Рішення № 96580974, 28.04.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 квітня 2021 року м. Рівне №460/1053/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1671 про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач), звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1671 (далі - відповідач) в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2018 року по 18 січня 2021 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2018 року по 18 січня 2021 року в сумі 39337,20грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Командувача військ ОК «Захід» № 145 від 21.06.2018 року відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті за пунктом «5» (за станом здоров`я) позивач був звільнений з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу. 21 серпня 2018 року наказом командира військової частини А1671 № 207 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Проте, в день виключення зі списків особового складу частини, із позивачем, не був проведений повний розрахунок, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення за 2014 – 2018 роки, що підтверджується рішеннями суду. Таку індексацію у повному розмірі позивач отримав лише 18 січня 2021 року. 25 січня 2021 року позивач звернувся до відповідача зі зверненням нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 21.08.2018 по 18.01.2021, однак у вказаному відповідачем було відмовлено, в зв`язку з чим і подано позов до суду. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти позову. Свої заперечення аргументує тим, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Також зазначає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

22.02.2021 ухвалою суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

28.09.2020 позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи довідки про заробітну плату (грошового забезпечення) позивача № 485 від 30.09.2019 читабельного змісту .

05.04.2021 від відповідача надійшов відзив на позов.

Позивач відповідь на відзив не подав.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені у заявах по суті, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив таке.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у різних військових частинах та в подальшому згідно наказу Командувача військ ОК «Захід» № 145 від 21.06.2018 року відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті за пунктом «5» (за станом здоров`я) позивач був звільнений з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу.

21 серпня 2018 року наказом командира військової частини А1671 № 207 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі № 460/1381/19 позовні вимоги позивача задоволено частково, зокрема, зобов`язано Військову частину А1671 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день звільнення - 21 серпня 2018 року.

Рішення суду набрало законної сили 05.11.2019.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 у справі № 460/3058/20 позовні вимоги позивача задоволено частково, зокрема, зобов`язано Військову частину А1671 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.02.2018 з врахуванням проведених виплат, з встановленням базового місяця - січень 2008 року.

Рішення суду набрало законної сили 11.01.2021.

За вищевказаним рішенням суду 18 січня 2021 року заборгованість в сумі 101871,33грн була виплачена позивачу, що підтверджується копією виписки по надходженню по платіжній картці від 19.01.2021 року та не заперечується відповідачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення даного спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

З матеріалів справи слідує, що підставою для звернення до суду позивача слугувало те, що відповідач станом на день виключення позивача із списків особового складу частини - 21.08.2018 не виплатив останньому належних грошових сум та компенсацій при звільненні, а саме: індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 21.08.2018.

В той же час, на підставі поданих суду доказів встановлено, що індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 21.08.2018 в сумі 101871,33грн була виплачена позивачу 18.01.2021. Вказані обставини підтверджуються випискою з карткового рахунку позивача від 19.01.2021.

Позаяк, виплата індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби проведена відповідачем 18.01.2021, то фактично затримка у розрахунку склала з 21.08.2018 по 18.01.2021 (882 дні).

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправні дії.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд, на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (надалі також - Порядок № 100).

Абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки № 3/330 від 01.04.2021 про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення позивача за два останні повні місяці (червень і липень 2018) позивачу нараховано грошове забезпечення у такому розмірі: 13648,60грн за червень 2018 та 11085грн за липень 2018, що за два місяці становить 24733,60грн. Середньоденна заробітна плата становить 405,47грн.

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 357624,54грн (405,47 х 882), а не 39337,20грн як зазначає позивач. При цьому, суд зауважує, що позивач, визначивши у позовних вимогах середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.08.2018 року по 18.01.2021 року в сумі 39337,20грн, не надав суду жодних розрахунків такої суми. З огляду на це, суд позбавлений можливості визначити правильність розрахунку позивача в зазначеній ним сумі, тому, навів свій розрахунок, який відповідає нормам, наведеним у Порядку № 100.

Також враховуючи, що невиплачена станом на день звільнення індексація грошового забезпечення становить 101871,33грн, яка виплачена через 882 дні, є меншою ніж середній заробіток за весь час затримки розрахунку (357624,54грн), суд вважає за потрібне провести розрахунки із застосуванням до даних правовідносин принципу співмірності.

Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 101871,33грн / 357624,54грн (сума виплаченої індексації грошового забезпечення /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,2849. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 405,47грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,2849 х 882 (дні затримки розрахунку) = 101887,23грн.

Наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною, тому саме такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд уважає, що позивач, визначаючи вимогу зобов`язального характеру для відповідача щодо нарахування та виплати конкретної суми, обрав неправильний спосіб захисту своїх прав.

Тому, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, суд уважає за необхідне прийняти рішення в інший спосіб, відновивши порушене право шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2018 року по 18 січня 2021 року та стягнення з відповідача на користь позивача середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2018 року по 18 січня 2021 року в сумі 101887,23грн. При цьому, наведений спосіб захисту не суперечить вимогам чинного законодавства.

Підстави для відшкодування судових витрат у порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини А1671 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2018 року по 18 січня 2021 року.

Стягнути з Військової частини А1671 на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 серпня 2018 року по 18 січня 2021 року в сумі 101887,23грн (сто одна тисяча вісімсот вісімдесят сім гривень, 23коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

2) Відповідач – Військова частина А1671 (вул. Соборна, 231, м. Рівне, Рівненська обл., 33001; ЄДРПОУ 07726579).

Суддя Т.О. Комшелюк