Рішення № 96575783, 05.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 року Справа № 804/15303/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Турлакової Н.В., суддів Неклеси О.М., Сліпець Н.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунків та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного банку України, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (в редакції позовної заяви від 25.12.2015 року) (т.1 а.с.212-234) та заяви про збільшення позовних вимог від 18.02.2016р. (т.2 а.с.99-103) просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про звільнення ОСОБА_1 №404-п від 23.09.2015р.;

- зобов`язати відповідача поновити її на роботі до штату Національного банку України та надати роботу з урахуванням освіти, кваліфікації та відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертної комісії стосовно умов та характеру праці;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати лікарняних з 01 жовтня 2015 року по 03 грудня 2015 року в сумі 27 860 гри. 85 коп., за час затримки виплати, пов`язані з оплатою праці з 01 жовтня 2015 року по 25 грудня 2015 року в сумі 37 766 грн. 93 коп., за час затримки виплати матеріальної допомоги з 15 жовтня 2015 року по 03 грудня 2015 року в сумі 22 288 грн. 68 коп. – середній заробіток за час затримку розрахунків на загальну суму 87 916,46грн.

2) стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що рішенням відповідача №404-п від 23.09.2015р. її незаконно було звільнено з тимчасової посади провідного економіста відділу організації бухгалтерського обліку Управління Національного банку України в Дніпропетровській області. В обґрунтування доводів щодо незаконності свого звільнення, позивач також зазначає, що в період з 15 по 29 вересня 2015 року вона перебувала на лікуванні, маючи важку хворобу, яка потягла встановлення їй за висновком медичної комісії ІІІ групи інвалідності (т.1 а.с. 212-234). Позивачка зазначає, що остаточні розрахунки за належними при звільненні виплатами (компенсація за 3 календарних дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за 18 років стажу державної служби, допомога по тимчасовій непрацездатності на підставі первинного листка непрацездатності від 15.09.2015 Серія АГХ №855170, в тому числі за рахунок підприємства 5 днів та за рахунок Фонду соціального страхування 9 днів, повернення зайво утриманих коштів за 5 календарних днів щорічної відпустки тощо) затримані Управлінням майже на три місяці. Позивачка вказує, що згідно вимог КЗпП України в день її звільнення 23.09.2015р. відповідач не здійснив всі необхідні розрахунки, у зв`язку з чим, вона має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку (ст.117 КЗпП України). В обґрунтування заявленої вимоги щодо стягнення моральної шкоди позивач окрім іншого вказувала, що відповідачем було залишено її без засобів до існування, оскільки, у тому числі, не було здійснено з нею повного розрахунку при звільненні.

В матеріалах справи наявні заперечення відповідача в яких зазначено, що ОСОБА_1 працювала в Управлінні Національного банку України в Дніпропетровській області на посаді головного економіста сектора реєстрації, ліцензування та моніторингу відділу банківського нагляду. Наказом № 404-п від 23.09.2015 р. ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади у зв`язку із закінченням строку дії договору. Представник відповідача зазначив, що при звільненні позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та компенсацію за помилково відраховані при звільненні дні щорічної основної відпустки. Відповідачем зазначено, що в разі захворювання працівника, що звільняється, у роботодавця відсутня можливість провести з ним остаточний розрахунок в день звільнення, при цьому працівник має право на оплату листка непрацездатності. Кошти пов`язані з оплатою непрацездатності після звільнення з роботи не відносяться до коштів, які роботодавець має сплатити при звільненні працівника та чинним законодавством не встановлено строків виплати лікарняних звільненим працівникам колишніми роботодавцями. Відповідач вказує, що всі розрахунки із заробітної плати здійснені відповідно до вимог чинного законодавства та у повному обсязі, за виключенням виплати 5 календарних днів щорічної відпустки у розмірі 2079,36 грн. через технічну помилку та яка була виплачена 25.12.2015 № 1 (#1186185401). Посилаючись на викладені обставини у їх сукупності, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, в тому числі в частині заявлених вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків, а також стягнення моральної шкоди, як необґрунтованих.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року, яка була залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.01.2021р. №804/15303/15 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року в частині відмови у позовних вимогах ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунків та стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн - скасовано і направлено справу в цій частині на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року у цій справі залишено без змін.

За результатами автоматизованого розподілу вказана адміністративна справа передана на розгляд колегії у складі трьох суддів, головуючий суддя Турлакова Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року, згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.01.2021р. по справі №804/15303/15 справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунків та моральної шкоди прийнято до свого провадження та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

01.03.2021р. відповідачем до суду надано відзив (від 22.02.2021р.) на позовну заяву, в якому зазначено, що Управлінням Національного банку України у Дніпропетровській області подано до суду письмові пояснення від 29.03.2016 №18-0012/26382, у яких наведено детальний розрахунок середньоденної заробітної плати позивача. Згідно з цим розрахунком середньоденна заробітна плата позивача на дату звільнення становила 171,30 грн., а не 740,77 грн., як про це стверджує позивач. Щодо оплати за листом непрацездатності Серії АГХ № 855170 відповідач зазначає, що з урахуванням утриманих податків від сукупного доходу, нарахованого за вересень 2015 року, ОСОБА_1 сплачено 2500,49грн. за листком непрацездатності Серії АГХ № 855170 через касу Управління згідно з видатковим касовим ордером від 03.12.2015 №1 (#1161002301). Також зазначає, що кошти пов`язані з оплатою непрацездатності після звільнення з роботи не відносяться до коштів, які роботодавець має сплатити при звільненні працівника. Разом з тим, відповідач вказує, що Управлінням дійсно була допущена помилка під час розрахунку та не була виплачена ОСОБА_1 при звільненні компенсація за невикористану відпустку за 5 календарних днів у розмірі 2079,36 грн. Ця компенсація на підставі наказу Управління від 17.12.2015 № 780-п виплачена ОСОБА_1 через касу Управління згідно з видатковим касовим ордером від 25.12.2015 №1 (#1186185401). Щодо оплати за листом непрацездатності Серія АГХ №739524, то розрахунок Управлінням проведений своєчасно. Щодо виплати матеріальної допомоги на лікування матері ОСОБА_1 , відповідач зазначає, що надання матеріальної допомоги є не обов`язком, а правом роботодавця, було прийнято після звільнення ОСОБА_1 з роботи; матеріальна допомога на лікування матері ОСОБА_1 не є заробітною платою (не входить до структури оплати праці) ОСОБА_1 , не належить до виплат, які мали бути здійснені під час її звільнення, та для її виплати у день звільнення.

09.03.2021р. позивачем подано відповідь на відзив відповідача від 22.02.2021р., в якій позивачка просила відхилити доводи відповідача, зазначені у відзиві та підтримала свої обґрунтування в частині несвоєчасності здійснених відповідачем розрахунків при її звільнення наводячи актуалізовані суми середнього заробітку, які просить стягнути.

Представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, в яких останній підтримав свою позицію викладену у відзиві на позов та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно клопотання позивача від 09.03.2021р. в якому остання посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України №104 від 17.02.2021р. щодо карантинних заходів на території України до 30 квітня 2021 року просить розглянути справу без її участі в порядку письмового провадження. У вказаному клопотанні повідомила, що вичерпний перелік письмових пояснень та доказів, що підтверджують доводи позивача, відображають її позицію та відповідають заявленим позовним вимогам, містяться у матеріалах справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Також, ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2021р. та 05.04.2021р. заяви позивача про уточнення (збільшення) позовних вимог повернуті без розгляду.

05.04.2021р. у судовому засіданні, враховуючи клопотання позивача та думку відповідача, відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, вимоги ст.205 КАС України, а також приписи постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» зі змінами внесеними постановою КМУ від 17.02.2021 № 104 та наказу голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року № 75-од про запровадження особливого режиму роботи суду та рішення Вищої ради правосуддя «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» №763/0/15-21 від 01.04.2021р., суд ухвалив задовольнити клопотання позивача та продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 01.07.2011 року працювала на посаді головного економіста сектору реєстрації, ліцензування та моніторингу відділу банківського нагляду в управлінні Національного банку України в Дніпропетровській області на підставі наказу № 254-п від 30.06.2011 р. (т.2 а.с. 40).

23.09.2015 року наказом директора управління Національного банку України в Дніпропетровській області № 404-п ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 23.09.2015р. на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, та виплачено їй грошову компенсацію.

У вказаному наказі визначено: «Звільнити ОСОБА_1 , провідного економіста відділу організації бухгалтерського обліку, яка працює на період знаходження у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 до дня фактичного виходу її з відпустки, 23 вересня 2015 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, п.2 ст.36 КЗпП України.

Виплатити їй грошову компенсацію за 3 календарних дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за 18 років стажу державної служби.

Здійснити ОСОБА_1 відрахування за 5 календарних днів невідпрацьованої щорічної відпустки за робочий рік з 09.05.2015 по 23.09.2015 року.».

ОСОБА_1 в період з 20.08.2015 по 29.09.2015 та з 15.09.2015 по 28.09.2015 знаходилась на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності Серія АГХ № 739524 виданий 25.08.2015р. та Серія АГХ №855170 виданий 15.09.2015р. (т.2 а.с.54-55).

У листі Київського міського відділення Виконавчої дирекції ФСС з ТВП від 17 листопада 2016 року № 04-06-1-138з-142 зазначено, що Актом № 113 від 15 листопада 2016 року позапланової перевірки по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в частині призначення та виплати матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 . Національним банком України, встановлено, що виплата допомоги, зокрема по листку непрацездатності серії АГХ №739524 проведена 10.09.2015, що відповідає вимогам ч.2 ст.32 Закону №1105. Також під час аналізу документів встановлено, що 07.10.2015 до робочого органу ДОВ ФСС з ТВП була подана відповідачем заява-розрахунок, яка містила донарахування позивачу за листком непрацездатності Серія АГХ № 739524 в сумі 18,75грн. Ця заява-розрахунок профінансована 13.10.2015, документів, що підтверджують виплату позивачу донарахування суми матеріального забезпечення, надано не було. Виплата допомоги позивачу за листком непрацездатності Серія АГХ №855170 проведена 03.12.2015 з порушенням терміну передбаченого пп.1 ч.2 ст.32 Закону України №1105-ХІУ (т.4 а.с.113-114).

Кошти за листком непрацездатності Серія АГХ № №855170 були нараховані ОСОБА_1 у вересні 2015 року (2031,10 грн за 5 к.д. за рахунок коштів Національного банку України та 3655,98 грн за 9 к.д. за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що підтверджується випискою із особового рахунку (коди 509 та 510), копія якого міститься в матеріалах справи.

Управлінням НБУ в Дніпропетровській області 30.09.2015 направлено до Фонду заяву розрахунок щодо фінансування 3655,98 грн за листком непрацездатності ОСОБА_1 . Серії АГХ №855170, кошти на оплату якого надійшли до Управління 09.10.2015.

Згідно листа ОСОБА_1 від 23.2015р. направленого на ім`я голови НБУ України та директора виконавчого Управління НБУ в Дніпропетровській області, копія якого міститься в матеріалах справи (т.2, а.с.104) остання просить задовольнити вимоги щодо довідки про середню заробітну плату, інформацію для заповнення декларації, довідку про розмір виплат в період знаходження у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, та по догляду за дитиною, та повідомити результати розгляду заяв щодо матеріальної допомоги, також зазначає що не проведено розрахунки не деталізуючи які саме та за який період.

Вказаний лист отриманий адресатами в тому числі відповідачем 27.10.2015р., та 02.11.2015р., на який надана відповідь від 23.11.2015р. № 91-01/19-222/91099, згідно якої в тому числі, повідомлено про нарахування матеріальної допомоги, яку можливо отримати при зверненні до управління.

Судом також встановлено, що виконавчий директор Управління листом від 22.09.2015 № 14-025/5550 направив до Департаменту персоналу клопотання про надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги на лікування її матері у розмірі 9500 грн.

Директором Департаменту персоналу листом від 12.10.2015 17-04023/75227 дозволено надати ОСОБА_1 на лікування її матері матеріальну допомогу у розмірі 5000 грн. Про можливість отримання допомоги ОСОБА_1 було повідомлено у т.ч. листом Управління від 23.11.2015 № 91-01/19-222/91099.

Позивач звернулась до відповідача із заявою від 02.12.2015р. (вх.№І-91670/4/18633 від 03.12.2015) щодо остаточних розрахунків при звільненні, з вимогою про перевірку розрахунків при звільненні та повернення зайво утриманих коштів за 5 календарних днів, оскільки згідно з наявною у позивача копією виписки за особовим рахунком за вересень 2015 року відрахування склали загалом 10 календарних днів.

В листі Управління НБУ в Дніпропетровській області №91-01/10-015/103192 від 23.12.2015р. (т.2 а.с.113) зазначено, що відповідно до листа непрацездатності від 15.09.2015 серія АГХ №855170 за період з 15.09.2015 по 28.09.2015 позивачу нараховані лікарняні за рахунок підприємства (5 днів) в сумі 2031,10грн. та за рахунок Фонду соціального страхування (9днів) в сумі 3 655,98грн. З урахуванням утриманих податків від сукупного доходу, нарахованого за вересень 2015 року, позивачу сплачено залишок лікарняних в сумі 2500,49грн. через касу Управління згідно видаткового касового ордеру від 03.12.2015 №1 (#1161002301).

Також у вказаному листі від 23.12.2015 за №91-01/10-015/103192 відповідач повідомив, щодо виплати матеріальної допомоги на лікування сплачено згідно видаткового касового ордеру від 03.ю12ю2015р. № 1, а також що за результатами розгляду вказаної заяви було встановлено помилкове відрахування при звільненні за 5 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 09.05.2015 по 23.09.2015. Наказом від 17.12.2015 №780-п було прийнято рішення виплатити позивачу грошову компенсацію за помилково відраховані кошти в сумі 2079,36 грн. та принесені вибачення за прикру помилку.

Під час розгляду справи в межах спірних правовідносин, судом досліджено письмові докази, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме: - виписки із особового рахунку ОСОБА_1 за серпень, вересень, жовтень та грудень 2015 року; - видаткові касові ордери від 03.12.2015 №1 (#1161002301) та №2 (#1161027801), від 25.12.2015 № 1 (#1186185401); - меморіальні ордери від 04.09.2015 №75568463 та від 10.09.2015 № 7563362; лист Дніпропетровського відділення ФСС з ТВП від 11.08.2016 № 05-15-3273; - листи директора виконавчого Управління Національного банку України в Дніпропетровській області від 22.09.2015 о 14-025/5550, від 23.11.2015 №91-01/19-222/91099 та від 23.12.2015 №91-01/10-015/103192; - лист директора Департаменту персоналу від 12.10.2015 № 17-04023/75227; листа директора виконавчого Управління Національного банку України в Дніпропетровській області.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

У відповідності до вимог ст. 2 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та ін.

Згідно ст. 56 Закону України “Про Національний банк України”, національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком.

Поряд з цим, правовідносини у сфері проходження державної служби регулюються Конституцією України, Законом України “Про державну службу”, Кодексом законів про працю України та прийнятими на їх підставі нормативними актами.

Відповідно до п.3-4 ч.1 ст.7 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII) державний службовець має право на належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу .

Такому його праву кореспондує обов`язок керівника державної служби створювати умови для виконання державними службовцями своїх посадових обов`язків та їх матеріально-технічне забезпечення (п.12 ч.2 ст.17 Закону № 889-VIII).

Згідно із ст.50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; премії (у разі встановлення).

За змістом ст.5 Закону № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-ХІV (далі - Закон №1105-ХІV).

Основними принципами соціального страхування, зокрема, є: державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав; обов`язковість фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; відповідальність роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону №1105-ХІV джерелами формування коштів Фонду, крім іншого, є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №1105-ХІV роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

Відповідно до частини 5 статті 15 Закону №1105-XIV роботодавець несе відповідальність за: 1) порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення; 2) несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом; 3) подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду; 4) шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання обов`язків, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 18 Закону № 1105-XIV страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах.

Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом (стаття 19 Закону).

Частиною другою статті 22 Закону № 1105-XIV визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.[…].

Частиною 1 статті 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), призначаються та надаються за основним місцем роботи (крім допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомоги по вагітності та пологах, які надаються за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).

Частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі Закон № 108/95-ВР) закріплено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено, що основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону № 108/95-ВР джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Згідно зі статтею 13 Закону № 108/95-ВР обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами першою та шостою статті 24 Закону № 108/95-ВР визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .

Згідно з частинами першою та третьою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до статті 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно з частиною першою статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Системний аналіз міжнародних нормативних актів, Конституції України, законів України, норм КЗпП України свідчить, що на виконання своїх зобов`язань у соціальній сфері Україна урегулювала питання виплати заробітної плати, а також передбачила гарантії того, що її своєчасна і у повному обсязі виплата є реальною, оскільки гарантована негативними для власника наслідками фінансового характеру у разі порушення вказаних імперативних норм. І ст. 117 КЗпП України передбачає не санкції у розумінні ЦК України за невиконання фінансового зобов`язання, а саме гарантії дотримання роботодавцем прав найманого працівника на своєчасне та у повному обсязі отримання заробітної плати.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні урегульовано нормами трудового права, як у КЗпП України, так і у Законі України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, оскільки правова природа такого відшкодування здійснює функцію гарантування прав найманих працівників.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року №. 8-рп/2013 виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Так, суд зазначає, з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.01.2021р. №804/15303/15 предметом спірних правовідносин під час повторного розгляду даної справи є вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунків та стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати лікарняних, суд виходить з наступного.

Щодо проведення позивачу розрахунків за листком непрацездатності Серія АГХ №739524 від 25.08.2015р., суд зазначає наступне.

У листі Фонду від 11.08.2016 № 05-15-3273, на який у т.ч. посилається позивач, зазначається: "УНБУ в Дніпропетровській обл. зверталося до Бабушкінської РВД із завами-розрахунками для фінансування матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду, до яких включалися нарахування допомог по тимчасовій непрацездатності по Ваших листках непрацездатності, а саме:

- б/н від 07.10.2015 на загальну суму 68,86 грн (вся сума - доплата по Вашому листку непрацездатності серія АГХ №739524 з 20.08.2015 по 24.08.2015 - 18,75 грн), яка зареєстрована у Бабушкінській РВД 07.10.2015 і профінансована 13.10.2015, тобто з дотриманням термінів, визначених чинним законодавством. Кошти (доплата) по листку непрацездатності №739524 відповідно до наданої до перевірки бухгалтерської документації виплачена 13.11.2015 року".

Судом встановлено, що вказані кошти відповідачем були нараховані ОСОБА_1 ще до отримання фінансування із Фонду, що підтверджується випискою із особового рахунку за вересень 2015 року (код 510) та виплачені 13.11.2015, про що зазначено у листі Фонду від 11.08.2016 № 05-15-3273.

Щодо проведення позивачу розрахунків за листком непрацездатності Серія АГХ №855170 від 15.09.2015р., суд зазначає наступне.

Так судом встановлено що кошти за листком непрацездатності Серія АГХ № №855170 були нараховані ОСОБА_1 у вересні 2015 року після надання вказаного листка позивачкою (2031,10грн. за 5 к.д. за рахунок коштів Національного банку України та 3655,98грн за 9к.д. за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що підтверджується випискою із особового рахунку (коди 509 та 510). Управлінням НБУ в Дніпропетровській області 30.09.2015 направлено до Фонду заяву розрахунок щодо фінансування 3655,98 грн за листком непрацездатності ОСОБА_1 . Серії АГХ №855170, кошти на оплату якого від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності надійшли до Управління 09.10.2015р.

В листі Управління НБУ в Дніпропетровській області №91-01/10-015/103192 від 23.12.2015р. (т.2 а.с.113) зазначено, що відповідно до листа непрацездатності від 15.09.2015 серія АГХ №855170 за період з 15.09.2015 по 28.09.2015 позивачу нараховані лікарняні за рахунок підприємства (5 днів) в сумі 2031,10грн. та за рахунок Фонду соціального страхування (9днів) в сумі 3 655,98грн. З урахуванням утриманих податків від сукупного доходу, нарахованого за вересень 2015 року, позивачу сплачено залишок лікарняних в сумі 2500,49грн. через касу Управління згідно видаткового касового ордеру від 03.12.2015 №1 (#1161002301).

При цьому, листок непрацездатності Серії АГХ № 855170 тривалістю 14 календарних днів був виданий з 15.09.2015 до 28.09.2015 включно, тобто вже після звільнення ОСОБА_1 .

Крім того, суд зазначає, що кошти пов`язані з оплатою непрацездатності після звільнення з роботи не відносяться до коштів, які роботодавець має сплатити при звільненні працівника.

Щодо посилання позивача на те, що остання зверталася за отриманням виплат по вказаним лікарняним, а саме шляхом: - особистого звернення до відділу організації бухгалтерського обліку Управління 29.09.2015; - звернень до відділу організації бухгалтерського обліку Управління по телефону протягом місяця після звільнення, то вказане суд оцінює критично, оскільки доказів зазначених обставин не надано та матеріали справи не містять.

Разом з тим ч.1 ст.76 КАС України передбачено що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

А відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст.78 КАС України.

При цьому, досліджуючи зміст заяви позивачки від 23.10.2015р. (отримана НБУ – 27.10.15р., Управлінням – 02.11.15р.) (а.с.104-106 т.2) суд зазначає, що в ній відсутні питання щодо необхідності проведення виплати за вказаними лікарняними, а остання стосувалась надання інформації щодо надання довідок та проведення розрахунків виплати матеріальної допомоги (на лікування матері).

Разом з тим, на вказану заяву, відповідач листом №91-01/19-222/91099 від 23.11.2015р. надано відповідь, в якій у т.ч. повідомлено, що матеріальна допомога нарахована в сумі 5000грн., яка при зверненні до Управління буде виплачена в сумі 4175,00грн.

Аналізуючи вищевикладені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає, що відповідачем в межах своїх компетенцій та повноважень здійснені відповідні дії щодо проведення розрахунків за листками непрацездатності Серія АГХ № 739524 виданий 25.08.2015р. та Серія АГХ №855170 виданий 15.09.2015р., у т.ч., направлення заявок-розрахунків до ФСС та виплати після отримання коштів з Фонду та на підставі відповідного звернення позивачки від 02.12.2015р. (надійшло 03.12.205р.)

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати матеріальної допомоги з 15 жовтня 2015 року по 03 грудня 2015 року в сумі 22 288 грн. 68 коп. (виплата матеріальної допомоги на лікування матері ОСОБА_1 ), суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 47, 48 та 51 Положення про оплату праці (заробітну плату) працівників Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.07.2015 № 456, працівникам Національного банку може надаватися матеріальна допомога разового характеру на лікування працівників Національного банку і членів їх сімей.

Матеріальна допомога на лікування працівників Національного банку і членів їх сімей (далі - матеріальна допомога на лікування) може надаватися працівникам Національного банку на лікування складного захворювання працівника або членів його сім`ї [чоловік (дружина), діти, батьки] на підставі заяви працівника або звернення керівника структурного підрозділу, в якому працює працівник, документів, що підтверджують факт захворювання [довідок або інших документів з медичних закладів про проведене лікування (необхідність проведення лікування)] та документів (чеків, квитанцій, ордерів тощо), що підтверджують понесені витрати на лікування. Документами, що підтверджують витрати на лікування, можуть бути платіжні документи на придбання ліків, оплату лікування, сплату благодійного внеску, тощо.

Рішення про надання працівникам Національного банку матеріальної допомоги на лікування в розмірі: - до 3 000 гривень приймається керівником територіального управління, структурної одиниці Національного банку, в центральному апараті Національного банку директором Департаменту персоналу; - від 3 000 гривень до 10 000 гривень включно приймається директором Департаменту персоналу (або особою, яка виконує його обов`язки); - від 10 000 гривень - Головою Національного банку шляхом підписання наказу.

Судом встановлено, матеріалами прави підтверджено та сторонами не заперечується, що відповідно до вищенаведених норм виконавчий директор Управління листом від 22.09.2015 № 14-025/5550 направив до Департаменту персоналу клопотання про надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги на лікування її матері у розмірі 9500 грн.

Директором Департаменту персоналу листом від 12.10.2015 17-04023/75227 дозволено надати ОСОБА_1 на лікування її матері матеріальну допомогу у розмірі 5000 грн. Про можливість отримання допомоги ОСОБА_1 було повідомлено у т.ч. листом Управління від 23.11.2015 № 91-01/19-222/91099.

Аналізуючи вказані норми, суд звертає увагу, що надання матеріальної допомоги є не обов`язком, а правом роботодавця, а рішення про надання допомоги було прийнято після звільнення ОСОБА_1 з роботи та стосувалося виплати матеріальної допомоги на лікування не самої ОСОБА_1 , а її матері.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що матеріальна допомога на лікування матері ОСОБА_1 не є заробітною платою (не входить до структури оплати праці) ОСОБА_1 , не належить до виплат, які мали бути здійснені під час її звільнення, та для її виплати у день звільнення ОСОБА_1 були відсутні правові підстави, протиправна бездіяльність відповідача в цій частині судом не встановлено, у зв`язку з чим, судом не проводилися розрахунки розміру середньоденної затримки такої плати та кількості днів затримки.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку в сумі 37 766 грн. 93 коп. за час затримки проведення розрахунків за оплату праці (5 календарних днів щорічної відпустки), суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що заробітна плата позивача виплачена відповідачем згідно з видатковим касовим ордером від 25.12.2015 №1 (#1186185401) на загальну суму 2 079 грн. 36 коп. (отримувач ОСОБА_1 - дебіторська заборгованість за заробітною платою, призначення платежу - видача на виплати, пов`язані з оплатою праці, підстава - наказ від 17.12.2015 № 780-п) (т. 2, а.с. 123).

Позивачка зверталася до відповідача щодо проведення остаточних розрахунків за належною їй при звільненні виплаті, що підтверджується письмовими зверненнями від 23.10.2015, 02.12.2015. Також відповідачем було визнано зазначений факт у своєму листі №91-01/10-015/103192 від 23.12.2015р. (т. 2 а.с. 113-114).

У вказаному листі зазначено: «Щодо перерахунку та повернення коштів за 5 календарних днів щорічної відпустки.

За результатами розгляду Вашої заяви, встановлено помилкове відрахування при звільненні за 5 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 09.05.2015 по 23.09.2015. Наказом по Управлінню №780-п від 17.12.2015 прийнято рішення виплатити Вам грошову компенсацію за помилково відраховані кошти.

Нарахована сума до виплати становить 2079,36грн., яку Ви можете отримати в касі Управління.

Просимо вибачення за прикру помилку, що сталася. Сподіваємося, що це непорозуміння не вплине на наші стосунки».

Також, представником відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву від 01.03.2021р. зазначалося, що Управлінням дійсно була допущена помилка під час розрахунку та не була виплачена ОСОБА_1 при звільненні компенсація за невикористану відпустку за 5 календарних днів у розмірі 2079,36 грн.

Судом встановлено, що ця компенсація на підставі наказу Управління від 17.12.2015 № 780-п виплачена ОСОБА_1 через касу Управління згідно з видатковим касовим ордером від 25.12.2015 № 1 (#1186185401), копія якого наявні в матеріалах справи.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про допущену відповідачем бездіяльності щодо несвоєчасного розрахунку та не виплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористану відпустку (5 календарних днів у розмірі 2079,36 грн.), а період затримки виплати заробітної плати відповідачем становить 61 робочий день (з 01 жовтня 2015 року по 25 грудня 2015 року), що сторонами також не заперечується.

Разом з тим, суд не погоджується із розміром суми 740,77грн.. яку позивач визначила для розрахунку середньомісячної заробітної плати, виходячи з наступного.

Так, позивача було звільнено 23.09.2015, при цьому позивачка вважає вірним розрахунок середньомісячної заробітної плати з огляду на виплати за березень - квітень 2015 року, так позивачем визначено середньоденний заробіток за період березень - квітень 2015 року у розмірі 619,13 грн., який згодом було збільшено до 740,77 грн., з відповідним обґрунтуванням, яке міститься в матеріалах справи (т.3 а.с.234-235, 236).

З цього приводу, суд зазначає, що при визначенні середнього заробітку позивача слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», (далі - Порядок).

Відповідно до першого речення абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 розділу III Порядку передбачено, що саме включається до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження.

Відповідно до підпунктів б), е), и) пункту 4 Розділу III Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: - одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); - пенсії; - виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо.

Таким чином, згідно особового рахунку позивача за липень місяць 2015 року, остання не мала відпрацьованих днів у вказаному місяці, а кількість робочих днів у серпні 2015 року складав 20 днів, з яких позивач працювала 3 робочих дні.

