Рішення № 96578741, 27.04.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/16279/20

Провадження № 2/638/1343/21

РІШЕННЯ

Іменем України

27 квітня 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Котельнікової А.Р.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – Харківська міська рада, Державне підприємство «Харківський завод електроапаратури»,

третя особа – ОСОБА_2 ,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , до Харківської міської ради, Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури» про скасування обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, третя особа – ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

У листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківської міської ради, Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури» про скасування обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, в обґрунтування якого зазначив, що 06 березня 2015 року державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається із 1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

06 березня 2015 року нотаріус зареєстрував за позивачем право власності на вказану частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель.

Позивач зазначив, що має намір продати належну йому частку вказаного домоволодіння, однак не може скористатися своїм правом, оскільки йому стало відомо про заборону відчуження домоволодіння в цілому.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 22 січня 1986 року № 35 «Про знесення індивідуальних житлових будинків у зв`язку з відведенням земельних ділянок під державне будівництво» затверджено рішення виконавчих комітетів Харківського, Куп`янського міських, Харківського, Балаклійського, Куп`янського районних рад народних депутатів № 433-3 від 25 грудня 1985 року у частині, що стосується зносу індивідуальних житлових будинків, у тому числі й будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

17 серпня 2012 року Першою Харківською державною нотаріальною конторою зареєстроване обтяження у вигляді заборони на відчуження об`єктів нерухомого майна АДРЕСА_2 на підставі рішення Харківської обласної ради від 22 січня 1986 року, у тому числі на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , до складу якої входить 1/4 частина, що належить позивачу.

В уточненій позовній заяві позивач просив скасувати запис про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 2973902, дата, час державної реєстрації: 17 серпня 2012 року 12:28:29, про реєстрацію заборони на нерухоме майно, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , внесений на підставі рішення місцевого органу державної виконавчої влади, серія та номер: б/н, виданий 22 січня 1986 року, видавник: облвиконком, в частині права власності ОСОБА_1 на 1/4 частину у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати обтяження нерухомого майна (заборону на нерухоме майно) у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, номер обтяження 12885523, дата реєстрації 17 серпня 2012 року 12:28:29, а саме житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного за рішенням б/н від 22 січня 1986 року, Облвиконком, в частині права власності ОСОБА_1 на 1/4 частину у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

У відзиві на позовну заяву Харківська міська рада посилається на пропущення позивачем строку позовної давності.

Також, Харківська міська рада зазначає про те, що рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 22 січня 1986 року № 35 «Про знесення індивідуальних житлових будинків у зв`язку з відведенням земельних ділянок під державне будівництво» є таким, що видано у відповідності до діючого на момент видачі рішення законодавства, не скасованим, у судовому порядку недійсним не визнаним, а тому зареєстрована заборона відчуження спірного майна не втратила свого призначення та не може бути скасована, оскільки рішення облвиконкому, яке стало підставою для накладення обтяження, є чинним.

Додатково Харківська міська рада посилається на те, що відповідно до інформації Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради, домоволодіння по АДРЕСА_1 , під будівництво об`єктів, замовником на які виступало Управління, не попадало. Отже, Управління не володіє інформацією про осіб, яким надано житло або які отримали грошову компенсацію по домоволодіннях, які потрапили під знесення, у тому числі по АДРЕСА_1 .

Від Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури», ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не надійшло.

В судове засідання позивач, відповідачі та третя особа не з`явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено обставини того, що 06 березня 2015 року державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається із 1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 березня 2015 року.

06 березня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 22 січня 1986 року № 35 «Про знесення індивідуальних житлових будинків у зв`язку з відведенням земельних ділянок під державне будівництво» затверджено рішення виконавчих комітетів Харківського, Куп`янського міських, Харківського, Балаклійського, Куп`янського районних рад народних депутатів № 433-3 від 25 грудня 1985 року у частині, що стосується зносу індивідуальних житлових будинків, у тому числі й будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить копія рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 22 січня 1986 року № 35 та копія додатку до нього.

У листі адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради від 04 вересня 2020 року № Б1-30720/1-20-08-31 зазначено, що Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Харківської міської ради та виконавчим комітетом Дзержинської районної ради м. Харкова у межах повноважень щодо виконання рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради від 22 січням 1986 року № 35 не проводилось відселення мешканців мікрорайону АДРЕСА_2 . Вказану ділянку було надано для забудови Харківському заводу електроапаратури.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 січня 2021 року власником 2/8 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , власником 1/4 частини - ОСОБА_1 та власником 1/4 частини – ОСОБА_4 . На вказаний будинок накладено обтяження – заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 12885523, зареєстровано 17 серпня 2012 року, підстава обтяження – рішення місцевого органу державної виконавчої влади б/н, видане облвиконкомом 22 січня 1986 року. Додаткові дані: реєстраційний номер 19758 від 17 серпня 2012 року, вилучено заборону на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , які належать в рівних частках кожному: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , підставою чого є рішення від 11 липня 2012 року Дзержинського районного суду м. Харкова.

