Рішення № 96581288, 27.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 р. Справа № 520/2904/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про стягнення сум, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Харківської обласної прокуратури, в якому просить суд:

- стягнути з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України «Про прокуратуру», що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 1 287 242,83 грн. (один мільйон двісті вісімдесят сім тисяч двісті сорок дві гривні 83 копійки) з відрахуванням необхідних податків та зборів за період з 01.07.2015 по 27.08.2019 включно;

- стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28.08.2019 по дату остаточного розрахунку виходячи з розрахунку середньої заробітної плати у місячному розмірі - 62 332,86 грн. (шістдесят дві тисячі триста тридцять дві гривні 86 копійок) та денному розмірі - 3 040,63 грн. (три тисячі сорок гривень 63 копійки) з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів;

- на підставі ст. 371 КАС України звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього розміру недоотриманої заробітної плати за один місяць у розмірі 25 744,86 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот сорок чотири гривні 86 копійок).

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що діями Держави України було порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”, ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою суду від 01.03.2021 відкрито спрощене провадження по справі відповідно до ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог та зазначив, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач, у спірних відносинах, був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26.03.2020 №6-р/2020 по справі №1- 223/2018(2840/18) не можуть бути підставою для перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з 01.07.2015 по 27.08.2019 відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а відтак, позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав свою правову позицію, викладену в позовній заяві, просив суд задовольнити позовна вимоги у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд установив такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури Харківської області.

З 23.07.2009 (наказ прокурора Харківської області від 23.07.2009 №920к) по 27.08.2019 (наказ прокурора Харківської області від 29.07.2019 №1614к) позивач працював на різних посадах в органах прокуратури Харківської області, зокрема: з 20.01.2015 по 13.06.2017 на посадах старшого прокурора та прокурора різних відділів прокуратури Харківської області (регіональної прокуратури) згідно наказів прокурора Харківської області від 20.01.2015 №181к, від 06.08.2015 №2092к, від 05.01.2016 №64к та від 13.04.2016 №624к; з 13.06.2017 по 27.08.2019 на посаді заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №6 Харківської області згідно наказів прокурора Харківської області від 13.06.2017 №957к та від 29.07.2019 №1614к.

Наказами Генерального прокурора України від 10.07.2014 №999к позивачу також присвоєно класний чин юриста 1 класу, від 13.07.2017 № 123к - молодшого радника юстиції.

Наказом прокуратури Харківської області від 28.07.2019 року №1614к звільнено позивача з посади заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №6 Харківської області та органів прокуратури з 27.08.2019 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням (п.7 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру").

Згідно наказу Генерального прокурора від 03.09.2020 №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» прокуратуру Харківської області перейменовано у Харківську обласну прокуратуру .

Позивач вважає протиправними дії Харківської обласної прокуратури в частині нарахування посадового окладу у розмірі, що є меншим, ніж встановлений ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”. Крім того, позивач вважає, що відповідач також зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28.08.2019 по дату остаточного розрахунку. Вказане слугувало підставою для звернення до суду за захистом свої прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року “Про прокуратуру” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1697-VII).

Частини 1, 2, 3, 7 та 9 статті 81 Закону №1697-VII визначали, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стаття 89 Закону №1697-VII визначала, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Відповідно до статті 90 Закону №1697-VII, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Частина 2 статті 8 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року “Про оплату праці” встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону.

Відповідно до статті 13 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року “Про оплату праці”, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”, затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Крім того, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.

Видатки, пов`язані з реалізацією Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.

Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” (набрали чинності з 01 січня 2015 року) встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII “Перехідні положення” Закону України “Про прокуратуру” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року “Про Державний бюджет України на 2015 рік” (набрав чинності з 01 січня 2015 року) установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України “Про прокуратуру” (Голос України, №206 від 25 жовтня 2014 року) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

Закон України №80-VIII від 28 грудня 2014 року “Про Державний бюджет України на 2015 рік” та Закон України №79-VIII від 28 грудня 2014 року “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” прийняті пізніше Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року “Про прокуратуру”, а тому, у 2015 році норми і положення Закону України “Про прокуратуру” щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України, правові позиції якого викладені у постановах від 04 листопада 2015 року № 21-1461, від 30 березня 2016 року № 21-271а16, від 13 липня 2016 року № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №825/575/16, від 21 березня 2018 року №817/548/16, від 21 листопада 2018 року № 808/2163/17, від 16 січня 2019 року №804/217/17, від 27 лютого 2019 року №809/982/16, та №824/490/16 від 05 травня 2020 року. Правова судова позиція з цього спірного питання є сталою.

З огляду на нарахування позивачу у спірний період заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”, тобто, з урахуванням положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року “Про Державний бюджет України на 2015 рік” та Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин”, у розмірі встановленому законом, суд дійшов висновку, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеної законом.

Щодо доводів позивача стосовно протиправності не нарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”, з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), суд зазначає наступне.

Так, рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру”, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру”, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, як частиною 2 статті 152 Конституції України, так і частиною 1 статті 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні №20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про внесення змін до Конституції України” №2222-IV від 8 грудня 2004 року (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні у рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Суд вважає, що рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року на спірні правовідносини щодо стягнення з Держави України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту, не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна правова позиція також міститься у постановах Верховного Суду №820/2462/17 від 23 січня 2019 року, у справі №804/3790/17 від 25 липня 2019 року, у справі №818/45/1 від 04 червня 2020 року, у справі №826/18228/16 від 27 жовтня 2020 року, які враховуються судом при вирішенні справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України «Про прокуратуру», що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 1 287 242,83 грн. з відрахуванням необхідних податків та зборів за період з 01.07.2015 по 27.08.2019 включно задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги стосовно стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 28.08.2019 по дату остаточного розрахунку виходячи з розрахунку середньої заробітної плати у місячному розмірі - 62 332,86 грн. та денному розмірі - 3 040,63 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів, також не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги заявлені позивачем внаслідок його міркувань стосовно недоотриманої ним частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 27.08.2019.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені ним судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, адреса: 61001, м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4) про стягнення сум - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Шевченко О.В.