Ухвала суду № 96604450, 26.04.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5777/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2021 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі колегії:

головуючого судді Дегтяренко К.С.

суддів Зареви Н.І.

Крегул М.М.

за участю секретаря судового засідання Чейпеш В.В.

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Юзефів А.Р.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Ванджурак Р.В.

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника Бухтоярової О.В.

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника Бородія В.Г.

представника потерпілого Юрика Б.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Ужгород об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030000655 від 27.02.2018 та за №22018070000000046 від 05.05.2018 про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Абрикосівка, Херсонської області, тимчасово непрацюючого, учасника бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, українця, учасника бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовий пенсіонер, інвалід 3 групи, на утриманні неповнолітніх дітей немає, раніше не судимого, уродженця м. Кіровоград, проживаючого за адресою АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Донецьк, громадянина України, українця, одруженого, не працюючого, який має на утриманні одну неповнолітню дитину, раніше не судимого в порядку ст. 89 КК України, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 (з його слів),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 14 та ст. 113, ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України,-

встановила:

В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018070030000655 від 27.02.2018 та за № 22018070000000046 від 05.05.2018 про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 14 та ст. 113, ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з тих підстав, що строк дії обраного запобіжного заходу, який ухвалами колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було продовжено, закінчується 07 травня 2021 року, а у обвинуваченого ОСОБА_3 22 травня 2021 року. Підставою для продовження даного запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме з підстав того, що наявні ризики для кримінального провадження, які існували під час обрання останнім запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки останні обвинувачуються у вчиненні готування до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про можливість їх переховування від суду, враховуючи кількість та тяжкість злочинів та не допущення вчинення інших умисних кримінальних правопорушень. Крім того, прокурор вказує, що на даний час існують ризики переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного ОСОБА_4 , який на даний час переховується від органів досудового розслідування, експертів, спеціалістів, у цьому кримінальному провадженні, є ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення. Вказує, що такі ризики з моменту обрання відносно обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 запобіжного заходу на даний час не зменшились, а звільнення обвинувачених з під варти створить передумови для продовження злочинної діяльності та впливу на інших осіб у даному кримінальному провадженні. Тому вважає, що ризики не зменшились. Крім того, вказуючи що реальна загроза призначення покарання у вигляді позбавлення волі може спонукати, не дивлячись на родинні зв`язки та суспільні стосунки та матеріальний стан, вживати всі можливі заходи спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності, зокрема переховування від органів досудового слідства та суду, впливу на свідків та інших підозрюваних, тому тримання під вартою вважає, є єдиним запобіжним заходом який унеможливлює здійснення тиску на інших учасників кримінального провадження та втечу обвинувачених за межі України та вчинення нового кримінального правопорушення. А застосування більш м`яких запобіжних заходів не усуне існування ризиків які зазначені.

Захисник обвинуваченого - Кондратенко В.В. – адвокат - Бухтоярова О.В., у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 вказуючи, що відсутні достатні на її думку підстави утримання під вартою обвинуваченого, відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України та вказуючи про необхідність врахування стану здоров`я обвинуваченого. На підтвердження відсутності ризику, щодо втечі за межі країни, долучила довідку про те, що обвинуваченому ОСОБА_2 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон на території Кіровоградської області не видавався. Крім того зазначила, щодо неприпустимості утримання особи під вартою, лише з підстав тяжкості покарання за інкриміновані особі кримінальні правопорушення. Вказала, що в обвинуваченого ОСОБА_2 наявна достатня кількість соціально-стримуючих факторів, які будуть сприяти його відповідній процесуальній поведінці. Заявила перед судом клопотання, щодо заміни обвинуваченому обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на альтернативний, тобто більш м`який, не пов`язаний із тримання під вартою, а саме особисте зобов`язання.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав думку захисника, зазначив, що заявлені прокурором ризики відсутні, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та задовольнити клопотання його захисника про зміну йому запобіжного заходу на більш м`який не пов`язаний із тримання під вартою.

Захисник обвинуваченого - Білобородько О.В. – адвокат - Ванджурак Р.В., у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 .. Вказуючи, що відсутні достатні на його думку підстави утримання під вартою обвинуваченого, відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, вказуючи, що тяжкість покарання не може буди підставою для продовження такого запобіжного заходу. Зокрема зазначив, що зміна обвинуваченими показів неможлива, оскільки обвинувачені, ще жодних показів не давали, вплив на експертів та свідків не можливий, оскільки жодних клопотань, щодо їх допиту не надходило. Заявив перед судом клопотання про зміну обвинуваченому обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на альтернативний, тобто більш м`який, не пов`язаний із тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав думку захисника та зазначив, що ризики вказані прокурором не мають аргументації, потерпілим у справі є юридична особа, як він може вплинути на юридичну особу, він уяви не має, заявлених у вказаній справі свідків він ніколи не бачив, допит експертів та спеціалістів у вказаному кримінальному провадженні ніхто не заявляв. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та задовольнити клопотання його захисника про зміну йому запобіжного заходу на більш м`який не пов`язаний із тримання під вартою.

Захисник обвинуваченого – ОСОБА_3 - адвокат Бородій В.Г. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказав, що в матеріалах кримінального провадження наявна копія довідки від 15.06.2016 р. за №7102002497 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, згідно якої ОСОБА_3 перебував на обліку за адресою АДРЕСА_3 , де дійсно проживав. Оголошуючи ОСОБА_3 у розшук було встановлено його місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , проте за вказаною адресою він не проживав. Вважає, що ризики, зазначені у клопотанні прокурора є надуманими та нічим не доведеними. Вказує, що переховування вважається тоді, коли особі стало відомо, що вона розшукується правоохоронними органами. Таких даних під час досудового розслідування не отримано відповідно і у клопотанні прокурора не зазначено. ОСОБА_3 не знав, що він розшукується. Крім того, сторона захисту не погоджується із існуванням ризику незаконного впливу на потерпілого, свідків, інших підозрюваних, обвинувачених, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні. Станом на сьогоднішній день всі свідки, яких сторона обвинувачення заявила - допитані судом, усі висновки експертів дослідженні. Жодний свідок показів щодо причетності ОСОБА_3 до кримінальних правопорушень не дав, жодний висновок експерта не вказує на причетність ОСОБА_3 . Зазначив, що стороною обвинувачення не надано доказів можливості впливу його підзахисного на інших підозрюваних, обвинувачених. Просив врахувати, що судимість у ОСОБА_3 погашена - підсудній звільнений від призначеного покарання, у зв`язку з закінченням іспитового строку. Крім того зазначив, що наявні і інші соціально-стримуючи фактори, такі які родина, наявність на утриманні малолітніх дитини матері інваліда 3-ї групи, постраждалою в наслідок Чорнобильської катастрофи. ОСОБА_3 має постійне місце проживання, тобто міцні соціальні зв`язки. Враховуючи наведене просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та просив змінити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, про що заявив відповідне клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав позицію свого захисника, вказав, що впродовж трьох років перебуває під вартою, просив змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за місцем проживання його сім`ї, за адресою: АДРЕСА_5 . Зазначив, що вказане житло, його сім`я орендує офіційно. У зв`язку з наведеним, просив клопотання захисника, щодо зміни запобіжного заходу на домашній арешт задовольнити, у задоволенні клопотання прокурора відмовити.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти доводів захисників, посилався на наявність реальних ризиків наведених стороною обвинувачення передбачених ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим просив у задоволенні клопотань захисників про зміну запобіжних заходів на більш м`які відмовити.

Представник потерпілого підтримав клопотання прокурора, просив продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим, у задоволенні клопотання захисників про зміну запобіжного заходу просив відмовити.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані суду клопотання, матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд, незалежно від наявності клопотань зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні закінчується в обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 07.05.2021 року та у обвинуваченого ОСОБА_3 22.05.2021 року.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Відповідно до ч.1. ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 178 КК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

У відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Згідно правової позиції викладеній у рішенні Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року по справі «Харченко проти України» (п. 80), при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Виходити з поняття «обґрунтована підозра», наведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).

