Рішення № 96576065, 26.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2021 р. Справа№200/2837/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради (надалі – відповідач) про визнання протиправними дії щодо припинення з 01.02.2018 року виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язання поновити виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.02.2018 року по 31.10.2019 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила сина – ОСОБА_2 . ОСОБА_3 свідоцтво про народження дитини та зареєструвавшись з дитиною, як тимчасово переміщена особа позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради з заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини. Допомога при народженні дитини була призначена з 01.10.2016 року по 31.10.2016 року в сумі 10320 грн., з 01.11.2016 року по 31.10.2019 року в сумі 860 грн. Однак, 01.02.2018 року УСЗН припинило виплату допомоги, у зв`язку із скасуванням довідки ВПО.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно припинив виплату державної допомоги при народженні дитини, у зв`язку з чим просить суд визнати протиправними дії щодо припинення з 01.02.2018 року виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати відповідача поновити виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.02.2018 року по 31.10.2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін, поновлено строк звернення до суду з даним позовом. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

16 квітня 2021 року від представника УСЗН надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що 28.09.2017 року позивач звернулась до УСЗН із завою про призначення допомоги при народжені дитини. Допомога при народженні дитини була призначена з 01.10.2016 року по 31.10.2016 року в сумі 10320 грн., з 01.11.2016 року по 31.10.2019 року в сумі 860 грн. У відповідності до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, перевіркою фактичного місця проживання було з`ясовано, що позивач разом з дитиною за вказаною адресою відсутні, у зв`язку з чим було залишено письмове повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з`явитися до Управління для проходження фізичної ідентифікації, проте позивач протягом встановленого строку до Управління не з`явилась, про причини неявки не повідомила, тому рішенням від 06.04.2018 року відмінено виплату допомоги при народжені дитини та прийнято рішення припинити виплату допомоги з 01.02.2018 року.

З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає, що відсутні законні підстави для поновлення позивачу виплати допомоги при народженні дитини, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 7-8).

ІНФОРМАЦІЯ_4 в позивача народилася дитина – ОСОБА_2 , про що Костянтинівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 01 грудня 2016 року складено відповідний актовий запис № 874 та видано свідоцтво про народження (а.с. 11).

Позивач та її дитина є внутрішньо переміщеними особами з тимчасово окупованої території України (м. Сніжне), фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.09.2017 року № 0000348889 та № 0000348870 (а.с. 10, 15).

28.09.2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення їй державної допомоги при народження дитини – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Допомогу при народженні дитини було призначено з 01.10.2016 року по 31.10.2016 року в сумі 10320 грн., з 01.11.2016 року по 31.10.2019 року в сумі 860 грн.

Рішенням про припинення виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам від 05.02.2018 року, припинено ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини, допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям з 01.02.2018 року відповідно до п. 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 08.06.2016 р. № 365 у зв`язку з тим, що заявник не мешкає за місцем фактичного проживання (а.с. 28).

06.04.2018 року відповідачем прийнято рішення про відміну допомоги внутрішньо переміщеним особам, яким ОСОБА_1 відмінено допомоги при народженні дитини, допомогу на дітей одиноким матерям та державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям відповідно рішенню про скасуванню дії довідок внутрішньо переміщених осіб відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (а.с. 30).

Згідно листа Управління від 11.02.2021 року №Б-8, позивачу та її дитині скасовано дії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у зв`язку з чим прийнято рішення припинити виплату допомоги при народженні дитини, допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям з 01.02.2018 року (а.с. 16-17).

Судом встановлено, що відповідач припинив позивачу виплату допомоги при народженні дитини у зв`язку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи та скасуванням дії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати державної допомоги при народженні дитини, у зв`язку із відсутністю позивача за фактичним місцем проживання та скасуванням дії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Як встановлено судом, відповідач припинив позивачу виплату допомоги при народженні дитини у зв`язку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи та скасуванням дії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Проте, Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» не містить такої підстави для припинення виплати допомоги, як відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування дії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Більш того, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є рішенням та не може бути підставою для відмови у призначенні допомоги в розумінні вказаного Закону.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 243/6956/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримала таку допомогу в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Крім того, суд зазначає, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Отже, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної або відсутність за фактичним місцем проживання.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, оскільки зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 2811-XII.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив заборгованість по страховим виплатам, діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії та зобов`язання відповідача поновити виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.02.2018 року по 31.10.2019 року, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що рішенням про припинення виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам від 05.02.2018 року, припинено ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини, допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям з 01.02.2018 року та рішенням про відміну допомоги внутрішньо переміщеним особам від 06.04.2018 року ОСОБА_1 відмінено допомоги при народженні дитини, допомогу на дітей одиноким матерям та державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям.

Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення про припинення виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам від 05.02.2018 року в частині припинення ОСОБА_1 виплати допомоги при народженні дитини, визнати протиправним та скасувати рішення про відміну допомоги внутрішньо переміщеним особам від 06.04.2018 року в частині відміни ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу допомогу при народженні дитини за період з 01.02.2018 року по 31.10.2019 року.

Одночасно суд зазначає, що задоволення позовних вимог таким чином не змінюють їх суті.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., наведена сума відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про припинення виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам від 05.02.2018 року в частині припинення ОСОБА_1 виплати допомоги при народженні дитини.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про відміну допомоги внутрішньо переміщеним особам від 06.04.2018 року в частині відміни ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.

4. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради (місцезнаходження: 85327, Донецька область, м. Мирноград, м-н. Молодіжний, 59, ідентифікаційний код юридичної особи 25953304) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) допомогу при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.02.2018 року по 31.10.2019 року.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради (місцезнаходження: 85327, Донецька область, м. Мирноград, м-н. Молодіжний, 59, ідентифікаційний код юридичної особи 25953304) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ), судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Повне судове рішення складено 26 квітня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.М. Чучко