Рішення № 96578883, 26.04.2021, Зміївський районний суд Харківської області

621/521/21

2/621/547/21

РІШЕННЯ

іменем України

26 квітня 2021 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі:

судді Бібіка О.В.,

за участі секретаря Горобець Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Зміїв цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвеструм» про визнання договору позики недійсним -

ВСТАНОВИВ:

24.02.2021 в системі "Електронний суд" сформована позовна заява, подана ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» з наступними вимогами: визнати недійсним договір про надання фінансового кредиту № 09759-11/2020 від 25.11.2020, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм»; стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, докази про яку будуть надані протягом п"яти днів після ухвалення рішення суду у справі.

На обгрунтування позову зазначено, що 25.11.2020 ОСОБА_1 уклала договір про надання фінансового кредиту № 09759-11/2020 з ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм», за яким кредитодавець надає позичальникові фінансовий кредит у розмірі 4500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим кредитом. У відповідності до п. п. 1.2 - 1.3 цього договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 24.12.2020. Строк дії договору починається з моменту його укладення відповідно до вимог ЗУ "Про електронну комерцію". За користування кредитом клієнт сплачує товариству 803,01 процентів річних від суми кредиту в розрахунку 2,20 процентів на добу. Тип процентної ставки - фіксована. В даному випадку, кредитний договір за своїм змістом порушує принцип добросовісності, оскільки платіжні зобов`язання позичальника за кредитним договором щодо сплати відсотків за користування кредитом є непомірно високими та річна відсоткова ставка складає 803,01 процентів, що більш ніж у 8 разів перевищує суму наданого позичальнику кредиту. Даний договір призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та підлягає визнанню недійсним з підстав порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливості умов договору, оскільки всупереч принципу добросовісності має місце істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Крім того, в даному випадку слід врахувати, що укладення оспорюваного договору було вчинено внаслідок впливу тяжкої обставини. Так, на момент укладення спірного договору ОСОБА_1 мала заборгованість на суму більше ніж 30 000,00 грн, яка утворилась на підставі кредитних договорів (угода від 10.03.2020 до кредитного договору № 833088-А від 10.03.2020 з ТОВ «СС Лоун»; кредитний договір "99431-М" від 30.09.2020 з ТОВ "Еквіфін Укр"; договір про надання фінансового кредиту № 2999419600/573352 від 21.10.2020 з ТОВ "Кредитна установа "Європейська кредитна група"). Укладаючи договір № 09759-11/2020 від 25.11.2020, позивач, будучи одинокою матір`ю та маючи на утриманні двох неповнолітніх дітей, будучи безробітною та за відсутності інших реальних доходів, перебуваючи під психологічним тиском в зв`язку з погрозами по телефону щодо необхідності термінового повернення заборгованості за іншими кредитними договорами, мала намір сплатити поточну заборгованість, яка утворилась на підставі вище вказаних договорів. Зазначає, що укладаючи оспорюваний договір, відповідач мав реальну можливість у відповідності до Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» через бюро кредитних історій дізнатися про відомості, що складають кредитну історію позивача та наявність великої суми непогашеної заборгованості, проте, розуміючи, наскільки на невигідних для особи умовах вчиняється правочин, запропонував його укласти свідомо та умисно, з наміром отримати від цього вигоду. Таким чином, в даному випадку наявний причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та вчиненням правочину, тобто укладення угоди було направлено саме на усунення тяжкої обставини. Крім того, вказував на порушення положень Закону України «Про захист прав споживачів» щодо умов кредитного договору. У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 01.03.2021 позов залишено без руху.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 17.03.2021 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Учасники справи у судове засідання не з"явилися.

Від представника позивачки до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивачки за наявними у справі матеріалами. На задоволенні позову наполягає.

Крім того, просив залучити до матеріалів справи оригінал в електронному вигляді кредитного звіту та інформації з реєстру запитів, що містяться в кредитній історії щодо ОСОБА_1 від ТОВ "Українське бюро кредитних історій".

Представник відповідача про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 25.11.2020 ОСОБА_1 уклала договір про надання фінансового кредиту № 09759-11/2020 з ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм», за яким кредитодавець надає позичальникові фінансовий кредит у розмірі 4500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим кредитом (п. 1.1 Договору).