При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об`єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».

В справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Як вбачається з об`єднаного кримінального провадження, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі зібраних доказів обгрунтовно обвинувачуються органом досудового розслідування у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 14 та ст. 113, ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 194, крім того ОСОБА_3 обгрунтовно обвинувачується органом досудового розслідування у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, а саме у організації та вчиненні готування до диверсії, тобто вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, за попередньою змовою групою осіб, організації та вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчинених шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, у пособництві в підробленні офіційного документа, який видається та посвідчується установою і який надає права.

У відповідності до положень ст. 12 КК України, кримінальні правопорушення у вчиненні яких ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується відносяться до проступку (ч.4 ст.358 КК України), нетяжкого злочину (ч.1 ст.358 КК України), тяжких злочинів ( ч.1 ст.263 КК України, ч.2 ст.194 КК України) та особливо тяжких злочинів (ст.113 КК України, ч.2 ст.258 КК України).

При цьому колегія суддів приймає до уваги принцип невинуватості особи, враховує повагу до особистої свободи і недоторканості особи, однак зважує ці принципи у сукупності із цілями і завданнями кримінального провадження, якими у відповідності до ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального правопорушення, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Під час перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 статті 177 КПК, у кримінальному провадженні щодо обвинувачення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд дійшов наступних висновків.

Ризик переховування від органу досудового розслідування/суду обумовлюється серед іншого можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування особи від суду.

Суд враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, в сукупності із іншими обставинами суттєво збільшує ризик втечі, а тому враховується при оцінюванні ризиків. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачені з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.

На користь реального існування вказаного ризику слід віднести ті обставини, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, в тому числі, до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Суд вважає, що небезпека переховування обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є переконливою. Колегія суддів враховує ту обставину, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обгрунтовано обвинувачуються у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень на території Закарпатської області, хоча мають зареєстроване місце проживання у Кіровоградській та Черкаських областях.

При цьому, колегія суддів враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 під час досудового розслідування даного кримінального провадження був оголошений в розшук та 08.08.2018 року був затриманий в порядку ст.191 КПК України на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду. Вказана обставина свідчить про існування ризику того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, повторно може вчинити дії, пов`язані із спробою переховування від органів досудового розслідування та суду.

Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_3 не переховувався від органів досудового розслідування спростовуються матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів, критично ставиться, до доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_2 , про те, що вказаний ризик спростовується інформацією, про відсутність в останнього паспорта громадянина України для виїзду закордон, оскільки факт переховування можливий не лише за межами території держави, а й в її межах, що залишає вказаний ризик цілком реальним.

Таким чином, продовжує залишатися реальним ризик того, що кожний з обвинувачених, перебуваючи на волі, зможе ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, потерпілих у кримінальному провадженні слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду отримуються усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). Вплив на вказаних осіб може бути здійснений шляхом застосування певного психологічного тиску і спонукання осіб до надання неправдивих свідчень, введення в оману суду та замовчування відомостей, які мають значення для даного кримінального провадження.

Ризик незаконного впливу на свідків, потерпілого, інших учасників по кримінальному провадженні підтверджується тим, що на даний час після об`єднання двох кримінальних проваджень в одне, та визначення нового складу колегії суддів для розгляду вказаного кримінального провадження суд знаходиться на початковій стадії судового розгляду та не перейшов до стадії дослідження доказів, та існує реальна необхідність допиту потерпілого та великого кола свідків, відтак, на переконання колегії суддів, існує об`єктивна реальність ризику можливого тиску обвинувачених на потерпілого та свідків, інших учасників кримінального провадження, які судом ще не допитані.

Суд враховує, що існує можливість впливу обвинувачених на іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 , матеріали щодо якого виділені в окреме провадження та який переховується від органів досудового розслідування.

При цьому колегія суддів критично ставиться до доводів сторони захисту, щодо не можливості впливу на ОСОБА_4 , матеріали щодо якого виділені в окреме провадження та який переховується від органів досудового розслідування, через те, що останній перебуває у розшук і його не може знайти навіть працівники СБУ.

Суд також не виключає, що обвинувачені можуть прийняти заходи щодо перешкоджання кримінальному провадженню шляхом незаконного впливу на інших учасників кримінального провадження, а саме експертів, якими проведено ряд судових експертиз, які як і інші докази, ще не досліджувались в судовому засіданні.

Наявність обґрунтованого ризику вважати, що обвинувачені можуть вчинити інше кримінальне правопорушення підтверджується тим, що оскільки, злочини, у вчиненні яких обвинувачуються, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були вчинені у співучасті з іншими особами, з залученням транспортних засобів, з використанням масок для обличчя, що свідчить про підготовку до вчинення злочину, вжиття заходів до невикриття та уникнення покарання, а також, можливість планування особами вчинення інших кримінальних правопорушень з використанням вказаних речей. При цьому колегія враховує, спосіб та характер вчинення даних кримінальних правопорушень .

Крім того колегія суддів враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше вже потрапляв в поле зору працівників правоохоронних органів, та відносно останнього ухвалювався обвинувальний вирок.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.1, п.3 та п.5 ч.1 ст.177 КПК України.

Суд враховує, що стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування цих обвинувачених, а також ризик їх впливу на інших учасників процесу, матеріали відносно яких було виділено в окреме провадження та на даний час знаходяться в розшуку або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов`язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти.

Суду не надано достатньо доказів, щодо обставин, які свідчать про наявність необґрунтованості обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень та наявність підстав вважати, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишаючись на волі, не будуть ухилятись від суду.

Інших істотних обставин, які би вказували на можливість розгляду питання обрання альтернативного запобіжного заходу обвинуваченим, стороною захисту не вказано. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

З огляду на наведене, колегія бере до уваги, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, зокрема санкція яких передбачає позбавленням волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої, яке має значний ступінь суспільної небезпеки, та значний резонанс у суспільстві, враховує особу обвинувачених, що ОСОБА_2 , є учасником бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовий пенсіонер, інвалід 3 групи, раніше не судимий, ОСОБА_1 є учасником бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимий, а також стан здоров`я обвинувачених, ОСОБА_3 , раніше не судимий в порядку ст. 89 КК України, має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований, позитивно характеризується, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину та матір інваліда 3 групи постраждалої від Чорнобильської АЕС.

При цьому щодо особи обвинуваченого ОСОБА_7 та посилання його захисника, про необхідність зміни запобіжного заходу через стан здоров`я останнього, колегія суддів вважає, що стороною захисту не надано доказів, що які б підтверджували факт наявності в обвинуваченого таких захворювань, що виключають тримання його під вартою, в медичних документах наявних в матеріалах справи не відображено будь-яких відомостей про неможливість його перебування під вартою в умовах СІЗО, та будь-яких інших доказів, у яких б достовірно вказувалось на те, що обвинувачений з огляду на захворювання не може триматися під вартою, не надано.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченими, інкримінованих їм злочинів, які є особливо тяжкими злочинами, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років, наявність суспільного інтересу в встановленні істини по справі, а також осіб обвинувачених.

Заслухавши учасників судового засідання, враховуючи вищенаведені ризики і обставини, які у своїй сукупності беруться до уваги судом при вирішенні питання про продовження обраного обвинуваченим запобіжного заходу, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, з метою запобігти ризикам, суд вважає, що обставини, зазначені при обранні запобіжного заходу продовжують існувати і по даний час, судове провадження не закінчено, перебуваючи на волі можуть ухилятися від явки до суду і виконання процесуальних рішень, а також перешкоджати встановленню істини у справі, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинувачених, запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити.

Таким чином, судом встановлені підстави, які передбачені КПК України, рішеннями ЄСПЛ та Конвенцією з прав людини, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого та ризик їх ухилення від суду. На даний період часу у суду відсутні дані які б свідчили про те, що більш м`який запобіжний захід забезпечить належної поведінки обвинувачених. При цьому, суд приймає до уваги термін перебування обвинувачених під вартою.

Колегія суддів враховує і те, що навіть якщо обвинувачені й не мають на меті ухилятися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити будь-які інші злочини, однак, обставини, за яких вчинені кримінальні правопорушення, їх тяжкість та інші наведені вище обставини, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, та у контексті даного кримінального провадження є ймовірність того, що обвинувачені можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обраний ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, а тому колегія суддів вважає, клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт та особисте зобов`язання необґрунтованим, з врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинувачених під вартою, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_2 , обвинуваченого ОСОБА_1 , обвинуваченого ОСОБА_3 в силу характеру інкримінованого обвинуваченим діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає доцільним продовження терміну тримання обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ..

Вимоги про дотримання розумних строків провадження також закріплені в окремій статті 28 КПК України. Так, забезпечення судового провадження в розумні строки покладено на суд.

Згідно із п.140 Рішення Європейського суду з прав людини від 21 жовтня 2010 року у справі «Петухов проти України» «розумність» тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії, як складність справи і поведінка заявника та відповідних органів влади.

На даний час розгляд кримінального провадження не завершено, та останнє перебуває на початковій стадії судового розгляду, після об`єднання двох кримінальних проваджень в одне та визначення нового складу колегії.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Маріянчук та інші проти України» зазначив, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Щодо визначення конкретного суспільного інтересу, який слід взяти до уваги при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу в цьому кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає, що обвинуваченим оголошено про підозру в скоєнні злочинів, які є найбільш небезпечними проти громадської безпеки, які створюють загальну небезпеку, пов`язані з можливістю заподіянням значної чи тяжкої шкоди життю і здоров`ю людей, власності, довкіллю, нормальному функціонуванню органів влади, підприємств, установ чи організацій, здатні дестабілізувати обстановку в суспільстві, викликати у людей паніку, почуття напруги і незахищеності, тощо.

Суд не відхиляє доводів на користь обвинувачених, але вважає, що у даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальних ризиків.

Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більшу вагу ніж правила про повагу до свободи особи. (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).

Колегія суддів враховує, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.

Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України.

У відповідності з п.1 ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Враховуючи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень насильницького характеру, внаслідок яких могла бути спричинена загибель осіб, суд приходить до висновку що відсутні підстави для визначення розміру застави.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.1, п.3 та п.5 ч.1 ст.177 КПК України.

Клопотання захисників про зміну запобіжного заходу, обраних стосовно обвинувачених, а також доводи в їх обґрунтування, не можна визнати такими, що ставлять під сумнів вище наведені висновки суду, а тому, колегія суддів вважає за необхідне у вказаних клопотаннях відмовити.

За таких обставин суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання обвинувачених під вартою.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176-178, 183, 327, 331, 372 КПК України, колегія суддів,

постановила:

У задоволенні заявленого клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Ванджурак Р.В., захисника ОСОБА_2 - Бухтоярової О.В., захисника ОСОБА_3 – Бородій В.Г. про зміну запобіжного заходу, обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовити.

Клопотання прокурора відділу прокуратури Закарпатської обласної прокуратури Гіряк Д.І. про продовження дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів – з 26 квітня 2021 року по 24 червня 2021 року включно.

Продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів – з 26 квітня 2021 року по 24 червня 2021 року включно.

Продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів – з 26 квітня 2021 року по 24 червня 2021 року включно.

Копію ухвали для виконання направити начальнику Закарпатської установи виконання покарань № 9 та прокурору Закарпатської обласної прокуратури для контролю.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено та оголошено 27 квітня 2021 року о 16.30 год.

Головуючий суддя К.С. Дегтяренко

Судді Н.І. Зарева

М.М. Крегул