Рішення № 96576061, 23.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2021 р. Справа№200/2827/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.

Позов вмотивовано тим, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача. Зазначає, що у Пенсійного органу перед позивачем рахується заборгованість з виплати пенсії у сумі 26785,17 грн. Вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати їй пенсії такою, що порушуює її конституційні права, Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Просить суд визнати протиправними бездіяльність Пенсійного органу щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії та стягнути з Пенсійного органу виниклу заборгованість з пенсії.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позивач перебуває на обліку в управлінні. Суми пенсій, які не виплачено позивачу обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати. Заборгованість з пенсії буде виплачена на умовах окремого порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. До теперішнього часу окремий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Представники сторін про відкриття провадження були повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання, відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , перебуває на обліку у відповідача в статусі тимчасово переміщеної особи.

Відповідач в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки з нарахованої та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_1 від 31.03.2021, пенсійні виплати позивачу в період з серпня 2018 року по квітень 2019 року нараховувались але не були виплачені в загальній сумі 26993,75 грн.

Доказів сплати заборгованості пенсії позивачу в сумі 26993,75 грн. до суду не надано.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, підстави для припинення пенсійних виплат повинні бути визначені статтею 49 Закону № 1058.

Посилання представника Управління на положення постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та “Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” і “Порядок здійснення контролю за їх проведенням”, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 “Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365”, суд не приймає до уваги з огляду на те, що вказані постанови є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу ніж Закон, які значно звужують встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем.

За таких обставин суд, виходячи з пріоритетності норм, застосовує вимоги ст. 49 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” та не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що нездійснення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачеві, діяв у спосіб, не передбачений законодавством.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18, яке, у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду, набрало законної сили 04.09.2018.

Окрім вищезазначеного, суд звертає увагу відповідача на наступне.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров`я”. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах “Пічкур проти України”, “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі “Кечко проти України” (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Судом також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сума заборгованості з пенсії за період з серпня 2018 року по квітень 2019 року складає 26993,75 грн., а не 26785,17 грн., як зазначено у позовній заяві. Ці обставини доведені відповідачем та підтверджені наявними в матеріалах справи доказами.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що невиплату пенсії позивачу з серпня 2018 року по квітень 2019 року у розмірі 26993,75 грн. було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 в справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Щодо вимог позивача щодо звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення пенсії за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини 1 статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини 1 цієї статті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення суду в цій справі підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 22.03.2021 позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по цій справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на зазначене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ: 23346787; 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ: 23346787) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії з серпня 2018 року по квітень 2019 року у розмірі 26993,75 грн.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ: 23346787) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену пенсію за період з серпня 2018 року по квітень 2019 року у розмірі 26993 (двадцять шість тисяч дев`ятсот дев`яносто три) гривні 75 копійок.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ: 23346787; 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5) на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23 квітня 2021 року.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець