Рішення № 96604283, 27.04.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/6140/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.04.2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Бедьо В.І.

за участі секретаря судових засідань – Пазяк С.М.

розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, за наступними підставами.

Відповідно до укладеного договору № б/н від 29.01.2009 року, відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500.00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому був збільшений до 7100.00 грн.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві.

Позивач зазначає у позовній заяві, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, що встановлений Договором.

Позивач вказує на те, що в порушення умов кредитного договору відповідач не виконувала покладені на неї кредитним договором зобов`язання.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 станом на 31.03.2019 року має заборгованість – 190 158,67 грн., яка складається з наступного: 6618,34 грн. – заборгованість за тілом кредита, 180 640,33 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 2900,00 грн. – заборгованість за пенею.

Позивач звертає увагу суду на те, що законодавством не передбачено вимагати повернення тільки повної суми боргу і тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати будь-яку частину заборгованості за кредитом. У зв`язку з чим позивач вважає за необхідне звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача в розмірі 131198,11 грн., яка складається з наступного: 6618,34 грн. – заборгованість за тілом кредита, 124 579,77 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом з 29.01.2009 по 01.09.2019 рік.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.01.2009 року у розмірі 131198,11 грн. та судові витрати у розмірі 2102.00 гривень.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою суду від 09.07.2020 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

В судове засідання представник позивача не з`явився, хоч був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, однак зі змісту позову вбачається, що такий просить розглядати справу без його участі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Разом з тим суд констатує, що 04.03.2021 року представник позивача ОСОБА_2 подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог. Так, сторона позивача ставить вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 29.01.2009 року в розмірі 18 736,72 грн., яка складається з наступного: 6618,34 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 12 118,38 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоч була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, відзиву на позов чи заяв про відкладення судового розгляду до суду не подала.

Відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Дослідивши зміст позовної заяви, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Як зазначає позивач, відповідно до укладеного договору № б/н від 29.01.2009 року, відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500.00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому був збільшений до 7100.00 грн.

Даний Кредитний договір, за посиланнями позивача, складається із заяви Позичальника та Умов та правил надання банківських послуг, копії яких додані до позовної заяви( а.с. 22-33).

Позивач стверджує, що станом на 31.03.2019 року відповідач мала заборгованість – 190 158,67 грн., яка складається з наступного: 6618,34 грн. – заборгованість за тілом кредита, 180 640,33 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 2900,00 грн. – заборгованість за пенею.

Позивач звертає увагу суду на те, що законодавством не передбачено вимагати повернення тільки повної суми боргу і тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати будь-яку частину заборгованості за кредитом. У зв`язку з чим позивач вважає за необхідне звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача в розмірі 131198,11 грн., яка складається з наступного: 6618,34 грн. – заборгованість за тілом кредита, 124 579,77 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом з 29.01.2009 по 01.09.2019 рік.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.01.2009 року у розмірі 131198,11 грн.

Разом з тим під час розгляду даної справи представник позивача подала до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог. Так, сторона позивача ставить вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 29.01.2009 року в розмірі розмірі 18 736,72 грн., яка складається з наступного: 6618,34 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 12 118,38 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Дослідивши надані стороною позивача письмові докази на підтвердження позовних вимог, суд встановив наступне.

В заяві позичальника ОСОБА_1 від 29.01.2009 року процентна ставка не зазначена.

Пред`являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку та довідки про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 29.01.2009 року також послався на довідку про надання ОСОБА_1 кредитних карток та надав виписку за наданими кредитними картковими рахунками за договором б/н станом на 09.04.2020 року.

Факт отримання відповідачем вказаних у довідці кредитних карток, як і виписка по рахунках відповідача, що надані банком як докази користування ОСОБА_1 кредитними коштами відповідачем не спростовано.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , останній було встановлено кредитний ліміт в розмірі 500 грн., який в подальшому змінився до 6620,00 грн.

Відповідно надана позивачем виписка по кредитному рахунку підтверджує факт користування ОСОБА_1 грошовими коштами в межах наданого кредитного ліміту.

А згідно довідки про надання кредитних карток ОСОБА_1 вбачається, що позивачем перевидавались кредитні картки, так датою відкриття останньої картки зазначено 26.07.2012 року з терміном дії до 03.16 року.

Як вже попередньо встановлено судом відповідно до укладеного договору № б/н від 29.01.2009 року, сторонами узгоджено сплату відсотків,пені, штрафів за користування кредитом ( а.с. 23)

Вивчивши надані стороною позивача розрахунки заборгованості за договором б/н від 29.01.2009 року судом встановлено, що позивач АТ КБ «ПриватБанк» продовжив нарахування відсотків та пені і після закінчення строку дії кредитного договору, тобто після 03.16 року, внаслідок чого нарахував відповідачу заборгованість в розмірі 180 640,33 грн.

Суд констатує, що станом на дату закінчення строку дії кредитної картки тобто 03.16 р. заборгованість по кредиту у ОСОБА_1 згідно наданих позивачем розрахунків складалася з тіла кредиту -6485,06 грн., 360,34 грн. – нарахованих відсотків на залишок кредитної заборгованості, 1709,74 грн. - нарахованих відсотків на залишок простроченої заборгованості.

Також судом вивчено новий розрахунок, наданий стороною позивача станом на 28.01.2021 року, з якого вбачається, що 09.10.2020 року ОСОБА_1 внесла на погашення заборгованості за кредитним договором суму грошових коштів у розмірі 171421,95 грн.

Дослідивши складові кредитного боргу, зазначені позивачем, суд встановив, що внесеною відповідачем суму грошових коштів погашено заборгованість по пені.

Із заяви про зменшення позовних вимог а також із розрахунку, наданого стороною позивача станом на 28.01.2021 року вбачається, що позивач вважає, що відповідач повинна ще сплатити заборгованість за кредитним договором б/н від 29.01.2009 року в розмірі 18 736,72 грн., яка складається з наступного: 6618,34 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 12 118,38 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Вивчивши вказані вимоги, суд приходить до переконання, що такі вимоги суперечать чинному законодавству та не підтверджені жодними належними доказами.

Так суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що умовами кредитного договору сторони погодили нарахування відсотків та пені після закінчення строку дії кредитного договору.

Також суд враховує, що згідно позовних вимог та розрахунку заборгованості, що надані позивачем, такий не ставив вимог про стягнення грошової суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Крім того суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що після закінчення строку дії кредитної картки, а саме після 03.16 року кредитний договір був пролонгований і позивач продожувала користуватись кредитними коштами, отримала нову кредитну картку тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання(коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першоюстатті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положеннястатті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановленістаттею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першоїстатті 1048 ЦК Україниі охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другоїстатті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено устатті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертоїстатті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першоюстатті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені устатті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Положеннями ст. 5 ЦПК України регламентовано, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, узагальнюючи все вищезазначене суд додатково звертає увагу на те, що наданими позивачем доказами підтверджується, що 09.10.2020 року ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору внесла суму грошових коштів у розмірі 171 421,95 грн., тобто суму грошових коштів, що значно перевищує загальну суму заборгованості, яка зафіксована позивачем у наданому розрахунку боргу станом на дату закінчення строку дії кредитного договору, тобто на 03.16 рік.

Додатково суд звертає увагу на те, що предметом розгляду даної справи була заборгованість відповідача у розмірі 131 198.11 грн., яку судячи з розрахунку відповідач погасив.

З цих підстав вимоги банку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 18 736,72 грн., яка складається з наступного: 6618,34 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 12 118,38 грн. - заборгованість за простроченими відсотками суд вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Питання щодо сплаченого позивачем судового збору вирішується у відповідності до вимог частини першої статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 3, 207,526, 549, 551,626,628, 633, 634,638,1049,1050,1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Відомості про учасників судового розгляду:

Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Чопським ВМ Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області 18.03.1999 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.04.2021 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області В.І. Бедьо