Рішення № 96609023, 09.02.2021, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/2239/19

Провадження № 2/943/209/2021

09 лютого 2021 року

м.Буськ, Львівська область

Буський районний суд Львівської області в складі:

головуючої-судді Шендрікової Г.О.,

за участю секретаря судового засідання Волошин Х.С.

за участю позивачки ОСОБА_1

за участю представника позивачів адвоката Шкарупська-Баранова Н.Б.

за участю відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи Красненська селищна рада Золочівського району Львівської області, приватний нотаріус Буського районного нотаріального округу Дячик А.В. про визнання права власності в порядку спадкування та визнання недійсним договору дарування, скасування запису про державну реєстрацію прав,

встановив:

Представник позивачів адвокат Дем`яновська Ю.Д., 19.11.2019 року звернулася до Буського районного суду в інтересах позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи: Красненська селищна рада Буського району, приватний нотаріус Буського районного нотаріального округу Дячик А.В. про визнання права власності в порядку спадкування та визнання недійсним договору дарування, скасування запису про державну реєстрацію прав.

В обґрунтування позову покликається на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.07.1987 року, виданого Буською державною нотаріальною конторою (реєстровий № 2432, спадкова справа № 145/87) ОСОБА_6 належала Ѕ житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, які знаходяться в АДРЕСА_1 .

Інша Ѕ частина вказаного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, які знаходяться в АДРЕСА_1 належала матері ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності (шлюбна половина), виданого 22.07.1987 року Буською державною нотаріальною конторою ( реєстровий № 1430, спадкова справа № 145/87).

Право власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було зареєстровано Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 27.08.1987 року за реєстровим № 246, про що видано відповідні реєстраційні посвідчення за № 322 та № 323 відповідно.

У шлюбі ОСОБА_8 та ОСОБА_10 народилося троє дітей: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим Красненською селищною радою Буського району Львівської області ( актовий запис № 28). На випадок своєї смерті вона залишила заповіт, посвідчений

26.12.1989 року секретарем виконкому Красненської селищної ради за реєстровим № 131, яким все своє майно, де б воно не було із чого б воно не складалося, заповіла ОСОБА_11 , тобто своєму онуку.

Однак ОСОБА_11 спадщину не прийняв ані фактичними ані юридичними діями, оскільки на момент смерті ОСОБА_9 не вступив у фактичне управління спадковим майном, не проживав зі спадкодавцем та не подав заяви про прийняття спадщини. Це підтверджуються довідкою Красненської селищної ради № 1174 від 16.07.2019 року про те, що ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 до дня смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом з донькою ОСОБА_8 та зятем ОСОБА_10 , витягом зі спадкового реєстру від 02.11.2016 року Буської державної нотаріальної контори про те, що інформація в спадковому реєстрі після смерті ОСОБА_9 відсутня, довідкою Буської ДНК від 22.12.2018 року про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_9 не заводилась.

Таким чином, спадщину після смерті ОСОБА_9 фактичним діями прийняла її донька ОСОБА_8 за законом. Однак, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 , виданим Красненською селищною радою 30.05.1996 року. На випадок свої смерті заповіту вона не залишила. На день смерті разом з нею проживав постійно та був зареєстрований її чоловік ОСОБА_10 , що підтверджується довідкою Красненської селищної ради № 1171 від 16.07.2019 року.

Після смерті ОСОБА_8 право на спадкування отримали її чоловік ОСОБА_10 та діти ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , однак за отриманням свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 ніхто не звертався, що підтверджується витягом зі спадкового реєстру від 02.11.2016 року, а тому таким, що прийняв спадщину фактичними діями як спадкоємець по закону після смерті дружини є лише ОСОБА_10 .

ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданий Кресненською селищною радою 11.01.1999 року.

На день його смерті з ним постійно проживав і був зареєстрований син ОСОБА_13 , що підтверджується довідкою Красненської селищної ради № 1172 від 16.07.2019 року. Єдиним, хто прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_10 є його син ОСОБА_13 , оскільки з 15.07.1997 року і до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 був зареєстрований і фактично проживав разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Інші спадкоємці - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 не вчинили жодних ані юридичних, ані фактичних дій для прийняття спадщини, а тому в силу ст. 553 Цивільного кодексу Української РСР (що діяв на момент смерті спадкодавця), є такими що відмовились від прийняття спадщини.

Після смерті ОСОБА_13 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 залишилось спадкове майно, до складу якого в тому числі входить і житловий будинок АДРЕСА_1 . В межах шестимісячного строку його спадкоємці -дружина ОСОБА_1 та діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулись до Буської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, за якими було відкрито спадкову справу № 121/2016, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 59917852. 12.04.2017 року їм було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна, а саме на грошовий вклад та соціальну допомогу на поховання.

