Рішення № 96580470, 27.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11943/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участі секретаря Захарчук О.В.

представника позивача Базилєвої Ю.О.

представника відповідача Пуйди Є.О.

представник відповідача не з`явився

третя особа не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження (у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в системі «EASYCON») справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, третя особа: Стратієвський Олег Дмитрович про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, третя особа: Стратієвський Олег Дмитрович в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03 листопада 2020 року №3441/к про звільнення полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції;

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції або посаді заступника начальника міжрегіонального управління з організації служби в слідчих ізоляторах Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 06 листопада 2020 року;

стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2020 року по день ухвалення рішення суду;

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

ОСОБА_1 проходив службу в органах ДКВС України на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України 03 листопада 2020 року №3341/к позивача звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 05 листопада 2020 року, у зв`язку із скороченням штатів відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію".

Підставою для видачі наказу зазначено: наказ Міністерства юстиції України від 23 липня 2020 року №2336/к "Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції", попередження про звільнення від 04 вересня 2020 року, пропозиції щодо вакантних посад.

Дійсно, 23 липня 2020 року наказом Міністерства юстиції України №2336/к "Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції" у структурі та штатному розписі Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скорочено 1 посаду-заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, з граничним спеціальним званням "полковник внутрішньої служби".

Однак, цим же наказом до штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції введено 1 посаду-заступник начальника міжрегіонального управління з організації служби в слідчих ізоляторах Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, з граничним спеціальним званням "полковник внутрішньої служби".

Наказом Міністерства юстиції України від 03 серпня 2020 року №2401/к "Про призначення" на посаду заступника начальника міжрегіонального управління з організації служби в слідчих ізоляторах Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 05 серпня 2020 року призначено Стратієвського О.Д .

Попередження про вивільнення позивачу було вручено лише 04 вересня 2020 року, тобто вже після проведення процедури призначення іншої особи на новоутворену наказом Міністерства юстиції України від 23 липня 2020 року посаду.

Отже, у структурі та штаті Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції було введено 1 посаду з однаковими граничними спеціальними званнями, тобто кількість посад залишилась незмінною та фактично відбулося перейменування посад та перерозподіл обов`язків і завдань покладених на орган між працівниками (заступниками).

Тому, відсутній юридичний факт скорочення займаної позивачем посади, з наступних підстав.

По перше, вищезазначений перерозподіл обов`язків між працівниками, не дає підстав стверджувати про створення нових посад з новими функціональними обов`язками, оскільки нових обов`язків і завдань покладених на Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, яких не було раніше не виникло.

Однак, відповідачем взагалі не досліджувалось питання можливості виконання того кола обов`язків, які притаманні новоутвореній посаді заступника начальника міжрегіонального управління у взаємозв`язку із наявністю у мене більше 20 календарних днів служби в органах ДКВС України.

По друге, згідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи, саме на державу покладено обов`язок забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян та гарантувати правовий захист від незаконного звільнення.

Відповідно, оскільки держава здійснює свої функції через систему державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), відповідні обов`язки (їх неухильне додержання та виконання) покладаються на такі державні органи.

За вказаних обставин, позивач вважає, що у Міністерства юстиції України не було правових підстав для звільнення з займаної посади на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію", оскільки в даному випадку відсутні обставини скорочення штату, ліквідації чи реорганізації органу, в якому обіймав посаду. Зазначені дії Відповідача фактично були спрямовані на позбавлення займаної посади.

По третє, зокрема, якщо погодитись з відповідачем про факт скорочення займаної посади, останнім при вирішенні питання щодо вивільнення не було дотримано процедури та гарантії, передбачених діючим законодавством.

Відповідно частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав обов`язок, якщо працівникові було запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду, і які існували на день звільнення.

Водночас, призначення на посади за новим або зміненим штатом інших осіб має здійснювати після забезпечення гарантій на залишення на роботі працівників, які вже працюють в установі, організації оскільки інакше роботодавець створює умови, за яких можливість реалізації права на залишення на роботі, фактично, нівелюється внаслідок зменшення вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю.

Звертаючи увагу, зокрема на те, що наказом Міністерства юстиції України від 03 серпня 2020 року на посаду заступника начальника міжрегіонального управління з організації служби в слідчих ізоляторах, яка є рівнозначною посаді, яку позивач обіймав, після видання наказу від 23 липня 2020 року було призначено Стратієвського О.Д .

Отже, Відповідачем не забезпечено гарантій на залишення ОСОБА_1 на роботі як працівника, який вже працював в міжрегіональному управлінні.

Міністерством юстиції України у попередженні про звільнення та в подальшому у пропозиціях було запропоновано деякі вакантні посади.

Вказані пропозиції були отримані, але жодна з них підтверджена чи відхилена не була.

Поряд з цим, в проміжок часу з моменту попередження та до дня звільнення як у Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, так і у підпорядкованих установах виконання покарань були наявні вакантні посади, які позивач міг обіймати, зокрема посада начальника державної установи "Північна виправна колонія (№90)", "Чорноморська виправна колонія (№74)", "Одеський слідчий ізолятор".

Однак, вказані на той час посади позивачу запропоновано не було.

Також, не запропоновано жодної посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань.

Таким чином, звільнення позивача з посади заступника начальника міжрегіонального управління відбулось з порушенням положень Закону України "Про національну поліцію" та статей 42, 49-2 КЗпП України, тому наказ від 03 листопада 2020 року №№3441/к є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи незаконне звільнення з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, я підлягає поновленню на відповідній посаді з 06 листопада 2020 року.

Також, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2020 року по день ухвалення судового рішення.

Процесуальні дії

Ухвалою від 09.11.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження (з викликом сторін).

Ухвалою суду від 03.12.2020 року продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.01.2021 року продовжено на тридцять днів строк для проведення підготовчого провадження по адміністративній справі.

Ухвалою суду від 04.02.2021 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі № 420/11943/20.

02.12.2020р. за вхід. №ЕП/23082/20 надійшов відзив від Міністерства юстиції, який вмотивовано наступним.

Міністерство заперечує проти адміністративного позову та вважає, що вимоги до Міністерства юстиції України є безпідставним, оскільки щодо законності процедури звільнення заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України у зв`язку із скороченням штатів.

Міжрегіональні управління з питання виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції утворено постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 №348 "Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції" (зі змінами) як територіальні органи Міністерства юстиції України.

У відповідності до пункту 5 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служби в поліції припиняється у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів.

Пунктами 1 та 2 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію", передбачено, що у разі здійснення реорганізація, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочується посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення.

На виконання вимог чинного законодавства заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції полковника внутрішньої служби ОСОБА_1. було попереджено про наступне звільнення 04 вересня 2020 року.

Поліцейський посада, якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Також слід зазначити, що ОСОБА_1 було запропоновано продовжити службу чи роботу на одній із вакантних посад.

У разі згоди на проходження служби в одній із запропонованих посад ОСОБА_1 необхідно було подати керівнику відповідної установи виконання покарань, слідчого ізолятора або Міністру юстиції України чи особі, яка виконує його обов`язки, відповідні рапорти.

Міністерством юстиції України наголошувалося, що у разі якщо ОСОБА_1 не буде обрано жодної із запропонованих вакантних посад, його буде звільнено з займаної посади та зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не подав жодного рапорту про призначення на вакантну посаду його було звільнено на підставі частини п`ятої статті 25 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»,

Також слід зазначити, що полковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 не було запропоновано посаду заступника начальника міжрегіонального управління з організації служби в слідчих ізоляторах Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, оскільки станом на дату попередження ОСОБА_1 про звільнення (04 вересня 2020 року) посада не була вакантна, наказом Міністерства юстиції України від 03 серпня 2020 року № 2401 /к «Про призначення» на зазначену посаду призначений полковник внутрішньої служби Стратієвський Олег Дмитрович .

Відповідно до зазначених норм законодавства та враховуючи пропозиції Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (лист від 08.07.2020 № 8/2-4455/Гр), наказом Міністерства юстиції України від 23.07.2020 № 2336/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» затверджено штат міжрегіонального управління, яким передбачено посади керівного складу, а саме: начальник (посада начальницького складу з граничним спеціальним званням «генерал-лейтенант внутрішньої служби»): перший заступник (посада начальницького складу з граничним спеціальним званням «генерал-майор внутрішньої служби»); заступник (державний службовець «Б»), заступник з питань ресоціалізації і дотримання прав засуджених (посада начальницького складу з граничним спеціальним званням «полковник внутрішньої служби»); заступник з питань стратегічного розвитку (посада начальницького складу граничним спеціальним званням «полковник внутрішньої служби»); заступник з організації служби в слідчих ізоляторах (посада начальницького складу з граничним спеціальним званням «полковник внутрішньої служби»).

Наказом визнано втрату чинності наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2020 № 1854/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції», відповідно до якого в штаті була передбачена, зокрема посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з категорією посади, що може заміщуватися як особою начальницького складу так і державним службовцем.

Тому звільнення відбулось з урахуванням норм чинного законодавства, тобто є законним.

Повідомлення про вивільнення вручене 04.09.2020, а наказ про звільнення датований 03.11.2020, однак відповідно до наказу позивача звільнено з 05.11.2020, тобто у строк більш ніш 60 календарних днів, тобто без порушення норм чинного законодавства.

Таким чином, наказ Міністерства від 03.11.2020 № 3341/к відповідає вимогам норм чинного законодавства.

Щодо переважного права залишення на роботі та посилання позивача на обов`язок Міністерства у статті 492 Кодексу законів про працю України.

У тексті позовної заяви ОСОБА_1 посилається на статтю 492 КЗпП України, відповідно до якої про наступне - вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, однак зазначене твердження є хибним та дані норми не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Частиною третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено: дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Питання припинення державної служби у зв`язку із скороченням посада державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності, або штату державних службовців урегульовано статтею 87 цього Закону.

Стаття 87 цього Закону встановлює порядок припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Цією статтею Закону не передбачено положення про те, що звільнення державного службовця на підставі пункту 1 чашини першої цієї статті Закону має здійснюватися з обов`язковим переведенням його на іншу роботу.

З огляду на те, що питання припинення державної служби врегульовано спеціальним законом, яким є Закон України «Про державну службу», вважаємо, що правових підстав для застосування частини першої статті 40 Закону України та статті 492 Кодексу законів про працю Украйни при звільненні державних службовців, немає, а відповідно до чистини 3 статті 87 Закону, пропонування вакантної посади державному службовцю при звільненні є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення.

22.12.2020р. за вхід. № ЕП/25335/20 надійшов відзив від Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, який вмотивовано наступним.

Положенням про Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України» від 01 квітня 2020 року № 1305/5, визначено, що Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції є територіальним органом Міністерства юстиції України та утворюється для реалізації повноважень Міністерства юстиції України на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 13 вказаного Положення передбачено, що структуру територіального органу затверджує Міністр юстиції України, а штатний розпис, штат, кошторис територіального органу затверджує Державний секретар.

Тобто, в даному випадку, Міністерством юстиції України, як органом управління, в межах повноважень було прийнято рішення про скорочення посади, яку обіймав Позивач.

Твердження позивача про перейменування його посади не відповідають дійсності.

Законом України «Про національну поліцію» не визначено процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Разом з цим, відповідно до п. 4 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З огляду на відсутність у Законі України «Про національну поліцію» спеціальних положень, які регулюють порядок пропозиції поліцейському іншої вакантної посади, в даному випадку слід застосовувати загальні положення законодавства, що регулює спірне питання, а саме Кодексу законів про працю України.

23 липня 2020 року наказом Міністерства юстиції України № 2336/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» у структурі та штатному розписі Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скорочено і посаду - заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, з граничним спеціальним званням «полковник внутрішньої служби».

На виконання вказаного наказу, з метою дотримання процедури вивільнення персоналу, посади яких скорочуються, відповідачем попереджено позивача 04 вересня 2020 року про можливе наступне звільнення із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Вказане попередження підписане позивачем власноруч 04 вересня 2020 року та не заперечується ним.

У попередженні про звільнення Міністерством юстиції України позивачу запропоновано ряд вакантних посад:

начальник відділу оперативного чергування Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції;

заступник начальника відділу оперативного чергування Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції;

заступник начальника відділу ресоціалізації засуджених Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції;

начальник відділу по роботі з персоналом державної установи «Снігурівська виправна колонія (№ 5)»;

начальник державної установи «Кропивницька виправна колонія (№ 6)»;

заступник начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальник відділу інтендантського та господарського забезпечення державної установи «Дар`їнська виправна колонія (№ 10)»;

заступник начальника з інтендантського та господарського забезпечення державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)»;

заступник начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальник відділу інтендантського та господарського забезпечення державної установи «Казанківська виправна колонія (№ 93)»;

начальник державної установи «Олександрівський виправний центр (№ 104)»;

заступник начальника СІЗО з інтендантського та комунально-побутового забезпечення державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор»;

начальник відділу по контролю за виконанням судових рішень державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор».

В подальшому, згідно пропозицій позивачу було запропоновано наступні вакантні посади:

начальник відділу по роботі з персоналом державної установи «Снігурівська виправна колонія (№ 5)»;

начальник відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Снігурівська виправна колонія (№ 5)»;

начальник відділу режиму і охорони державної установи «Одеський слідчий ізолятор»;

начальник відділу інтендантського забезпечення державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор»;

заступник начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальник відділу інтендантського та господарського забезпечення державної установи «Казанківська виправна колонія (№ 93)»;

заступник начальника з інтендантського та господарського забезпечення державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)»;

начальник державної установи «Кропивницька виправна колонія (№ 6)»;

заступник начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальник відділу інтендантського та господарського забезпечення державної установи «Одеська виправна колонія (№ 14)»;

заступник начальника СІЗО з інтендантського та комунально-побутового забезпечення державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор»;

начальник відділу по контролю за виконанням судових рішень державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор»;

начальник державної установи «Новобузький виправний центр (№ 104)».

Позивач не надав згоди на призначення його на одну із зазначених вище посад, що фактично свідчить про відмову від них, з урахуванням чого, наказом Міністерства юстиції України від 03 листопада 2020 року № 3341/к позивача звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 05 листопада 2020 року, у зв`язку із скороченням штатів відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».

Щодо доводів про не пропонування позивачу посади заступника начальника міжрегіонального управління по роботі зі слідчими ізоляторами, слід зазначити, що наказом Міністерства юстиції України від 03 серпня 2020 року № 2401/к «Про призначення» на посаду заступника начальника міжрегіонального управління з організації служби в слідчих ізоляторах Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 05 серпня 2020 року призначено Стратієвського О.Д .

Тобто, станом на дату попередження позивача про звільнення вказана посада не була вакантною, а тому правомірно не запропонована позивачу.

Міністерством юстиції України при вирішенні питання щодо звільнення було дотримано процедуру, передбачену Законом України «Про національну полюцію» та КЗпП України, а також вжито всіх передбачених законодавством України заходів щодо його працевлаштування. Тому вимога ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 03 листопада 2020 року, а також поновлення на посаді не підлягають задоволенню.

Позовна вимога про стягнення з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною, а тому також не підлягає задоволенню.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного наказу, суд виходив з того, що правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Згідно ст.1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно ч. 4 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державної кримінально-виконавчої служби України приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. При прийнятті на службу може бути встановлений строк випробування до шести місяців.

Статтею 16 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачені вимоги до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України і його відповідальність.

У статті 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачені права та обов`язки посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів.

Згідно з ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

Положенням про Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України» від 01 квітня 2020 року № 1305/5, визначено, що Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції є територіальним органом Міністерства юстиції України та утворюється для реалізації повноважень Міністерства юстиції України на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 13 вказаного Положення передбачено, що структуру територіального органу затверджує Міністр юстиції України, а штатний розпис, штат, кошторис територіального органу затверджує Державний секретар.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про національну поліцію» призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Частиною 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 68 Закону України «Про національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо відсутності у Міністерства юстиції України правових підстав для звільнення з займаної посади на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію", оскільки в спірних правовідносинах відсутні обставини скорочення штату, ліквідації чи реорганізації органу, в якому позивач обіймав посаду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2019 № 849 затверджено Програму діяльності Кабінету Міністрів України, яку схвалено постановою Верховної Ради України від 04.10.2019 № 188- ІХ,

Вступною частиною Програми визначено, зокрема, що:

державний бюджет - це кошти платників податків. Їх використання має бути ощадливим та ефективним і мінімально викривлювати економіку. Втручання держави в економіку, зокрема частка перерозподілу зароблених платниками податків коштів через бюджет, буде зменшуватись;

Уряд - це орган, який формує державну політику - основний зміст діяльності держави для вирішення проблем та відвернення загроз. Діяльність держави мас періодично оцінюватися на предмет ефективності. Це означає, що Уряд має працювати над досягненням конкретних, вимірюваних цілей, а Верховна Рада України - періодично вимірювати ефективність роботи Уряду: запропоновані урядові цілі спрямовані переважно не на покрашення абстрактних показників, а на вирішення конкретних проблем людей в різних соціальних ролях та життєвих ситуаціях. За досягнення кожної із запропонованих цілей в Уряді відповідатиме конкретна особа, що дозволить нам побудувати роботу в Уряді за принципом орієнтованості на результат та ефективно здійснювати кадрову політику.

Також Програмою було, зокрема, констатовано, що наступні кілька років будуть особливо складними для України з огляду на:

необхідність витрачати третину бюджету на повернення та обслуговування боргів;

слабку економіку та державні інституції при сильних монополіях та неформальних групах впливу.

Програмою було визначено, що Уряду потрібно почати із стимулювання економічного розвитку, щоб у держави з`явилися необхідні ресурси для роз`яснення соціальних проблем. Тому нові надходження до бюджет ми будемо розподіляти за принципом 70/30, де 70% мас інвестуватися в розвиток економіки, а 30% буде витрачено на соціальне забезпечення.

Програмою визначено Ціль 12.3 для Міністерства, якою було констатовано, що нинішня кримінально - виконавча система орієнтовано на ресоціалізацію злочинця (зокрема, за зазначеним напрямком роботи відповідав заступник начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України ОСОБА_1.).

Щорічно Адміністрацією Державної кримінально-виконавчої служби України проводились заходи щодо аналізу стану оперативно - службової діяльності, в тому числі за напрямом з дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту.

12.02.2020 проведено службову нараду із заступниками начальників міжрегіональних управлінь з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту.

Після заслуховування звітів заступників начальників міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції за результатами діяльності робота з дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, була визнана такою, що потребує покращений та підвищення контролю з боку керівництва міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань. Проведення службової наради керівництва Адміністрації Державної кримінально - виконавчої служби України та заступників начальників міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції оформлено відповідним протоколом № 1 від 12.02.2020.

За основними показниками за цим напрямом виявлено недоліки щодо забезпечення прав засуджених при застосуванні заходів заохочення і стягнення, проведення правороз`яснювальної роботи серед засуджених, їх трудового та побутового влаштування тощо.

За результатами аналізу діяльності заступників, начальників міжрегіональних управлінь визнано недоцільним збереження посади заступника начальника міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

Міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції утворено постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 №348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» (зі змінами) як територіальні органи Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» - структуру територіальних органів міністерства затверджує Міністр.

Тобто, враховуючи зазначені норми законодавства - структура Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, як територіальний орган Міністерства юстиції затверджена Міністром юстиції України.

Рішення про скорочення (введення) посад в штатах міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» приймаються Міністерством юстиції України.

Відповідно до підпунктів 5 пункту 12, підпункту 3 пункту 12-2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, Міністр та Державний секретар Міністерства юстиції організовують та контролюють виконання, зокрема, актів Кабінету Міністрів України.

23 липня 2020 року наказом Міністерства юстиції України № 2336/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» у структурі та штатному розписі Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скорочено посаду - заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, з граничним спеціальним званням «полковник внутрішньої служби».

Відповідно до пункту 3 статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Положенням про Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України» від 01 квітня 2020 року № 1305/5, визначено, що Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції є територіальним органом Міністерства юстиції України та утворюється для реалізації повноважень Міністерства юстиції України на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 13 вказаного Положення передбачено, що структуру територіального органу затверджує Міністр юстиції України, а штатний розпис, штат, кошторис територіального органу затверджує Державний секретар.

Отже, право визначати чисельність і штат працівників належить власникові або уповноваженому ним органу без обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату працівників.

Щодо дотримання процедури та гарантії, передбачених приписами ст. 492 КЗпП.

Правова позиція щодо порядку застосування норм загального і спеціального законодавства висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року справа № 9901/929/18 та від 14 січня 2021 року справа № 9901/584/19, згідно з якою за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Щодо забезпечення гарантій залишення на роботі працівників, які вже працюють в установі.

Правова позиція викладена у Постанові ВС від 09.12.2020 р. по справі №808/539/17:

«…Гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільняються не всі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.

Крім того, у разі скорочення штатів, поліцейському, посада якого скорочується, повинні бути запропоновані інші посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв`язку зі скороченням штатів.

Зазначений висновок обумовлюється тим, що формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, тобто ініціатива керівництва.

Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування п. 4 ч. 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Отже, законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв`язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переведення працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які він може претендувати з урахуванням фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення…».

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Верховний Суд у цій постанові також вказав, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку Міністерства юстиції України «правової процедури», зокрема, щодо пропонування ОСОБА_1 вакантних посад, які відповідають критеріям позивача, та наступного його звільнення.

Як встановлено судом ОСОБА_1 не надав згоди на призначення його на одну із запропонованих йому у попередженні посад, що і слугувало підставою для прийняття наказу Міністерства юстиції України 03 листопада 2020 року № 3341/к про звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 05 листопада 2020 року, у зв`язку із скороченням штатів відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально - виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».

Встановлене судом свідчить про правомірність наказу Міністерства юстиції України від 03 листопада 2020 року №3441/к про звільнення полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, та як наслідок, про відмову в задоволенні позову.

Оскільки, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для скасування Наказу № 3341/к від 03.11.2020 року та поновлення на посаді, як основної вимоги, відсутні підстави для задоволення вимог щодо стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2020 року по день ухвалення рішення суду.

Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, третя особа: Стратієвський Олег Дмитрович про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , телефон: НОМЕР_2 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

Міністерство юстиції України - адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622, телефон: (044) 364 23 93, e-mail: callcentre@minjust.gov.ua, themis@minjust.gov.ua

Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України - адреса: 65017, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 9, ЄДРПОУ 40867311, телефон: (048) 766 47 13, e-mail: odessa @kvs.gov.ua

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.