Рішення № 96573537, 27.04.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/6248/20

Провадження № 2/204/285/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мащук В.Ю.,

при секретарі Максименко Я.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача адвоката Мовчан Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, яка заподіяна ОСОБА_2 спричиненням інвалідності з січня 2015 року у розмірі 8 мінімальних заробітних плат щомісячно, що на момент подання позовної заяви становить 2760000 грн.; витрати у справі покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 27 червня 2003 року, перебуваючи на останньому місяці вагітності, вона була на прийомі у лікаря-гінеколога лікарні відповідача, за наслідком якого у дородовій картці був зроблений запис про те, що вагітність складає 39-40 тижнів, головне передлежання плоду. 28 червня 2003 року о 00 годині 30 хвилин ОСОБА_1 поступила до акушерського відділення та за оглядом чергового лікаря-гінеколога їй було діагностовано сідничне передлежання плоду. Після огляду ОСОБА_1 було направлено до родової зали, де почали стимулювати пологи. На неодноразові прохання ОСОБА_1 про виклик завідуючої відділення та головного лікаря для проведення кесаревого розтину, оскільки плід великої ваги та знаходиться у сідничному передлежанні, черговий лікар відповіла, що дані факти не є приводом для кесаревого розтину. Через п`ять годин після початку пологів у ще ненародженої дитини почалось знижувати серцебиття та плід почав підніматися уверх, у зв`язку з чим, було викликано реанімаційне відділення, після чого, внаслідок кесаревого розтину була народжена дитина - Софія, вагою 4 кг.

Дитина знаходилась у важкому стані. Через добу після народження, дитину було направлено до реанімаційного відділення 3-ї міської лікарні. Дитина цілий місяць знаходилась в реанімаційному відділенні 3-ї міської лікарні. З 29.06.2003 року по 16.07.2003 року дитина знаходилась на дихальному апараті та 5 днів у неї був судомний синдром. Після переводу дитини з реанімації у відділення ОПН з 16.07.2003 року по 29.07.2003 року перед годуванням кожні 3 години у дитини відкачували зелений слиз з легенів, яким дитина наглиталася в момент очікування кесаревого розтину, кожен день ОСОБА_3 робили флюорографію легенів, її стан був вкрай важкий, смоктального інстинкту не було і годували її через катетер чотири місяці. В результаті втраченого часу в пологовому залі та некомпетентних дій лікарів ОСОБА_3 отримала гостру гіпоксію мозку, яка вплинула на стан її нервової системи.

Зазначені обставини були встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 01.04.2013 року у цивільній справі № 2-58/11 (2/201/229/2013) за позовом ОСОБА_1 до державного закладу «Дорожня клінічна лікарня» станції Дніпропетровськ ДП «Придніпровська залізниця», третя особа - державне підприємство «Придніпровська залізниця», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Рішення суду першої інстанції було залишено в силі, як судом апеляційної інстанції, так й судом касаційної інстанції.

Так, судом на підставі висновку експерта № 403, 404/12 було встановлено, що відповідно до «Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги...», затверджених наказом МОЗ України від 27 липня 1998 року № 226, розродження шляхом кесаревого розтину слід проводити у разі «...ускладненого сідничного передлежання (великий плід, ускладнений перебіг вагітності, акушерський анамнез тощо)». В даному випадку, враховуючи діагностовано сідничне передлежання, передбачувану вагу плода - 3900 грамів, встановлений при надходженні до пологового будинку діагноз: «Отягощенное течение беременности. Отягощенный гинекологический анамнез» ОСОБА_1 потребувала розродження шляхом кесаревого розтину відразу після надходження до пологового будинку. Згідно з історією пологів з моменту надходження до пологового будинку ОСОБА_4 і до початку проведення кесаревого розтину о 7:20 годині ознаки гіпоксії (кисневої недостатності) плода вперше були зареєстровані о 6:50, після чого було розпочато введення препаратів, дія яких направлена на боротьбу з гіпоксією. Введені препарати не могли негативно вплинути на стан дитини після її народження і не знаходяться з ним в причинному зв`язку. Те, що введені препарати не мали позитивного ефекту (гіпоксія не зменшилась, навіть посилилась) могло бути обумовлене поступовим затягуванням пуповини на шиї дитини з кожною переймою. Відповідно до історії пологів операція кесаревого розтину була розпочата лише з посиленням гіпоксії. Необхідне для контролю за станом плода кардіомоніторінгове дослідження ОСОБА_1 не проводилось. Дані історії пологів, клінічні дані та результати нейросонографії, виконаних в ДМКЛ № 3, свідчать про наявність у дитини дифузного гіпоксичного ураження центральної нервової системи, переважно підкоркових структур головного мозку, тобто стан дитини після народження знаходиться в причинному зв`язку з перенесеною гіпоксією. До наслідків, які настали призвела гіпоксія, яка розвинулась у плода перед проведенням кесаревого розтину, та посилилась під час проведення цієї операції за рахунок подовження часу, що був затрачений на вилучення дитини. Тривалий час на вилучення плода був затрачений за рахунок недостатнього розрізу на матці та на проведення додаткової релаксації, що можливо було б уникнути.

У зв`язку з втратою часу при пологах та після них, новонароджена ОСОБА_5 отримала гостру гіпоксію мозку, яка вплинула на стан нервової системи, внаслідок чого дитина стала інвалідом дитинства з діагнозом - дитячий церебральний параліч, подвійна геміплегія С80, що підтверджується медичним висновком № 67 від 19.11.2003р. та індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 23 від 19.04.2012р. Відповідно до медичного висновку від 02.08.2013р. Софії було присвоєно категорію інвалідності «дитина-інвалід підгрупи А».

В листопаді 2014 року ОСОБА_1 пред`явила позов до відповідача про стягнення компенсації спричиненої її доньці - ОСОБА_6 , моральної шкоди за період з моменту народження до моменту подання позову. Тобто за період з 2003 по 2014 роки.

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 01.04.2019 року, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, було частково задоволено позов ОСОБА_1 , діючої в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, що завдана у зв`язку з каліцтвом спричиненим ОСОБА_6 під час її народження внаслідок некомпетентних дій працівників відповідача. Відповідно до резолютивної частини рішення суд, зокрема, вирішив: «Стягнути з відповідача АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, яка заподіяна ОСОБА_6 спричиненням інвалідності за період з 2003 по 2014роки у розмірі 4 807 296,00 гривень». В основу судового рішення було покладено встановлення судом фактів причинно- наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та тяжкими наслідками, що настали, а щодо розміру - висновок судово-психологічної експертизи № 778/17-25 від 14 грудня 2018 року, що проведений Житомирським відділом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20.02.2018р.

Враховуючи, що заподіяна ОСОБА_3 травма (тяжкі тілесні ушкодження) призвела до невиліковної хвороби, яка триватиме все життя (встановлення безстроково інвалідності категорії «А» та повна нездатність до самообслуговування), моральні страждання ОСОБА_3 відбуваються та відбуватимуться постійно (по життєво), компенсація моральної шкоди у розмірі 8 мінімальних заробітних плат на місяць є обґрунтованим та об`єктивним розміром компенсації, що встановлений судовим рішенням на підставі висновку судово-психологічної експертизи. Починаючи з січня 2015 року по момент подання позову, період заподіяння ОСОБА_6 моральної шкоди становить 69 місяців, а розмір компенсації заподіяної моральної шкоди - 2 760 000,00 грн., у зв`язку з чим позивач звернулася до суду з позовом.

В судовому засіданні позивач, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, просив відмовити у їх задоволенні. Поданий відзив підтримав. Крім того, пояснив суду, що наведені позивачем розрахунки є безпідставними та необґрунтованими. Позивачем не надано доказів щодо дійсності підстав стягнення моральної шкоди. Не було встановлено щомісячних платежів для стягнення моральної шкоди.

Суд, вислухавши в судовому засіданні позивача, заперечення представника відповідача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Судом встановлено відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.с.7).

Відповідно до медичного висновку № 78 про дитину –інваліда віком до 16 років, ОСОБА_6 присвоєно категорію інвалідності «дитина-інвалід підгрупи А» (арк.с.10).

Відповідно до Індивідуальної програми реабілітації дитини – інваліда № 2, ОСОБА_5 , є інвалідом дитинства, з діагнозом дитячий церебральний параліч, подвійна геміплегія С80. Встановлено обмеження життєдіяльності: до самообслуговування, до пересування, до орієнтації, до спілкування, до контролю за своєю поведінкою, до трудової діяльності, до навчання, до професійного навчання, до здобуття освіти (арк.с.11-14).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2013 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до державного закладу «Дорожня клінічна лікарня» станції Дніпропетровськ ДП «Придніпровська залізниця», третя особа – державне підприємство «Придніпровська залізниця» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково та стягнуто з державного закладу «Дорожня клінічна лікарня» станції Дніпропетровськ ДП „Придніпровська залізниця" на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 113747 грн. 98 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди – 400000 грн. 00 коп., а разом - 513747 грн. 98 коп. (арк.с.15-18).

Судовим рішенням встановлена наявність причинно-наслідкового зв`язку між тяжким захворюванням дитини позивача - ОСОБА_2 та діями/бездіяльністю лікарів при прийнятті пологів у ОСОБА_7 внаслідок яких і народилася хвора дівчинка.

Крім того, судовим рішенням встановлено, що за наявного у ОСОБА_2 діагнозу, дитина потребує постійного спеціального догляду та лікування, перерви, в якому є недопустимими з огляду на характер захворювання.

Відповідно до висновку експерта №403,404/12, наданого судово-медичною комісією Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» від 01.02.2013 року, дані історії пологів, клінічні дані та результати нейросонографії, виконаних в ДМКЛ № 3, свідчать про наявність у дитини дифузного гіпоксичного ураження центральної нервової системи, переважно підкоркових структур головного мозку, тобто стан дитини після народження заходиться в причинному зв`язку з перенесеною гіпоксією. До наслідків, які настали призвела гіпоксія, яка розвинулася у плода перед проведенням кесаревого розтину, та посилилася під час проведення цієї операції за рахунок продовження часу, що був затрачений на вилучення дитини.

Тривалий час вилучення плода був затрачений за рахунок недостатнього розрізу на матці та на проведення додаткової релаксації, що можливо було б уникнути (арк.с.19-27).

Відповідно до висновку експерта № 292/16 Державної установи «Головного бюро судово – медичної експертизи МОЗ України» від 02.12.2016 року, за результатами проведення комісійної судово – медичної експертизи малолітньої ОСОБА_2 , 2003 року народження, згідно даних медичної документації у ОСОБА_2 має місце ураження нервової системи у вигляді дитячого церебрального паралічу спастико-гіперкінетичної форми з вираженими важкими порушеннями руху, обмеженням пересування, самообслуговування, що виникло внаслідок гіпоксії, яка розвинулася у плода до проведення кесаревого розтину та посилилася під час проведення цієї операції за рахунок подовження часу, що був затрачений на вилучення дитини.

Це обумовлено дефектами надання медичної допомоги при веденні пологів у ОСОБА_7 , а саме: не проведенням кесаревого розтину після відходження навколоплідних вод, відповідно до вимог «Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги…» затверджених наказом МОЗ України від 27 липня 1998 року №226; не проведенням достатньої релаксації та достатнього розрізу на матці, що призвело до затруднення вилучення плода та посилення гіпоксії.

Таким чином, між недоліками в наданні медичної допомоги та розвитком у ОСОБА_2 дитячого церебрального паралічу існує причинний зв`язок. Ураження нервової системи у ОСОБА_2 складає 100% постійної втрати загальної працездатності, що відповідає тяжким тілесним ушкодженням (арк.с.32-39).

Відповідно до висновку експерта №778/17-25 від 14 грудня 2018 року, ОСОБА_5 має такі особливості емоційного стану, індивідуально-психологічних проявів, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок лікарської помилки, що призвела до невиліковної хвороби дитинства – дитячого церебрального паралічу, подвійної геміплегії С80, які викликали та підтримують в ОСОБА_2 прояви інтенсивних переживань морально-етичного змісту та руйнівного (такого, що спричиняє страждання) характеру. Це ушкоджує її особистість, тобто завдає їй моральної шкоди. Страждання (моральна шкода) ОСОБА_2 мають причинно-наслідковий зв`язок з невиліковною хворобою дитинства – дитячим церебральним паралічем, подвійною геміплегією С80. Можливий розмір грошової компенсації за завдані їй страждання може становити від 576 до 1152 мінімальних заробітних плат, прийнятих на момент винесення рішення суду (арк.с.40-46).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року позовна заява ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна дитині спричиненням інвалідності за період з 2003-2014 роки – задоволена частково. Стягнуто з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, яка заподіяна ОСОБА_6 спричиненням інвалідності за період з 2003 по 2014 роки у розмірі 4807296 гривень 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з відповідача судові витрати (арк.с.28-31).

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року суду залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року та Постановою Верховного суду від 25 листопада 2020 року (арк.с.111-115).

При цьому, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року встановлено, що відповідно до характеристики на ОСОБА_8 , яка була надана асистентом вчителя ОСОБА_9 , опорно-руховий апарат дитини був порушений при народженні, у зв`язку з чим відсутнє самообслуговування, однак присутнє бажання робити все самостійно. Через це, періодично спостерігаються психоемоційні зриви, які проявляються у вигляді агресивної поведінки. Якщо ОСОБА_3 відчуває на собі негативне відношення від учнів та вчителів, то вона замикається у собі та важко вивести її з такого стану.

Керівником гуртку в бібліотеці «Я все можу» ОСОБА_10 також було надано характеристику на ОСОБА_8 , відповідно до якої зазначено, що дитина знаходиться серед однолітків, однак вона більше спостерігає, аніж спілкується через те, що погано розмовляє. Виходить у неї не дуже багато через відсутність руху та вона засмучується, коли у неї щось не виходить. Коли до неї не приділяють уваги вона починає плакати та сердитися.

Згідно характеристики на ОСОБА_8 , яка надана вчителем дефектологом ОСОБА_11 , коли ОСОБА_3 перебуває серед однолітків, які не проявляють до неї упередженого ставлення, вона виявляє бажання спілкуватися. Однак, через порушення мови у дитини утруднена комунікація. Вона орієнтується в побуті, однак обмеження в самообслуговуванні викликають у неї напади відчаю та зниження мотивації.

Відповідно до характеристики, наданою супроводжуючим волонтером ОСОБА_12 у дитини виникають емоційні зриви, коли її не приймають оточуючі. Дитина мріє, що при певних зусиллях вона стане «як інші». Усі ці фактори періодично викликають депресію, печаль та страх у дитини за своє майбутнє, що іноді викликає у неї крик, плач та вона навіть застосовує до себе фізичну силу (арк.с.30 – 30 зворот).

Отже, раніше судовими рішеннями, які були залишені без змін апеляційним судом та Верховним судом, було встановлено, що дитина ОСОБА_5 , 2003 року народження, має тяжке захворювання спричинене діями/бездіяльністю лікарів відповідача, завданий дитині фізичний біль та страждання, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, її душевні страждання, характер та обсяг таких фізичних, душевних та психічних страждань, тривають все життя дитини, що відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребує доказування, у даній справі, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Згідно з ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як у договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, у тому числі, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно

від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є здоров`я, життя, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 3, п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні такого питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)».

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав

і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст.23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Також, суд враховує, що, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Таким чином, в судовому засіданні вину відповідача та причинно-наслідний зв`язок між тяжким захворюванням дитини ОСОБА_2 та діями/бездіяльністю лікарів відповідача доведено належними та допустимими доказами, а тому враховуючи завданий дитині фізичний біль та страждання, яких вона зазнала, та продовжує зазнавати, у зв`язку з невиліковною хворобою дитинства, її душевні страждання, неможливістю дитини до: самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, контролю за своєю поведінкою, трудової діяльності, навчання, професійного навчання, здобуття освіти, враховуючи характер та обсяг таких фізичних, душевних та психічних страждань, яких зазнала дитина, характер немайнових втрат, які тривають все життя дитини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Враховуючи викладені обставини, виходячи із засад розумності та справедливості, висновків, судових експертиз, суд вважає, що розрахунок грошового відшкодування моральної шкоди має бути здійснено наступним чином: 6000 грн. (мінімальна заробітна плата установлена на 2021 рік (на час розгляду справи) х 576 грн. = 3456000 грн.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

З урахуванням зазначеного, та виходячи з вимог ч.1 ст.13 ЦПК України приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з відповідача на корить позивача, яка діє в інтересах дитини ОСОБА_2 , підлягає стягненню сума моральної шкоди у розмірі 2760000грн., за період з січня 2015 року по 2020 рік.

Твердження представника відповідача в судовому засіданні про те, що висновки судових експертиз, на які посилається позивач, є суперечливими, а висновок судово – психологічної експертизи від 14.12.2018 року, отриманий з порушенням вимог чинного законодавства, суд не приймає, так як по – перше в судовому засіданні представником відповідача, керуючись наданими йому процесуальними правами, не було заявлено жодних клопотань про проведення додаткових експертиз, а по-друге, будь-яких інших доказів на підтвердження зазначеного представником відповідача, не надано.

Твердження представника відповідача про те, що відповідно до рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01.04.2019 року на користь ОСОБА_1 вже стягнута одноразово моральна шкода, не підтверджена та спростована наявними доказами, так як зазначеним рішенням на користь ОСОБА_1 була стягнута моральна шкода, яка була заподіяна ОСОБА_6 , спричиненням інвалідності за період з 2003 по 2014 роки.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, на підставі повного, всебічного дослідження судом наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі 761/11472/15-ц.

Відповідно до ст.4 ЗУ «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач відповідно до ЗУ «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

25.09.2020 року позивач звернулася до суду з позовною заявою, ціна позову складає 2760000 грн., тому за подання позовної заяви позивач повинна б була сплатити судовий збір у сумі 11350 грн.

Таким чином, з відповідача за на користь держави підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 11350 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16, 23,201, 1167 ЦК України, ст.ст.12,13,76-82,133,141,259,263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди – задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду, яка заподіяна ОСОБА_6 спричиненням інвалідності з січня з 2015 року по 2020рік у розмірі 2760000 (два мільйона сімсот шістдесят) грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 11350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Ю. Мащук