Одночасно, позивачі прийняли спадщину і у виді житлового будинку АДРЕСА_1 , однак свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок житловий будинок АДРЕСА_1 нотаріус видати не зміг, оскільки 04.02.2019 року Буським районним судом Львівської області було ухвалено рішення в справі за позовом ОСОБА_5 до Красненської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування, яким право власності на спірний будинок визнано за ОСОБА_5 , дружиною ОСОБА_11 , тобто сином ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , рідного брата ОСОБА_13 .

На виконання цього рішення ОСОБА_5 було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про своє право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішення Буського районного суду Львівської області від 04.02.2019 року в справі № 440/2182/17 оскаржено в апеляційному порядку позивачкою по справі ОСОБА_1 та постановою Львівського апеляційного суду від 17.10.2019 року вказане рішення Буського районного суду Львівської області скасоване, а в задоволенні позову відмовлено повністю.

Однак, 11.11.2019 року стороною позивачів отримано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на рухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 188323557, з якого вбачається, що 09.08.2019 року (тобто в час, коли справа перебувала в провадженні Львівського апеляційного суду) приватним нотаріусом Буського районного нотаріального округу Дячик А.В. було посвідчено договір дарування вказаного житлового будинку АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 .

Відтак, позивачами ставиться питання про витребування житлового будинку АДРЕСА_1 в чужого незаконного володіння без визнання недійсним договору дарування виходячи з того, що спірне майно вибуло з володіння власника не за відплатним правочином. Просять суд визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_14 в судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Просили позов задовольнити повністю.

Відповідачка ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_15 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідачка ОСОБА_2 просила проводити судовий розгляд у відсутності її представника ОСОБА_15 .. Заперечила щодо задоволення позову. Пояснила, що даний будинок їй подарувала тітька ОСОБА_5 , не знала, що він є спірним майном. Думала, що він перебуває у власності тітки ОСОБА_5 на законних підставах та вкладала у нього власні кошти. Тому, просить суд врахувати вказані обставини та відмовити позивачу в задоволенні позову.

Третя особа - представник Красненської селищної ради Буського району Львівської області в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у відсутності представника сільської ради, заявлений позов сільська рада визнає та не заперечує проти його задоволення.

Третя особа приватний нотаріус Буського нотаріального округу Дячик А.В. в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в справі докази дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.07.1987 року, виданого Буською державною нотаріальною конторою (реєстровий № 2432, спадкова справа № 145/87) ОСОБА_6 належала Ѕ житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, які знаходять в АДРЕСА_1 .

Інша Ѕ вказаного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, які знаходять в АДРЕСА_1 належала матері ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності (шлюбна половина), виданого 22.07.1987 року Буською державною нотаріальною конторою (реєстровий № 1430, спадкова справа № 145/87).

Право власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було зареєстровано Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 27.09.1987 року за реєстровим № 246, про що видано відповідні реєстраційні посвідчення за № 322 та № 323 відповідно.

У шлюбі ОСОБА_16 та ОСОБА_10 народилось троє дітей: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим Красненською селищною радою Буського району Львівської області (актовий запис № 28). На випадок своєї смерті вона залишила заповіт, посвідчений 26.12.1989 року секретарем виконкому Красненської селищної ради за реєстровим № 131, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, заповіла ОСОБА_11 , тобто своєму онуку.

Згідно перехідних положень Цивільного кодексу України від 2004 року, до вказаних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу 1963 року.

Згідно приписів ст.548 Цивільного кодексу Української РСР (що діяв на момент смерті спадкодавця), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу Української РСР, котрий діяв на момент відкриття спадщини, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Однак ОСОБА_11 спадщину не прийняв ані фактичними ані юридичними діями, оскільки на момент смерті ОСОБА_9 не вступив у фактичне управління спадковим майном, не проживав зі спадкодавцем та не подав заяви про прийняття спадщини. Що підтверджується, довідкою Красненської селищної ради № 1174 від 16.07.2019 року про те, що ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 до дня смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом з донькою ОСОБА_8 та зятем ОСОБА_10 , витягом зі спадкового реєстру від 02.11.2016 року Буської державної - нотаріальної контори про те, що інформація в спадковому реєстрі після смерті ОСОБА_9 відсутня, довідкою Буської ДНК від 22.12.2018 року про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_9 не заводилась.

В силу ст. 553 Цивільного кодексу Української РСР (що діяв на момент смерті спадкодавця), спадкоємець за законом або за заповітом вправі підмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

За ст. 529 Цивільного кодексу Української РСР (що діяв на момент смерті спадкодавця) спадкоємцями першої черги за законом є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Таким чином, спадщину після смерті ОСОБА_9 фактичним діями прийняла її донька ОСОБА_8 за законом.

Однак, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 , виданим Красненською селищною радою 30.05.1996 року. На випадок свої смерті заповіту вона не залишила. На день смерті разом з нею проживав постійно та був зареєстрований її чоловік ОСОБА_10 , що підтверджується довідкою Красненської селищної ради № 1171 від 16.07.2019 року.

Враховуючи те, що ст.551 Цивільного кодексу Української РСР (що діяв на момент смерті спадкодавця), передбачено, що якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк (стаття 549 цього Кодексу), право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

З цього випливає, що після смерті ОСОБА_8 право на спадкування отримали її чоловік ОСОБА_10 , діти ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , однак за отриманням свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 ніхто не звертався, що підтверджується витягом зі спадкового реєстру від 02.11.2016 року, а тому таким, що прийняв спадщину фактичними діями як спадкоємець по закону після смерті дружини є лише ОСОБА_10 .

ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданий Кресненською селищною радою 11.01.1999 року. На день його смерті з ним постійно проживав і був зареєстрований син ОСОБА_13 , що підтверджується довідкою Красненської селищної ради № 1172 від 16.07.2019 року. (а.с.31)

Однак, в силу ст. ст. 549,553 Цивільного кодексу Української РСР (що діяв на момент смерті спадкодавця), єдиним, хто прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_10 є його син ОСОБА_13 , оскільки з 15.07.1997 року і до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 був зареєстрований і фактично проживав разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Інші спадкоємці - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 не вчинили жодних ані юридичних, ані фактичних дій для прийняття спадщини, а тому в силу ст. 553 Цивільного кодексу Української РСР (що діяв на момент смерті спадкодавця), є такими, що відмовились від прийняття спадщини.

Після смерті ОСОБА_13 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 залишилось спадкове майно, до складу якого в тому числі входить і житловий будинок АДРЕСА_1 .

В межах шестимісячного строку, відповідно до ст. 1261 ЦК України (2004 року) його спадкоємці - дружина ОСОБА_1 та діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулись до Буської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, за якими було відкрито спадкову справу № 121/2016, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 59917852. (а.с.43)

12.04.2017 року позивачам було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна, а саме на грошовий вклад та соціальну допомогу на поховання. (а.с.44, а.с. 45)

Одночасно, позивачі прийняли спадщину і у виді житлового будинку АДРЕСА_1 , однак свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок житловий будинок АДРЕСА_1 нотаріус видати не зміг, оскільки 04.02.2019 року Буським районним судом Львівської області було ухвалено рішення в справі за позовом ОСОБА_5 до Красненської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування, яким право власності на спірний будинок визнано за ОСОБА_5 , дружиною ОСОБА_11 , тобто сином ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , тобто рідного брата ОСОБА_13 .

На виконання цього рішення ОСОБА_5 було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про своє право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.2,19,) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

За змістом статті 26 цього закону, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 04.02.2019 року в справі № 440/2182/17 оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 та постановою Львівського апеляційного суду від 17.10.2019 року вказане рішення Буського районного суду Львівської області скасоване, а в задоволенні позову відмовлено повністю.

Однак, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на рухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 188323557, вбачається, що 09.08.2019 року (тобто в час, коли справа перебувала в провадженні Львівського апеляційного суду) приватним нотаріусом Буського районного нотаріального округу Дячик А.В. було посвідчено договір дарування вказаного житлового будинку АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 . (а.с.46)

Згідно ст. ст. 4, 12, 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладено в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено вст. 203 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

А відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі змістом ст.16,203,215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року (провадження №6-2407цс15)).

Відповідно до ч.І ст. 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року (провадження №6-140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК.

Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

За змістом статті 388 ЦК майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження №6-251цс15).

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (дійсної на час виникнення правовідносин) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2 ) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Таким чином, суд встановив, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчасно звернулися до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті чоловіка та батька, а відтак, є такими, що прийняли спадщину.

Відповідно до ст. 524, 525 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно зі ст. 560, 561 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 р. № 1952-IV (далі - Закон) державною реєстрацією є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до ст. 19 Закону підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст.27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

За положеннями ст. 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі скасування на підставі рішення суду, зокрема, рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Таким чином, у разі скасування рішення суду, на підставі якого проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасуванню підлягає також і рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно. При цьому, рішення суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації таких прав.

Згідно ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи, та дослідивши всі докази по справі, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підставні та такі що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають стягненню відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. ст. 12, 76-78, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи Красненська селищна рада Золочівського району Львівської області, приватний нотаріус Буського районного нотаріального округу Дячик А.В. про визнання права власності в порядку спадкування та визнання недійсним договору дарування, скасування запису про державну реєстрацію прав - задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги через Буський районний суд Львівської області (на підставі пп. 15.5. п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.04.2021 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНКОПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНКОПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 .

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНКОПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНКОПП-невідомо, адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНКОПП-невідомо, адреса: АДРЕСА_1 .

Третя особа особа: Красненська селищна рада, код ЄДРПОУ 04372773, адреса: смт. Красне вул. Івана Франка, 2 а.

Третя особа особа: Приватний нотаріус Буського районного нотаріального округу Дячик Алла Володимирівна, адреса: м. Буськ вул. Шкільна, 3.

Суддя: Г. О. Шендрікова