У відповідності до п. п. 1.2 Договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 24.12.2020. Строк дії договору починається з моменту його укладення відповідно до вимог ЗУ "Про електронну комерцію".

За користування кредитом клієнт сплачує товариству 803,01 процентів річних від суми кредиту в розрахунку 2,20 процентів на добу. Тип процентної ставки - фіксована (п. 1.3 Договору)

Як вбачається із матеріалів справи оспорюваний договір укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

В п. 5 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи це положення закону правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно додатку № 1, який є невід"ємною частиною до Договору фінансового кредиту № 09759-11/2020 від 25.11.2020, сторони домовилися, що сума кредиту становить 4500,00 грн, фіксована процентна ставка за день користування становить 2.20 проценти, сума нарахованих процентів за користування кредитом складає 2970,00 грн, сукупний розмір кредиту становить 7470,00 грн. Даний додаток укладений в двох оригінальних примірниках, по одному кожній стороні, та містить електронний підпис ОСОБА_1 - НОМЕР_1 (а.с. 23)

Таким чином, укладаючи договір, позичальник усвідомлював та підтвердив, що умови договору для неї зрозумілі, відповідають її інтересам, є розумними та справедливими. Крім того, позичальник підтвердила, що отримала від позикодавця до укладення цього Договору інформацію, зазначену у ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; повідомлена про свої права відповідно до ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних»; інформація, надана позикодавцем, відповідає вимогам законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Таким чином, судом встановлено, що грошові кошти у розмірі 4500 грн. надавалися ОСОБА_1 на строк тридцять календарних днів, зі сплатою процентів починаючи з восьмого дня користування кредитом у розмірі 2,20 відсотків на добу. Протягом семи днів з моменту надання кредиту діє акційний період і нарахування процентів у цей час здійснюється за ставкою 0,01% на добу, що передбачено п. 1.4 Договору (а.с. 18)

Тобто, за 30 днів користування кредитом ОСОБА_1 мала сплатити проценти у розмірі 2970 грн (1%=45 грн * 2,20% * 30 днів), що не перевищує суму кредиту.

Таким чином, твердження позивачки про те, що кредитний договір за своїм змістом є несправедливим, оскільки платіжні зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитом є непомірно високими та річна відсоткова ставка складає 803,01%, не знайшли свого підтвердження, оскільки кредитний договір укладено на строк 30 календарних днів, зі сплатою 2,20 відсотків на добу. При добросовісному виконанні зобов`язання позивачкою не настали б негативні наслідки, пов`язані з простроченням боржника.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що «для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві».

Відтак, суд вважає, що укладення Договору у запропонованій формі із запропонованими умовами, відповідало внутрішній волі позивача та позивачем було вчинено чітку сукупність дій, спрямовану на отримання позики за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи.

Щодо посилань позивача про вчинення правочину під впливом тяжкої обставини суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК Українита предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

На підставі зібраних у справі доказів, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору позики на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір позики укладений під впливом тяжкої для неї обставини, на вкрай невигідних для неї умовах. Позивач, який оспорює правочин, мав довести, що за відсутності тяжкої обставини (хвороби) правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За договором про надання фінансового кредиту № 09759-11/2020 від 25.11.2020 ОСОБА_1 отримала грошові кошти у сумі 4500 грн. на строк 30 днів, тобто до 24.12.2020, зі сплатою відсотків у розмірі 2,20 % на добу.

Вказані умови влаштовували позивачку на час підписання договору. Сума процентів за 30 днів не перевищує суму кредиту, отже, цей правочин не може вчинятися на вкрай невигідних умовах з огляду на те, що діючи добросовісно, та виконуючи в строк зобов`язання, позивачка не мала би наслідком постійного збільшення плати за користування кредитом.

Посилання позивачки на те, що на її утриманні знаходиться двоє неповнолітніх дітей, наявність заборгованості за іншими кредитними договорами, відсутність постійного доходу не є тяжкими обставинами в розумінні ст. 233 ЦК України.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивач не довела, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах та що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним договором.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 89, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 202, 203, 215,509, 628, 629, 638, 1046, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвеструм» про визнання договору про надання фінансового кредиту № 09759-11/2020 від 25 листопада 2020 року недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів безпосередньо до Харківського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.04.2021.

Суддя: