Рішення № 96580011, 26.04.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/9252/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А4150 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А4150, в якій з урахуванням уточнення позовних вимог позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А4150 щодо не нарахування та невиплати майору запасу ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.08.2020 в повному обсязі;

- зобов`язати військову частину А4150 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 16.08.2020 у сумі 198 004,96 грн, з врахуванням базових місяців для нарахування йому індексації – січня 2008 року та січня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на день звільнення з військової служби він не отримав у повному обсязі кошти, на які має право за час проходження військової служби, а саме йому не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а з 01.03.2018 по 16.08.2020 (день виключення зі списків особового складу (звільнення) індексація грошового забезпечення йому виплачувалась не у повному обсязі. 21.09.2020 у порядку досудового врегулювання спору до командування військової частини А4150 направлено адвокатський запит з метою уточнення факту та підстав припинення виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2020, а також з проханням таку виплату провести. У відповіді командира військової частини А1450 від 07.10.2020 на запит позивач зазначено, що позивачеві за період з 01.01.2016 по березень індексація грошових доходів не проводилась через неможливість здійснення такої у межах наявного фінансового ресурсу, а також через відсутність механізму здійснити таку виплату за попередній період. Позивач вважає, що такі дії командування військової частини А4150 щодо відмови у виплаті йому індексації грошового забезпечення, а також щодо зміни базового місяця внаслідок збільшення не основних видів грошового забезпечення є протиправними і необґрунтованими.

Протиправність невиплати йому індексації грошового забезпечення позивач аргументує тим, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до чинного законодавства підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Стверджує, що визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у січні 2008 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. Відтак, для визначення суми індексації грошового забезпечення має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року. В такому порядку нарахування індексації повинно здійснюватись до наступного підвищення розміру посадового окладу. Таке підвищення відбулось у березні 2018 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. За розрахунком позивача, всього за період з 01.01.2016 по 16.08.2020 не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення на суму 198 004,96 грн.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує про те, що за період з січня 2016 року позивачу продовжувалось здійснення індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року. У зв`язку з тим, що в березні 2018 року відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, з врахуванням індексу інфляції та прожиткового мінімуму розмір грошового забезпечення не підлягав індексації, відповідно проведення індексації було зупинено і було відмовлено у грудні 2018 року і проводилось до серпня 2020 року, тобто до часу звільнення зі служби. Зазначає, що протягом січня 2016 року – січня 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України для виплати індексації з Державного бюджету не надавалося і відповідно не могло проводитися нарахування та здійснюватися виплата індексації грошового забезпечення. Стверджує, що з грудня 2018 року до моменту звільнення нарахована сума індексації грошового забезпечення щомісячно перераховувалась позивачеві на картковий рахунок.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій, спростовуючи доводи відповідача, наводить додаткові обґрунтування позовних вимог.

Відносно процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 29.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі; справу вирішено розглядати без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Наказом командира військової частини А4150 (по стройовій частині) від 17.08.2020 № 160 позивача, майора ОСОБА_1 , начальника служби пального і мастильних матеріалів тилу, у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас у зв`язку з закінченням строку контракту відповідно до пп. «а» пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», 16 серпня 2020 виключено зі списків особового складу військової частини А4150.

21.09.2020 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до командира військової частини А4150 з вимогою надати інформацію, з яких причин майору запасу ОСОБА_1 не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, а після 01.03.2018 виплачувалась у занижених розмірах; повідомити, який саме базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення майору запасу ОСОБА_1 використовувався і коли він був встановлений.

У відповіді командира військової частини А4150 від 07.10.2020 № 3709 на вищезазначений запит повідомлено, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 по лютий 2018 року в Міністерства оборони України не було. Щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовців з березня по листопад 2018 року, та ураховуючи, що в березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів, і індекс споживчих цін для проведення індексації не перевищив 103%, право на індексацію грошового забезпечення ще не настало. Також зазначено, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України вх. від 08.08.2017/з та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.

Згідно з карток особового рахунку ОСОБА_1 з січня 2016 року по листопад 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась; у грудні 2018 року нарахована у розмірі 71,08 грн, у січні 2019 року – 71,08 грн, у лютому 2019 року – 71,08 грн, у березні 2019 року - 134,47 грн, у квітні 2019 року - 134,47 грн, у травні 2019 року - 134,47 грн, у червні 2019 року - 134,47 грн, у липні 2019 року -140,49 грн, у серпні 2019 року – 272,95 грн, у вересні 2019 року – 206,72 грн, у листопаді 2019 року – 206,72 грн, у грудні 2019 року - 206,72 грн, у січня 2020 року – 216,51 грн, у лютому 2020 року - 216,51 грн, у березні 2020 року - 216,51 грн, у квітні 2020 року - 216,51 грн, у травні 2020 року - 216,51 грн, у червні 2020 року - 216,51 грн, у липні 2020 року - 216,51 грн, у серпні 2020 року – 226,29 грн, у вересні 2020 року – 116,80 грн.

Покликаючись на те, що йому протиправно не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а з 01.03.2018 по 16.08.2020 (день виключення зі списків особового складу (звільнення) індексація грошового забезпечення йому виплачувалась не у повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно із абз. 2 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною 6 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абз. 5 п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абз. 1, 2, 5, 6 п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацами 1 – 6 п. 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Як встановлено судом, відповідачем у період з січня 2016 року по листопад 2018 року позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Обґрунтовуючи правомірність підстав для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідач посилається на відсутність у січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України. Крім того, зазначає про те, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 16 липня 2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року № 252/10/136-16, від 08 серпня 2017 року № 15966/0/2-17/16 та від 08 серпня 2017 року № 78/0/66-17 механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком проведення індексації грошових доходів населення не передбачений.

Не нарахування та невиплату індексації грошового забезпечення у період з березня по листопад 2018 року відповідач пояснює тим, що в березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів, і індекс споживчих цін для проведення індексації не перевищив 103%.

Оцінюючи наведені підстави для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період, суд зазначає наступне.

Щодо посилань відповідача на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

З огляду на наведене посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року є безпідставними.

Щодо посилань відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 16 липня 2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року № 252/10/136-16, від 08 серпня 2017 року № 15966/0/2-17/16 та від 08 серпня 2017 року № 78/0/66-17 суд вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки зазначені роз`яснення не є нормативно-правовими актами, а відповідач має діяти відповідно до вимог закону, який має вищу юридичну силу.

Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є безпідставними, оскільки ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулі періоди суд оцінює критично, оскільки вказане не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені ст. 1 Першого протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підставою для не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу у період з березня по листопад 2018 року, за твердженням відповідача, слугувало те, що в березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів, індекс споживчих цін для проведення індексації не перевищив 103%.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд зазначає таке.

Так, враховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абз. 1 п. 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.

Згідно із абз. 2 п. 5 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по грудень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.

Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку № 1078.

Так, відповідно до абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абз. 1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у п. 1-1 цього Порядку.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у п. 1-1 Порядку № 1078.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, вирішуючи питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 16 серпня 2020 року врахував лише норми абз. 1-2 п. 5 Порядку № 1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Саме тому, з урахуванням зазначених норм, відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Втім, на переконання суду, не встановивши чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, відповідач дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня по листопад 2018 року.

Суд зауважує, що будь-яких пояснень чи доводів відповідача з приводу неврахування ним у межах спірних правовідносин при вирішенні питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення з березня по листопад 2018 року положень абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку № 1078 матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи лише часткове нарахування та виплату позивачу індексації у період з грудня 2018 року по серпень 2018 року, суд дійшов висновку, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 16.08.2018 здійснена відповідачем не у повному обсязі.

Відтак, відповідна позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності військової частини А4150 щодо не нарахування та невиплати майору запасу ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.08.2020 в повному обсязі підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини А4150 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 16.08.2020 у сумі 198004,96 грн, з врахування базових місяців для нарахування йому індексації – січня 2008 року та січня 2018 року, суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що попри, те, що позивач просить при нарахуванні та виплаті йому індексації врахувати базовий місяць січень 2008 року та січень 2018 року, з описової та мотивувальної частини позовної заяви вбачається, що позивач вважає, що йому за січень 2016 року – серпень 2020 року мала бути нарахована індексація грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січня 2008 року та березня 2018 року. Враховуючи зазначене, суд розуміє, що «січень 2018 року» вказано позивачем у прохальній частині позовної заяви помилково, натомість слід розуміти «березень 2018 року».

Як встановлено судом, у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач жодних дій по фактичному нарахуванню позивачу певного розміру індексації не здійснював, тому питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації у цей період є передчасним, адже у цій частині права позивача ще не порушені.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, що у силу ч. 5 ст. 242 КАС України застосовується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Щодо періоду з 28.02.2018 по 16.10.2020, суд зазначає, що відповідач не заперечує, що базовим місяцем для нарахування індексації є березень 2018 року, однак не нарахування та невиплату позивачу індексації з березня по листопад 2018 року пояснює тим, що індекс споживчих цін для проведення індексації не перевищив 103%, тому право на індексацію грошового забезпечення ще не настало.

Разом з цим, суд відхиляє наданий представником позивача розрахунок індексації позивача за період з січня 2016 року по серпень 2020 року, оскільки нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. На час розгляду цієї справи та прийняття рішення у ній нарахування та виплата на користь позивача індексації грошового забезпечення відповідачем, як роботодавцем позивача не здійснені, суд вважає, що за таких обставин та встановленого правового регулювання відсутні порушення прав позивача щодо правильного нарахування на його користь відповідачем індексації грошового забезпечення, які підлягають захисту в судовому порядку.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, оскільки суд визнав протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 серпня 2020 року не у повному обсязі та, враховуючи те, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення саме на відповідача покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 серпня 2020 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до КАС України, суд виходить з наступного.

Приписами ч. 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача немає.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн, суд зазначає таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.

Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:

- договір про надання правової допомоги № 59-20 від 18.09.2020, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Хлопецьким Олександром Олександровичем;

- ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1036928 від 18.09.2020;

- прайс-лист з вартістю послуг адвоката ОСОБА_3 на 2020 рік;

- акт виконаних робіт від 26.10.2020;

- довідку про проведення готівкової оплати від 26.10.2020.

Поряд з цим, ч. ч. 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу ч. 5 ст. ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Згідно з актом виконаних робіт від 26.10.2020 адвокат надав, а клієнт прийняв (отримав) юридичні послуги (правову допомогу) у формі:

- усна консультація, аналіз правовідносин - до 30 хв. (500 грн);

- вивчення актуальної судової практики у подібних справах - 40 хв. (500 грн);

- адвокатський запит - 30 хв. (1000 грн);

- супровід судової справи «під ключ» у суді 1-ї інстанції: написання позовної заяви; формування пакету документів, додаткові консультації; вжиття заходів по забезпеченню позовних вимог (підготовка відповіді на відзив, подання клопотань тощо) - 4000 грн.

Довідкою про проведення готівкової оплати від 26.10.2020 підтверджується факт отримання адвокатом Хлопецьким О.О. від ОСОБА_1 , який є клієнтом по справі, відповідно до Договору про надання правової допомоги № 59-20 від 18.09.2020, готівкових коштів у сумі 6000 грн.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача покликається на те, що заявлена сума до відшкодування витрат за надання правничої допомоги не відповідає реальним витратам.

Суд враховує заперечення представника відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та критично оцінює розрахунки, наведені в акті виконаних робіт від 26.10.2020, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Усна консультація, аналіз правовідносин, вивчення судової практики у подібних справах, адвокатський запит включаються до витрат, пов`язаних із підготовкою та складанням позовної заяви та охоплюються останніми.

Щодо послуги «супровід судової справи «під ключ» у суді 1-ї інстанції», то суд звертає увагу на те, що вказана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справа незначної складності.

Також при вирішенні питання про розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що позов задоволено частково, зокрема відмовлено в частині позовних вимог щодо виплати конкретної суми індексації грошового забезпечення позивача, у зв`язку з чим суд констатує відсутність необхідності здійснення обрахунків невиплаченої індексації, оскільки нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.

Таким чином, проаналізувавши розрахунок вартості наданих адвокатом послуг, суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є завищений.

Суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень з аналогічних спорів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 1000,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення”, пп. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до військової частини А4150 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А4150 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 серпня 2020 року не у повному обсязі.

Зобов`язати військову частину А4150 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 серпня 2020 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А4150 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп.

У стягненні решти витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина А4150 (81052, Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, код ЄДРПОУ 08180776)

Суддя Сидор Н.Т.