Ухвала суду № 96581349, 26.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

26 квітня 2021 року Справа №520/6892/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ніколаєва О.В., розглянувши позовну заяву і додані до неї документи

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А0501

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 21.04.2021 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0501 (далі по тексту - відповідач, вулиця Горішного, 142, місто Чугуїв, 63505, код ЄДРПОУ: 24976272), в якому просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність та зобов`язати позивача нарахувати і виплатити позивачу підйомні допомоги за кожну дату прибуття до нового місця дислокації військової частини:26.09.2016, 10.10.2016, 06.11.2017, 12.03.2018, 02.04.2018, 10.05.2018, 24.12.2018, 08.07.2019, 23.03.2020 виходячи з відповідного посадового окладу, окладу за військове звання та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіряючи матеріали позовної заяви на їх відповідність зазначеним процесуальним вимогам, суд дійшов висновку, що позовна заява не відповідає вимогам вказаних норм з наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли внаслідок невиплати позивачеві підйомної допомоги, пов`язаної зі зміною дислокації військової частини, у порядку, визначеному наказами Міністерства оборони Про затвердження Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України» від 22.10.2001 №370 та «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги» від 05.02.2018 №45.

Оскільки усі вимоги заявника витікають із проходження публічної служби, то за загальним правилом до таких вимог підлягає застосуванню строк давності звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто один місяць.

Винятком є вимоги, на які поширюється стаття 233 Кодексу законів про працю України (оплата праці).

Однак, згідно висновку Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №802/1854/17-а підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом допомоги, яка виплачується за певних умов при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт.

До того ж відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суду при вирішенні даного спору належить керуватись і правовою позицією постанови Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №620/1982/19, де указано, що вимоги у сфері публічної служби мають заявлятись у строк передбачений частиною п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, адже законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

До суду позов направлений поштою 20.04.2021 та згідно відбитку штампу реєстрації вхідної кореспонденції надійшов до суду 21.04.2021, тобто поза межами строків визначених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач зазначає, що строк звернення до суду ним не пропущений, оскільки підйомна допомога входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а отже на неї не поширюються строки, визначені статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте зазначене твердження, з огляду на викладені обставини, суд вважає необґрунтованим.

При цьому, позивачем разом з позовною заявою надано заяву про поновлення строків звернення до суду. В обґрунтування якої зазначив, що про порушення своїх прав він дізнався 05.03.2021, коли побачив відповідні накази про передислокацію у військовослужбовця ОСОБА_2 , який звернувся до суду з відповідним позовом до військової частини А0501 (справа №520/2390/21). Просив суд визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити пропущений строк.

Поважними причинами пропуску строку на звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. В матеріалах позовної заяви докази таких обставин відсутні.

Суд також критично відноситься до тверджень позивача, що про порушення своїх прав йому стало відомо зі змісту рішення суду по аналогічній справі, оскільки правовідносини, які були досліджені у межах справи №520/2390/21, не стосувались та не зачіпали прав безпосередньо позивача.

Суд враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Суд зазначає, що наведені позивачем підстави поважності пропущення строку звернення до суду ґрунтуються виключно на власному розумінні позивача поважності причин пропущення процесуального строку. Наведені факти не свідчать про поважність пропущення строку звернення до суду з адміністративним позовом. Підстави, вказані позивачем у заяві, визнаються судом неповажними.

Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку

Таким чином, усуваючи недоліки позовної заяви позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку.

Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вказані недоліки позивач може усунути у десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку разом з доказами.

Згідно з частиною третьою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Керуючись статтями 123, 160, 161, 169, 241 – 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

У Х В А Л И В:

Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.

Встановити ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Попередити ОСОБА_1 про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Ніколаєва