Рішення № 96575301, 26.04.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 квітня 2021 р. Справа №120/7828/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ №2055-УБД від 27 листопада 2020 року, яким йому відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, а також зобов`язати відповідача надати такий дозвіл.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що у травні 2020 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Проте, відповідач наказом від 04 червня 2020 року №2-11578/15-20-СГ відмовив ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу з посиланням на те, що заявником не зазначено вид документації із землеустрою.

Не погодившись із таким рішенням органу Держгеокадастру, позивач оскаржив його у судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі №120/2706/20-а, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ від 04 червня 2020 року №2-11578/15-20-СГ, виданий Головним управлінням Держгеокадастру Вінницькій області, яким відмовлено в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 , та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахування правової оцінки, наданої в цьому судовому рішенні.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області прийняло наказ №2055-УБД від 27 листопада 2020 року, яким повторно відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Вказаний наказ мотивований тим, що заявнику іншим наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-14886/15-20-СГ від 20 жовтня 2020 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Вважаючи, що відповідач безпідставно повторно відмовив у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить зобов`язати відповідача надати такий дозвіл.

Ухвалою від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із відповідними до нього додатками (у разі наявності таких).

04 січня 2021 року представником відповідна подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року відповідачем повторно розглянуто клопотання про надання позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за результатом розгляду якого прийнято наказ №2055-УБД від 27 листопада 2020 року про відмову у наданні такого дозволу. Така відмова мотивована тим, що ОСОБА_1 іншим наказом від 20 жовтня 2020 року №2-14886/15-20-СГ вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької. Так, відповідач посилається на положення частини 4 статті 116 Земельного кодексу України, відповідно до яких передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Відтак, відповідач вказує на неможливість надання позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва. Що ж стосується зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то відповідач вважає, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями останнього.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем надано витребувані судом докази.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

04 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Проте, наказом від 04 червня 2020 року №2-11578/15-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило заявника про неможливість надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва у зв`язку із тим, що у клопотанні не зазначено вид документації із землеустрою та не зазначено цільове призначення земельної ділянки.

Не погодившись із прийнятим наказом, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі №120/2706/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ від 04 червня 2020 року №2-11578/15-20-СГ, виданий Головним управлінням Держгеокадастру Вінницькій області, яким відмовлено в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 , та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахування правової оцінки, наданої в цьому судовому рішенні.

Згадане рішення Вінницького окружного адміністративного суду набрало законної сили.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області 27 листопада 2020 року прийнято наказ №2055-УБД, яким позивачу повторно відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, у зв`язку із тим, що відповідно до наказу від 20 жовтня 2020 року №2-14886/15-20-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» ОСОБА_1 уже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької. Крім того, у наказі йдеться про те, що відповідно до частини 4 статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надаючи правову оцінку наказу, що оскаржується, суд зважає на таке.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частиною 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, суд звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу.

Разом із тим, оскаржуваний наказ обґрунтований тим, що відповідно до іншого наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 20 жовтня 2020 року №2-14886/15-20-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» ОСОБА_1 уже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької.

Водночас, суд звертає увагу на те, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів оформлення документів, які відповідно до вимог земельного законодавства, є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. А тому Земельним кодексом України не встановлено обмеження щодо звернення до компетентних органів із декількома клопотаннями про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Посилання відповідача у наказі, що оскаржується, на приписи частини 4 статті 116 Земельного кодексу України є безпідставними, оскільки відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва.

Відтак, на переконання суду, наказ №2055-УБД від 27 листопада 2020 року слід визнати необґрунтованим, адже наведені у ньому підстави для відмови у наданні заявнику відповідного дозволу не охоплюються тими, що передбачені частиною 7 статті 118 ЗК України.

За наведених підстав позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій №2055-УБД від 27 листопада 2020 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Оскільки суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні позивачеві відповідного дозволу, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Посилання у відзиві на те, що зобов`язання відповідача вчинити конкретну дію в даному випадку буде втручанням у дискреційні повноваження органу Держгеокадастру слід оцінити критично з огляду на таке.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №120/2225/19-а, від 06 листопада 2019 року у справі №120/2190/19-а, від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/19-а, в, від 17 грудня 2019 року у справі №120/2019/19-а та ряду інших.

Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

В свою чергу, оскаржуваний наказ №2055-УБД від 27 листопада 2020 року прийнятий з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

Більше того, варто наголосити на тому, що відповідачем повторно відмовлено ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу, що підтверджує висновки суду щодо відсутності у відповідача наміру надавати такий дозвіл заявнику.

За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 відповідний дозвіл.

Окрім наведеного, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності відмови у наданні відповідного дозволу, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат сторонами не понесено, тому за відсутності доказів понесення сторонами судових витрат питання щодо розподілу таких не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2055-УБД від 27 листопада 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39767547)

Повний текст рішення складено 26.04.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович