Рішення № 96585874, 01.04.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/45363/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

при секретарі судових засідань - Москаленко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Приватного підприємства "ВІ АЙ ПІ ДЕПАРТАМЕНТ" до ОСОБА_1 про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2018р. позивач звернувся до суду з позовом про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування позову посилається що в соціальній мережі «Фейсбук» на сторінці «Українське товариство оцінювачів» і та на власній сторінці Відповідачки в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 яка мала назву « ІНФОРМАЦІЯ_1 » міститься негативна інформація, яка принизила ділову репутацію, в результаті призвело до великої кількості запитів, перевірок, що значно ускладнило роботу.В зв`язку з чим, просить визнати недостовірною та такою, що завдає шкоди його діловій репутації інформацію, що поширена Відповідачкою ІНФОРМАЦІЯ_2 на сторінці «Українське товариство оціновачів» та на своїй власній сторінці у соціальній Інтернет-мережі «Фейсбук». Зобов`язати Відповідачку припинити поширювати недостовірну інформацію та видалити недостовірну інформацію . Зобов`язати Відповідачку спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на вказаних сторінках в «Фейсбук» відсканованої резолютивної частини рішення суду під назвою «Спростування» з посиланням на спростовану публікацію. Стягнути з Відповідачки на його користь моральну шкоду 10 000 грн. Стягнути з Відповідачки судові витрати: витрати на професійну правову допомогу 20 000 грн., 2 000грн.- витрати, пов`язані з замовленням експертного висновку, 3 171 грн. - судовий збір.Представник позивача просив розглядати в відсутність, позов підтримав.

Представник відповідача просила розглядати в відсутність, надала пояснення. Вказувала , що Відповідачка поширила допис народного депутата Верховної Ради України 8 скликання, Голови комітету з питань промисловості та підприємництва у Верховній Раді України з 27 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року ОСОБА_2 . Позовні вимоги до ОСОБА_2 не пред`являлись.

Ухвалою Печерського районного суду м.Кєва від 2.10.2018р. відкрито провадження в порядку загального.

Ухвалою Печерського районного суду м.Кєва від 13.09.2019р. призначено до розгляду.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до слідуючого.

Судом встановлено , що в соціальній мережі «Фейсбук» на сторінці «Українське товариство оцінювачів» і та на власній сторінці Відповідачки в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2, яка була запозичена зі сторінки ОСОБА_3 та мала назву « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на ІНФОРМАЦІЯ_4»була поширена інформація Приватного підприємства "ВІ АЙ ПІ ДЕПАРТАМЕНТ".

Відповідачка вказувала , що поширила допис народного депутата Верховної Ради України 8 скликання, Голови комітету з питань промисловості та підприємництва у Верховній Раді України з 27 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частинами першою, другою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Цим конституційним положенням відповідають приписи Цивільного кодексу України, якими встановлено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (абзац перший частини першої статті 302).

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).

За змістом ст.37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (текст спростування має надати заявник (Позивач). В позові такий текст відсутній, тому, враховуючи принцип диспозитивності, в цій частині позов також не може бути задоволений.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Правильність думки чи оцінки тієї чи іншої особи може бути предметом думки, оцінки інших осіб, але не предметом повноважень судової влади. Вони можуть оспорюватись у порядку полеміки, у тому числі й у друкованому засобі, по радіо чи в телепередачі або іншим адекватним способом. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Також відсутні підстави для спростування достовірної інформації.

Згідно зі статтею 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди зобов`язані застосовувати при розгляді справ Конвенції та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно частини 1 статті 2 Закону, рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, зокрема, честь, гідність

і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до статті 277 ЦК України спростуванню підлягає лише недостовірна інформація. Відповідно, спростуванню підлягають тільки фактичні обставини, яких не існувало, або які викладені неправдиво.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18) зазначено: «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування».

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року №638/10981/16-ц суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та на підставі поданих сторонами доказів, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина третя статті 12, частина перша статті 13, частина перша статті 81 ЦПК України), а отже суд за власною ініціативою не мав повноважень відокремлювати окремі частини спірних фрагментів висловлювань від інших, а також виділяти частину вимог, яка стосується фактологічної інформації від тієї частини вимог, що стосується оціночних суджень, а також від тієї інформації, яка взагалі не має негативного характеру щодо позивача, що призвело б до порушення принципу змагальності сторін та диспозитивності при розгляді цієї справи.

Позивач просить визнати недостовіною інформацію, розміщену в дописі. Зміст допису свідчить про те, що він складається з оціночних суджень щодо конктеної події. Крім того позивач не зазначає яку конкретно інформацію він просить спростувати , тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди є безпідставними , не знайшли підтвердження в судовому засіданні, не встановлено порушень прав позивача, які б підлягали захисту.

Відповідно до ст..141 ЦПК України, в зв`язку з відмовою в позові судові витрати не відшкодовуються позивачу.

Керуючись ст..201,277 ЦК України, 4ст. ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові Приватного підприємства "ВІ АЙ ПІ ДЕПАРТАМЕНТ" до ОСОБА_1 про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Дата складання повного тексту рішення 14.04.2021р.

Суддя Остапчук Т.В.