Рішення № 96568011, 19.04.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2021м. ДніпроСправа № 904/6676/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича, м. Кривий Ріг

до Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг

про визнання частини пункту 12 Договору оренди земельної ділянки недійсною

Представники:

Від Позивача Лісовий Д.О. -адвокат

Від Відповідача Люта О.В. -представник

Від Позивача Штефан В.О.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець Штефан Владислав Олександрович (далі - Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Криворізької міської ради (далі - Відповідач) в яком просить визнати п. 12 договору оренди земельної ділянки від 14.08.2009, який зареєстрований у Криворізькому відділенні Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.09.2009 за № 040910800787, у частині «без внесення змін до цього договору» недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у редакції Договору Відповідача міститься п.12 Договору, який в повній мірі не відповідає та суперечить вимогам законодавства.

Ухвалою суду від 15.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

05.01.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не погоджується з позовними вимогами та просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та підставі наступного.

З огляду на досягнення сторонами згоди з усіх умов договору та його підписання, з грудня 2007 року розпочато виконання взятих на себе орендодавцем та орендарем узгоджених зобов`язань з договором, зокрема, орендодавець передав в користування орендарю земельну ділянку, а орендар сплачував орендодавцю орендну плату.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, з огляду на що, укладаючи договір оренди земельної ділянки та закріплюючи за ФОП Штефаном В.О. обов`язок зі сплати орендної плати сторони пунктом 12 договору, погодили умову, яка визначає, що у разі зміни збільшення або зменшення) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв.м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору.

Відповідач вважає, що в даному випадку, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 904/2218/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09.09.2020, розтлумачено пункт 11 договору оренди земельної ділянки № 1406 від 25.12.2006, що є ідентичним пункту 12 договору, таким чином, що «розмір та сума орендної плати переглядається тобто змінюється (зменшується/збільшується) автоматично без внесення змін до договору, за наявності підстав зазначених у даному пункті»

Відповідач стверджує, що сторони досягли однозначної й зрозумілої для кожної з них домовленості, сформульованої у пункті 12 договору.

Також відповідач вказує на те, що вимоги встановлені статтями 654 ЦК України, 30 Закону України «Про оренду землі та пунктом 36 Договору можуть бути застосовані до пункту 12 Договору виключно у випадку внесення до нього змін, а аж ніяк не у випадку настання передбаченої у ньому обставини, зокрема, зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв.м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зі міни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, яка відповідно до умов Договору переглядається без внесення змін.

Криворізька міська рада не погоджується з твердженнями позивача та вказує на повну відповідність умов спірного договору оренди земельної ділянки нормам законодавства України, що діяли на час його укладення, та Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220.

Щодо посилання позивача на невідповідність п. 12 Договору пункту 12 Типового договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, відповідач зазначає, що вони є необґрунтованими, адже за правилами частини четвертої статті 179 ГК України (в редакції на час укладення договору) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору, зокрема, на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови, що і було зроблено сторонами на час узгодження умов договору.

Крім того, відповідач вважає, що підстави звернення ФОП Штефана В.О. до суду фактично зводяться до незгоди з пунктом 12 Договору щодо перегляду розміру та суми орендної плати без внесення змін, зокрема у разі зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1кв.м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1. статті 288 Податкового кодексу України.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок не залежить від волевиявлення сторін договору оренди землі, а є способом регулювання державою плати за користування землею, з огляду на що вбачається відсутність порушеного права щодо перегляду розміру та суми орендної плати у разі настання передбаченого законодавством України випадку, зокрема у разі зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної орендної плати за землю, базовою вартістю 1 кв.м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації.

Також відповідач просить застосувати строки позовної давності, що обґрунтовує наступним.

Спірний договір оренди земельної ділянки укладений 14.08.2009 (державна реєстрація від 16.09.2009 № 040910800787), позивачу на час його укладення й підписання було відомо всі узгоджені умови, і у разі наявності підстав для визначення частини пункту договору недійсним, вважаючи свої права порушеними, він мав право звернутися до суду з відповідним позовом до 16.09.2012. Натомість він звернувся до суду з позовом майже через 8 років - у грудні 2020 року, тобто поза межами строку позовної давності.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на безпідставність звернення позивача до господарського суду з позовною заявою про визнання частини пункту 12 Договору недійсним, у той час коли строк дії Договору сплив у 2012 році.

13.01.2021 Позивач надав до суду клопотання, в якому він просить здійснити перехід від спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15.01.2021 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/6676/20 за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 03.02.2021.

Позивач 03.02.2021 надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що позивач з грудня 2007 року виконує взяті на себе за спірним договором зобов`язання щодо сплати саме у тому розмірі, який сторони спільно погодили під час укладення договору.

Так, під час укладення договору сторони керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 «Деякі питання оренди земель» та додатків №1, №2 до цієї постанови підписали погоджений розрахунок розміру орендної плати де узгодили, що річний розмір орендної плати становить 33 646,07 грн.

Така сума річної орендної плати розрахована з урахуванням витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 982 від 15.09.2008, який згідно прикінцевих положень договору є його невід`ємною частиною.

Спірний договір у редакції відповідача містить словосполучення «без внесення змін до цього договору», яке змінило у Типовому договорі Кабінету Міністрів України «періодичність», що не узгоджується із Типовим договором оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 та більш того, не є конкретизацією умов спірного договору оренди чи конкретизацією безпосереднього п. 12 спірного договору.

Тобто, під час укладення спірного п. 12 договору порушено вимоги абзацу другого частини третьої статті 6 ЦК України, ч. 4 с. 179 ГК України та наявна невідповідність вимогам п. 13 Типового договору оренди землі, адже імперативна норма встановлює правила, які не можуть бути змінені сторонами в договорі.

При цьому, словосполучення «без внесення змін до цього договору» п. 12 спірного договору жодним чином не можна визнати конкретизуванням п. 13 Типового договору оренди землі, оскільки жодної конкретизації не відбувається, а фактично у такому спірному договорі сторони виключають «періодичність» перегляду розміру орендної плати.

Також позивач вказує на те, що з урахуванням висновків, наведених у п. 46 постанови Верховного суду від 03.11.2020 по справі № 910/16771/19 відповідач, на підтвердження своїх доводів щодо конкретизації п. 12 Договору, має надати відповідне рішення Криворізької міської ради про затвердження зразку договору оренди землі, яким би було конкретизовано умови Типового договору оренди землі, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Щодо посилань відповідача на постанову Касаційного господарського суду від 09.09.2020 по справі № 904/2218/19, як на підставу тлумачення умов подібного договору, позивач зазначає, що у справі № 904/2218/19 здійснювалось тлумачення зовсім іншого договору, який не має жодного відношення до спірного договору оренди у даній справі № 904/6675/20 щодо якого відсутні будь-які тлумачення у судовому порядку.

Щодо застосування строків позовної давності позивач зазначає, що постанова і позиція Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі № 904/1227/17 спростовує доводи відповідача відносно того, що строк дії договору сплив у 2012 році.

Ухвалою суду від 03.02.2021 підготовче засідання відкладено до 24.02.2021.

Ухвалою суду від 24.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 15.04.2021 та відкладено підготовче засідання на 29.03.2021.

Ухвалою від 29.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 19.04.2021.

Позивач у судовому засіданні 19.04.2021 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечив.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 19.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з не відповідністю п. 12 Договору оренди земельної ділянки від 14.08.2009 вимогам Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2009 між Фізичною особою-підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - орендар, позивач) та Криворізькою міською радою (далі - орендодавець, відповідач) укладено Договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 16.09.2009 за № 040910800787 (далі договір).

Відповідно до п. 1 договору орендодавець на підставі рішення міської ради від 24.06.2009 № 3312 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови для розміщення тимчасової споруди автостоянки, яка знаходить на вул. Гутовська біля житлових будинків №№ 41 та 57 в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу.

В оренду передається земельна ділянка площею 0,6480 га (п. 2. договору).

Кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:03:001:0222 (п. 4 договору).

Пунктом 6 договору встановлено, що він укладається на 3 роки. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення.

Річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного Криворізьким міським управлінням земельних ресурсів, на рахунок Управління держказначейства у м. Кривого Рогу № 332 178 157 000 21, код ЄДРПОУ 24230992, у банку ГУУДК в Дніпропетровській області, МФО 805012 (п. 7 договору).

Згідно із п. 9 договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. За неповний календарний місяць орендна плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою.

Пунктом 10 договору встановлено, що строки платежу не є сталими і можуть змінюватись відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на поточний рік.

Розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог діючого законодавства. Орендар самостійно зобов`язується щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікованих в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки.

Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору.

У відповідності до п. 11 договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженою Кабінетом Міністрів формою, що заповнюється під час укладення або зміни умов договору чи продовження його дії.

Згідно із п. 12 договору розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки); зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв.м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

Пунктом 13 договору встановлено, що в разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, яка нараховується на суму боргу п орендній платі за земельну ділянку (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого боргу по орендній платі або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день такого погашення.

Відповідно до п. 14 договору орендар (крім громадян) самовільно обчислює суму орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подає відповідній міжрайонній державній податковій інспекції податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частинами за місяцями.

Позивач зазначає, що під час укладення договору сторони керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 «Про деякі питання оренди земель» та додатків № 1, № 2 до цієї постанови підписали погоджений розрахунок розміру орендної плати де узгодили, що річний розмір орендної плати становить 33 646,07 грн.

Така сума річної орендної плати розрахована з урахуванням витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 982 від 15.09.2008, який згідно прикінцевих положень договору його невід`ємною частиною.

Згідно п. 36 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується судовому порядку.

Однак, на думку позивача, даний договір оренди містить п. 12, який в повній мірі не відповідає та суперечить вимогам законодавства та його частина «без внесення змін до цього договору» підлягає визнанню недійсним, оскільки у такій редакції, спірний договір оренди дає можливість відповідачу стверджувати, що у разі зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв.м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації визначених законодавством, розмір орендної плати змінюється автоматично без укладення будь-яких письмових документів пов`язаних із такою зміною.

Також позивач звертає увагу на те, що п. 12 договору не відповідає п. 13 Типового договору оренди землі.

Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду для захисту свого порушеного права.

Розглянувши заявлені позовні вимоги, суд дійшов висновку щодо наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, на підставі наступного.

Частиною 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 626, 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами п. 2.10 постанови Пленуму № 11, ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Таким чином обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Частина 2, 3 ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

За приписам ст. 180 ГК України та ст. 628 ЦК України зміст господарського договору становить умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, одним із принципів якої, як визначено в ст. 44 ГК України, є самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Зміст принципів справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту,вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових норм, а добросовісність, розумність та справедливість - є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійснимсудом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно зі статтею 2 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частинами першою - третьою статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Статтею 30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Криворізької міської ради від 24.06.2009 № 3312, між позивачем та відповідачем 14.08.2009 укладено договір оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 16.09.2009 № 040910800787).

На виконання пунктів 1-6 договору позивач передав в оренду відповідачу строком на 3 роки земельну ділянку площею 0,6480 га, з кадастровим номером 1211000000:03:001:0222, для розміщення тимчасової споруди автостоянки, яка знаходиться на вул. Гутовського (В. Чорновола) біля житлових будинків № 41 та № 57 в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу.

Таким чином, з огляду на досягнення сторонами згоди з усіх умов договору та його підписання, з грудня 2007 року розпочато виконання взятих на себе орендодавцем та орендарем узгоджених зобов`язань за договором, зокрема, орендодавець передав в користування орендарю земельну ділянку, а орендар сплачував орендодавцю орендну плату.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, з огляду на що, укладаючи Договір оренди земельної ділянки та закріплюючи за ФОП Штефаном В.О. обов`язок зі сплати орендної плати сторони пунктом 12 Договору, погодили умову, яка визначає, що у разі зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв.м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору.

У відповідності до приписів ст. 203 ЦК України, під час підписання договору сторони виявляють власне волевиявлення та вільну внутрішню волю щодо розуміння та встановлення умов договору в тій редакції, в якій вони викладені, про що свідчать підписи сторін у договорі.

А відтак, умови договору, в тому числі й п. 12, узгоджені позивачем на час його укладення, й саме погодженням правочину та його підписанням Криворізька міська рада та ФОП Штефан В.О. підтвердили якість й однозначність намірів орендодавця і орендаря, чіткість змісту правочину, волевиявлення сторін, обсяг їх прав і обов`язків.

Так, за спільною згодою сторін правочину, у п. 12 договору визначено порядок і спосіб перегляду розміру та суми орендної плати у конкретно визначених випадках без внесення змін у договір оренди земельної ділянки. Погоджуючись саме з такою редакцією п. 12 договору, шляхом його власноручного підписання, позивач виявив всій намір виконувати оренді зобов`язання саме в такий порядок і спосіб.

Отже з викладеного вбачається, що сторони досягли однозначної й зрозумілої для кожної з них домовленості, сформульованої у пункті 12 Договору.

Крім того, позивач протягом дії спірного договору не скористався своїм правом на внесення змін до нього шляхом укладення додаткової угоди.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 36 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Однак, вказаний пункт є загальним для спірного договору, однак умови договору містять спеціальні умови щодо порядку внесення змін стосовно окремих його питань за умови настання перелічених в договорі умов (пункти 7, 10, 12 договору). Отже, такі умови є спеціальними та у випадку настання обставин, наведених в таких пунктах договору, підлягають застосуванню саме такі окремі пункти договору.

З цього приводу слід зазначити, що згідно з пунктом 12 договору, розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки);

- зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв. м. земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;

- в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

Стаття 23 даного Закону має назву "Зміна орендної плати". В ній зазначено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Таким чином, згідно з діючим законодавством та усталеною практикою в договорах оренди земельних ділянок слово "переглядається" розуміється як "змінюється".

Оскільки в пункті 12 договору сторони погодили, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору, то при настанні обставин, зазначених у пункті 12 договору, зокрема, у разі зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв.м. земель міста, пункт 36 договору не застосовується, а саме: розмір та сума орендної плати переглядається тобто змінюється (зменшується/збільшується) автоматично без внесення змін до договору, за наявності підстав зазначених у пункті 12 договору.

На підставі викладено в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо застосування строків позовної давності суд зазнає наступне.

Відповідач вважає, що спірний договір оренди земельної ділянки укладений 14.08.2009 (державна реєстрація від 16.09.2009 № 040910900787), позивачу на час його укладення й підписання були відомі всі узгодженні умови, і у разі наявності підстав для визнання частини пункту договору недійсним, вважаючи свої права порушеними, він мав право звернутися до суду з відповідним позовом до 16.09.2012. Натомість, позивач звернувся до суду з позовною заявою майже через 8 років - у грудні 2020 року, тобто поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні його позовних вимог.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що про своє порушене право позивачу було відомо в момент укладення договору.

За викладених обставин вбачається, що позивач звернувся до господарського суду з даним позовом з порушенням встановленого строку позовної давності.

Однак, відповідно до пункту 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову по суті, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

На підставі викладеного в. задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Фізичній особі-підприємцю Штефану Владиславу Олександровичу до Криворізької міської ради про визнання частини пункту 12 Договору оренди земельної ділянки недійсною.

Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.04.2021

Суддя Н.Г. Назаренко