Рішення № 96552294, 22.04.2021, Оржицький районний суд Полтавської області

543/1267/17

2/543/44/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2021 селище Оржиця

Оржицький районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Гришка О.Я., за участі секретаря судового засідання Федорини А.А., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Шаталової О.В., представника третьої особи ОСОБА_2 адвоката Коби М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Оржиця Полтавської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»(на момент звернення до суду іменувалося: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач, який на момент звернення до суду іменувався: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (на час закінчення розгляду справи - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»), 27.11.2017 року звернувся до Оржицького районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

У позовній заяві АТ КБ «Приватбанк» вказано, що відповідно до укладеного договору № б/н від 22.01.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Як зазначає позивач, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, у зв`язку з чим станом на 31.10.2017 року виникла заборгованість в сумі 90759 грн. 13 коп., яка складається з наступного: 8358 грн. 95 коп. - заборгованість за кредитом; 74485 грн. 38 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3116 грн. 75 коп. заборгованість з пені, а також штрафи відповідно до п. 8,6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 4298 грн. 05 коп. - штраф (процентна складова).

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 90759 грн. 13 коп. за кредитним договором № б/н від 22.01.2007 року та стягнути судові витрати.

Ухвалою судді 07.12.2017 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу було надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 28.12.2017 року було відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд. Розгляд справи було вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Заочним рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 27.02.2018 року позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 82844 грн. 33 коп. за кредитним договором № б/н від 22.01.2007 року, яка складається з наступного: 8358 грн. 95 коп. - заборгованість за кредитом; 74485 грн. 38 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, в іншій частині позовних вимог відмовлено, стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 1460 грн. 48 коп.

Ухвалою суду від 17.12.2020 року позивачу було поновлено пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, прийнято до розгляду заяву про перегляд заочного рішення. Учасників справи повідомлено про місце і час проведення судового засідання для розгляду вказаної заяви.

Ухвалою суду від 30.12.2020 року було скасоване заочне рішення у справі та призначено до розгляду вказану цивільну справу. Розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.02.2021 року до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено колишнього чоловіка позивача ОСОБА_2 . Цією ж ухвалою представнику відповідача було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування у Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» доказів, а саме: документів завірених належним чином, які підтверджують факт безпосередньої видачі та отримання ОСОБА_1 грошових коштів відповідно до умов «ЗАЯВИ» від 22.01.2007 року, а також - сум таких грошових коштів, докази, що підтверджують ознайомлення та отримання ОСОБА_1 інформації, передбаченої Постановою НБУ № 168 від 10 травня 2007 року та ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», які діяли на момент укладення та зміни умов кредитного договору, інформації про загальну суму наданих ОСОБА_1 в користування грошових коштів та про загальну суму повернутих ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором, копії Кредитної справи відповідно до умов Кредитного договору №б/н від 22.01.2007 року.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказала, що при оформленні заяви на ім`я відповідача, останню з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/tenns/pages/70, ніхто не ознайомлював та не роз`яснював, а також не роз`яснювалося де саме вона може знайти ці документи. Відомостей про сайт, на якому розміщені вказані документи, дана заява не містить взагалі. Представник відповідача вважає, що позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідач, підписуючи заяву позичальника. У відзиві вказано, що останній платіж відповідачем було здійснено 23.08.2014 року, тобто з серпня 2014 у кредитора виникло право на пред`явлення позову про стягнення заборгованості в межах трирічного строку позовної давності, а банк пред`явив позов лише у грудні 2017 року, при цьому, на погашення її заборгованості по кредиту (внесення платежів, автоматичне списання коштів з інших карткових рахунків тощо) відповідач ОСОБА_1 нікого не уповноважувала та не доручала. За таких обставин, відповідач ОСОБА_1 просила суд застосувати строк позовної давності. Також, у відзиві на позовну заяву вказано, що кошти кредитної лінії, відкритої позивачем на ім`я відповідача ОСОБА_1 , використовувалися в інтересах сім`ї, в тому числі на потреби спільних відповідача та третьої особи ОСОБА_2 неповнолітніх дітей, на оплату житлово-комунальних послуг з утримання спільного помешкання, на придбання продуктів харчування. ОСОБА_1 вважає, що вона може нести цивільно-правову відповідальність за виникнення кредитного боргу за договором лише у розмірі 1/2 від загальної суми доведеної заборгованості по кредиту. Інша половина доведеного банком кредитного боргу за договором, на думку відповідача, підлягає стягненню з колишнього чоловіка відповідача - ОСОБА_2 .

У відповіді на відзив представник позивача вказав, що відповідачка до певного часу належним чином виконувала свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що вона знала про умови кредитування та визнавала свої зобов`язання за договором. Кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов`язків для другого з подружжя, тому, на його думку, посилання відповідача щодо солідарної відповідальності є безпідставним і зобов`язання по його виконанню покладаються безпосередньо на неї, а не на третіх осіб.

У запереченні представник відповідача вказала, що відповідач вважає позовні вимоги та їх мотивація, які зазначені у відповіді на відзив, не в повній мірі ґрунтуються на положеннях чинних нормативно-правових актів України, а доводи з цього приводу, зазначені позивачем, носять надуманий характер і не узгоджуються з фактичними обставинами, зазначеними у позові, а також не спростовують доводів, зазначених у відзиві на позовну заяву. У зв`язку з вказаним, відповідач не визнає позовні вимоги і доводи позивача, наведені у відповіді на відзив, у повному обсязі та заперечує проти їх задоволення.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи міститься клопотання, в якому просить суд розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнала. Представник відповідача в своїх поясненнях посилалася на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та у запереченні.

Представник третьої особи ОСОБА_2 в судовому засіданні адвокат Коба М.Г. вказав, що позовні вимоги позивача є безпідставними, тому, на його думку, не підлягають задоволенню, він вказав, що відповідач не ознайомлювалася належним чином з умовами кредитування, не підписувала кредитний договір.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши докази і давши їм належну оцінку, приходить до наступного висновку.

Згідно із витягом із статуту позивач є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (а.с. 20). Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також банківською ліцензією підтверджується, що він є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку та має право на здійснення банківських операцій (а.с. 19).

Судом встановлено, що 22.01.2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У вказаній заяві зазначено, що відповідач ознайомилася та згідна з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку та погодилася з тим, що ця заява разом із Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку становить між нею та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 8).

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, позичальник надала свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

З розрахунку заборгованості за договором б/н від 22.01.2007 року, який наданий позивачем, вбачається, що позивач нарахував відповідачу (станом на 31.10.2017 року) заборгованість у розмірі 90759 грн. 13 коп., яка, на думку позивача складається з наступного: 8358 грн. 95 коп. - заборгованість за кредитом; 74485 грн. 38 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3116 грн. 75 коп. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 4298 грн. 05 коп. - штраф (процентна складова) (а.с. 4-7).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог Цивільного кодексу.

У відповідності до вимог ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) - (ст.610 ЦК України). У відповідності до вимог ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання (ст.629 ЦК України). Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог Цивільного кодексу.

У відповідності до вимог ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до вимог ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання (ст.629 ЦК України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання від відповідача суми наданого останній кредиту та відсотків за користування цим кредитом порушене. При цьому, вимоги про стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені, комісії та штрафів безпідставні, оскільки, сторони не узгодили у письмовому вигляді умов стягнення їх з відповідача.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови).

Суд не приймає до уваги те, що «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», та «Тарифами Банку» було встановлено порядок повернення коштів черговими платежами та те, що кінцевий термін повернення коштів відповідає строку дії картки. Судом не було встановлено, що «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», та «Тарифи Банку» були підписані відповідачем, відповідно, вони не є частиною спірного кредитного договору. У наданій позивачем довідці (а.с. 211) зазначено лише, що відповідач отримав картки (зазначені два номери), остання з яких мала термін дії до 05.2015 року. Однак, суд позбавлений можливості зробити висновок про те, коли закінчився термін дії першої картки, коли була видана наступна картка (наступні картки), чи не було періоду, коли строк дії першої картки закінчився, а наступну картку ще не було видано. Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами, що строк позовної давності звернення з даним позовом не сплив.

Вказане відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Крім того, анкета-заява позичальника від 22 січня 2007 року не містить встановленого графіку погашення кредиту.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що перебіг позовної давності в даному випадку розпочався з моменту, коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, тобто, з моменту останнього платежу ОСОБА_1 по кредиту, тобто з 25 грудня 2012 року.

Як вбачається з розрахунків заборгованості (а.с. 4-7) та з виписки за карткою (а.с. 200-206) протягом трьох останніх перед зверненням позивача до суду років відповідач жодного разу самостійно не здійснював погашення заборгованості, про яку йдеться у позовній заяві. Також, як вбачається з виписки за карткою протягом останніх трьох перед зверненням позивача до суду років декілька разів мав місце «переказ засобів між рахунками», операції, зазначені «HEAD-OFFICE SAMDN…», після яких заборгованість відповідача, як вбачається з виписки, зменшувалась. Проте, на переконання суду, вказані операції не є підтвердженням вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу, оскільки, з наданих позивачем доказів не можливо зробити однозначний висновок про те, ініціювалися такі переведення коштів відповідачем, чи банком. Обов`язок доведення обґрунтованості своїх позовних вимог лежить на стороні позивача. У заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 31 зворот) зазначено: «Сплата заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватися як шляхом внесення коштів на картку клієнтом, так і списання банком коштів з дебетної картки №», однак, номер дебетної картки не зазначений, що свідчить про відсутність згоди відповідача на автоматичне погашення простроченої заборгованості саме з тієї дебетної картки відповідача, з якої відповідні кошти були списані.

Встановивши, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості відповідач внесла 25 грудня 2012 року, а з позовом до суду банк звернувся 27.11.2017 року, суд дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено у справі.

Такі висновки узгоджуються з висновками, які викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2021 року у справі №494/366/19 (провадження №61-2084св20).

Верховний Суд також викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 697/1307/17-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 314/5082/17.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду поза межами строків позовної давності, тому у задоволенні позовних вимог потрібно відмовити у зв`язку зі спливом на момент звернення позивача до суду строків позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст. 253, 256, 261, 267, 526, 549, 610, 611, 629, 1048-1049, 1054 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), третя особа: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), про стягнення заборгованості.

За ч. 1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України, учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 27.04.2021 року.

Суддя