Рішення № 96579560, 28.04.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 квітня 2021 року Справа № 280/8897/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання чинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.12.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, в якій позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат за період з 01.06.2017 та зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплати ОСОБА_1 та сплатити заборгованість по страховим виплатам з 01.06.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є пенсіонером за віком, особою, яка отримала професійне захворювання на виробництві, згідно висновку від 16.12.2003 МСЕК встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 20% безстроково у зв`язку з професійним захворюванням, що отримане 22 вересня 2003 року. Відповідно до довідки УПСЗН БМР від 31.05.2017 № 1016, позивач відмовився від статусу внутрішньо переміщеної особи, як такий що фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Однак з червня 2017 року страхові виплати було припинено. Згідно відповіді відповідача зазначено, що з 01.06.2017 року ОСОБА_1 припинено нарахування щомісячних страхових виплат згідно листа Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 08.06.2017 року за № 8060 (знятий в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб). Позивач вважає, що вказана бездіяльність відповідача порушує його конституційне право на пенсійне забезпечення. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 14.12.2020 позовну заяву залишено без руху.

23.12.2020 позивачем усенено недоліки позовної зави.

Ухвалою суду від 05.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

02.02.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 6237), в якому зазначає, що оскільки відповідно до довідки від 31.05.2017 № 1016 Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області позивач у справі відмовився від статусу внутрішньо переміщеної особи, характер правовідносин між ним та Фондом змінився, а відтак і їх законодавче регулювання також. Звернув увагу на пропуск строків звернення позивачем до суду за захистом своїх прав. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичним місцем проживання/перебування якої є: АДРЕСА_1 (а.с. 18).

У період з 01.09.2016 по 31.05.2017 ОСОБА_1 отримував страхові виплати, з 01.06.2017 страхові виплати позивачу були припинені (а.с. 18).

Не погодившись з вказаною бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Статтею 1 Закону №1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини першої статті 4 цього ж Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина друга цієї статті).

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина перша статті 5 Закону №1706-VII).

Водночас, статтею 14 Закону №1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Як свідчать матеріали адміністративної справи, позивач отримав право на отримання щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, оскільки особою, яка отримала професійне захворювання на виробництві, що підтверджується відповідними Актами розслідування хронічного професійного захворювання з ступенем втрати професійної працездатності 20% безстроково, а також Довідкою МСЕК про втрату працездатності та наразі перебуває на обліку в Бердянському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та отримує щомісячні страхові виплати.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон №1105-XIV).

Пунктом третім розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (підпункти 1, 3 частини першої статті 3).

У статті 27 Закону України від 14.01.1998 №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до статті 46 Закону №1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом (згідно із Закону №16/98-ВР) чи законодавством (згідно із Закону №1105-XIV).

Відповідачем не надано до суду доказів наявності обставин передбачених ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для припинення виплати позивачу страхових виплат та відповідного рішення територіального органу Фонду соціального страхування України або рішення суду.

Звідси, суд вважає, що відповідачем припинено виплату страхових виплат позивачу у порушення вимог ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не є посиланням на норми закону, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом.

У п.3.9 розділу ІІІ «Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб», затвердженого 12.12.2018 Постановою правління Фонду соціального страхування України №27, зазначається лише про необхідність обліку сум страхових виплат, які не виплачені за минулий період, в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, та не зазначається, що такі суми мають бути виплачені тільки такими робочими органами виконавчої дирекції Фонду.

На думку суду, відсутність окремого порядку виплати сум страхових виплат, що не виплачені за минулий період, який має бути визначений Кабінетом Міністрів України, не може бути підставою для порушення прав та інтересів позивача.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено суду правомірності своїх дій щодо припинення виплати позивачу страхових виплат з 01.06.2017 а, отже, порушені права та інтереси позивача мають бути невідкладно поновлені.

Аналогічне застосування норм права здійснено у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 06.08.2020 у справі № 280/1374/20 та постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2021 у справі № 280/6183/20.

Також суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, право на отримання страхових виплат є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Тому, не виплачуючи позивачу належні йому страхові виплати за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання страхових виплат.

Щодо тверджень відповідача про те, що такі виплати мають здійснюватися управлінням, в якому позивач перебував на обліку до початку проведення антитерористичної операції (управлінням у Луганській області) слід зазначити наступне.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 01.10.2014 №531 установлено, що особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації (далі - застраховані особи), мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов`язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, - робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - фонди) відповідно до пункту 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07.11.2017 № 0000394467/2320007900, фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , доказів іншого суду не надано, отже саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області є належним відповідачем у справі.

Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

За таких обставин, позивач має беззаперечне право на отримання страхових виплат, як особа, що втратила працездатність від професійного захворювання та трудового каліцтва, з часу первинного призначення страхових виплат. Норми статті 47 Закону №1105-XIV гарантують позивачу право виплати страхової суми без обмеження протягом будь-якого строку (оскільки втрата професійної працездатності 20% встановлена безстроково).

Позивачем документально доведено не нарахування та не виплату йому страхових виплат за період з 01.06.2017.

Відповідач не довів правомірності своїх дій щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01.06.2017, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду як підставу відмови у задоволенні позову у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.

Аналогічне застосування норм права відображено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №646/6250/17 (адміністративне провадження №К/9901/261/18).

Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення з позовом до адміністративного суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

За приписами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням вказаного підлягають стягненню з відповідача за його рахунок на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 840,80 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (69000, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Сєдова, буд.12; код ЄДРПОУ 41320207) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання чинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області щодо припинення нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01.06.2017.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області поновити нарахування та виплати ОСОБА_1 та сплатити заборгованість по страховим виплатам з 01.06.2017.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова