Рішення № 96575372, 26.04.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 квітня 2021 р. Справа № 120/536/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

У Вінницький окружний адміністративний надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 3008 Національної гвардії України (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.10.2019 по 30.12.2020.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом командира Військової частини 3008 Національної гвардії України від 22.10.2019 № 42 позивача звільнено у запас Збройних Сил України. Позивач зазначає, що на день виключення його зі списків Військової частини 3008, відповідачем не повністю проведено із ним розрахунку по усім видам забезпечення, а саме не було нараховано та виплачено індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та грошової компенсації за неотримане речове майно.

З метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся із позовом до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі № 120/1979/20 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.01.2019. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.10.2019. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2017 року та січень-лютий 2018 року. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року та січень-лютий 2018 року. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за недотримане речове майно у сумі 18462,98 грн. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за недоотримане речове майно у сумі 18462,98 грн.

30.12.2020 на виконання рішення суду відповідачем повністю здійснено виплати.

З метою здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 по 30.12.2020 позивач 04.01.2021 звернувся до відповідача із відповідною заявою.

Листом відповідача від 14.01.2021 № 50/08/33-49 позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись із відмовою та з метою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою від 28.01.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.

22.02.2021 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, вказаних в ухвалі від 28.01.2021.

Ухвалою від 25.02.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні).

Також витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії платіжних документів, які підтверджують виплату коштів на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі № 120/1979/20, а також довідку про розмір середнього заробітку за останні два місяці служби ОСОБА_1

06.04.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також на виконання ухвали від 25.02.2021 надано витребувані докази.

Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідач вказав, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.12.2020, однак із позовом до суду позивач звернувся 25.02.2021, тобто з пропущенням місячного строку звернення до суду.

Щодо виплати середнього заробітку відповідач вказав, що позивач проходив військову службу, яку не можливо ототожнювати з трудовими відносинами. Отже, положення КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. При цьому, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02), відповідач також наголошує на відсутності обґрунтованих підстав стверджувати про те, що положення статті 117 КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 29.06.2017, яке видане Головним управлінням Національної гвардії України (а.с.13).

Наказом командира Військової частини 3008 Національної гвардії України від 22.10.2019 № 42 позивача звільнено у запас Збройних Сил України.

Позивач зазначає, що на день виключення його зі списків Військової частини 3008, відповідачем не повністю проведено із ним розрахунку по усім видам забезпечення, а саме не було нараховано та виплачено індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та грошової компенсації за неотримане речове майно.

З метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся із позовом до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі № 120/1979/20 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.01.2019. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.10.2019. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2017 року та січень-лютий 2018 року. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року та січень-лютий 2018 року. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за недотримане речове майно у сумі 18462,98 грн. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за недоотримане речове майно у сумі 18462,98 грн (а.с.14-20).

30.12.2020 на виконання рішення суду відповідачем повністю здійснено виплати.

З метою здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 по 30.12.2020 позивач 04.01.2021 звернувся до відповідача із відповідною заявою (а.с.21-23).

Листом відповідача від 14.01.2021 № 50/08/33-49 позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с.24).

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.10.2019 по 30.12.2020, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

Однак, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними та судом до уваги не беруться.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 22.10.2019.

Між тим, судом встановлено, що 30.12.2020 відповідачем повністю здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум, підставою для чого стало рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі № 120/1979/20.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 23.10.2019 по 29.12.2020, що становить 433 календарних днів.

Згідно з довідкою відповідача про доходи позивача середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (серпень – вересень 2019) складає 28415,46 грн (з урахуванням ПДФО та військового збору). Отже, середньоденний заробіток позивача становить 465,83 грн (28415,46 грн (заробіток за два останніх місяці) / 61 календарних дні (31 календарний день у серпні 2019 року + 30 календарних днів у вересні 2019 року)). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 201704,39 грн (465,83 грн х 433 календарних днів).

Разом з тим суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та грошової компенсації за недоотримане речове майно (37433,32 грн.), з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 201704,39 грн, адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої суми індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та грошової компенсації за недоотримане речове майно (37433,32 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 23.10.2019 по 29.12.2020 становить 18,56 % (37433,32 / 201704,39 х 100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 18,56 % розраховується наступним чином: 465,83 грн (середньоденний заробіток позивача) х 18,56 % = 86,46 грн – середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 86,46 грн х 433 ( днів затримки розрахунку) = 37437,18 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 37437,18 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Так, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо компенсації невикористаної додаткової відпустки, проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців та грошової компенсації за недоотримане речове майно. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративній справі № 120/1979/20. Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи при цьому дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд не може не врахувати тієї обставини, що особа, будучи обізнаною з тим, що звернення до суду з вимогами про виплату складових заробітної плати (грошового забезпечення) будь-якими строками не обмежуються, може тривалий час не звертатися до суду з приводу їх невиплати роботодавцем при звільненні і тим самим штучно збільшувати розмір виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В цьому зв`язку суд звертає увагу на те, що позивача звільнено з військової служби у жовтні 2019 року. Звільнення відбулося на підставі рапорту позивача і позивач був ознайомлений з наказом про його виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення. Водночас з позовними вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та грошової компенсації за недоотримане речове майно, позивач звернувся до суду лише у серпні 2020 року, тобто більш як через 9 місяців з дня звільнення, тоді як вже у грудні 2020 року відповідач на виконання судового рішення провів з позивачем повний розрахунок.

Наведене безпосередньо впливає на вирішення питання щодо розміру спірної компенсації за непроведення повного розрахунку при звільненні позивача, оскільки насамперед обумовлюється датою звернення позивача до суду за захистом своїх прав, а не умисними діями відповідача.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 37437,18 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений позов належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини 3008 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.10.2019 по 29.12.2020 включно та зобов`язання військової частини 3008 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.10.2019 по 29.12.2020 включно в сумі 37437,18 грн.

Твердження відповідача про те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, суд оцінює критично, оскільки як встановлено судом остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено 30.12.2020, а з метою стягнення середнього заробітку позивач звернувся до суду із цим позовом 25.01.2021, тобто в місячний строк, що передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908,00 грн., належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3008 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.10.2019 по 29.12.2020 включно.

Зобов`язати Військову частину 3008 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.10.2019 по 29.12.2020 включно в сумі 37437,18 грн (тридцять сім тисяч чотириста тридцять сім гривень 18 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3008 Національної гвардії України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );

Відповідач: Військова частина 3008 Національної гвардії України (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08803572).

Суддя Богоніс Михайло Богданович