Рішення № 96568811, 19.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.04.2021Справа № 910/21226/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Адамас»до1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська Енерго Компанія» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Орхідея-В»провизнання недійсним договоруСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:не з`явивсявід відповідача 1:не з`явивсявід відповідача 2:Вініченко В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Адамас» (надалі - ТОВ «Виробниче об`єднання «Адамас») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська Енерго Компанія» (надалі - ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компанія») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Орхідея-В» (надалі - ТОВ «Орхідея-В») про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01.06.2019, укладеного між відповідачами, оскільки такий договір вчинено під впливом помилки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач 2 вказує на те, що позивачем не вказано які його права та інтереси були порушені внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного договору, а саме по собі відступлення права вимоги не свідчить про порушення його прав як боржника за основним зобов`язанням перед відповідачем 1. Крім того, відповідач 2 зазначає, що позивачем не доведено того, що ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компанія» під час укладення спірного договору помилилося щодо обставин, які мають істотне значення.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач вказує, що фактично на дату укладення спірного договору відступлення права вимоги, жодних зобов`язань позивача перед відповідачем 1 не існувало з огляду на припинення таких зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Протокольною ухвалою суду від 24.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.03.2021.

Судове засідання 22.03.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Босого В.П. на лікарняному та було перенесено на 19.04.2021.

Представники позивача та відповідача 1 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105474506238 та №0105474506220 відповідно.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

З урахуванням викладеного, неявка представників позивача та відповідача 1, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

Представник відповідача 2 в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

В судовому засіданні 19.04.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача 2, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.03.2018 між ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компанія» (продавець) та ТОВ «Виробниче об`єднання «Адамас» (покупець) був укладений договір постачання карбаміду на внутрішній ринок України №06-03/18 (надалі - «Договір поставки), на умовах якого продавець зобов`язується передати у власність покупця карбамід, а покупець - оплатити і прийняти продукцію на умовах EXW «Правил ІНКОТЕРМС-2010».

За змістом п. 3.1 Договору поставки продавець передає, а покупець приймає продукцію окремими партіями (власним або орендованим транспортом) відповідно до погодженого графіка поставок на умовах «Франко-завод» (EXW) з місцем поставки за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Заводська, 3, АТ «ОПЗ» протягом березня, квітня, травня 2018 року. Починаючи з 12.03.2018.

Згідно з п. 4.3 Договору поставки умова оплати - 100% передплата за кожну партію продукції; на підставі рахунку, виставленого продавцем, оплата здійснюється шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок продавця; датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця.

Пунктом 8.1 Договору поставки передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання і діє по 31.12.2018.

01.06.2019 між ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компанія» (первісний кредитор) та ТОВ «Орхідея-В» (новий кредитор) був укладений договір відступлення прав вимоги (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого за цим договором первісний кредитор відступив, а новий кредитор повністю прийняв право вимоги, що належить первісному кредитору, і став кредитором за Договором поставки (основний договір), укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Виробниче об`єднання «Адамас» (боржник).

За змістом п. 1.2 Договору за цим договором новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору первісний кредитор відступив новому кредитору суму основного боргу в розмірі 738 722,42 грн., суму інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, нарахованих на суму боргу та інші вимоги, які має первісний кредитор до боржника.

Спір у справі виник у зв`язку з оспорюванням позивачем дійсності Договору.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно з частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У частині 1 статті 229 зазначеного Кодексу унормовано, що у разі, коли особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору необхідно ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які свідчать про помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Як на підставу для недійсності Договору, позивач вказує, що відповідач 1 під час укладення такого договору із відповідачем 2, фактично помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо наявності боргу позивача за Договором поставки, оскільки станом на момент укладення оскаржуваного договору заборгованості не існувало.

Зокрема, позивач вказує, що оскільки ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компанія» не було вчасно зареєстровано податкові накладні на користь позивача згідно умов Договору поставки, то останній скористався своїм правом на нарахування відповідачу 1 суми пені та зарахування зустрічних вимог.

В той же час, суд відзначає, що зарахування зустрічних однорідних вимог як одностронній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

Відповідно до положень статей 202 і 203 Господарського кодексу України зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 602 Цивільного кодексу України передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

У розумінні статті 601 Цивільного кодексу України, спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент висловлення учасником відповідних правовідносин волевиявлення у відповідній формі, зокрема письмовій, що містить чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

В свою чергу характер зобов`язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Натомість, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ним правочину зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом направлення відповідної заяви ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компанія», як і будь-якої вимоги щодо сплати останнім суми пені.

Зараховані відповідачем як зустрічні вимоги хоча і є однорідними (мають грошовий характер), але за своєю правовою природою зобов`язання за цими вимогами є різними, оскільки зобов`язання зі сплати пені у зв`язку з порушенням зобов`язань за договором не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення основного зобов`язання.

Разом з тим, ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. За відсутності безспірності вимог відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.

Суд відзначає, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/13349/20 за позовом ТОВ «Орхідея-В» до ТОВ «Виробниче об`єднання «Адамас» про стягнення заборгованості за Договором поставки, в межах якої і мали досліджуватися обставини наявності або відсутності заборгованості за таким договором, в тому числі, з урахуванням тверджень ТОВ «Виробниче об`єднання «Адамас» щодо правомірності здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.

В той же час, предметом даної справи є наявністю чи відсутність підстав для визнання недійсним Договору у зв`язку з помилкою, яка мала місце під час його укладення.

У пункті 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб`єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд відзначає, що позивачем не надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач 1 помилився щодо природи правочину або щодо прав чи обов`язків, як і не надано доказів існування інших обставин, які б свідчили про те, що на час укладення спірного Договору сторони неправильно сприймали фактичні обставини цього правочину, що вплинуло на їх волевиявлення, за відсутності якого можна було би вважати, що правочин не був би вчинений.

За таких підстав, наведені позивачем обставини, не мають своїм наслідком визнання договору недійсним у розумінні положень ст. 229 Цивільного кодексу України, оскільки останній не навів, а суд не встановив фактів, які б підтверджували укладення спірного договору під впливом помилки.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання Договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Більш того, щодо наявності порушеного права позивача суд відзначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За загальним правилом, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15).

Зміна особи кредитора не тягне за собою збільшення обсягу кредиторських вимог кредиторів до боржника у зв`язку зі зміною особи кредитора, не зменшує обсягу прав позивача у зобов`язанні та не ставить позивача після заміни особи кредитора у становище гірше, ніж те, у якому він знаходився до заміни.

В той же час суд відзначає, що позивачем не доведено суду яким чином оскаржуваний у даній справі договір порушив його права та законні інтереси, на захист яких був поданий даний позов.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Адамас» не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Адамас» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.04.2021.

Суддя В.П. Босий