Відповідно до другого речення пункту 8 розділу IV Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Таким чином, суд зазначає, що середньоденна заробітна плата позивача за липень-серпень 2015р. становить (513,91 грн. : 3 дні) = 171,30 грн., копія детального розрахунку з відповідними доказами досліджені судом та містяться в матеріалах справи (т.2 а.с.165-171).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що період затримки виплати заробітної плати відповідачем становить 61 робочий день (з 01 жовтня 2015 року по 25 грудня 2015 року), середній заробіток, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час затримки розрахунків складає: 171,30 грн х 61= 10 449,3грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, а відповідачем вказане не спростовано, відповідно з урахуванням встановлених обставин у цій справі, належним способом захисту прав позивача є стягнення з відповідача середнього заробіток за час затримки виплати пов`язаної з оплатою праці (5 календарних днів щорічної відпустки) з 01 жовтня 2015 року по 25 грудня 2015 року в сумі 10449грн. 30 коп.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

В обґрунтування вказаної вимоги, окрім іншого позивач зазначає, що через систематичну та тривалу затримку розрахунків, у тому числі не здійснення повного розрахунку при звільненні та порушення гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права мирно володіти своїм майном та положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права на достатній життєвий рівень громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, у неї, як особи з інвалідністю, виникли негативні емоції рівня страждання та приниження (психологічне напруження, розчарування та незручності) та збитки.

Згідно зі ст. 24 Закону № 393/96-ВР, особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Приписами частин 1, 2 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Наявність моральної шкоди позивачка мотивувала тим, що неправомірні дії відповідача призвели до того, що вона була змушена тривалий час захищати своє порушене право у судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення. Бездіяльність відповідача створила психічне напруження очікуванням рішення відповідача, позивач зазнала розчарування в діяльності відповідача, що створило додаткове психічне напруження. Захист свого права вимагав від неї додаткових зусиль для організації свого часу, побуту. Усі ці обставини призвели до виникнення у неї хвилювань та переживань, що негативно відобразилось на психоемоційному стані, та як наслідок погіршення загального стану здоров`я.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надані та судом досліджені: копія виписки з амбулаторної картки ОСОБА_1 від 30.03.2016 на 1 арк.; копія виписки з амбулаторної картки ОСОБА_1 від 31.03.2016 на 1 арк.; копію направлення на стаціонарне лікування до неврологічного відділення від 31.03.2016 на 1 арк.; копії платіжних документів, що підтверджують поточні витрати на лікування за лютий - травень 2016 року на 8 арк.; копія направлення на консультацію до лікаря онколога від 30.03.2016 на 1 арк.; копії виписок з медичних стаціонарних карток ОСОБА_1 , консультативних висновків спеціалістів, МРТ на 7арк.

Також, суд звертає увагу, що встановлена у вересні 2015 року позивачу інвалідність, триває безперервно до теперішнього часу та подовжена на строк до 01 жовтня 2022 року (дата наступного переосвідчення МСЕК - 15 вересня 2022 року). Вказана інформація підтверджується копією довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Міжрайонної правобережної МСЕК № 2 м. Дніпро від 27 жовтня 2020 року серія 12 ААБ № 231810, долученої до матеріалів справи з клопотанням від 16 лютого 2021 року.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Враховуючи вищевикладене, а також те що позовні вимоги щодо несвоєчасного розрахунку частково знайшли своє підтвердження, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та з огляду на фізичні і психологічні наслідки, стан здоров`я позивачки, підтверджений дослідженими судом доказами, суд приходить до висновку що вказане спричинило їй душевні страждання, переживання, та відчуття невизначеності, тобто заподіяло їй моральну шкоду.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, виходячи з принципів пропорційності та співмірності вчиненим діям (бездіяльності) відповідача та негативним наслідкам для позивача, та з огляду на часткове задоволення позовних вимог, вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 5000 грн.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 01.10.2002 Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області) до Національного банку України (01601, м.Київ-8, вул.Інститутська, 9, ЄДРПОУ 00032106) про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунків та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України (01601, м.Київ-8, вул.Інститутська, 9, ЄДРПОУ 00032106) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 01.10.2002 Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області) середній заробіток за час затримки виплати пов`язаної з оплатою праці (5 календарних днів щорічної відпустки) з 01 жовтня 2015 року по 25 грудня 2015 року в сумі 10449,30грн. (десять тисяч чотириста сорок дев`ять гривень тридцять копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України (01601, м.Київ-8, вул.Інститутська, 9, ЄДРПОУ 00032106) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 01.10.2002 Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області) моральну шкоду у розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Згідно ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.В. Турлакова

Судді О.М. Неклеса

Н.Є. Сліпець