Рішення № 96610814, 27.04.2021, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/4166/20

пр.№ 2/464/119/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.04.2021 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді - Сабари Л.В.,

секретаря судового засідання- Захарчук (Козир) О.Ю., Мерзи Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Сихівського районного суду м. Львова позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (Центр легеневого здоров`я), та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, про поновлення на роботі на посаді лікаря фтизіатра КЗ ЛОР «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», та стягнення з КЗ ЛОР «Львівськийобласний протитуберкульозний диспансер» середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 липня 2020 року до дня поновлення на роботі,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача 1 ОСОБА_2

представника відповідача 2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до КЗ JIOP «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, про поновлення на роботі на посаді лікаря фтизіатра КЗ ЛОР «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», та стягнення з КЗ ЛОР «Львівськийобласний протитуберкульозний диспансер» середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 липня 2020 року до дня поновлення на роботі.

Позовна заява обґрунтована тим, що він перебував в трудових стосунках з КЗ JIOP «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», на посаді лікаря фтизфіатра, впродовж 8 років. Наказом голови комісії з припинення Р. Кваснія від «30» червня 2020 p. № 71-К він був звільнений у зв`язку із скороченням штату працівників. Звільнення відбулось «заднім числом», оскільки з 01.07.2020 р. по 10.07.2020 р. він був присутній на робочому місці, проводив огляди і консультації пацієнтів, скеровував їх на обстеження в лабораторію, рентгенкабінет та до суміжних спеціалістів, видавав довідки про стан здоров`я та перебування на обліку, виписував ліки. З 13.07.2020 р. він перебував на санаторному лікуванні в смт. Східниця і по-телефону був повідомлений співробітниками про звільнення у зв`язку із скороченням штату заднім числом. Трудова книжка була передана на зберігання підприємству-правонаступнику. І була оформлена з грубими порушеннями Наказу № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (Інструкції № 58) та була ним отримана тільки 31.07.2019 р. після повернення з санаторного лікування і закриття листка непрацездатності. Крім того, не було надано копію наказу про звільнення. Також роботодавець знав, що він має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії і захищений, окрім КЗпП, також і законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просив поновити його на посаді лікаря фтизіатра КЗ JIOP «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», стягнути з КЗ ЛОР «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з «01» липня 2020 р. до дня поновлення на роботі, в разі неможливості поновлення на роботі забезпечити працевлаштування з урахуванням його побажань або можливості навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки з наступним працевлаштуванням, стягнути з відповідача на його користь допомогу в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов`язати відповідача привести записи в трудовій книжці у відповідність до Наказу № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

12.08.2020 позивачем подано заяву, згідно котрої останній просив залишити без розгляду позовні вимоги, а саме в разі неможливості поновлення на роботі забезпечити працевлаштування з урахуванням його побажань або можливості навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки з наступним працевлаштуванням, стягнути з відповідача на його користь допомогу в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов`язати відповідача привести записи в трудовій книжці у відповідність до Наказу № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

01.09.2020 представником відповідача Управління майном спільної власності Львівської обласної ради подано відзив на позовну заяву, згідно якого, позовна заява Позивача безпідставна і не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статуту комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» (далі-Диспансер) затвердженого наказом управлінням від 03.07.2018 р. № 34-с, диспансер перебуває у спільній власності територіальних громад Львівської області в особі Львівської обласної ради (далі- Власник). Засновником Диспансеру є Управління, яке діє від імені Власника. Галузеве управління Диспансером здійснюється департаментом охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації (далі-Департамент). Відповідно до розділу 5 пункту 5.3. статуту Диспансеру галузеве управління діяльністю Диспансеру здійснює Департамент і до його компетенції належить виконання функцій головного розпорядника коштів, здійснення фінансування Диспансеру, забезпечення контролю за виконанням актів законодавства в частині трудового законодавства. Рішенням Львівської обласної ради від 10.09.2019 р. № 874 прийнято рішення про припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр». Прийнятим рішення Власника відповідно до п. 12.1. зобов`язано Управління спільно з Департаментом забезпечити здійснення в установленому порядку заходів, пов`язаних з припиненням Диспансеру. Відповідно до прийнятого рішення Власника, Управління прийняло наказ 25.09.2020 № 93-з «Про комісію з припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», та наказ від 03.03.2020 № 71-з «Про затвердження нового персонального складу комісії з припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», яким передбачено необхідні заходи для проведення державної реєстрації припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер». У зв`язку із цим, Управління не перебуває в трудових відносинах з ОСОБА_1 , не здійснювало йому нарахувань заробітної плати і жодних звернень від Позивача не отримувало. Вважають, що не є належним відповідачем та просять прийняти рішення щодо не задоволення позовних вимог викладених у позовній заяві повністю.

02.09.2020 через електронний суд позивачем подано відповідь на відзив, згідно котрого з головним твердженням відповідача про те, що Управління майном спільної власності Львівської обласної ради у даній справі є неналежним відповідачем останній не погоджується. Так, у відповідності до Статуту комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», п.1.2 визначено, що Диспансер перебуває у спільній власності територіальних громад в особі Львівської обласної ради, а Засновником Диспансеру є Управління майном спільної власності Львівської обласної ради. Відповідно до п.5.2 Статуту визначена компетенція Засновника щодо контролю за діяльністю Диспансеру. Просить відмовити в задоволенні відзиву на позовну заяву.

25.09.2020 представником Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський Регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» подано відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що відповідно до рішення Львівської обласної ради XX чергової сесії VII скликання 10.09.2019 № 874 комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер був припинений в результаті проведеної реорганізації, шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради “Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр” (Центр легеневого здоров`я). Станом на час приєднання — 27.07.2020, в штатному розписі припиненої юридичної особи не передбачав трудових відносин із будь-якими працівниками. Всі працівники були звільнені 30.06.2020 в зв`язку із скороченням штатів комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» в повному складі. До проведеного звільнення всі працівники були належним чином попереджені про їх -наступне звільнення. Згоду на звільнення надано профспілковою організацією даного закладу охорони здоров`я. При звільненні всі працівники були ознайомлені з наказом про їх звільнення та отримали належний їм розрахунок при звільненні та трудові книжки, затримка видачі трудової книжки позивачу відбулась з вини самого позивача, котрий уникав отримання трудової книжки одночасно з рештою трудового колективу. За трудовою книжкою він з`явився вже до правонаступника — Центру легеневого здоров`я, що розташований за адресою Вважають, що вини власника чи уповноваженого ним органу у затримці отримання трудової книжки позивача - немає. Разом з тим, не відповідає дійсності твердження позивача про те, що ні після 01.07.2020, тобто після звільнення, перебував на роботі та виконував якусь роботу Адже, даний заклад охорони здоров`я не здійснював своєї діяльності, не надавав допомогу з квітня 2020. Дана обставина підтверджується наказом від 13.04.2021 “Про встановлення простою в стаціонарному відділенні диспансеру”. Просять відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

06.10.2020 представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації подано відзив на позовну заяву, згідно котрої Департамент охорони здоров`я Львівської обласної адміністрації з позовними вимогами не погоджується так як звільнення позивача було проведено у відповідності до вимог законодавства, згідно із пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів України. Рішенням Львівської обласної ради від 10.09.2019 № 874 комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» був припинений в результаті проведення реорганізації, приєднання до КНП ЛОР «ЛРФКЛДЦ». Станом на 27.07.2020 (час припинення), у штатному розписі припиненої юридичної особи не перебував у трудових відносинах будь-який працівник, оскільки такі були звільненні 30.06.2020 у зв`язку із скороченням повному складі. До проведеного звільнення усі працівники були належним попередженні про їх наступне звільнення. Згоду на звільнення надано профспілкою цього закладу охорони здоров`я. Позивач не отримав трудову книжку одночасно з іншими працівниками хоч і був належним чином ознайомлений з наказом про його звільнення. Вважають, що вини власника чи уповноваженого ним в затримці отримання трудової книжки позивачем немає та звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, підстав для скасування наказу та поновлення на роботі позивача немає, а тому, просять відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

12.10.2020 позивачем подано відповідь на відзив у якому зазначає, що розрахунок при звільненні проводився 8 липня, а не 30 червня, день, який вказується у відзиві як буцім-то день звільнення. Крім того, має місце неспівпадіння дати звільнення в Наказі про звільнення (01 липня 2020 р.) та в трудовій книжці (30 червня 2020 p.). При звільненні йому не була нарахована і виплачена гарантована законом допомога у розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати. В трудову книжку не були внесені відомості про курси підвищення кваліфікації та навчання за попередні роки. З 01 по 10 липня 2020 року його не було ознайомлено з наказом про звільнення та записи в трудовій книжні, хоча, 1 і 3 липня він особисто звертався у відділ кадрів, де його запевняли, що наказу про звільнення немає. Зі слів співробітників, такий з`явився тільки увечері 8 липня, проте йому про це не було відомо. Твердження про те, що Позивач свідомо уникав отримання трудової книжки не відповідає дійсності і є цинічною брехнею, оскільки з 13 по 30 липня він перебував межами Львова на санаторному лікуванні. Отримав її тільки після повернення з лікування, тоді ж і ознайомився з наказом про звільнення. Ствердження про те, що його неодноразово повідомляли про необхідність отримання трудової книжки також не відповідає дійсності, оскільки ніяких повідомлень, чи пропозицій надіслати трудову книжку поштою до нього не надходило.

Ухвалою суду від 13.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, а також прийнято відмову позивача від позовних вимог: «в разі неможливості поновлення на роботі забезпечити працевлаштування з урахуванням його побажань або можливості навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки з наступним працевлаштуванням, стягнути з відповідача на його користь допомогу в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов`язати відповідача привести записи в трудовій книжці у відповідність до Наказу № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

Ухвалою суду від 04.09.2020 до участі у справі як правонаступника на стороні відповідача 1 залучено Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр», що розташований за адресою 79066, м.Львів, вул. Зелена, 477, код ЄДРПОУ 01998147.

Ухвалою суду від 28.10.2020 відмовлено у клопотанні представника відповідача 1, щодо залишення позову без руху.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, надав пояснення суду, що його було незаконно звільнено так як, не було запропоновано іншої посади. Більше того, по 10.07.2020 він перебував на робочому місці, і наказ про звільнення йому не вручали, лише після того як він повернувся із санаторію у правонаступника його було ознайомлено із наказом про звільнення та вручено трудову книжку. Просив позов задоволити.

Представник відповідача 1, пояснив що заперечує проти позову просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково вказав суду, що Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» участі у реорганізації комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» не брали, на час державної реєстрації приєднання закладу, усі 100% працівників вже були звільнені. У період часу з 01.07.2020 по 10.07.2020 позивачу не вручено наказ про звільнення, оскільки він не міг бути на робі, так як заклад не працював, крім того, причиною невчасного вручення документів була саме поведінка останнього. При цьому заперечив, що працівники комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» могли працювати до 08.07.2020, оскільки не проводилося фінансування їх. Запропонувати посаду позивачу не могли, так як останній не перебував з ними у трудових відносин, а на час приєднання вже був звільнений. Більше того, у Центрі легеневого здоров`я не було вільних посад лікарів фтизіатрів. Скільки таких посад за штатним розписом було на момент попередження позивача про майбутнє вивільнення, на момент його звільнення, на момент державної реєстрації приєднання та на даний час йому не відомо, також не може вказати як змінювався штатний розпис, однак ствердив, що в основному по закладі проведено скорочення.

Представник відповідача 2, пояснив що заперечує проти позову просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково вказав, що Управління майном спільної власності територіальних громад Львівської області не може бути відповідачем по справі так як не було роботодавцем позивача, та відношення до реорганізації комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» не мало. При цьому не заперечив, що здійснювали забезпечення виконання рішення Львівської обласної ради від 10.09.2019.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, просив проводити розгляд справи у його відсутності.

Допитана у судовому засіданні 28.10.2020 у якості свідка ОСОБА_5 суду пояснила, що працювала лікарем- пульмонологом комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», підтвердила, що її з наказом про звільнення від 30.06.2020 ознайомили лише 09.07.2020, позивач з 01.07.2020 по 10.07.2020 був на робочому місці, вона бачила, як він приймав хворих, у вказаний час. Коли його ознайомили із наказом про звільнення та вручили трудову книжку їй не відомо. Також не відомо, чи з кадрів викликали позивача для вручення наказу про звільнення.

Свідок ОСОБА_6 дала пояснення суду, що працювала медсестрою та була колегою позивача. З 01.07.2020 вона була на робочому місці, видавала ліки за записами зробленими ОСОБА_1 у медичних картках хворих по 07.07.2020. 09.07.2020 її ознайомили із наказом про звільнення та вручили трудову книжку. Її було звільнено у зв`язку із скороченням штату. До 01.07.2020 ніхто нічого не казав про звільнення, тим більше, що вона працювала із лікарствами, котрі отримувала та за них звітувала. Ліки нею були здані на склад 07.07.2020. При цьому вказала, що їх попереджали про можливе вивільнення та повідомляли, що будуть запропоновані інші посади, так вони працювали, до часу вручення наказів про звільнення.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з КЗ ЛОР «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер».

01.10.2019 ОСОБА_1 отримав персональне попередження про можливе майбутнє вивільнення згідно якого його попереджено, що на виконання рішення Львівської обласної ради від 10 09 2019 р № 874 "Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області” та наказу ЛОР "Управління майном спільної власності" від 25.09.2019 р № 93-3 ”Про комісію з припинення КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" комунальний заклад Львівської обласної ради "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" /припиняється шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний Центр", та з моменту припинення державної реєстрації диспансеру, як юридичної особи, можливе майбутнє вивільнення відповідно до п.І ст. 40 КЗпП України /скорочення чисельності або штату працівників, при цьому після затвердження нового штатного розпису адміністрацією комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально- діагностичний Центр" йому будуть запропоновані посади в межах спеціальності та кваліфікації.

Згідно наказу голови з комісії з припинення КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" № 71-к від 30.06.2020 з 01.07.2020 ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування на підставі п. 1 ст.40 КЗпП.

З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлений 31.07.2020.

Наказ про звільнення та трудову книжку ОСОБА_1 вручено 31.07.2020.

Судом встановлено та сторонами визнавався той факт, що підставою для звільнення позивача стала реорганізація КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально- діагностичний Центр" (надалі – Відповідач-1).

Вирішуючи заявлені позивачем позовні вимоги суд виходить з наступного:

згідно з положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП передбачена одна із умов припинення трудового договору шляхом його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Так, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

При цьому, цією нормою також передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 42 КЗпП передбачено, що переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається категоріям працівників зазначених у вказаній нормі, в тому числі, категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Статтею 49-2 КЗпП передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При дослідженні доказів судом встановлено таке.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що 26.01.2009 останнього прийнято на лікаря фтизіатра фтизіатричного відділення комунального закладу Львівської обласної ради «медичне об`єднання «Фтизіопульмонологія» ( наказ 8-к від 26.01.2009). 18.03.2013 відповідно до наказу №53-в КЗ ЛОР «медичне об`єднання «Фтизіопульмонологія» перейменовано у КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер". 15.01.2018 на підставі наказу №1-к ОСОБА_1 переведено на посаду лікаря фтизіатра. 30.06.2020 ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штатів, п. 1 ст.40 КЗпП (наказ № 71-к від 30.06.2020) (т. 1, а.с. 5-9).

Згідно копії наказу № 71-к від 30.06.2020 «Про звільнення працівників 1 фтизіатричного відділення у зв`язку із скороченням штату працівників» вбачається, що виконання рішення Львівської обласної ради від 10.09.2019 р № 874 "Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області”, наказу ЛОР "Управління майном спільної власності" від 25.09.2019 р № 80-3 ”Про комісію з припинення КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер", у зв`язку із припиненням КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер", в результаті реорганізації шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний Центр", звільнено з роботи з 01.07.2020 у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням штату працівників та не можливістю подальшого працевлаштування згідно п.1 ст. 40 КЗпП ОСОБА_1 . У наказі у графі з наказом ознайомлений відсутній підпис останнього (т.1 а.с. 10-11).

Згідно копії статуту КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" затвердженого 03.07.2018 вбачається, що диспансер перебуває у спільній власності територіальних громад Львівської обласної ради, засновником якого є Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, яке діє від імені власника. Галузеве управління диспансером здійснюється Департаментом охорони здоров`я Львівської ОДА (п.1.2), участь у затвердженні штатного розпису беруть Управління майном спільної власності Львівської обласної ради та Департамент охорони здоров`я Львівської ОДА(п.п.5.2.2. та 5.3.5. (т.1 а.с. 12-28).

З копії листка непрацездатності серії АДО № 962663 вбачається, що ОСОБА_1 з 13.07.2020 по 30.07.2020 звільнений від роботи у зв`язку із санаторним лікуванням (т.1 а.с. 29).

Згідно копії довідки № 79 від 22.06.2020 вбачається, що ОСОБА_1 працював лікарем фтизіатром у КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" (т.1 а.с. 30).

Згідно копії довідки про доходи встановлено, що ОСОБА_1 за період часу з липня 2019 по червень 2020 на роботі за посадою лікаря фтизіатра у КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" нараховано 232599,81 грн. заробітної плати, в тому числі за травень 2020 – 23132,92 грн. та за червень 2020 – 31329,76 грн. (т.1 а.с. 32).

З копії посвідчення особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_2 від 21.07.2017 та посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_3 від 01.07.2020 вбачається, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії (т. 1 а.с.33).

Згідно копії акту про передачу трудових книжок працівників, які повинні забрати вивільнені працівники вбачається, що 31.07.2020 ОСОБА_1 отримав трудову книжку та ознайомився із наказом про звільнення та отримав його копію (т. 1 а.с. 41,42).

З копії виписки по рахунку, встановлено, що ОСОБА_1 отримав зарплату у КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" 08.07.2020 (т.1 а.с.44).

З копій письмових пояснень лікаря-пульмунолога ОСОБА_5 , медичної сестри ОСОБА_6 , лікаря-фтизіатра ОСОБА_7 , вбачається, що ОСОБА_1 з 01 по 10 липня 2020 був присутнім на роботі впродовж робочого дня, проводив прийом пацієнтів, скеровував на додаткові обстеження призначав лікування, видавав медичні довідки (т.1 а.с. 34-39)

З письмових пояснень лікаря-уролога ОСОБА_8 встановлено, що він разом із ОСОБА_1 01.07.2020 звертався у відділ кадрів, де їм повідомили, що наказу про звільнення не має (т.1 а.с.45)

Згідно копії рішення Львівської обласної ради від 10.09.2019 р № 874 "Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області” встановлено, що Львівська обласна рада вирішила припинити КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний Центр" (п.1), встановити, що КНПЛОР "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний Центр" є правонаступником майна, прав та обов`язків КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» (т. 1 а.с.61-63).

Згідно положення про управління майном спільної власності Львівської обласної ради затвердженого рішенням Львівської обласної ради від 23.06.2006 №33 вбачається, що Управління майном спільної власності Львівської обласної ради є органом Львівської обласної ради, що утворюється з метою здійснення повноважень щодо управління майном спільної власності Львівської обласної ради (т.1 а.с.65-67)

Беручи до уваги, що відбулася реорганізація роботодавця позивача КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер». У зв`язку із цим, суд враховує наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

На підставі ч. 3 ст. 105 ЦК України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст.106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Згідно наказу №93-3 від 25.09.2019 «Про комісію з припинення комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» директору КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» наказано попередити усіх працівників закладу про наступне вивільнення відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП та ст. 49-2 КЗпП (т. 1, а.с. 68).

Згідно наказу № 71-З від 03.03.2020 «Про затвердження нового персонального складу комісії з припинення КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» створено новий персональний склад комісії (т. 1 а.с.71)

Згідно витягу з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що 27.07.2020 проведено державну реєстрацію припинення комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» шляхом реорганізації та правонаступником якого є КНПЛОР "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний Центр" (т. 1 а.с. 127).

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача 1 і у судовому засіданні вказував на те, що у КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» відбулося 100-відсоткове скорочення штату до моменту державної реєстрації приєднання, і на момент звільнення позивача Центр легеневого здоров`я не був роботодавцем останнього, і відношення до реорганізації не мав.

З цього приводу суд вважає за потрібне зазначити наступне.

01.10.2019 ОСОБА_1 отримав персональне попередження про можливе майбутнє вивільнення згідно якого його попереджено, що на виконання рішення Львівської обласної ради від 10 09 2019 р № 874 "Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області” та наказу ЛОР "Управління майном спільної власності" від 25 09 2019 р № 93-3 ”Про комісію з припинення КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" комунальний заклад Львівської обласної ради "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" /припиняється шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний Центр", та з моменту припинення державної реєстрації диспансеру, як юридичної особи, можливе майбутнє вивільнення відповідно до п.І ст,40 КЗпП України /скорочення чисельності або штату працівників, при цьому після затвердження нового штатного розпису адміністрацією комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально- діагностичний Центр" йому будуть запропоновані посади в межах спеціальності та кваліфікації. Вказане попередження позивач отримав 01.10.2019 року, про що міститься його особистий підпис (т. 1, а.с. 210).

З наведеного очевидним є те, що підставою для можливого майбутнього вивільнення ( скорочення чисельності або штату працівників), мав бути юридичний факт, а саме момент припинення державної реєстрації диспансеру як юридичної особи. Інших доказів у виді документів про скорочення чисельності або штату працівників КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" суду не надано.

Разом з тим, згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування на підставі п. 1 ст.40 КЗпП, а в трудовій книжці внесено запис про звільнення у зв`язку із скороченням штатів.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 104, 105, 110 ЦК України ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб.

У такому випадку Законом передбачено можливість 100-відсоткового скорочення і штату і чисельності працівників та їх звільнення у зв`язку з повною ліквідацією підприємства, оскільки збереження їх місця роботи стає неможливим.

Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення, тобто реорганізації (ст. ст. 104-109 ЦК України). У такому випадку посади підприємства яке припиняється, зберігаються на підприємстві-правонаступнику. При цьому слід враховувати, що і у такому випадку можливе проведення скорочення штату працівників, однак не 100-відсоткове, оскільки на підприємстві-правонаступнику повинні існувати вакансії для продовження здійснення ним своєї діяльності.

У розумінні зазначених норм закону приєднання – це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов`язки припиненої юридичної, несе відповідальність за її зобов`язаннями в повному обсязі (ст. 107 ЦК України).

Відповідно до роз`яснення Міністерства юстиції України від 25.01.2011 року «Про гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується. При реорганізації юридична особа також припиняється. Водночас, можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства, допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Право визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому їм органу.

Згідно положень ч. 3 ст. 36 КЗпП України в разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Отже, при зміні власника підприємства, а також його реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення) трудові відносини, за згодою працівника, продовжуються, припинення в цих випадках трудового договору (контракту) з ініціативи адміністрації можливо тільки при скороченні чисельності або штату працівників.

Встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи шляхом її приєднання до іншої юридичної особи, тобто по суті одночасне створення іншої більш великої установи, яка буде виконувати повноваження особи, що припиняється, не виключає, а навпаки покладає на роботодавця зобов`язання по працевлаштуванню працівників юридичної особи, яка припиняє свою діяльність.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

У зв`язку із цим, суд критично розцінює твердження відповідача 1, що комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально- діагностичний Центр" не мало і не могло мати жодних зобов`язань щодо ОСОБА_1 . Крім того, суд не погоджується з доводами, що участі у реорганізації КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" відповідач1 не брав, оскільки такі суперечать обставинам встановленим у судовому засіданні. Так, згідно копії наказу № 71-З від 03.03.3020 «Про затвердження нового персонального складу комісії з припинення КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" Управлінням майном спільної власності було затверджено новий склад комісії з урахуванням листа КЗ ЛОР "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально- діагностичний Центр" № 243 від 02.03.2020 (а.с.71-72), та членами якої стали запропоновані ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Крім того, важливою умовою при звільнені працівника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпПУ є неможливість перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, що передбачене частиною 2 вказаної статті.

Тобто, звільнити працівника у зв`язку зі скороченням штату та/або чисельності працівників, можна тільки у випадку, якщо його не можливо за наявності його згоди перевести на іншу роботу.

Доказів про те, що ОСОБА_1 неможливо було перевести на іншу роботу не надано. Так само, як не надано доказів про те, що роботодавцем позивача розроблявся новий штатний розпис після попередження останнього про наступне вивільнення чи затверджувався новий штатний розпис правонаступника після державної реєстрації приєднання КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер".

Іншою важливою умовою при проведенні скорочення штату працівників є обов`язок роботодавця запропонувати працівнику іншу роботу.

Як зазначалося вище, за змістом ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст. 40 КЗпП).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Однак, як встановлено в судовому засіданні та визнавалося представником відповідача 1, з моменту вручення 01.10.2019 року позивачу попередження про скорочення штату та до моменту його звільнення 30.06.2020, та ознайомлення із наказом про звільнення 31.07.2020, позивачу не було запропоновано жодної наявної вакансії. Доказів, котрі б свідчили про протилежне, суду не надано.

Беручи до уваги, що обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника чи уповноважений ним орган, саме відповідач 1, як правонаступник обов`язків, зобов`язаний був в суді довести, неможливість переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу, а також обставини відсутності наявної на підприємстві роботи. Однак, в судовому засіданні будь-які докази з даного приводу надані не були. З цього слідує, відповідач 1 в судовому засіданні не довів, що у зв`язку зі скороченням посади позивача його неможливо було перевести за його згодою на іншу роботу, що є порушенням передбаченого ч. 2 ст. 40 КЗпПУ порядку звільнення працівника.

У зв`язку із цим, КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" належним чином не виконав свого обов`язку щодо працевлаштування позивача, не запропонував йому іншого місця роботи, тим самим порушив гарантоване Конституцією України право на збереження місця роботи та захист від незаконного звільнення.

Посилання представника відповідача 1 на те, що вакансій запропоновано не було у зв`язку з 100-вісотковим скороченням суд до уваги не бере як безпідставні та необґрунтовані, з наступних підстав.

Скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому одночасно можуть вводитись інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватись, а в окремих випадках навіть збільшуватись.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, прийняття власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Відповідно до ст. 36 КЗпП України можливість продовження трудових відносин з працівниками не виключає права власника або уповноваженого ним органу проводити на підприємстві структурні чи організаційні зміни, у тому числі і скорочення штату працівників.

Штат працівників це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Процедура скорочення штату працівників починається з видання наказу про зміни (скорочення) штату або чисельності працівників підприємства у зв`язку з реорганізацією. Цим наказом повинен затверджуватися новий штатний розклад підприємства.

З встановлених судом обставин вбачається, що 100-% скорочення і штату і чисельності працівників можливо виключно у випадку ліквідації підприємства, у випадку ж реорганізації підприємства, працівникам повинно бути запропоновано вакансії на підприємстві-правонаступнику, чого Відповідачем зроблено не було.

При вирішенні питання щодо додержання КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" встановленого законом порядку звільнення позивача суд враховує наступне.

Статтею 47 КЗпП передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач також посилалася на те, що з наказом про звільнення він ознайомився тільки 31.07.2020, тоді ж отримав трудові книжку.

Позивач в судовому засіданні довів, що 30 червня 2020 та 01липня 2020 перебував на робочому місці, що підтверджено показами свідків. Крім того, відповідачем 1 не спростовано доводи позивача та свідків, що ОСОБА_1 знаходився на робочому місці до 10.07.2020, та виконував роботу лікаря. Однак, копію наказу про звільнення та трудову книжку останній отримав лише 31.07.2020, а розрахунок проведено з останнім 08.07.2020.

У зв`язку із цим, суд встановив, що КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" порушив обов`язки щодо проведення розрахунку із працівником, видачі йому наказу про звільнення та трудової книжки.

Твердження представника відповідача 1, що позивачу не вдалося вручити наказ та трудову книжку у день звільнення внаслідок поведінки самого позивача, суд до уваги не бере, оскільки ним не надано доказів про те, що ОСОБА_1 був відсутнім на робочому місці з 30.06.2020 чи 01.07.2020, або ухилявся від отримання наказу та трудової книжки. Обґрунтувань з приводу затримки розрахунку з позивачем відповідачем та третьою особою не надано.

Також, не заслуговують на увагу пояснення представника відповідача 1 викладені у відзиві на позовну заяву, що після 01.07.2020, тобто після звільнення, позивач не міг перебувати на роботі та виконувати якусь роботу, оскільки, даний заклад охорони здоров`я не здійснював своєї діяльності, не надавав допомогу з квітня 2020, що нібито підтверджується наказом від 13.04.2021 “Про встановлення простою в стаціонарному відділенні диспансеру” (а.с.169) оскільки зі змісту даного наказу не вбачається, що у простій відправлено лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 ..

Крім того, суд при оцінці доводів представника відповідача 1 з даного приводу враховує, те що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» (далі - Постанова № 301).

У день звільнення працівника підприємство зобов`язане здійснити з ним повний розрахунок і видати йому трудову книжку із записом про звільнення під розписку в журналі обліку (ст. 47 Кодексу законів про працю, далі - КЗпП); Постанова №301, п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, далі - Інструкція № 58).

Згідно п. 4.2. Інструкції якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Доказів, про відсутність позивача на роботі у день звільнення та направлення йому поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки суду не надано.

Також, суд встановив, що ОСОБА_1 є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, останнього звільнено у зв`язку із скороченням штату працівників, однак допомогу в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, як гарантію особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у випадку вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників не отримав.

Підсумовуючи наведене слід дійти висновку, що КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" правонаступником прав та обов`язків якого є відповідач 1 було порушено встановлений законом порядок звільнення позивача, а саме – не виконано належним чином обов`язок щодо подальшого працевлаштування позивача та не запропоновано іншої наявної на підприємстві вакантної посади, не встановлено факту неможливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, та не дотримано строків вручення наказу про звільнення, трудової книжки та проведення розрахунку, у зв`язку з чим, суд прийшов до переконання, що позивач був незаконно звільненим та доводи позивача з даного приводу знайшли своє підтвердження.

Разом з тим, беручи до уваги вищевикладене, суд критично розцінює твердження представника відповідача 2, що Управління не перебувало в трудових відносинах з ОСОБА_1 , не здійснювало йому нарахувань заробітної плати і жодних звернень від Позивача не отримувало, а тому є неналежним відповідачем, оскільки згідно Статуту КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер", Управління майном спільної власності Львівської обласної ради було засновником Диспансеру та діяло від імені власника (а.с.12-28), і на підставі саме наказу в.о. начальника Управління № 93-З від 25.09.2019 директора КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" зобов`язано попередити працівників про наступне вивільнення.

Одночасно, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався також на те, що під час його звільнення відповідачем були порушені вимоги щодо переважного права на залишення на роботі.

Однак, вказані твердження позивача, суд до уваги не бере з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпПУ при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Пунктом 1 частини 2 вказаної статті передбачено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Позивач зазначив, що являється особою, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 20 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та на нього поширюються гарантії встановлені п.7 ч.1 ст. 20 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.33)

Однак, в обґрунтування переважного права залишення на роботі, позивачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що він на час звільнення дійсно мав більш високу кваліфікацію і продуктивність праці порівняно з іншими працівниками, які звільнені не були, у зв`язку з чим вказані твердження судом до уваги не беруться.

Щодо позовної вимоги в частині поновлення на роботі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абз. 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року (надалі – Постанова Пленуму ВСУ № 9), розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вже було встановлено судом при звільненні позивача відповідачем було порушено встановлений законом порядок звільнення, оскільки позивачу не було запропоновано жодної вакансії як на підприємстві що припиняє свою діяльність так і на підприємстві-правонаступнику, та відповідачами не надано доказів того, що вони або уповноважений ними орган не мав можливості перевести позивача з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Слід звернути уваги на те, що Законом чітко визначено два шляхи припинення юридичної особи.

Так, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Аналізуючи наведенні роз`яснення і положення ЦК України, суд виходить з того, що реорганізація шляхом приєднання і ліквідація установи є різними видами припинення юридичної особи, наслідком якого (тобто припинення) в обох випадках є припинення цивільної правоздатності такої особи згідно ч.4 ст.91 ЦПК України з моменту внесення відповідного запису в єдиний державний реєстр підприємств, організацій і установ (ЄДРПОУ).

При цьому, реорганізація не є підставою для припинення дії трудового договору, якщо вона пов`язана зі зміною підпорядкування організації або під час неї не відбувається скорочення штату працівників (ч.3 і ч.4 ст.36 КЗпП України).

У відповідності до абз. 2 п. 19 Постанова Пленуму ВСУ № 9 у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП).

Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.

Слід також зазначити, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником». Такої позиції також притримується ВС, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 (адміністративне провадження № К/9901/21219/18).

Згідно положень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 та ст. 240-1 КЗпПУ вбачається, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст. 235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

З цього слідує, що неможливість поновлення працівника на попередній посаді може бути пов`язано виключно з однією обставиною – ліквідацією підприємства.

У випадку ж реорганізації підприємства можливість поновлення працівника на посаді продовжує існувати, і у такому випадку працівник має бути поновлений у підприємстві-правонаступнику, яке крім отримання в порядку правонаступництва майнових прав реорганізованого підприємства отримало його обов`язки щодо працевлаштування його працівників (ч. 1 ст. 104 ЦК України), та рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.

В судовому засіданні судом встановлено, та не заперечено сторонами що ОСОБА_1 було звільнено з займаної ним посади лікаря-фтизіатра.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено з порушенням порядку установленого законом, він має бути поновленим на попередній роботі, а саме на посаді лікаря-фтизіатра, у зв`язку з чим суд доходить переконливого висновку, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

При цьому, згідно ч. 7 ст. 235 КЗпП та п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі позивача.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з КНП ЛОР "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально- діагностичний Центр" як правонаступника усіх прав та обов`язків КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При цьому вказаною статтею передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).

Оскільки під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що позивача було звільнено з посади лікаря -фтизіатра з порушенням встановленого законом порядку, суд вважає, що позивачу має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У п. 21 Постанова Пленуму ВСУ № 9 роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» за правилами, передбаченими «Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі — Порядок).

Відповідно до п. 5 розд. ІV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до заробітної плати за останні два відпрацьованих місяці згідно наданої довідки (т. 1, а.с. 32), становить: травень 2020 року – 23132,92 грн., червень 2020 року – 31329,76 грн., що разом складає (23132,92 грн.+ 31329,76 грн. = 54462,68 грн.) поділеної на кількість робочих днів за ці два місяці (19 + 20 = 39 днів) = 1396,48 грн. Суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 01.07.2020 року і по день ухвалення судом рішення (в даному випадку в межах заявлених позовних вимог по 23.04.2021 року), оскільки саме цей період у зв`язку з вимушеним прогулом позивач не отримував заробітку плату. Кількість робочих днів за період з 01.07.2020 року по 23.04.2021 року (день ухвалення судом рішення) складає 207 робочих днів (без урахуванням усіх святкових та неробочих днів за цей період).

Таким чином, розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу, а саме за період з 01.07.2020 року по 23.04.2021 року складає: 207 днів х 1396,48 грн. = 289071,36 грн. оскільки позивач просив стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 90000 грн. суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Крім того слід враховувати роз`яснення наведені у абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року у відповідності до яких, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, з відповідача на користь позивача має бути стягнута заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2020 року по 23.04.2021 року у розмірі 289071,36 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розміру заробітної плати, яка повинна бути стягнута за рішенням суду шляхом негайного виконання, суд виходить з наступних розрахунків: розмір середньоденної заробітної плати, що становить 1396,48 грн. помножена на число робочих днів у одному місяці – 23 (липні 2020). Отже, розмір заробітної плати який підлягає стягненню шляхом негайного виконання за один місяць становить: 1396,48 грн. х 23 = 32119,04 грн.

Підсумовуючи все вищенаведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Крім того, в силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що позивач при зверненні до суду у липні 2020 року був звільнений від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, як особа, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, то з відповідача 1, як правонаступника роботодавця позивача, котрим допущені порушення вимог законодавства при звільненні, слід стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 840,80 грн.

На підставі ст. 43 Конституції України, ст.ст. 38, 40, 42, 43, 49-2, 233, 235, 240-1 КЗпП, ст.ст. 104, 105, 106 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 360 ЦПК України, -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр», та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 , на посаді лікаря фтизіатра Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр».

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (ЄДРПОУ 01998147, місцезнаходження: 79066, м. Львів, вул. Зелена, 477) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 289071,36 грн. (двісті вісімдесят дев`ять тисяч сімдесят одну гривню 36 копійок ), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 , на посаді лікаря фтизіатра Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський Регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр».

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць у розмірі 32119,04 грн. (тридцять дві тисячі сто дев`ятнадцять гривень, 04 копійки) з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський Регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (ЄДРПОУ 01998147, місцезнаходження: 79066, м. Львів, вул. Зелена, 477) на користь держави судовий збір у розмірі 840 ,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

В решті вимог позивача відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Сихівський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 .

Відповідач 1: Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівський Регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр», ЄДРПОУ 01998147, місцезнаходження: 79066, м. Львів, вул. Зелена, 477.

Відповідач 2: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, ЄДРПОУ 25255072, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, ЄДРПОУ 02013047 місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. Конопницької,3.

Повне судове рішення складено 27 квітня 2021 року.

Суддя Сабара Л.В.