Рішення № 96581013, 28.04.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 квітня 2021 року м. Рівне №460/748/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0010907-0416-1704 від 09.12.2020.

Згідно з позовною заявою, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що податкове повідомлення-рішення № 0010907-0416-1704 від 09.12.2020 по нарахуванню податкових зобов`язань за платежем “податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості” є протиправним та необґрунтованим, з огляду на що підлягає скасуванню в судовому порядку. Так, сторона позивача доводить, що норма підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачала, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Відтак, рішення Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 27.06.2018 року № 324 “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік”, яким визначено ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, не підлягало застосуванню в 2019 році. За усього наведеного, позивач просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0010907-0416-1704 від 09.12.2020, а також стягнути на свою користь судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 908,00 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.

Ухвалою суду від 10.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Згідно з відзивом на позовну заяву Головного управління ДПС у Рівненській області як відокремленого підрозділу ДПС України, сторона другого відповідача позов не визнає. В обґрунтування заперечень покликається на те, що посадовими особами контролюючого органу встановлено, що за фізичною особою ОСОБА_1 як за власником обліковується нежитлове приміщення: будівлі промисловості та склади площею 392,7 м2, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі інформації щодо ставки податку Головним управлінням ДПС у Рівненській області винесено для позивача податкове повідомлення-рішення №0010907-0416-1704 від 09.12.2020, яким визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік на загальну суму 24581,06 грн. При прийнятті вказаного податкового повідомлення-рішення застосовано ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2019 рік встановлену рішенням Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 27.06.2018 року № 324 “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік”. Також сторона відповідача доводить, що застосована в оспорюваному рішення ставка податку в повній мірі відповідає положенню підпункту 266.5.1. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України. Вказує, що Головне управління ДПС у Рівненській області, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяло на підставі та в межах повноважень, обґрунтовано і правомірно, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Позивачем було подано відповідь на відзив, у якій вона вказала на безпідставність висновків податкового органу.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді розгляд справи було перенесено на 21.04.2021.

Ухвалою суду від 21.04.2021 продовжено розгляд справи № 460/748/21 у письмовому провадженні.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.06.2011 та Витягу про державну реєстрацію прав № 30453287 станом на 30.06.2011 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення, склад по виготовленню інвентаря (в літ. Б), загальною площею 392,7 кв.м. в АДРЕСА_1 . Вказане приміщення належить позивачу з 30.06.2011 і по даний час.

09.12.2020 Головне управління ДПС у Рівненській області винесло податкове повідомлення - рішення № 0010907-0416-1704, згідно з яким визначило ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем “податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості” за 2019 рік в розмірі 24581,06 грн.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зауважує на такому.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014, яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 вказаного Кодексу, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Як передбачено підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пунктом 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції до внесення змін за Законом №466-IX від 16.01.2020, що набрали чинності з 01.07.2020) встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

В підпункті 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України також зазначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Тобто, за загальним правилом, будь-які зміни в систему оподаткування, для того, щоб їх дія розпочалася з початку нового бюджетного періоду (в даному випадку з 01.01.2019) повинні бути прийняті та набрати чинності не пізніше 30.06.2018.

27.06.2018 Тараканівська сільська рада Дубенського району Рівненської області прийняла рішення № 324 “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік”, яким установлено ставки та пільги із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік на території Тараканівської сільської ради.

Додаток 1 до вищевказаного рішення містить Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які визначаються за 1 кв. метр (у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати) окремо для юридичних і фізичних осіб в залежності від типу (виду, класу) об`єкта нерухомості усіх місць розташування (зональності).

Згідно з пунктом 2 вищевказаного рішення воно застосовується з 01.01.2019.

Вказане рішення Тараканівської сільської ради опубліковане в газеті “Вісті Дубенщини”, № 28 (149) 19.07.2018 та розміщено на сайті Державної фіскальної служби України.

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішення Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області № 324 “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік” прийнято поза межами строку, визначеного підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у відповідній редакції).

В той же час, пунктом 3 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році” №2245-VIII від 07.12.2017 установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” №1160-IV від 11.09.2003.

Буквальний зміст вказаної норми свідчить на користь того, що органам місцевого самоврядування, у тому числі і радам об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надано право після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України, як і Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Отже зазначена норма не обмежує право вказаних вище органів місцевого самоврядування визначати дату набрання чинності чи застосування прийнятого у 2018 році рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Аналогічні норми були передбачені в законодавстві і в 2016 році (Закон №№909-VІІІ від 24.12.2015) та в 2017 році (Закон №1791-VIII від 20.12.2016)

Таким чином, у 2018 році, аналогічно попереднім рокам, зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення (зміну ставок) місцевих податків та зборів. І у разі прийняття органом місцевого самоврядування у 2018 році рішення про встановлення (зміну ставок) місцевих податків і зборів на 2019 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік. Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов`язок особи сплатити податок за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення (зміну ставок) відповідного податку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.09.2018 по справі №820/5457/17, від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” №280/97-ВР від 21.05.1997, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

В межах спірних правовідносин прийняте Тараканівською сільською радою Дубенського району Рівненської області рішення № 324 “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік” є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого воно є обов`язковим, як для позивача, так і для відповідача у справі.

Слід зауважити, що позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким в тому числі керувалася сторона відповідача приймаючи оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог доводилося про порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України – принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу – органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків. Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Суд звертає увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким змінилися ставки податку до об`єкту оподаткування, не є предметом оскарження в цій справі. Повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною “правовстановлюючою” компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Вирішуючи даний спір суд також застосовує правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 15.05.2019 по справі №825/1496/17. Так, Верховний Суд визнав, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими. Відтак, навіть за наявності порушення принципу стабільності шляхом прийняття радою рішення на виконання норм Закону №909-VІІІ (оскарження якого на предмет правомірності, законності не здійснене), без участі контролюючого органу в процесі внесення змін до порядку застосування пільги зі сплати податку до об`єкту оподаткування, враховуючи чинність такого рішення ради на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, Верховний Суд також зазначив, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України). Пунктом 21 рішення ЄСПЛ у справі Федоренка проти України від 30 червня 2006 року зазначено, що, відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й “виправданих очікувань” від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, “законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право”. Таким чином, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України породжує у платників податків обґрунтовані “законні очікування” щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього, хоча й платник податків не має права на позов про скасування законодавчих змін, однак може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред`явленням позову про відшкодування шкоди. У даному ж випадку, Суд констатував, що позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким в тому числі керувався відповідач приймаючи податкові повідомлення-рішення. ЄСПЛ у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади. Отже хоча держава, володіючи податковим суверенітетом, має право встановлювати норми, змінювати і скасовувати раніше встановлені нею норми поведінки, проте у неї відсутні гарантії чи імунітет від вимог щодо відшкодування шкоди (якщо заподіяння таких буде доведене) платникам податків, які виникли у зв`язку з порушенням їхніх законних очікувань через такі дії чи рішення органів державної влади. За вказаних обставин у даній справі можливо й порушено вказаний принцип, однак це само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкових повідомлень-рішень, при винесенні яких відповідачем дотримано приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи усе наведене вище, суд приходить до висновку, що Головне управління ДПС у Рівненській області приймаючи податкове повідомлення-рішення №0010907-0416-1704 від 09.12.2020, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Підсумовуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0010907-0416-1704 від 09.12.2020, згідно з яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем “податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості” за 2019 рік в розмірі 24581,06 грн., в повній мірі відповідає визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак до скасування не підлягає.

За наведеного в позові належить відмовити повністю.

З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для присудження позивачу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 43142449, вул. Відінська,12, м. Рівне, 33023) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0010907-0416-1704 від 09.12.2020, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 28 квітня 2021 року

Суддя Д.П. Зозуля