженні Деснянського районного суду м. Києва.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18.01.2021 року відновлено провадження у цивільній справі за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про примусове виселення та зняття з реєстраційного обліку.

10.02.2021 року від відповідачки ОСОБА_3 до суду надійшли Додаткові пояснення, відповідно до яких зазначено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23.10.2020 року у справі №754/6294/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного реєстратора Алієва Г.А. КП "Світоч" м. Києві, ТОВ "Кредитні ініціативи" про визнання незаконним та скасування тішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та визнано протиправними дії державного реєстратора Алієва Г.А. КП "Світоч" м. Києва при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 45218128 від 25.01.2019 та внесення запису за даним рішенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та скасовано рішення про державну реєстрацію прав, яке було прийняте 25.01.2019 року Державним реєстратором Алієвим Г.А. КП «Світоч» м. Києва про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи». В подальшому дане рішення по зазначеній справі не оскаржувалось та набрало законної сили. З огляду на вищенаведене, враховуючи, що рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи» скасовано та на час розгляду даної справи позивач не є власником цієї квартири, у нього відсутні будь-які правові підстави для звернення суду з вимогами про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом примусового виселення та зняття з реєстраційного обліку. Враховуючи вищевикладене, відповідачка просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника позивача, за наявних у справі матеріалів.

Представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_1 - в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач - ОСОБА_2 - у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідача, за наявних у справі матеріалів.

Вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 28.12.2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» з однієї сторони, ОСОБА_3 з другої сторони, уклали Іпотечний договір №2615/1207/71-046-Z-46, в якому зазначено, що згідно кредитного договору №2615/1207/71-046 від 28.12.2007 року іпотекодержатель надав ОСОБА_3 кредит у сумі 120000,00 доларів США. На забезпечення виконання Основного зобов`язання, іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне їй на праві власності майно: двохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с. 6-7).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.06.2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 148268,13 доларів США, 195929,28 грн. та судовий збір у розмірі 1820, 00 грн. (а.с. 46-49).

28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу,відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених із Боржниками.

28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу, відповідно до якого клієнт відступив фактору 2 свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, права на вимогу якої належить клієнту на підставі документації.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.04.2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором в сумі 951208, 82 грн., а саме: по відсотках в сумі 601839, 16 грн., пеня в сумі 349369,66грн., судовий збір у розмірі 3654, 00 грн. (а.с. 52-55).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15.07.2015 року Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.04.2015 року скасовано.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, з 22.01.2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» є власником квартири, загальною площею 47,5 кв.м., жилою площею 51,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с. 4).

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні у зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5).

04.06.2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу відповідачів направлено вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку, а саме з квартири АДРЕСА_1 та звільнення житлового приміщення від особистих речей (а.с. 18-19).

Позивач зазначає, що відповідачі не виконали вимогу про виселення, продовжують користуватися спірною квартирою та створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно вимог ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України, передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною третьою статті 33 цього Закону, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК України, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином частина 2 статті 109 ЖК України, встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку», та частини третьої статті 109 ЖК УРСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону № 898-IV, так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка міститься в постанові від 18 березня 2015 року по справі №6-39 цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1019цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1982цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 303/1590/15-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому, згідно з ч.5 ст. 319 ЦК України, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч.1 ст. 383 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-709цс16).

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», надав роз`яснення, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Разом з тим, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23.10.2020 року визнано протиправними дії державного реєстратора Алієва Г.А. КП «Світоч» м. Києва при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер:45218128 від 25.01.2019 та внесенню запису за даним рішенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Скасовано рішення про державну реєстрації прав, яке було прийнято 25.01.2019 року Державним реєстратором Алієвим Г.А. КП «Світоч» м. Києва про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с.107-112). Рішенням суду набрало законної сили.

Відповідно до ст. 9 Житлового Кодексу України ніхто не може бути примусово позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. У разі порушення цих прав, статтями 3, 4 ЦПК України передбачено право на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Таким чином, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, однак із скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи», здійснене державним реєстратором Алієвим Г.А. КП «Світоч» м. Києва, індексний номер:45218128 від 25.01.2019, ТОВ «Кредитні ініціативи» втратило право власності на вказану квартиру, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 317, 319, 321 ЦК України, Законом України «Про іпотеку»,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про примусове виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", ЄДРПОУ 35326253, адреса: м. Київ, вул. В. Хвойки, 21.

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідачка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлений 29 квітня 2021 року.

Суддя О.В.Лісовська