У відповіді на запит суду Перша Харківська міська державна нотаріальна контора зазначила, що останньою, яка виступала в якості реєстратора заборон та арештів по м. Харкову, 21 квітня 2001 року було зареєстровано заборону на весь будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , підстава: рішення облвиконкому м. Харкова від 22 січня 1986 року.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4 ст. 41 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03 червня 2016 року зазначено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред`явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Звертаючись до суду із позовом про скасування обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна позивач пред`явив позов до Харківської міської ради та Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури».

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Відповідачами в справі про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 січня 2021 року на житловий будинок по АДРЕСА_1 , накладено обтяження – заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 12885523, зареєстровано 17 серпня 2012 року, підстава обтяження – рішення місцевого органу державної виконавчої влади б/н, видане облвиконкомом 22 січня 1986 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18).

В матеріалах справи відсутні як докази того, що заборона відчуження вказаного об`єкта нерухомого майна накладена в інтерсах Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури», так і відсутні докази того, що останньому були передані в користування, чи володіння, чи розпорядження земельні ділянки по АДРЕСА_2 , зокрема і земльної ділянки, на якій розташований будинок НОМЕР_1 .

За таких обставин суд вважає, що Державне підприємство «Харківський завод електроапаратури» не є належним відповідачем у даній, оскільки не є особою, в інтересах якої встановлено обтяження, та не є особою, якій передано в користування, чи володіння, чи розпорядження земельну ділянку, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 .

При цьому, суд не приймає до уваги лист адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради від 04 вересня 2020 року № Б1-30720/1-20-08-31, в якому зазначено, що Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Харківської міської ради та виконавчим комітетом Дзержинської районної ради м. Харкова у межах повноважень щодо виконання рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради від 22 січням 1986 року № 35 не проводилось відселення мешканців мікрорайону АДРЕСА_2 ; вказану ділянку було надано для забудови Харківському заводу електроапаратури, оскільки даний лист не є тим доказом, який підтверджує передачу вказаної земельної ділянки Державному підприємству «Харківський завод електроапаратури». Інших доказів на підтвердження цих обставин суду не надано.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17-ц (провадження № 14-144цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 зазначено, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно з частинами першою та другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Пунктом першим частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідності до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, тлумачення наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час звернення до суду із позовом), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічні правові висновки наведені упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц.

Таким чином, з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна закон не передбачав, тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про скасувати обтяження нерухомого майна (заборону на нерухоме майно) у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, то суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 3, 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд ухвалює рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. 81 ЦПК України і є його процесуальним обов`язком, що є підстави для скасування обтяження нерухомого майна (заборону на нерухоме майно) у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, номер обтяження 12885523, дата реєстрації 17 серпня 2012 року 12:28:29, а саме житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного за рішенням б/н від 22 січня 1986 року, Облвиконком, в частині права власності ОСОБА_1 на 1/4 частину у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

В матеріалах справи відсутні та позивачем не надані докази того, що рішення органу місцевого самоврядування від 22 січня 1986 року № 35, на підставі якого внесено запис про обтяження вказаного нерухомого майна, втратило чинність, скасовано або визнано недійсним в установленому законом порядку, суд же відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, позивачем не доведено доказами наявність підстав для скасування обтяження нерухомого майна (заборону на нерухоме майно) у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, номер обтяження 12885523, дата реєстрації 17 серпня 2012 року 12:28:29, а саме житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного за рішенням б/н від 22 січня 1986 року, Облвиконком, в частині права власності ОСОБА_1 на 1/4 частину у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, суд зазначає про те, що позивачем не надано доказів того, що частки будинку між співвласниками виділено в натурі, що унеможливлює визначення конкретної частки будинку в натурі, яка належить позивачу, та з якої позивач просить скасувати обтяження.

Отже, зважаючи на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , до Харківської міської ради, Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури» про скасування обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, третя особа – ОСОБА_2 , не підлягають задоволенню.

З урахуванням того, що у задоволенні позову відмовлено, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , до Харківської міської ради, Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури» про скасування обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, третя особа – ОСОБА_2 , відмовити.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28 квітня 2021 року.

Суддя І.П. Латка